Доро Пеш, легендарна німецька рок-вокалістка

«Металісти» - це люди з великим серцем і душею

18.09.2016 09:00

«Металісти» - це люди з великим серцем і душею

18.09.2016 09:00

Виступом у київському клубі «Atlas» завершився українських тур легендарної німецької рок-вокалістки Доро Пеш. Напередодні концерту нам пощастило поспілкуватися з «Богинею металу» і отримати від неї відповіді на всі питання, що нас цікавили.

- Привіт, Доро! Спочатку я би хотів вас привітати з отриманням нагороди «Металева Богиня», яку вручали у травні в Лас Вегасі у рамках церемонії Hair Metal Awards 2016.

- Дуже дякую! Це дійсно було для мене вельми несподівано. А нагороду присудив часопис Vegas Rocks. Його редакторка проголосила теплу промову про мене, а потім уся аудиторія підвелася і стоячи привітала мене оплесками. Це було дуже зворушливо, аж до сліз. На церемонії були присутні інші відомі музиканти - Twisted Sister, Scorpions, Testament etc.

- Отже, Київ - остання зупинка вашого гастрольного маршруту Україною. Які ваші враження від нашої публіки?

- Виступ у кожному з міст був як черговий яскравий момент нашої подорожі вашою прекрасною країною. Публіка пречудова - зал хором підспівує, «трясе хейром», бував і стейдж дайвінг. Я просто шокована добротою, позитивною ментальністю, енергією і великими серцями, повними любові. Все це я відчувала у вашій публіці. До цього я ніколи в житті не бачила і не отримувала стільки квітів, скільки під час цих наших гастролей в Україні. Навіть хлопцям з моєї групи діставалися квіти - це було зовсім незвично.

- Ви виступаєте на різноманітних майданчиках - від невеличких клубів до грандіозних рок-фестивалів на кшталт Wacken. Чи є для вас якась помітна різниця між такими виступами, і де ви почуваєтесь комфортніше - на стадіоні чи в клубі?

- Кожен виступ - це новий виклик для мене. Кожен виступ є чимось спеціальним. І кожен раз перед виступом я відчуваю його як перший чи останній в моєму житті. При цьому ти зовсім не думаєш про завтрашній день, а повністю віддаєш себе впродовж концерту. Тобто для мене не має значення - клуб чи стадіон, і концерт для двох-трьох осіб не буде відрізнятися від виступу, скажімо на фестивалі Wacken, де присутні десятки тисяч фанів.

- Вже протягом більш ніж 30 років ви уособлюєте сильну та горду жінку, може саме тому ваш останній проект (3 DVD та 3 CD) має назву «Strong and Proud». Проект великий, і робота над ним велась кілька років. Який меседж до слухачів ви хотіли закласти у цей проект?

- По-перше, про силу! Ми її отримуємо, гастролюючи по усьому світі, у вигляді енергії від численних слухачів. Кожен виступ дає мені більше мотивації, натхнення, прагнення робити все ще краще. А сила потрібна для того, щоб виживати у музичному бізнесі, бо це непростий бізнес. Ми хотіли показати, наскільки важлива для нас підтримка з боку слухачів.

Робота над проектом тривала досить довго, більше двох років. Треба було зробити нелегкий вибір з купи різних відзнятих матеріалів, продумати, у який спосіб їх подати, тощо. У підсумку загальна тривалість відеоматеріалів на дисках склала близько 8 годин. Хотіла б звернути вашу увагу на документальний фільм, розміщений на диску №2. Він буде дуже цікавим і для тих людей, хто зовсім не знає нас і нашої музики, і для вірних фанів команди.

- І ще трохи про «силу та гордість». Чи були у вашому житті ситуації, коли саме сила допомагала вийти з них без втрат.

- Для мене дуже важкими були 90-і роки, коли після гучних успіхів 80-х, металева музика дещо втратила популярність, поступившись новим стилям, таким як грандж. Але та сама сила допомогла вижити, набрати нової енергії, і увійти у нове тисячоліття з новими надіями и сподіваннями. Я не втрачала впевненості, що «метал» ще повернеться на велику сцену і, можна сказати, накопичувала нові сили для цього повернення. І ось у 2000 році сталася дуже важлива подія в цьому плані - спільний тур Сполученими Штатами разом з легендарним рок-вокалістом Ронні Джеймсом Діо. Мабуть, це найбільш пам'ятні гастролі для мене, а Ронні відтоді став моїм великим другом. Чудовий співак, і разом з тим дуже душевна, симпатична і розумна людина. Цей тур став суперуспішним - суцільні аншлаги і неймовірна глядацька підтримка.

- Тепер про гордість. За які з ваших персональних досягнень ви відчуваєте найбільшу гордість?

- Найбільшу гордість у мене викликає відчуття, що я зробила свій вклад в те, щоб металева сцена жила і «добре себе почувала». Може це декому буде здаватися дивим, але «металісти» - це люди з великим серцем і душею. А ще я дуже пишаюся своєю дружбою з такими легендами, як Діо та Леммі Кілмістер.

- Кажуть, що у вашому наступному альбомі буде пісня, присвячена Леммі. Це так?

- Дійсно, і вона носить назву Living Life To The Fullest - що означає «Жити на повну котушку». (До речі, на концерті Доро присвятила пам'яті покійних друзів баладу Without You – авт.).

- А коли можна чекати виходу цього альбому?

- Наступного року, бо цей рік у нас дуже насичений гастрольними виступами.

- А чи були жінки, рок-вокалістки, що слугували для вас прикладом і джерелом натхнення в ті часи, коли ви починали сходження на металеву сцену?

- На це питання важко найти відповідь, бо «метал» - це музика переважно «чоловіча». Тому серед виконавців, що надихали мене, я в першу чергу назву саме чоловіків - все той же Ронні Джеймс Діо, а також Девыд Ковердейл, Роб Хелфорд та деякі інші. Пізніше я познайомилася з творчим доробком Дженіс Джоплін і просто закохалася в її музику. Також мені дуже подобаються Енн Уілсон, вокалістка гурту Heart та Джоді Тернер з британської групи Rock Goddess.

- Ваша перша група звалася «Warlock» («Чаклун»), а в репертуарі є пісні з назвами типу «Burn the Witches» («Спали відьом»). Чи значить це, що ви любите фентезі?

- Так, люблю! Але фентезійні мотиви були притаманні моїй творчості на ранньому етапі. Зараз мої пісні ближчі до реального життя, яке наповнене не меншим розмаїттям емоцій ніж найфантастичніша фентезі-книжка. Мені зараз цікавіше концентруватися на тому, щоб мої пісні додавали людям доброї позитивної енергії.

- Багатьом відомо, що ви персона вельми активна у соціальному плані, бо берете участь у рухах за права жінок та на захист тварин. До речі, у вас є свої «домашні улюбленці»?

- Розумієте, життя, наповнене гастрольними турне, важко поєднувати з доглядом за тваринами. Тому я обираю дещо інший спосіб піклуватися про «наших менших братів». Наприклад, на одній з ферм у Австрії я взяла на себе витрати на догляд за двома кіньми, а ще й шимпанзе. Щодо домашньої живності, то раніше, коли був живий мій батько, ми тримали собак та папужок. Але після того, як він пішов з життя, цей «домашній зоопарк» перестав існувати.

- А як вам вдається поєднувати соціальну активність, запис нових дисків та концертну діяльність. Де береться той час?

- Я вам скажу так - для усього свій час! Коли ми в турі, то я концентруюсь тільки на концертах, під час студійних записів саме вони стають найбільшим пріоритетом. До речі, у 80-і роки я більше часу віддавала саме роботі в студії, тепер же концертна діяльність переважає. А вже у проміжках можна виділити якийсь час на соціальні акції.

- І ще питання щодо «прав тварин». У вас дуже ефектні сценічні костюми, що мають вигляд шкіряних. Чи зі справжньої шкіри вони виготовлені? (Після цього питання Доро на кілька миттєвостей зникла і з'явилася зі своїми обладунками у руках, щоб ми самі помацали і впевнилися, що шкіра штучна і жодна тварина не постраждала).

- Уся ця шкіра штучна. Колись я вдягала куртки і жилети зі справжньої шкіри. Вони досі у мене зберігаються, як пам'ять, але я вже їх не ношу.

- А тепер зробіть вибір - три найулюлебніші, на ваш погляд, пісні зі свого репертуару!

- Fur Immer, Burning The Witches, Love Me In Black.

- Колись у пісні Back In The USSR Бітлз співали про те, що українські дівчата реально їх «нокаутували». А що ви можете сказати про українських хлопців?

- Вони прекрасно виглядають, такі спортивні і підтягнуті! Серед них дуже мало осіб з надлишковою вагою. В Америці та моїй рідній Німеччині таких набагато більше.

- А все ж таки, де ви зараз мешкаєте? В Сполучених Штатах чи в Німеччині?

- Фактично у мене тепер дві домівки - і там, і там. Вперше я побувала у Нью-Йорку у 1986 році під час промо-туру. І тоді я закохалася у це місто. Зараз у мене є американська «зелена картка». Америка дає творчій людині багато можливостей для розвитку й росту. А крім того, Сполучені Штати для мене - це місце, де я познайомилася з чудовими і божевільними у хорошому сенсі цього слова людьми. До речі, у мене в команді два американці - барабанщик Джонні Ді та басист Нік Даглас. Щодо гітаристів, то Бас Маас - з Нідерландів, а Лука Прінсіотта - з Італії. Так що зараз, я єдина німкеня у нашому гурті.

- А завершити наше спілкування мені хотілося б кількома бліц-питаннями!
Ваш улюблений рок-вокаліст?

- Ронні Джеймс Діо.

- Гітарист?

- Ренді Роудс.

- Басист?

- Джин Сіммонс.

- Барабанщик?

- Козі Пауелл.

- Клавішник?

- Джон Лорд.

- Рок-персона?

- Леммі Кілмістер

- І останнє запитання. У вас дуже інтенсивний життєвий графік - концерти, записи, соціальна активність. І при всьому цьому, як вам вдається залишатися такою прекрасною, молодою і повною життєвої енергії? Чи є якийсь ексклюзивний «секрет молодості від Доро»

- Дякую, дякую вам за такий комплімент. А секрет простий - життя в стилі «метал», енергія та зворотній зв'язок, які я отримую від слухачів. Відчуття їхніх справжніх емоцій додає життєвої наснаги і мені.

- І ми вам дуже вдячні за порцію позитиву, отриману в процесі нашого спілкування. І, закінчуючи інтерв'ю, ми бажаємо вам потужного фінального акорду в українському турі під час концерту в київському клубі «Атлас».

Олександр Птиця. Київ.

Концертні фотографії - Вадим Ткач