- Щоб ми зрозуміли, на якому фундаменті виникло все те, що зараз відбувається в Україні. Жодна пропаганда не змусить людей воювати - але вона може підштовхнути до війни, спираючись на реально існуючі суперечності. І в цьому сенсі те, що зробила Росія, - абсолютно цинічний, прорахований проект. Реально існуючі в Україні протиріччя були використані російською владою для задоволення своїх політичних амбіцій. У «Рідних» пояснюється як, чому це могло статися. І ставиться питання - як припинити агресію з боку Росії? Це зараз головне, все інше - потім.

«НЕХАЙ РОСІЙСЬКИЙ МІНКУЛЬТ ПОДАВИТЬСЯ!»

- Вже третій рік поспіль ви починаєте «Артдокфест» у Ризі. Тим не менш робота в Москві триває. Поясніть, будь ласка, фестиваль переїхав до Латвії чи ні? Чи переїхав частково?

- У нас два офіса: один - у Ризі, другий - в Москві. Оскільки з 2007-го по 2014-й фестиваль проводився у Москві, і в Росії, як і раніше, є величезний запит на його проведення, ми продовжуємо працювати там. Більш того, відкрили два додаткових російських майданчики - у Петербурзі та Єкатеринбурзі. Перший існує завдяки ініціативі команди, яка раніше робила прекрасний фестиваль короткометражного кіно «Open Cinema» (був закритий кілька років тому), другий - завдяки Фонду Бориса Єльцина та «Єльцин Центру». А у Ризі у нас латвійські спонсори, наприклад, Фонд Еберта (Фрідріх Еберт, перший демократично обраний у 1919 році президент Німеччини - Ред.), Євросоюз та інші. Ризький майданчик принципово відрізняється від усіх інших тим, що це дійсно абсолютно вільний простір, де ми, не боючись будь-яких наслідків, і показуємо картини, і обговорюємо їх. Саме у Ризі ми проводимо всі круглі столи, оскільки сьогодні дискусії «Війна і мир. Досвід України», «Нацизм: від гітлерівської Німеччини до путінської Росії», «Російська. Мова Путіна чи Пушкіна?» в Росії в принципі неможливі, а це як раз ті самі теми, які піднімаються у фестивальних стрічках, вони хвилюють людей і вимагають обговорення.

- Давайте нагадаємо, після чого, власне, у «Артдокфеста» виникли проблеми в Росії. Вони з'явилися у 2014 році після того, як ви відкрито висловилися на підтримку України, а міністр культури РФ Мединський заявив: «Поки я міністр, жоден проект Манського підтриманий не буде!»

У міністра культури РФ вже всі заступники сидять у в'язниці за економічні злочини - це про щось та й говорить

- Не заявити про свою позицію з приводу того, що робить Росія відносно України, я просто не міг. Це було для мене природно. А що стосується фінансування, якого мінкульт позбавив фестиваль, то ми знайшли гроші - і у 2014-му, і в минулому році, і зараз. По-перше, допомагають спонсори та однодумці. По-друге, власні гроші - ті, які заробляю за свої фільми, - я теж вкладаю в проведення «Артдокфеста». Тому нехай мінкульт подавиться своїм фінансуванням! У Мединського вже всі заступники сидять у в'язниці за економічні злочини - це про щось та й говорить.

- Сподіваюся, на «Артдокфесті» покажемо. І добірку позаконкурсних фільмів про Україну «Війна і мир» теж покажемо. Але ви запитали про роботи, які доводиться прибирати з російської конкурсної програми. На цьому наполягають самі режисери, творці фільмів, тому що бояться за героїв своїх стрічок. Приміром - «Грізний блюз», швейцарська картина про сучасну кадирівську Чечню. Так склалося, що в Росії ми не змогли показати цей фільм. Вилучили його з конкурсу, хоча картина була дуже важлива та принципова для нас. Як тільки-но ми оголосили про фільм, презентували трейлер, у Чечні була викрадена героїня цього фільму. Довелося зважувати «за» і «проти», думати, насамперед, про безпеку героїні - і в результаті до Москви фільм не дійшов, тільки за такої умови викрадену жінку повернули. А у Ризі стрічку показали, було потужне обговорення, резонанс, автори приїжджали.

- Дивно, чому ви досі не згадали фільм Аскольда Курова про Олега Сенцова? Він готовий? Ми побачимо його на нинішньому фестивалі?

- Знаєте, я вже втомився питати у Аскольда та його продюсерської команди, коли, нарешті, буде змонтований цей фільм. І Аскольд, і продюсери знають мою точку зору - вважаю, що це неприпустима затримка у виробництві, жодні аргументи з тих, що вони наводять, для мене не є переконливими. Жодні! Я вважаю, ця стрічка повинна була вийти значно раніше. Але це не мій фільм, тому можу тільки шкодувати про те, що його досі немає!..

- Віталію, ви бачите багато робіт українських колег. Яка Ваша думка про сучасну українську документалістику?

- Україну зараз накриває актуалізація та публіцистична складова. З одного боку, це природно, і в цьому є свої плюси. Але, з іншого боку, в цьому є очевидні мінуси, тому що будь-яка публіцистична складова, так чи інакше, відсуває на другий план художні складові картини. А українське кіно, документальне зокрема, завжди славилося своєю кінематографічною якістю, поетичністю, образністю - і я, звичайно, хотів би, щоб це не було втрачено. На війні як на війні. Але кіно - це вічне мистецтво, тому його автори повинні, у тому числі, думати про вічність.

Ріта Болотська, Євгенія Богоявленська, Москва

Фото: Alexander Khitrov/Alexhitrov.livejournal.com/ Vl.ru; cinemotionlab.com; Володимир Песляк, Укрінформ; Марина Головньова, ivona.bigmir.net.