Вадим Єрмоленко, режисер
Щоб передати цей "Ураган Кузьма", ми цілодобово переглядали купу матеріалів
02.02.2016 14:36 5647

А не любив він людей нудних і пихатих, які щось із себе вдавали. Часто казав: "Хіба можна з такими пиками щось справжнє робити?" Але при зовнішній простоті він був дуже начитаною людиною. У ньому дивним чином поєднувалися сороміцькі коломийки і глибока філософська поезія. Він любив Стейнбека і Буковскі. Дивився дуже хороше кіно, іноді таке специфічне, як телефільми Кустуріци. Ви про них чули? Я - ні. Він узагалі завжди був у розвитку, у русі, постійно прогресував. А Україна ж не дуже прагнула розвиватися - і це його буквально розривало надвоє. Його це бісило. Подивіться останні його інтернет-звернення...

Він все життя проводив на колесах - при тому, що домівка для нього була всім, і тут він був на сто відсотків українець. Андрій - типовий Том Сойєр, Гуллівер, Улліс... І наші дороги, розбиті, брудні, застряглі в часі, у минулому, і люди уздовж цих доріг - суть одного з останніх наших кліпів (ми його випустили якраз за тиждень до Майдану) "Порш Пана мера". Там у фіналі натовп пішоходів бреде вздовж вказівника «ЕССССР»... Що хотів сказати Андрій? Визначтеся вже, куди йдете. В Європу? Такими дорогами? Він прекрасно розумів, що найстрашніший ворог - це наш бидляцтво, "совок" усередині нас.

- З Андрієм ви познайомилися ще 2003-го під час роботи над телевізійним проектом "Шанс". Зірка відразу вписалася в телеформат?

- Я не знав, хто це - Скрябін. Я був настільки далекий від шоу-бізнесу, що подумав: це хтось із "Грін Грея". Я їх усіх плутав. Потім уже, коли він написав "Старі фотографії", "Люди як кораблі", "Мам", я його зарахував до композиторів. Для мене це вищий ступінь. Композитор - це людина, яка безпосередньо спілкується з Богом - без слів, мелодіями. Я б навіть на купюрах друкував Моцартів і Меладзе... (замислившись) - Костянтина. Хоча, думаю, брати десять разів на день купюру і бачити на ній Кузьму цікавіше, ніж якихось князьків-близнюків. У всякому разі, настрій би піднімався.

- З чого почалася ваша дружба з Кузьмою?

- Ми ніколи не були друзями. Ще 2005-го прямо в кадрі він заявив, що друзів у нього немає. Тобто дружні, "мушкетерські" стосунки, які бувають в юності, віджили своє. Розпад першого складу гурту "Скрябін", Майдан 2004-го дуже змінили його ставлення до людей.

- Це ви про ситуацію, коли він взяв участь у промо-кампанії на підтримку Януковича? Він і до цього співав за різні політсили - за Партію зелених, за команду так званого "Озимого покоління". У нас так прийнято, що для артистів, як і для журналістів, соціологів, політологів, вибори - це хлібний час. Що ж сталося 2004-го?

- Андрій працював із телеканалом "Інтер", і влітку 2004-го учасникам "Шансу" наказали провести тур Україною. Звичайний передвиборчий "чьос". Кузьма просто не міг відмовитися, це була його робота. Але я добре пам'ятаю, що він відмовився зі сцени говорити щось про Януковича. Бігборди на сцені під час туру були, це завжди так, адже спонсор завжди правий. А вже взимку, під час першого Майдану, керівництво "Інтера" викликало Кузьму і Наталку Могилевську (ведучих "Шансу") у ранковий ефір підтримати Януковича. Кузьма їх відразу послав куди подалі. А Наталя поїхала, але замість слів підтримки сказала щось на кшталт "якщо Янукович - злодій, я поверну гроші з концертів"... Її відразу ж, як "опозиціонерку", покликали на "5-й канал". Там Могилевська зіткнулася з Наталією Мосейчук, людиною теж не найлегшого характеру, і вони "помірялися" харизмами. Могилевська зопалу в ефірі заявила: "Я і МОЯ програма "Шанс" підтримуємо Януковича!" А ми в студії якраз програму знімаємо, а як тло, по телеку чуємо цей пасаж. Андрій аж позеленів. Я зателефонував продюсеру проекту Ігорю Кондратюку, і ми вперше і востаннє скасували зйомку. Наталі після приїзду дісталося за все: і за "моя програма", і за Януковича.

- Але найбільше, здається, перепало Кузьмі. У Львові топтали його диски і палили його опудало біля будинку...

- Палили і топтали... І цей тягар, за Януковича, нехай навіть побічно зароблений, він тягнув роками... Але Андрій не став тоді з’ясовувати ситуацію, виправдовуватися. Він був вище цього. Не став розмінюватися на дрібниці, не опустився до гнилих розборок... Ну як щось пояснювати людям, які з екрана кричать: "Схаменися, повернися!"? Та він і не йшов нікуди, дебіли! Перед тим, як вибачати, поцікавтеся, чи є за що. Та й не просив він вибачення...

У японців є спеціальне поняття - "щирий", точніше буде "істинний", його важко перекласти. Це мірило всього. Щирий, справжній - той, хто залишається самим собою, незважаючи ні на що. Ми всі шукаємо цієї щирості - у дружбі, любові, у роботі, у політиці навіть. А її завжди не вистачає, хоча всі інші якості втрачають сенс, якщо вони не щирі, не справжні.

І от Андрій був справжнім. Так само, як і під час Майдану в 2013-2014-му - він тихо приїхав, розвантажився і поїхав. Він багато чого робив, але без піару. Це й був патріотизм. Він принципово відмовився вести тоді на Майдані мітинги. Він не ліз на сцену. І він, до речі, казав про це в ефірі: якщо ти почнеш на цьому піаритися, гріш тобі ціна, твоєму внеску у демократію, в Україну.

А ту ситуацію, у 2004-му, він сприйняв як зраду. І у відповідь написав одну з найкращих своїх пісень - "Люди як кораблі", де є слова: "Я не твій брат... Ніколи не розказуй мені - хто, і в чому я винен на нашій землі...". Я цю пісню завжди по-філософськи сприймав. А Андрій її дуже просто розшифровував: "Ідіть... у дупу". Ось тоді його розуміння дружби і знівелювалося остаточно - "Друзів у мене нема".

- Остаточно? А до цього теж були конфлікти?

- Переформат групи. Коли у Андрія народилася донька, треба було вибирати - співати далі панк на зйомних квартирах або заробляти. Андрій вибрав сім'ю. Позичив грошей, зняв кліп "Мовчати" і пішов у шоу-бізнес... Він про це багато розповідав в інтерв'ю. Стався звичайний розкол у групі "Скрябін". Це відбувається завжди - хоч зі Стінгом, хоч з "Веселыми ребятами". Кузьмі стали дорікати у відмові від високих ідеалів панк-року. Він важко переживав, кожен паскудний "комент", але виду не показував.

- Тобто пішов у внутрішню самотність?

- Ні, якщо він "ревізіонував" дружбу, то дружба його не "ревізіонувала". Наприклад, знімальні групи "Шансу", "Дачі" вважали його другом - ніби "в односторонньому порядку". Не було послуги, яку б ми для нього не зробили - від Кондрата (Ігор Кондратюк) до монтажера Марини Польшиної. Йому дозволялося все - ми могли зняти і випустити програму "без ведучого", якщо у нього були гастролі, вибачали будь-яке запізнення. Навіть повсякчас похмурі звукорежисери Женя Верховинець і "Стрем" (Олексій Стремовський) завжди посміхалися.

Андрій завжди був напрочуд толерантним. І він знав на ім’я кожного асистента звукорежисера. Він ніколи не їв окремо від групи. Я взагалі не пам'ятаю, щоб він із кимось із групи посварився... З Наталкою Могилевською - так. Або з кимось зі студійного начальства. Він умів бути неприємним. Але ніколи - з ось цими "чорноробами" екрана.

- У ньому було багато намішано. Скажімо, кожна зйомка, а в нас з ним їх було близько чотирьохсот, починалася з анекдоту. І анекдот завжди був такий непристойний, шокуючий. Іноді я не міг їсти години три. Чесно. Таке прямо підворіття підворітнє. Але я не запам'ятовую анекдоти. Один тільки його анекдот розповідаю вже роки чотири - про бога звірів.

З Андрія ці сороміцькі пісеньки просто лізли. Він сам казав: "Поки все це не викашляю, нормальне написати не можу". Весь час шукав нові жанри. "Квінти", "Маршрутка", "Танець пінгвіна" - це все наче різні люди писали. Він же як художник повинен був сказати своє.

Але він усе найкраще в собі не виставляв напоказ, ховав. І анекдоти - це був такий кураж. Водночас він тихо, без реклами допомагав інтернату, для армії машину купив, ходив до поранених. Без надриву, гідно. Ось ця гідність, щира, і називається патріотизмом.

- Звичайно, ні. Я ж старий вередливий кіношник, мені все не подобається. Це шоу-бізнес, тут свої закони. Можу тільки сказати, що десь щось технічно не доробили, були якісь невдачі. Але, наприклад, виступи Бурмаки або Могилевської для мене не виглядали як фіаско, тому що дівчата щиро хвилювалися. На репетиціях у них все нормально було. Мені дорого важить, коли люди серцем вболівають.

Ми з Настею (Настя Єрмоленко, режисер) готували відео для п'яти-шести номерів, поставили для "Пающих трусов" сценку з "Депром" - Андрієм Грищенком. Я бачив, як у залі сміялися мама Андрія і Свєта... Це було дуже важливо - щоб концерт не перетвориться на суцільну "Україна плаче". Андрій би це не схвалив. Але найголовніше - ми переглянули десятки годин інтерв'ю з Кузьмою і приготували підводки на екран. Номери мав оголошувати сам Кузьма. Мені це здавалося логічним...

Ця ідея сподобалася і Володі Бебешку. Але, як завжди, чи то часу забракло, чи то в ефірщиків було "своє бачення". Показали лише один епізод, де Кузьма розповідає, як пісню "Мам" написав. ТБ - це складний механізм, і тут претензій бути не може.

Головне, що тисячі людей стояли в залі, плакали і сміялися. Вони мали на це право. У них у кожного - свій Кузьма. Я взагалі вважаю, що Андрій живий і спілкуватися з ним треба й говорити в теперішньому часі.

Валентина Пащенко. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-