- Як ви готуєтесь до гастрольних виступів? Все ж таки, мабуть, вік дається взнаки (Андерсону - 69 років - прим.)?

- Великий флейтист сер Джеймс Голуей колись мені сказав, що з віком доведеться практикуватися все більше і більше. Цей урок майстра я запам'ятав назавжди. Тому в періоди між гастрольними турами, коли не доводиться майже щодня підніматися на сцену і грати, я продовжую «тренуватись». У перші дні після закінчення турів необхідно відпочити, тому займаюсь музикою десь годину на день. А потім цей час поступово збільшується. При цьому я орієнтуюсь на свої записи 20-30 річної давнини.

Планку флейтиста та гітариста мені вдається тримати досить легко. Найважче - це вокал, адже неможливо зберегти той голос, що був у тебе 20-30 років тому і, на жаль, частина діапазону втрачається. В цьому плані я завжди згадую приклад Лучіано Паваротті. Це жахливо, що пік його популярності припав на останні 20 років його життя, коли голос всесвітньовідомого тенора вже не можна було навіть порівнювати з тим, що був у молоді роки. Більше того, в своєму останньому концерті він навіть не співав наживо, а публіка слухала фонограму. Але бувають і щасливі випадки, коли вокалістам вдається зберегти голосові кондиції й у похилому віці.

Треба сказати, що з проблемами можуть зіткнутися не тільки вокалісти, а й інструменталісти - гітаристи та клавішники. Доволі часто їх допікають артрит, тунельний синдром. Один з найбільш показових і трагічних прикладів - це Кіт Емерсон, який покінчив з собою минулого року. Ще у 1996 році він мені казав, що може грати не більше 45 хвилин, після чого він відчуває біль та дискомфорт, отже хедлайнерські виступи гурту Emerson, Lake and Palmer протягом півтора-двох годин вже стають недоступними.

Що поробиш, коли в одних випадках здоров'я та фізична активність зберігаються до сивин, а в інших вже в 30-40 років люди втрачають ті можливості, завдяки яким вони прославилися. Це життя. 

- Так, це життя. А у минулому році дуже багато відомих музикантів відійшли з цього життя до іншого світу. Тож яка втрата була для вас найбільш відчутною?

Низка музикантів фактично самозруйнувалися. Найчастіше - це наслідки непомірного прийому алкоголю та кокаїну в молоді роки

- Я добре знав деяких з них - Кіт Емерсон (про якого йшлося вище), Грег Лейк, дещо раніше - Джон Лорд (клавішник Deep Purple). Скажімо так, відход людей, яких ти знаєш, додає сенсу розуміння власної смертності і готує до цього останнього моменту.

На одному з фінальних концертів Black Sabbath я поспілкувався з Тоні Айоммі, який зізнався, що хоче спокійно провести останні свої роки в колі родини, не знаючи, скільки часу це буде тривати - рік чи десять. Відомо, що у Тоні рак, зараз його стан стабілізувався, але все може бути.

Треба сказати, що є низка музикантів, які фактично самозруйнувалися. Це і Джон Веттон, і Леммі Кілмістер, і на сто процентів Емі Вайнхауз. Найчастіше - це наслідки непомірного прийому алкоголю та кокаїну в молоді роки. Дехто не гребував і більш «важкими» наркотиками - скажімо, група Cream у повному складі - Ерік Клептон, Джек Брюс, Джинджер Бейкер.

Той факт, що деяким з них пощастило вижити, не робить їх отакими крутезними прикладами для наслідування молодим поколінням, мовляв, «роби, що завгодно божевільне у молоді роки, а потім - у зав'язку і все буде клас». На мою думку, така теза неправильна. Бо наркотики та алкоголь - це безумовна непоправна шкода організмові людини. І найправильніший опис таких людей має звучати, пробачте, так - «f*cking idiots».

Класичний приклад - чудовий музикант, вокаліст та басист Cream Джек Брюс. Алкоголь став причиною того, що він останні 20 років життя страждав від негараздів з печінкою (гепатит, рак), навіть переніс трансплантацію.

Багатьом відомий слоган «Секс, наркотики та рок-н-ролл». Моя вам порада - перенесіть його виконання з молодості на старість, коли і так небагато лишилося.