У кінці жовтня світ спостерігав, як проходила гуманітарна рятувальна операція в тимчасово окупованих Олешках (Херсонська область), яка відбулася за посередництва США та першої леді Меланії Трамп. Тоді сторони домовилися про тимчасове припинення вогню, що дозволило доставити в місто допомогу та евакуювати цивільних. Як змінилася ситуація у Херсоні та в окупованих Олешках після режиму тиші, про що кажуть російські військові, які потрапляють у полон на цьому напрямку, чи можна ще більше захистити місто Херсон, чого не вистачає – людського ресурсу чи засобів – про це Укрінформ розпитав пресофіцера 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен» Євгена Воронецького.
Нагадаємо нашим читачам, що Олешки розташовані навпроти Херсона, через водне плесо від нього. Міста з’єднував мостовий перехід через Дніпро і Конку – дорога пролягає через відомий тепер на весь світ Антонівський міст. Відстань до обласного центру суходолом 18 км, водним шляхом – 9 км. Поряд з Олешками – Голопристанська громада.
РОСІЯНАМ ВИСТАЧИЛО ШІСТЬ ДНІВ РЕЖИМУ ТИШІ, ЩОБ ЗАВЕСТИ ДЛЯ СЕБЕ ПРОДУКТИ ТА БОЄПРИПАСИ
- Євгене, відразу після припинення режиму тиші наші військові казали, що на Придніпровському напрямку збільшилася кількість російських артилерійських обстрілів та розвідувальних БПЛА. А напередодні припинення вогню люди писали у соцмережах, що росіяни можуть посилитися під час тиші та що варто готуватися до найгіршого розвитку подій.
Ворог зараз дуже активно робить розвідку дронами
- Суттєво ситуація не погіршилася. Хоча, чесно кажучи, ми теж думали, що буде проблема, ми теж до цього готувалися. У перший день після того, як закінчився режим припинення вогню на нашій ділянці, ми ворога не бачили взагалі. На другий день майже не бачили. Десь день на третій було невелике переміщення особового складу ворога. Пройшов тиждень – і ми можемо сказати, що десь приблизно на 70-90% активність саме по переміщенню знизилася. Присутність ворога в тому, що стосується розвідки, навпаки – на 90% збільшилася. Тобто він зараз активно робить розвідку дронами, активно, дуже активно. Але живої сили, яка переміщується, ми не бачимо. Це може свідчити тільки про те, що їм цих шести днів режиму тиші вистачило для того, щоби завести продукти на певну кількість днів, завести обладнання, боєприпаси, занести все необхідне для того, щоби потім просто не висовувати свій ніс.
- Не висовувати з тих бліндажів чи, як кажуть, у них там бункери?
Ми знаємо, де ворог, але не можемо з ним нічого зробити, бо поряд ще залишилися цивільні українці
- Якщо ми кажемо про Олешки, там не бліндажі, там є підвали будинків і будинки, з яких тільки-но виїхали цивільні. Де-не-де в оселях ще можна знайти газовий балон, якусь плиту для приготування їжі та інше необхідне, бо хати були обжиті. І якщо в хаті є підвал, то взагалі для росіян класно. А в більшості хат там є погреби, де можна ховатися. Люди виїжджали – й одразу в оселі після них заїжджав ворог. І зрозуміло, де ворога нам шукати. Але оскільки поряд є ще будинки, де живуть наші громадяни, які не виїхали з міста в цей евакуаційний період, то ми стоїмо перед вибором: ми знаємо, де ворог, але не можемо з ним нічого зробити, бо поряд ще залишилися цивільні українці. І підвали ніхто не відміняв у багатоповерхівках, ніхто не відміняв позиції, які були до цього створені, ніхто не відміняв новостворених позицій, які ворог швидко встиг обладнати за ті 6 днів.
Гармати – дійсно, їх присутність збільшилася з 25 на 40%. Тобто стріляли 3-4, а стали стріляти 4-5 разів на день. Звідки, що – шукаємо.
Як я вже сказав, пілотна складова наразі підвищилася в плані розвідки, а розвідка – це завжди перший етап. Тобто зараз ми бачимо, як розвідка вже завершується і переходить в активну фазу, вони б'ють у червону зону, де щось залишилося. У нас цивільні люди теж на цьому боці (на деокупованому правобережжі, – авт.) чомусь не всі захотіли виїхати з червоної зони, коли була така можливість під час режиму тиші. Ну, і, відповідно, росіяни знаходять і атакують – де машини стоять, де присутність людей помітили.
Тому в червоній зоні просимо місцеве населення робити на ніч світломаскування, не ставити машини на відкритій місцевості. Але, чесно кажучи, автівки нема де поставити місцевим мешканцям, ну хіба що в якийсь гараж закрити. Бо на деревах листя вже немає. Тому росіяни б’ють і хизуються цим у своїх телеграм-каналах.
Працюють по Херсону з ворожої сторони і КАБи, і «Шахеди», і шахедоподібні БПЛА. Дуже багато «жужжалочок» – таких стандартних FPV. Не можна сказати, що набагато більше, аніж до режиму припинення вогню. Бо різна інтенсивність залежить від погодних умов. Ну й від того, наскільки в них є чим летіти до нас. Але оскільки за шість днів вони позаносили і дрони, і боєприпаси, то в них є чим летіти. Щодо інтенсивності, від того, що було – плюс 20%.
Як мінімум, оці 2-3 тижні, може до місяця, треба перечекати. Стане холодно, і вони взагалі не захочуть висовувати свої носи, будуть сидіти в своїх схованках у підвалах – їсти і гадити. Зима завжди такий період, який закриває і блокує і ту, і цю сторону для війни – падає інтенсивність.
Але поки південь радує гарною погодою, ми можемо повиявляти, де знаходиться ворог, і попрацювати. Одну з позицій БПЛА ми вже знищили повністю під нуль. Другу позицію добиваємо, мабуть. З кожною такою знищеною позицією інтенсивність атак ворога падає, менше летить. Але коли вони нормально поховалися – не працює одна знищена позиція, знаходиться інша, і знову починають летіти. І ми знову їх виявляємо і знищуємо.
Якщо на оптоволокні, яке не перебили – дрон долітає вглиб Херсона
Щодо того, що ще загрожує Херсонщині, то крім дронів працює РСЗВ, летять КАБи. З дронів найбільше «Молній», що несуть протитанкові міни та FPV. «Молнія» з половиною протитанкової міни чи цілою міною – це потужний удар за 300 доларів. FPV набагато мобільніша, аніж «Молнія». Якщо на оптоволокні, яке не перебили – дрон долітає вглиб Херсона.
Велика кількість усього не долітає і в Херсон, і в Миколаїв, і в Одесу, бо ми їх намагаємося не пропускати.
У ПЕРІОД РОЗМІНУВАННЯ ВОРОГ ЗАВІВ ДО ТИСЯЧІ СВОЇХ ВІЙСЬКОВИХ
- Ви знаєте, які підрозділи ворога атакують дронами Херсон, хто полює на цивільних? І чи не зайшли зараз якісь нові російські підрозділи?
- Це підрозділи, які стояли і до цього – 126-та бригада берегової оборони, 98-ма. Ще кілька полків стоять уже дуже давно. Але вони стоять далеко. А оці «ентузіасти», які підібралися поближче, з якими ми, сподіваюся, за місяць-два закінчимо – чи це нові, чи поповнення старих підрозділів – наразі не знаємо. Можемо сказати, що приблизно батальйон, до тисячі людей – це те, що можна порахувати, – які заїхали. Це не тільки Олешки, а й навколо них, Раденськ, зокрема. Ми вважаємо, що вони заїхали у період розмінування
- Вони розміновували території, які наші військові мінували дистанційно, чи ті, які росіяни самі мінували?
- Ми заміновували на лівобережжі ті ділянки, де розуміли, що може прийти важка техніка і зашкодить правому берегу, щоб не підпускати її ближче. Тому ми мінували далеко від Олешок. Вони, своєю чергою, мінували територію на лівобережжі, бо боялися того, що як ми переб'ємо їм логістику на великій відстані, вглиб лівобережжя, то будемо переходити на лівий берег, зайдемо в Олешки, створимо там форпост. Ми знаємо, що вони мінують багато. Ще ми думаємо, що мінування, яке здійснюють росіяни – це такий елемент залякування населення, провокація. Вони кажуть людям, мовляв: ми тут розміновуємо, а це ваші мінують.
КОЖНА ЕВАКУАЦІЯ – ЦЕ РОТАЦІЯ ДЛЯ ВОРОГА
- За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, у тимчасово окупованому місті Олешки залишилося ще орієнтовно 200-300 людей. До евакуації українські військові з дронів скидали продовольство для місцевого населення. Чи буде така практика продовжуватися?
- По можливості, так. Але ми ще не до кінця розуміємо, хто залишився. Треба провести велику роботу, це не на один тиждень. Подивитися, по-перше, хто залишився, де залишився, чому залишився. Бо є різні варіанти. Хтось міркує: я, мовляв, з росіянами нормально тут співпрацював, жив собі і далі буду. Інша справа: не поїхав, бо не розумію, куди їхати, або: зараз подивимося, як вони виїдуть, якщо що, то я поїду наступного разу. Хто ще не виїхав? Маломобільні, ті, хто кажуть: тут мої лежать на цвинтарі і я хочу біля них лежати… Нам на це боляче дивитися, це наші громадяни, це українці. Вони потрапили в дуже скрутне становище. І їм треба було зараз приймати це рішення, от просто зараз. І, так, це біль для нас, що вони залишилися. Ми, військові, готові, на шкоду собі, ще на одну евакуацію цивільного населення з лівобережжя, розуміючи, що кожна евакуація – це ротація для ворога, посилення його боєприпасами.
Знаєте, я майже все передивився про евакуацію з Олешок, бачив на відео людей, які приходили, яких я знав заочно по спілкуванню у групах, в Телеграмі, на Фейсбуці. І мені сильно хотілося, щоб вони виїхали. Бо там не можна було залишатися і сподіватися на наступний раз. На аргументи, що, мовляв, ще протримаюся до наступної евакуації, ще залишилася маломобільна сусідка – за нею доглядаю, чи на когось «повісили» всіх псів навколишніх – він їх підгодовує і не може залишити, можу сказати так: якщо до цього було погано, то після проведеної росіянами ротації буде «х100». Зайшла велика кількість ворога у порівнянні з тим, скільки там було військових РФ на момент вечора 26 жовтня 2026 року.
- У центрі уваги була Олешківська громада. А як би ви оцінили ситуацію, в якій опинилися цивільні у Голопристанській громаді? Начальниця Голопристанської МВА Світлана Лінник каже, що і її громада потребує такої гуманітарної місії, як Олешки.
- Це боляче, що там відбувається. Ще раз наголошу: ми готові до можливих евакуацій цивільних, ми для себе прийняли таке рішення. Попри те, що за кожної евакуації росіяни проводитимуть свою ротацію і заводитимуть нові сили. Звісно, якщо не вибити зараз тих, кого вони завели, то з кожною такою евакуацією кількість російських військових на цій території зростатиме. Тому так важливо, щоб цивільні за найменшої можливості одразу виїжджали.
Не будемо сперечатися з Лубінцем, який сказав, що військова техніка, яка супроводжувала гуманітарний конвой, виїхала. Але куди поділася техніка, що займалася розмінуванням? Куди поділися ці вантажівки, ці військові? Не було на цій території контролю нейтральних спостерігачів – скільки транспорту виїхало, скільки заїхало, скільки людей зайшло, скільки вийшло. Тобто, ті, хто перебував під час евакуації на місці, могли лише бачити, що у них був супровід військовий і цей супровід із ними виїхав – усе. А з того, що ми розуміємо, ще раз скажу: заїхало до тисячі особового складу росіян. А далі – в глибину окупованої території, могли завести ще більше.
БІЛЬШІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ШТУРМОВИКІВ У ПОЛОН ІДУТЬ ІЗ РАДІСТЮ
- Хто ці російські військові, які намагаються штурмувати острівну зону – вони проходять підготовку якусь перед тим, як рушити через Дніпро? Що їх спонукає до таких самовбивчих, безперспективних дій, хіба вони не знають, що їх попередники гинули, штурмуючи острови? Чи спілкувалися ви з полоненими, яких не так давно взяли у полон, коли ДРГ намагалася потрапити у мікрорайон Корабел?
- От ви кажете, що це безперспективно. Та чому? Дуже навіть перспективно – для нас. І так, вони не проінформовані, це сто відсотків. Великими групами вони йти не можуть, це маленькі групи. Тих, кого готують (штурмувати острівну зону дельти Дніпра, – авт.) – їх відділяють від великих груп. Готують так, як можуть: пояснюють, що треба лише на човнику перепливти, на місці зупинитися, там, мовляв, нікого немає, тебе ніхто не зачепить. А потім, коли вони приходять до тями, а тут стоїть 30-40 людей на одного цього російського штурмовика. Це не в 2-3 рази більше. Якщо штурмовик не здається, то його більше не буде існувати.
З-поміж російських військових є такі, що у полон потрапляють по другому-третьому колу
Вони намагаються працювати в острівній зоні, ми цього робити їм не даємо. На островах загалом без їжі та води питної скільки можна просидіти? Ну, 3-4 дні без питної води, тиждень без їжі. Далі він із глузду з’їжджає. Ми пропонуємо здаватися у полон, коли виявляємо. Скидаємо записку з дрона, з гучномовця пояснюємо, що є можливість здатися, виведемо, інакше – смерть. Просимо кивати – погоджується чи ні.
Про полонених: більшість із радістю йдуть у полон. Є ті, які допливають (що рідкість велика), піднімають руку і демонструють самі: все, хочу в полон. До речі, є такі, що у полон потрапляють по другому-третьому колу. До того їх брали на інших напрямках, обміняли – тепер вони потрапили вже на нашому напрямку.
Але був випадок, коли один принципово не здавався одразу і десь на восьмому ударі виліз і закивав, що так: усе. Тобто, перші сім ударів він ще не розумів, що немає у нього вибору.
Щодо ДРГ, які намагалися дістатися на Корабел (22 жовтня 2026 року, – авт.) під прикриттям густого туману, то хіба вони змогли прорвати оборону, накопичити групи? Ні. Їх усе одно виявили, когось знищили, когось взяли у полон. Надали медичну допомогу, дали можливість помитися, поголитися, зателефонувати додому.
Про полонених – їм же там кажуть, що ми «чорти», що з ними у полоні погано поводитимуться. А у нас, якщо це лікування – то палата під охороною, триразове харчування. То є такі, які після перебування у нас просять, щоб їх залишили. День-два тут, ти його передаєш, а він уже аж «прикіпів» до нас, і каже: «Можна, я у вас залишуся». Вони справді не розуміють, куди російське командування їх посилає, це тилові ідіоти, яким пояснили, що то мало не курорт, пливіть, а потім чекайте два дні, далі ще два дні. А далі – полон і вони вже тоді кажуть: «Зрозуміло, що більше ніхто не припливе і що так, мабуть, зникають група за групою».
- На вашу думку, для чого росіяни у своїх телеграм-каналах показують відео, де вони атакують цивільних? Це для залякування цивільних чи просто тому, що можуть, і вони хизуються своїми воєнними злочинами?
- Так – і те, й інше. Подивіться будь-яке відео. Видно, що це людина цивільна. Вони якось дроном вразили чоловіка, який ішов на Корабел. І не просто вразили – ще й добивали. Цей чоловік там щодня ходив, він так наче показував тим, що не ховався: мовляв, я тут живу, я не боюся, я лише звичайна цивільна людина. Але в якийсь день вони його вирішили вбити. Чи то пілоти були нові, які не знали його, чи просто заради «приколу», мовляв, давай потренуємося.
- Тобто, коли росіян звинувачують, що вони на цивільних тренуються – це не перебільшення?
- Не перебільшення. Це справді інколи виглядає як тренування, й оператор дрона підживлюється тим, що бачить, як від нього залежить доля цивільного, як жертва не здатна врятуватися. Цей чорт відчуває себе всемогутнім, що він може все і йому за це, так він думає, нічого не буде.
Але 34-а окрема бригада морської піхоти ворога нищить, робить усе можливе.
- Щоб менше дронів летіло від ворога, треба більше особового складу чи більше обладнання, технологій?
- Технологій – на них усе побудовано. І людей хочеться більше. Бо класно воювати, коли нас більше, аніж ворога, коли троє проти одного. А наразі доводиться воювати навпаки. Росіяни присилають все нових і нових – і цей матеріал у них не закінчується.
- Ще одна сезонна тема: коли росіяни починають вкидати про «Херсон здають» і що місто росіяни от-от будуть штурмувати.
- Немає у росіян такої кількості особового складу, щоби штурмувати правий берег. Навіть якщо вийдуть 10 човнів, по двоє, по троє, по четверо, по п'ятеро людей, то вони тут просто протримуються, ну, добу, ну, дві. Погодні умови, як я вам і казав, будуть сприяти і їхній стороні, і нашій робити спроби закріплятися. Ні більше, ні менше. Спроби завжди закінчуються з їхнього боку нічим. Наші спроби, скажімо так, поки що спрацьовували і ми тримаємо острівну зону по дельті Дніпра, як і тримали. Тут теж нічого не змінилося.
Ірина Староселець
Фото надала 34-а окрема бригада морської піхоти «Борисфен»