Павло Подобєд, співробітник Українського інституту національної пам'яті
З похованням Мосендза в Швейцарії - схожа ситуація, що й з могилою Олеся в Чехії
10.01.2017 16:12 6747
  •  
  •  
  •  

Примусова ексгумація 3 січня останків видатного українського поета і драматурга Олександра Олеся у Чехії обурила українську спільноту як за кордоном, так і в самій Україні. Але прецедент розкрив значно більшу проблему. Якщо прах Олеся буде перепохований на батьківщині, то чимало поховань, в тому числі й видатних наших співвітчизників, у Європі на сьогодні під загрозою. А деякі вже й безнадійно втрачені.

Про цю сумну ситуацію, про Леоніда Мосендза та інших відомих українців за кордоном, а також про те, як, загубивши їхні могили, не загубити пам'ять про них, - у розмові кореспондента Укрінформу з начальником відділу обліку і збереження місць пам'яті Українського інституту національної пам'яті Павлом Подобєдом.

ТІЛЬКИ НА ОЛЬШАНСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ 2017-ГО МОЖУТЬ ЗНИКНУТИ 40 УКРАЇНСЬКИХ МОГИЛ

- Павле, та ж ситуація, що й із Олександром Олесем, може трапитися і з іншими українськими похованнями за кордоном?

- Так. Вже цього року на тому ж таки Ольшанському цвинтарі у Празі, на якому донедавна був похований Олександр Олесь, може бути втрачена низка могил - близько 40 поховань - через несплату оренди. Це, наприклад, могила першого прем'єр-міністра Кубанської Народної Республіки Луки Бича - великого приятеля України, етнічного українця, людини, яка не просто боролася за незалежність своєї республіки, а й виступала за тісні федеративні взаємини з УНР. До його могили поховано іншу особу, хоча рештки Бича не ексгумували. 

Це могила археолога, дослідника кераміки давніх слов'ян і взагалі одного з найвидатніших дослідників кераміки у світі Івана Борковського, який походить із села Чортовець Городенківського району Івано-Франківської області. Кілька років не оплачується могила епідеміолога Івана Горбачевського і ще одного вченого-хіміка, учасника Першого Конгресу ОУН Миколи Вікула. Микола Вікул був одним із творців організованого українського націоналістичного руху. Він - уродженець Тбілісі.

Це також могила письменника і драматурга Спиридона Черкасенка, твори якого вивчають у шкільній програмі з української літератури, в університетській програмі. Він відомий ще й тим, що редагував фронтові часописи армії УНР. Спиридон Черкасенко - уродженець Нового Буга на Миколаївщині.

Також загрожена і вже цього року може бути втрачена могила відомого художника, графіка Юрія Вовка, який народився в Києві і став відомий за кордоном, працював переважно для західноєвропейських замовників, зокрема різних чеських видавництв. Помер у 1961 році.

Це, зрештою, могили членів Директорії Опанаса Андрієвського та Федора Швеця - величин просто загальнонаціонального масштабу! За могилою Андрієвського своєчасно не подбали - історики шукають її до тепер. А от могила Швеця не оплачується понад п'ять років.

Аналогічна ситуація з похованням Леоніда Грабини родом з Ромен Сумської області. Грабина - один із найвидатніших вчених - геодезистів світу. Він став розробником української геодезичної термінології. Цей чоловік переклав низку підручників з математики та фізики зі словацької мови на українську для того, аби українські діти Пряшівщини могли вивчати ці предмети в середніх школах.

Там же, на Ольшанському кладовищі, під загрозою ціла низка поховань людей трохи меншого масштабу.

УІНП ЗВЕРТАВСЯ ДО ПОСОЛЬСТВА В ШВЕЙЦАРІЇ ЩОДО МОГИЛИ МОСЕНДЗА. БЕЗРЕЗУЛЬТАТНО

- Більш ніж півроку тому ви говорили про загрозу похованню нашого видатного новеліста Леоніда Мосендза в Швейцарії. З ним також може повторитися ситуація, яка сталася з могилою Олександра Олеся?

- Мосендз похований на кладовищі у невеличкому містечку Бльоне. Ми знаємо, що його могила понищена, пам'ятник розбитий. Український інститут національної пам'яті з цього приводу неодноразово звертався до представників української організованої спільноти в Швейцарії, наразі зверталися до посольства в Швейцарській конфедерації, але поки що безрезультатно. Ми навіть не змогли відшукати людину, яка би просто видзвонила мерію, щоб з'ясувати статус могили - яка заборгованість, що з нею стало, чи розслідували акт наруги.

- Як давно це трапилось?

- Важко встановити. Я спілкувався з двома українцями, які більш-менш активні в українській громаді. Вони поінформували, що могилу Мосендза буцімто понищили або російські туристи, або націоналістичні російські організації в період Революції Гідності - російсько-української війни.

Точно встановити це непросто через те, що на кладовищі немає відеоспостереження. Але між місцевою нечисленною українською громадою і російською етнічною меншиною, що проживає у Швейцарії, були конфлікти, і ці конфлікти загострилися приблизно в той період, коли могила була понищена. Напевно ж  пов'язати це з росіянами і з війною важко.

- Чи на могильному камені вказано, що під ним похований саме український письменник?

- Дивимося в інтернеті... Це звичайна могилка на землі, засипана галькою, обрис могили гранітний, православний хрест гранітний - він був збитий, і українська громада вже просто поклала його горизонтально на могилу; а на могилі написано французькою: доктор Леонід Мосендз, помер у 1948 році, український письменник... От така ситуація, скажімо, по Швейцарії.

АЛЬБОМИ ВОЛОДИМИРА ПОБУЛАВЦЯ Є АНГЛІЙСЬКОЮ, УКРАЇНСЬКОЮ - ВІДСУТНІ     

- А взагалі таких загрожених поховань у Європі є чимало?

- Так. І найбільш скрутна ситуація в Німеччині, Франції, Чехії, Польщі і Великій Британії. В Чехії, Британії та Німеччині - через питання оплати. В Польщі та Франції - насамперед через питання догляду. Свого часу в Польщі була величезна українська етнічна меншина - корінні українці, які споконвіку мешкали на території Польщі, а також величезна політична еміграція, зокрема зі Східної України. Вже після Другої світової війни, коли Червона армія захопила Польщу, ця еміграція виїхала далі за захід. Відповідно залишилось дуже багато могил, які нема кому доглядати.

Це, скажімо, могила видатного скульптора Володимира Побулавця, який народився в Києві, а похований на православному цвинтарі на Волі у Варшаві. Він опинився в Польщі через те, що воював в армії УНР. Але відомий тим, що був скульптором європейського масштабу. Є цілі альбоми його англійською мовою. А українською, уявіть собі, таких альбомів немає. Побулавець - один із перших українських скульпторів, який працював у стилі модерн і в стилі кубізму, був засновником скульптурної студії "Спокій", працював у станковому і монументальному мистецтві, автор численних погрудь, зокрема Франка, Шевченка. Він також  проектував фонтани, пам'ятники, надгробки, різні садово-паркові скульптури у багатьох містах Європи.

Так от, коли три роки тому місцеві українці відшукали його могилу, вона вже була в такому стані, що практично не можна було прочитати, хто там похований. Провели реставрацію, буквально в останню мить вирвали цю могилу з небуття. І таких прикладів чимало.

Поховання, що під загрозою, є і в Празі, і в Брно, і в Подєбрадах. Це також і Мюнхен, Берлін, Інгольштадт, Гаддерсфельт, Дорнштадт.

У Німеччині загрожена могила ще одного полководця УНР - Олександра Нікітіна.

У НІМЕЧЧИНІ ЗВЕРХУ ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ МОЖУТЬ ПОХОВАТИ МІСЦЕВОГО ПЕНСІОНЕРА

- Скажіть, будь ласка, яка процедура існує на європейських цвинтарях?

- У Німеччині процедура така, що коли добігає термін оплати оренди поховання, тоді адміністрація кладовища наклеює наліпку про те, що могила не оплачена і розшукується її власник - людина, яка уклала договір з цвинтарною управою конкретного міста. Ця наліпка висить приблизно 2-3 місяці. Коли ніхто не відгукується за номером, вказаним в угоді, управа починає шукати зацікавлених осіб. Якщо це стосується українців, то найчастіше звертаються до українських громадських організацій.

Але часто трапляється так, що адміністрація цвинтаря працює не зовсім сумлінно і не дуже дошукується - можуть надіслати листа або подзвонити на номер якоїсь вказаної у них громадської організації, якої давно вже не існує - скажімо, Союзу бувших українських вояків. Але формально вони дотрималися процедури. Ніхто не відгукнувся - і могила виставляється на продаж. Приходить хтось на кладовище, хто шукає місце для своїх діда-баби, для батьків, для себе на майбутнє, бачить на центральній алеї місце з наклейкою - що могила звільняється - оплачує його, і пам'ятник зносять.

Взагалі законодавство різне, залежно від конкретного цвинтаря, від конкретної країни. Десь, як переважно в Німеччині, ховають просто зверху - тобто зняли пам'ятник, вирили яму і зверху якогось там видатного українця поховали німецького пенсіонера. А є приклади, як зокрема і в Чехії, де проводиться ексгумація і прах можуть кремувати і просто розвіяти.

- У випадку з Олександром Олесем і його дружиною прах перенесли в депозитарій - і що потім на нього чекало б?

- Якщо перенесли в депозитарій, то це вже успішний результат. У конкретному випадку це результат старання місцевої української громади, священика отця Олега Зайнулліна, тимчасово виконуючого обов'язки посла України в Чехії Зіновія Гошовського та аташе з культурних питань посольства України в Чехії Тетяни Горупович.

Олег Зайнуллін, без перебільшення, фанатичний священик, що дуже відповідально ставиться до обліку українських могил, повсякчас намагається їздити по містах і селах Чехії, вишукуючи їх. Деякі могили збереглися, і він описує їх, в якому вони технічному стані, фотографує з усіх ракурсів, дізнається, чи потребують вони оплати, сам намагається щось оплачувати.

- Тобто заходи з порятунку поховань є різні, і часто це ініціатива місцевих людей.

- Так. Зокрема, якщо ми говоримо про Німеччину, то в містечку Інгольштадт є колишній староста місцевої Української автокефальної православної церкви, заснованої ще політичними емігрантами, Олег Кратт. Він уродженець Черкащини, імігрував десь у 1989-90 роках. І тривалий час опікується українськими похованнями. Коли мали ліквідувати могилу генерал-хорунжого армії УНР Василя Татарського і його дружини - це уродженець Поділля, - Олег Кратт відшукав благодійний фонд, який оплатив оренду цієї могили і в такий спосіб її зберіг.

Донедавна під загрозою була й могила ще одного генерала армії УНР - Миколи Шраменка. Торік кошти за неї також сплатив благодійний фонд, таким чином урятувавши її. Ситуація була настільки складною, що на цій могилі - уродженця Черкащини Миколи Шраменка - навіть вже знесли пам'ятник, але саму її ще не встигли ліквідувати, тому що українці втрутилися.

Але водночас є ціла низка могил не таких видатних українців, які з часом зникають. Цю проблему українська еміграція усвідомила ще після Другої світової війни, коли в Німеччині, у Франції вже існували достатньо великі українські колонії.

МОГИЛА СТЕЧИШИНА, ЯКИЙ ОПЛАЧУВАВ УКРАЇНСЬКІ ПОХОВАННЯ, ВТРАЧЕНА ЧЕРЕЗ НЕСПЛАТУ 

- І як багато на сьогодні таких втрачених могил - десятки, сотні?

- Зважаючи на те, про який масштаб ідеться. Якщо про видатних українців, то, думаю, десятки. Якщо про українських політичних емігрантів взагалі, то йдеться вже про тисячі. Скажімо, у Данії втрачено не один десяток могил, це переважно могили військовослужбовців рядового складу. Йдеться про армію УНР, про Галицьку армію, тобто про українські армії періоду 1918-21 років.

- Поховання яких відомих діячів уже втрачені?

- У Німеччині, скажімо, вважалась втраченою могила Наталії Полонської-Василенко - видатного історика, праці якої  вивчають в університетських курсах з історії. Однак днями її віднайшла науковець з Києва Оксана Юркова. 

Втрачена могила Івана Дубового - полковника армії УНР, автора численних праць з історії української армії.

Втрачена могила Миколи Стечишина - підполковника армії УНР, знаного тим, що все життя він присвятив дослідженню української військової некрополістики, написав низку наукових праць про українські цвинтарі за кордоном. Його праці збереглися, їх можна завантажити в інтернеті, вони опубліковані в збірниках "За державність" - військо-історичному альманаху, що видавався на еміграції в Польщі, а потім в Канаді в Торонто. Цей чоловік дуже дбав за збереженням української спадщини - і військової, і не військової, опікувався українськими некрополями. Він висунув тезу, що стан могил і некрополів відповідає культурному і політичному розвою суспільства.

І коли не вистачало коштів на оплату якоїсь могили, Микола Стечишин, попри те, що не був заможною людиною, намагався цьому зарадити. Міг просто зняти персня і здати його в ломбард.

Ця людина зробила надзвичайно багато для того, щоб зберегти від знищення українські могили, зокрема в Польщі. Він надзвичайно активно працював над тим, щоб викупити землю українського військового цвинтаря в Щипйорно - напевно, найбільшого українського військового цвинтаря в Європі. Щипйорно - невеличке селище в передмісті міста Каліш. Каліш і Щипйорно - це дві місцевості, де містилися табори українських військовополонених у 1921-1924 роках. У цих таборах перебувало понад 3,5 тисячі українських військовослужбовців, переважно уродженців Наддніпрянської України.

І, бачите, така лиха доля, що цей чоловік сам досліджував, оплачував українські могили, а його могила була втрачена за несплату. Разом із його могилою була втрачена могила його сина, також військовослужбовця.

У КАНАДІ ПРОБЛЕМИ З ПОХОВАННЯМИ НЕ ІСНУЄ, БО НЕ ІСНУЄ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

- Мабуть, все ж таки, ситуація в США і Канаді значно краща? Адже там потужна українська діаспора.

- У Канаді ситуація краща насамперед через те, що там не існує плати за землекористування. Це, очевидно, пов'язано зі щільністю населення, тому що Канада - країна велика, а населення менше, ніж в Україні. І там навіть якщо ви емігруєте, то могили ваших діда-баби будуть недоторкані. Ніхто їх, звичайно, не реставруватиме, але вони будуть доглянуті.

Варто було б згадати і українські поховання в Куритибі - бразильському місті-мільйоннику, куди з усіх бразильських колоній, навіть багатьох аргентинських, і з Парагваю та Уругваю також чимало українців намагалися звозити небіжчиків, щоб ховати їх більш-менш компактно.

- Якщо ж повернутися до ситуації в Європі, то голова вашого інституту Володимир В'ятрович вважає, що Українська держава має заопікуватися цією проблемою.

- Один із шляхів вирішення проблеми, який, зокрема, пропонуватиме Український інститут національної пам'яті, це, принаймні, оплата оренди поховання або, можливо, оплата перепоховання в Україні коштом обласних рад, звідки походить той чи той видатний українець.

Можливо, та ж Івано-Франківська обласна рада могла б знайти три-чотири тисячі доларів для того, аби перенести на Городенківщину могилу свого земляка Івана Борковського, який насправді є світилом археології, хоча він і мало знаний широкому загалові українців.

ЗАКОМОРНИЙ З ДОНБАСУ РОЗРОБЛЯВ ВІДОМІ БРИТАНСЬКІ ПИВНІ БРЕНДИ

- Як мало все ж таки ми знаємо про закордонних українців, які відомі на еміграції і взагалі у світі!

- Я вам розкажу про уродженців Донбасу, які абсолютно не відомі на Донбасі, але широко знані за кордоном. Один з них - науковець Микола Закоморний, уродженець Ясинуватого, який здобув вищу освіту в Подєбрадах, емігрував до Великої Британії і розробляв технології пивоваріння відомих пивних британських брендів. Мало хто з українців знає, що уродженець з Донбасу був одним із розробників технологій пивоваріння у Великій Британії! Він був технолог світового масштабу, професор низки відомих університетів - у Манчестері, в Баварії. Закоморний похований у графстві Хартфордшир.

Микола Гайдак - теж уродженець Донбасу, села Малий Янісоль поблизу Маріуполя. Це відомий дослідник сільського господарства, який запатентував близько півтори сотні наукових винаходів. Він, як і Закоморний, потрапив на еміграцію через армію УНР. Вони обидва одержали вищу освіту в Чехословаччині, і якщо Закоморний виїхав до Великої Британії, то Гайдак емігрував до США, став членом Національного географічного товариства, викладав у кількох американських університетах, мав ступінь доктора біології. Про нього можна знайти надзвичайно багато цікавого в англійських джерелах, натомість у нас, знову ж таки, абсолютно нічого не знають.

- Чи ваш інститут має намір популяризувати таких видатних українців на батьківщині? Скажімо, випускати про них якісь видання?

- 2016 року ми реалізували низку виставкових проектів про видатних українців, зокрема, виставку "Люди свободи", яка потрапила в усі обласні центри. Що стосується Донбасу і Східної України, то я їздив з лекціями про українців з теперішньої Дніпропетровщини, з Донецької і Луганської областей, які майже 100 років тому воювали за незалежну Україну, різними містами сходу: Дніпро, Краматорськ, Слов'янськ, Дружківка, Лиман, Торське.

Цього року ми приділятимемо багато уваги популяризації історії українського Донбасу і постатей українського Донбасу. Ми готуємо проект "Український схід" - і це один з наших пріоритетів на 2017 рік! Зараз над цим працюємо - чи це буде у формі буклетів, чи книжки, чи роликів, де, зокрема, розповідатиметься про видатних уродженців Східної України, які вписали Донбас в український контекст.

Валентина Пащенко. Київ.  

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-