Раду Поклітару, балетмейстер, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка - 13.03.2016 10:00 — Новини Укрінформ
Раду Поклітару, балетмейстер, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка
Всю правду про наш час ми дізнаємося років через десять, не раніше
Інтерв'ю 13.03.2016 10:00 2989

- Почитайте на документі Шевченківської премії: «нагородити громадянина Білорусі...» Але з упевненістю можу сказати, що Україна – мій творчий дім. Де б я не ставив вистави, куди б мене не кликали працювати на пострадянському просторі, я повертаюся в свій театр.

- Ви цікавитеся тим, що зараз відбувається в Кишиневі на майдані, адже у вас там залишилися батьки?

- Так, у Кишиневі живе мама, але розбиратися в кишинівському майдані у мене часу немає. Ми з мамою говоримо про балет, про музику, про публікації в пресі, диски із записом. Тобто тільки про мистецтво. Моя мама ходить на кожен спектакль у Кишинівський театр опери та балету, де вона колись працювала. Я також підтримую стосунки з моїми колишніми колегами з цього театру. Справи там не надто райдужні. Але ж  такий театр – це гордість країни, і дороге задоволення... І якщо країна хоче мати таку коштовність, як оперний театр, то вона повинна плекати і берегти тих людей, які там працюють. Там же все фінансується за залишковим принципом. І величезний творчий колектив дуже швидко приходить в стан стагнації.

- В Україні держава більше підтримує культурний рівень країни, ніж у Молдові?

- Я не знаю, які зарплати і бюджети державних театрах, але те, що фінансується на муніципальному рівні в нашому театрі, викликає жалість. За весь час з 2009 року мені допомогли поставити один невеликий балетик, а на «Лебедине озеро» дали гроші тільки на ¼ від вартості костюмів – без декорацій і всього іншого. А з тих пір було поставлено дуже багато вистав. Слава Богу, у нас є меценати, і хочеться вірити, що це надовго.

- Закону про меценатство немає, а є меценати?

- Так, і наш перший меценат Володимир Філіппов говорив, що меценатами стають не тоді, коли шукають привілеї, а тому що це порив душі.

- Ваш театр «Київ модерн-балет» отримав державне фінансування?

Без відродження культури у нашої країни не буде майбутнього, яке заслуговуємо ми, наші діти і наші онуки

- Так, за що я вдячний колишньому директору департаменту культури столиці Світлані Зоріній. Коли настали кризові роки – 2008-2009, то театр залишився без меценатської підтримки, і тоді нас ввели, як складову частину, в Київський муніципальний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Але зараз крига скресла, і у нас знову з'явилася фінансова підтримка. У театру з'явився справжній меценат - бізнес-леді Людмила Русаліна. Людмила Володимирівна чудово розуміє, що без відродження культури у нашої країни не буде майбутнього, яке заслуговуємо ми, наші діти та наші онуки. Приміром, наш новий спектакль – балет «Жизель» – це дуже великий і дорогий проект. 9 і 10 квітня відбудуться його прем'єрні покази на сцені Жовтневого палацу. І це було б неможливо здійснити без допомоги пані Русаліної.

- Ви отримували нагороди кращого хореографа не тільки в Україні і Росії, але і в Болгарії, Італії, Румунії. У вас є запрошення на роботу в Європі?

- Є. І це той напрямок, куди я зараз прагну. 9 червня відбудеться прем'єра мого балету «Дощ» на сцені Національного театру опери і балету в Празі, 4 жовтня «Жінки в ре мінорі» і «Довгий різдвяний обід» у державному театрі опери і балету в Белграді.

- Як ви створюєте хореографічний малюнок вистави?

- Є музика і є історія, а мені потрібно придумати руху, щоб їх передати. Бажано своєю мовою без використання того, що придумано іншими хореографами.

- Ви це все внутрішньо протанцовываете?

- До початку репетицій у мене заготовок немає. Всі рухи приходять вже в залі, враховуючи природу кожного танцівника.

- Творчості моїй все одно, а ось сучасній хореографії така популяризація дуже допомагає. Навіть моя поява на екрані сприяє тому, що під час гастролей театру «Київ модерн-балет» на наші вистави приходять багато глядачів.Адже у нас велика географія поїздок. І глядачі, можливо, спочатку йдуть на виставу, бачачи моє ім'я, знайоме по телепроекту, а потім стають вже й фанатами сучасного балету.

- Знаходили на проекті «Танцюють всі!» самородків для свого театру?

- Так, у нас працює фіналіст п'ятого сезону Антон Шошин. Він робить прекрасну кар'єру хореографа і танцівника одночасно. Поставив у нашому театрі одноактний балет «Ближче, ніж любов». А 12 березня відбудеться прем'єра вже другого його балету. Прийшов з проекту і ще один хлопець. Але це поповнення завдяки телевізору почалося тільки в останні роки. До цього танцівники у нас не приживалися. Найчастіше хлопці зіпсовані сьогочасною славою. Хочуть все і відразу. А в репертуарному театрі таке не виходить. Потрібно пройти дуже багато кроків через кордебалет, другі партії, і тільки потім стати солістом. Потрібно терпіння!

- Ви даєте інтерв'ю з чудовою білою собакою на руках. Як тварини впливають на ваше життя?

- Чудово. Собаку звуть Оскар. І він мене вигулює, інакше я б просто не виходив з приміщення, не бував на вулиці. І це велика емоційне розвантаження: погладив, поспілкувався, і всі проблеми здаються меншими.

Ліліана Фесенко, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>