Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Акція «Вісла» знищила культуру українсько-польського прикордоння

Акція «Вісла» знищила культуру українсько-польського прикордоння

Блоги
Укрінформ
До 70-річчя депортації українців з їхніх етнічних земель у 1947 році

Під час акції «Вісла» було розсіяно українську національну меншину і знищено культуру українсько-польського прикордоння.

Операція з остаточної депортації українців розпочалася 28 квітня 1947 р. о четвертій годині ранку. До її проведення були залучені значні військові сили – 3, 6, 7, 8, 9 дивізії піхоти (разом 15 полків), дивізія корпусу внутрішньої безпеки (КВБ), полк саперів, кілька авіаційних підрозділів, шість бронепоїздів. Всього в операції брали участь більше 20 тис. солдатів, не враховуючи відділів місцевої міліції, безпеки і прикордонників. Загальне керівництво здійснював заступник шефа Генерального штабу генерал Стефан Моссор.

Акція «Вісла» здійснювалася за допомогою Чехословаччини та Радянського Союзу. Чехословаччина виставила спеціальну оперативну групу «Тепліце», в якій налічувалось 13 602 солдати і сімнадцять літаків. Крім того, польським підрозділам був наданий транспорт для оперативного переміщення з місця на місце. Радянське командування перекинуло з Львівської області одну танкову дивізію, спеціальні протипартизанські загони і заблокувало прикордонними військами українсько-польський кордон.

Терени дій військової групи «Вісла» були поділені на чотири оперативні простори: «С» (Сянік) – керував особисто генерал Моссор, «Р» (Ряшів) – підлягав командирові 9 дивізії, «Л» (Люблін) – командуючому Люблінського округу, «Г» (Горлиці) – командування було організоване в завершальній стадії акції. Вже опубліковані документи свідчать про те, що при розрахунку сил ОГ «Вісла» чисельність загонів УПА і їх місцерозташування взагалі не бралися до уваги, а використовувалася проста математична схема: кількість населених пунктів, де проживають українці, помножений на 30-40 солдатів, потрібних для одного села, плюс резерв з п’ятдесяти осіб.

Ще до початку акції, на основі рішення Політбюро ПОРП від 23 квітня 1947 р. був створений так званий «Центральний табір праці в Явожно». Створюючи цей табір, польська влада використала вже існуючий в Явожно з часів війни гітлерівський концентраційний табір SS – Lager Dachsgrube – філіал концтабору Аушвіц, об’єкти якого стали місцем ув’язнення для українців. На території табору знаходилося чотирнадцять типових освенцімських бараків, лазня, кухня, відвошевальня і лікарня. В бетонних підземеллях табірної пральні містився карцер. Система охорони складалася з дванадцяти сторожових веж, а також подвійної смуги дротів, підключених до електричного струму високої напруги.

Безсумнівно, це була обдумана, злочинна державна політика польських комуністів – фізично ліквідувати українську спільноту шляхом  примусового виселення і зруйнувати її генетичний корінь.

Від 5 травня 1947 р., коли перший транспорт арештованих прибув у Явожно, до кінця лютого 1948 р. без зупину прибували в’язні. Прибували з усіх районів виселення, з окремих сіл і містечок, групами, найбільшими в червні і липні 1947 р. Державні функціонери так передбачили, аби у концтабір потрапили українці, як правило, з кожного району виселення, з кожної місцевості по кілька або кільканадцять осіб. Як свідчать учасники цих драматичних подій, людей затримували усюди: в селі, по дорозі до сусіда, на полі, на вулиці в місті, на збірних станціях, під час облав, в поїздах. Затримані, незалежно від того чи іншого звинувачення, доведеного чи ні, потрапляли в Явожно.

Жертвами Явожно у найбільшому відсотку стали селяни. Інтелігенція віддавна розглядалася як небезпечний елемент і була винищена або змушена йти в підпілля. Уціліли тільки рештки, в основному священики. Якраз вони й стали першими запідозрюваними і відповідно ізольованими в концтаборі: 22 греко-католицькі і п’ять православних духівників.

За даними, які наводить Євген Місило, в Явожні було ув’язнено 3936 осіб, серед яких 823 жінки та кільканадцятеро дітей. Нерідко потрапляли до Явожна цілі родини, колишні в’язні гітлерівських концтаборів, демобілізовані вояки з Червоної армії, інваліди, вагітні жінки і навіть особи фізично хворі.

Дослідження вказують, що в Явожні було замучено 161 особу. Однак, насправді ніхто не знає скільки людей закатовано в дорозі до Явожна, скільки загинуло їх в тюрмах, казематах Ряшева, Перемишля, Любліна, Сянока та багатьох інших місцевостей, а скільки їх повернулося додому лише для того, щоб померти. Адже в’язні були до краю виснажені, заморені голодом і тортурами.

Арешти до Явожна проводилися в кілька етапів. Найбільша група була затримана ще до часу переселенської операції, тобто до 28 квітня 1947 р. Один за одним потягнулися у села відділи війська, міліції, УБ, завданням яких були арешти запідозрених у сприянні ОУН і УПА, за наперед, як повідомлялося, складеними списками, а в дійсності, власне, за кількісним планом, накресленим державою. Важко повірити, що органам міліції та УБ вдалося із сільських районів, не контрольованих польською владою, опрацювати точні списки, визначити ступінь лояльності всіх родин. Є серйозні підстави твердити, що всі оці дані, котрі вважалися підставою для арештів, насправді не існували або були сфабриковані. На нашу думку, на цьому етапі осавули керувалися лише одним критерієм – національна приналежність і нерідко місцевість, де проводились облави і прочісувалося українське населення.

Постановою Міністерства публічної безпеки ухвалювалося, що головним розподільним і контрольним пунктом депортованого українського населення буде Освенцім. Отже, усі транспорти затримувалися тут, а спеціальні слідчі органи перевіряли переселенців,  підозрілих заарештовували й висилали до Явожна.

Після звільнення українців у 1949 р. табір було перетворено на карний заклад. На місці табірних бараків було збудовано три в’язничних блоки та підприємство для виготовлення будівельних матеріалів. В’язниця була ліквідована в 1950-х рр. На території, де ховали в’язнів у 1960 рр., посаджено лісовий масив. Тільки після 1956 р. почали з’являтися згадки про Явожно в контексті акції «Вісла», пояснюючи її як відплату за смерть ген. Сверчевського i вираз «справедливого гніву» польського народу. Комуністи вміло плекали в душах польських громадян зерна гніву i старого розбрату та чварів. Іноді свідомо викликали антиукраїнський психоз, провокуючи ворожі виступи місцевого населення, напади на в’язнів, яких конвоювали під охороною вояки зі Щакової до Явожна. І нині, російська пропаганда старається вбити клин в добросусідський розвиток народів Польщі та України, створюючи емоційний фон навколо сфальсифікованих подій на теренах обох держав у 1940-і роки.

В результаті проведення депортаційної акції до 15 серпня 1947 р. українці були розміщені в 66 повітах шести воєводств. Найбільше українців потрапило в Ольштинське воєводство – 55.089 осіб (за іншими даними – 53.280 осіб), відтак у Щецінське – 48.465, Вроцлавське – 21.237, Познанське – 8.042, Ґданське – 6.838 і відносно небагато у Білостоцьке – 991 чоловік. Однак ці дані не враховують кілька тисяч людей, затриманих на той час у Центральному таборі праці в Явожні та запроторених у в’язниці і переселених після звільнення, а також населення, виселеного від серпня по квітень 1950 р. Таким чином, акція «Вісла» захопила більше 150 тисяч українців.

Українців поселено переважно у селах, i лише біля 10 % переселенців було розміщено у містах. Приїхавши на нові землі, селяни опинилися у важкій ситуації. Вони отримали найгірші, напівзруйновані господарства та землі. Будинки були малопридатними для поселення в них, оскільки кращі вже були зайняті польськими репатріантами з СРСР.

Виселену українську людність у багатьох випадках було поселено в бараках. непридатних до вжитку, в чвораках, стодолах, бункерах. Виселені, як правило, були залишені напризволяще. Окремі ланки народної влади бачили в переселенцях мало не бандитів, не турбувалися про їх матеріальні потреби.

Переселенці змушені були за невелику плату найматися на роботу до польських селян або у колективних господарствах. Найгіршу платню давали польські поселенці, які користалися зі складної ситуації українців. За тяжку роботу з ранку до ночі, залежно від домовленості, українці отримували 10-15 кг картоплі. Траплялося, що виселенець з акції «Вісла» погоджувався увесь день працювати за 1 кг муки i пачку сірників. Дещо кращий заробіток був у державних господарствах. У 1957 р. з членів ПОРП була утворена комісія, яка перевіряла умови життя українських селян на території повіту Ґурово. Відвідавши 167 українських родин у п’яти селах, вона констатувала, що біля 30 % селян не мало де тримати своєї худоби, а 60 % не мало своїх стодол.

Багато переселенців намагалося повернутися у рідні місця, але там вже проживали поляки. Іноді траплялося, що дехто отримував дозвіл повернутися, але повітових старост, котрі видали пропускний документ звільняли зі службових постів. Головна управа Державного репатріаційного уряду 21 серпня 1947 р. направила до своїх воєводських відділів на Повернутих землях розпорядження, в якому категорично заборонялося давати дозвіл українцям з акції «Вісла» на проїзд у місця колишнього проживання.

Акція «Вісла» мала на меті, в першу чергу, ліквідацію української національної меншини. Таємний документ Міністерства повернутих земель, направлений 10 листопада 1947 р. до воєводських управлінь, вказував, що головною метою акції є асиміляція переселенців у польському середовищі. «Необхідно вжити всіх заходів, щоб досягти мети. Не вживати стосовно цих переселенців окреслення «українець» – говорилося в документі.

Третього серпня 1990 р. сенат Польської Республіки прийняв спеціальну заяву, в якій дав політичну і моральну оцінку акції «Вісла» як характерну для тоталітарних режимів. Насправді акція «Вісла» належить до актів етноциду, вчинених у центрі Європи в середині ХХ ст. супроти автохтонного населення, що тисячоліттям проживало на обширних теренах від Сяну та Бугу. Польська комуністична держава воювала не стільки проти українського повстанського руху, скільки проти українського населення загалом. Під приводом ліквідації УПА було повністю депортовано і розсіяно українську національну меншину, знищено культуру українсько-польського прикордоння.

Людмила Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-