- Ні, тільки різні шоу. І ми радіємо, що вони приходять за послугами. Це хоч якась фінансова підтримка для студії. Але раніше тут вирувало справжнє кіно – щороку знімалося 12 повнометражних фільмів і 18-20 телевізійних. Тоді тут вільного місця не було – всі павільйони були розписані по годинах. Але за 25 років незалежної України ситуація змінилася на гірше, бо в державі не було відповідного ставлення до національного кінематографа: не вистачало розуміння, що кіно – то велика сила, яка психологічно та ідеологічно впливає на людей. Якби у нас були фільми в належній кількості, то зовсім іншою була б й історія сьогодення. Адже українську історію можна було б показати у великій кількості патріотичних серіалів. І це дуже важливо, бо наш найголовніший глядач сидить перед телевізором. Адже тепер люди не ходять в кіно так масово, як колись. Бо квитки недешеві, і кінотеатрів небагато – трохи більше 400 на всю Україну. Тому «Таємний щоденник Симона Петлюри» ми збираємося зробити і як фільм для прокату, і як серіал. Хай люди знають своїх героїв. Українського кіно повинно бути набагато більше, і це питання потрібно ставити на найвищому рівні.

- Можливо, вас так примушують продати студію в центрі міста і переїхати десь на територію області?

- Це нам вже не раз пропонували. Мовляв, тут така дорога земля. Та я відповів, що на території Києво-Печерської лаври земля ще дорожча… Що це за позиція така – все тут розвалимо і кудись переїдемо? У нас тут унікальна історія, місце, освячене найвідомішими митцями, яблуневий сад Довженка. Яка тут надзвичайна енергетика! Такого не купиш і не побудуєш знову, бо на це потрібен час, роки творчості, пошуку, мистецького страждання. Які тут фільми створювалися! Намолене місце не продається. Ми вже маємо приклад, як поруч із кіностудією побудували елітне житло на місці фабрики «Фотон». Її знищили бульдозерами, все розрівняли і збудували багатоповерхівку. Те ж саме хочуть зробити і з нами, щоб довженківський сад, як у Чехова, пішов під ніж. Сказали б: студія стара, будинки 1928 року ремонту не підлягають, в аварійному стані. Написали б дефектні акти, все швидко розвалили і зробили нову забудову.

- То що ви чекаєте від нового Кабміну під керівництвом Володимира Гройсмана?

- Хотів, щоб міністри знову до нас приїхали. Вони б усе це побачили, сприйняли емоційно, і рішення було б дуже швидке. Я в цьому впевнений, бо вірю в наш молодий уряд. Там же працює нове покоління з європейським мисленням і новітніми концепціями. І всі ж у нас люблять кіно! То чому ми не хочемо мати власне кіновиробництво, як Польща, Чехія, Франція, Італія і Велика Британія? Всі європейські країни мають свій міцний кінематограф. А от Бангладеш чи Уганда не мають. То ми ж не країна третього світу! Коли ця студія будувалася, то вона називалася Київська кінофабрика. Тож нині необхідно зробити її модернізацію, щоб вона мала повний комплекс виробництва – надавати послуги для виходу готового кінопродукту. І тут мають знімати фільми якомога більше митців – і незалежні продюсери, і молоді режисери. У нас також чудова студія запису, навіть американці були задоволені якістю. Але це має працювати постійно, а не час від часу.

Не розумію, чому на першому етапі голосування за фільми відбір відбувається таємно. Адже йдеться про гроші платників податків

- Нині на кіностудії є молоді режисери?

- А куди ж вони прийдуть? От ми подали 14 проектів на фінансування Держкіно, відбирали сценарії, а комісія Держкіно має той самий склад, що й раніше. Її члени працюють вже не один рік, і нас вони не підтримують. До того ж, я не розумію, чому на першому етапі голосування за фільми відбір відбувається таємно. Адже йдеться про гроші платників податків, які йдуть на кіновиробництво. Це має бути абсолютно прозоре голосування. І тоді ми будемо бачити, хто за що голосує.

Ліліана Фесенко, Людмила Українка. Київ.