Олександр Цимбалюк, оперний бас
На Заході я відразу сприйняв дві європейські цінності - такт і відсутність заздрощів
08.01.2017 09:00 6194

- Минулий рік для мене почався з опери «Турандот» Пуччіні у постановці видатного італійського режисера Франко Дзефффіреллі у «Метрополетен-опера». Я співав партію Тимура. Оперу транслювали в кінотеатрах по всьому світові, тобто люди купували квитки в кіно і йшли слухати оперу. Була яскрава постановка, чудові костюми, все продумано до дрібниць, а після вистави Рене Флемінг (американська оперна співачка. - Авт.) брала у виконавців інтерв'ю. Я до нього навіть трохи готувався, щоб гарно сказати - все ж таки слухала не тільки Америка, а увесь світ! Це було однією з найяскравіших подій року.

- Які європейські цінності ви прийняли відразу, а які, можливо, не сприйняли досі через різницю в менталітеті, культурі?

- Я вважаю, що нам можна багато чого повчитися у європейців, насамперед такту, шанобливого ставлення одне до одного і відсутності якихось ницих емоцій або реакцій. А у нас буває, що люди не можуть стриматися, бо просто заздрять чужому успіху. Мовляв, от, ти успішний, а в мене не виходить, і я тебе вже не люблю! Більш того, я не тільки тобі це продемонструю, а зроблю так, що ти це відчуєш!

Ще нас - я маю на увазі не тільки українців, а більше, до речі, росіян - вирізняють панібратські стосунки одного з одним. Такий самий стиль спілкування дехто переносять на європейців, а там заведено тримати дистанцію.

Тобто вони обережні, у чомусь консервативні, а в чомусь навіть як діти, наївні і, я б сказав, вразливі. Ми іноді порівняно з ними здаємося якимись такими ... зовсім уже хижаками, які звикли боротися за виживання. А там немає такої войовничої агресії. Іноді за наших співвітчизником буває соромно і доводиться пояснювати, що ми не всі такі, що ми теж знаємо правила поведінки.

- Може, ви тому й стаєте потроху відлюдьком за кордоном?

- Ні, частіше я уникаю спілкування через втому. Іноді хочеться переключитися або відключитися, тому що спілкування - це все одно взаємообмін енергією, і ти завжди більше віддаєш, тому що від тебе чогось чекають. Це рідкісний випадок, коли з тобою хочуть зустрітися і помовчати. Люди завжди від тебе чогось хочуть.

- А ви від людей чого хочете?

- Та я від них усе отримую! (Сміється).

- Тобто для досягнення успіху потрібен фанатизм?

- Фанатизм сам по собі тупиковий, потрібні віра в себе і любов до того, чим займаєшся. Без справжньої щирої любові руху вперед не буде!

- З вашого досвіду, скільки артист може прожити без компліментів?

- Я від них не залежний, але якщо їх немає, то, звісно, сумно - значить, людям не подобається, значить, щось не так, а це дискомфортно для тебе. І потім, ще є такий шоколадний "комплімент" - він дуже сильно піднімає настрій!

- Гонорар може замінити компліменти?

- Є три компоненти або три складових, які впливають на позитивну відповідь співака на пропозицію брати участь у якомусь концерті чи виставі. Перше - це музичний матеріал, тобто композитор, твір, режисер і склад учасників. Друге - сторона, яка запрошує, і третє - це гонорар. Важливо, щоб збігалося два компоненти. Тобто якщо не влаштовує гонорар, але буде гарна музика, і артиста прийматимуть з душею, то приїжджають дуже багато зірок. Не для всіх артистів на першому місці стоять гроші, навіть якщо вони їх потребують.

- А які складові вплинули на вашу участь у проекті Національної опери "Українські оперні зірки у світі"?

- По-перше, до цього у Києві я ніколи не виступав - мене не запрошували, навіть коли я став відомим артистом, лауреатом. Чому? Не знаю. Причини можуть бути різні. Для мене це було навіть якось дивно: я співав майже всюди - у світі залишилося буквально кілька театрів, в яких я не виступав, а тут в столиці своєї рідної України ти не затребуваний !? Забули чи, може, вважають, що ти зазнався, що тебе «не потягнуть» фінансово?

 А по-друге, Анатолій Солов'яненко дуже тепло запропонував мені взяти участь у проекті Національної опери "Українські оперні зірки у світі". Я сам хотів заспівати на головній сцені нашої країни, було цікаво, адже на цій сцені виступали видатні виконавці. Тож ми навіть нічого не обговорювали, у тому числі й гонорар. Він просто сказав: "Приїжджайте!", а я відповів: "А чому б і ні, із задоволенням! Які терміни? Я постараюся". От і приїхав!

- Я читала, що, окрім опери ви співаєте у церковному хорі і караоке-барах. Навіщо вам це потрібно?

- Ви дивно це поєднали! (Сміється). Життя потрібно жити, і всіх оцих умовностей, мовляв, караоке - це тільки для підпилої публіки, я не поділяю. Багато хто йде туди просто тому, що у них серце співає, вони люблять цю справу. Я туди теж ходжу, бо хочеться співати, хочеться порадувати друзів хорошими піснями з репертуару Мусліма Магомаєва або Елвіса Преслі.

І потім, караоке мені дуже допомогло на стадії навчання - це була ніби майстерня, де я експериментував із голосом і з'ясовував для себе деякі суто технічні моменти. Я навіть колись думав, що буду естрадним виконавцем.

А в церковному хорі я почав співати ще коли був студентом. Я віруюча людина, а церква духовно збагачує.

Надія Юрченко, Київ

Фото: Павло Багмут.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-