Як обламували «Незламну»

10.02.2017 14:24 1534

Кабмін РФ нагородив держпремією фільм, на 70-80% профінансований Україною

Несповідимі шляхи Господні. Коли я 26 березня 2015 року йшов у Москві на пишний прес-показ останнього спільного українсько-російського фільму «Битва за Севастополь», чи міг подумати, що писати про це буду через майже два роки.

Отже, інформпривід – 9 лютого російський кабмін голосно оголосив імена лауреатів урядових премій в галузі культури за 2016 рік. І в число таких увійшли режисер-постановник, продюсер і актори зазначеного фільму. Як належить, відповідне розпорядження підписав прем'єр Медведєв.

Зазирнемо за посиланням. Що там? Ось: «Присудити премії Уряду Російської Федерації 2016 року в галузі культури... г) Василькову Олегу Маратовичу, акторові, Мокрицькому Сергію Євгеновичу, режисерові-постановнику, Мокрицкій Наталії Віталіївні, продюсеру, Пересільд Юлії Сергіївні, актрисі, Тарасову Микиті Борисовичу, акторові - за створення художнього фільму "Битва за Севастополь"».

1

Здавалося б, що нам до російських премій. Але справа в тому, нагадаю, що істинна назва цього фільму «Незламна / Битва за Севастополь». Саме так, оскільки він на 70-80% фінансувався українською стороною. І картина розповідає про легендарну жінку-снайпера часів Другої світової війни лейтенанта Людмилу Павличенко, уродженку Білої Церкви, яка довго жила у Києві та Одесі (як зараз пам'ятаю меморіальну дошку, встановлену біля входу до нашої міської бібліотеки – ОННБ ім. М. Горького, де колись працювала Павличенко).

А вже якщо уряд Росії, відомий своїм ідеалізмом і безкорисливістю, якийсь фільм відмічає, то, виходить, задаволений ним у вищому ступені. І якщо цей фільм зроблений на українські гроші, то це в умовах російської агресії, що триває три роки, викликає, як мінімум, деякий подив і незручність. Так що придивимося до нього.

1

Фільм, знятий у пролозі та епілозі у дусі радянського гламуру, а в серединці – в стилістиці жорсткого військового натуралізму, сам по собі не поганий. І зроблений він дуже акуратно, так, щоб замирити інвесторів, прокатників і не образити глядачів двох країн. У треці – пісня «Обійми» «Океану Ельзи»... У головних ролях, правда, російські зірки, але люди порядні, Пересільд і Циганов, а також менш відомі, але також непогані актори Олег Васильков і Микита Тарасов. Якогось завзятого снайпера, на кшталт Пореченкова, слава богу, немає.

Але тут, до речі, з'являється перше здивування – а чому ж Євгена Циганова не нагородили? Він же тут один з двох головних starring, про що говорять і трейлери, постери фільму, що заманювали глядача. Може, Медведєв, як звичайно, проспав якусь частину фільму, якраз ту, в якій "звєзділ" Циганов? Або культурологи, кінознавці, які складали список на нагородження, визнали акторську роботу Циганова не переконливою?

Нє-а, не вгадали! Думаю, реальність набагато простіша та прозаїчніша. Головний мачо нинішнього російського кіно Циганов нещодавно залишив свою колишню дружину з сімома дітьми. А країна-агресор, як відомо, зараз схиблена на високій моральності. Але, можливо, ще більш суттєвим є інший факт. Забираючи з пологового будинку нову дружину з восьмою для нього дитиною, Циганов побив папараці з пропагандистського російського телеканалу. Ну, тобто, поведінка, може, й не зовсім зразкова, але знаючи російське телебачення...

Однак бог з ним, з ненагородженим за аморалку Цигановим. Давайте тепер детальніше дослідимо те саме відчуття неправильності, яке з'являється, коли дізнаєшся про 70-80-відсоткове українське фінансування фільму, який вихваляють в Росії.

Ну, по-перше – наскільки достовірні ці дані? Схоже, що цілком. Ось цитата з сайту Національної спілки кінематографістів: «Незламна» – психологічний байопік про відомого снайпера часів Другої світової війни українку Людмилу Павличенко. Режисер «Незламної» – Сергій Мокрицький, продюсером виступив Єгор Олесов. Бюджет україно-російського фільму «Незламна» склав 5 млн доларів (близько 80% коштів вклала Україна, 20% – Росія). Розмір державної фінансової підтримки фільму склав 12,7 млн гривень. В українському прокаті збори «Незламної» склали 14 млн гривень. Збори фільму в Росії – 7,6 млн доларів».

ОК. Віримо. Далі. Творці картини по обидві сторони фронту пишалися, що у двох воюючих нині країнах фільм виходив в одному прокатному варіанті, без купюр і переробок. Але, на мій погляд, українській стороні пишатися нема чим. Через принизливу, образливу асиметрію в прокатних назвах. В Україні – «Незламна», в Росії – «Битва за Севастополь».

Адже за сюжетом картини бої у Севастополі аж ніяк не головні. Тому для будь-кого, хто подивився фільм, така назва виглядає, м'яко кажучи, дивно. Однак, після окупації Криму Росією, в умовах немеркнучого «крымнаша» саме така афіша гарантувала максимальні збори в РФ. Не кажучи вже про задоволення «умыть хахлов» за їхні ж гроші.

Якщо вже українська сторона не мала юридичної можливості (або бажання?) не пропустити цю підленьку назву «Битва за Севастополь», то, можливо, для українського прокату можна було знайти щось краще за вселенсько-універсальну, про-все-і-ні-про-що, як «Незламна».

Якщо вже там «Битва за Севастополь», то з української сторони правильно було б дати щось стільки ж різке, актуалізовуюче. Наприклад, «Перші леді», враховуючи дружбу Павличенко з Елеонорою Рузвельт. Або «Наша спільна перемога», знову ж таки, натякаючи на те, що перемога була спільною з заокеанським союзником... На даний момент і за кордоном цю продюсерски на три чверті українську картину знають під дивною нав'язаною назвою Battle for Sevastopol.

І, до речі, українські постери «Незламної» теж були повтором, принаймні - тематичним, «Битви за Севастополь». Розуму не вистачило актуалізувати їх, показавши американську лінію, не менш важливу за сюжетом, ніж оборона Севастополя?

Ось тоді б це була гра на рівних, на яку українська сторона мала переважне право, враховуючи ті самі 70-80%. А без того – торжество усе тієї ж містечковості, меншовартості, несамодостатності. Але більше всього – боязнь злити російського партнера, бажання зняти касу з більшого російського ринку, який ні назвою, ні зоряно-смугастим постером бісити не захотіли. А що? Війна – війною, а гроші – грошима. Онлі бізнес і нічого особистого...

І ще кілька слів і фотографій про московську прем'єру «Битви за Севастополь» (26.03.2015). На ній, звичайно, покрасувався скандальний глава Мінкульту Мединський, який вважає себе істориком (хто забув – його вже більше року полощуть за антинаукову докторську дисертацію). Промова Мединського на прем'єрі, сприйнята знімальною групою схвальними оплесками, була, звичайно, пафосно-дурною та зарозуміло-хамовитою:

- Я бачив фільм «Битва за Севастополь» ще у чорновому варіанті, і мені дуже сподобалося це кіно. Мене завжди дивували американці – як вони вміють, не маючи реальної історії, не маючи реальних героїв, створити фантастичне військове батальне кіно. «Врятувати рядового Райана», всі ці американські оскароносні фільми, за великим рахунком – фентезі. І ось сьогоднішнє кіно – абсолютна цьому альтернатива. У цьому кіно правдивий кожен кадр. У ньому реальний кожен герой. У ньому відповідає істині кожен поворот сюжету. І дійсно, тільки наша історія може породити таку інтригу та сюжет, де майже нічого не треба домислювати (вибачте за довгу цитату, - О. К.).

Яка, однак, повага до союзнику по Другій світовій. А!? Реальної історії у американців, виявляється, немає. І реальних героїв у них теж ніколи не було. І все їхнє військове кіно – фентезійна нісенітниця.

Да майте совість, пане мінкульте. В якій пральні ви засідаєте та яке фігачічне кіно дивитеся, що таке говорите? Чи бачили ви взагалі цього «Рядового Райана», якого так обливаєте брудом? А початкова двадцятихвилинна, страшна, натуралістична, як нецензурована хроніка, сцена висадки союзників у Нормандії – це теж фентезі? А «Листи з Іводзіми», «Прапори наших батьків», «Тонка червона лінія» і багато-багато інших оскарівських картин – усе брехня та вигадка?..

І, як неодмінна оборотна сторона хамства на експорт – квасний патріотизм, чванливий пафос для внутрішнього ринку. «Тільки наша історія може породити таку інтригу та сюжет». Тільки ми, тільки наша... Що сказати, рідко у кого безграмотність, зарозумілість і поганий смак поєднуються так гармонійно, як у не звільняємому російському міністрові культури.

Що ще залишається сказати. Серед лауреатів премії російського уряду також опинився відомий письменник Захар Прилєпін. Набільш відомий антиукраїнською позицією та дружбою з любителями їздити у ліфті та спостерігати за польотом «Джмеля». Правда, нагородили Прілєпіна не за книги про цих персонажів, а за роман «Обитель», що новаторськи-неоднозначно описує радянський концтабір на Соловках.

Цікаво також відзначити, що саме зараз знімає режисер Мокрицький, який остаточно переїхав до Росії. Фільм «Чернетка» за романом іншого патентованого українофоба фантаста Сергія Лук'яненка. Картина, швидше за все, буде нейтральна – чистий екшен. Але все одно, якось символічно виходить – одне до одного тягнеться.

Олег Кудрін. Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-