У складі воєнної розвідки діє секретний підрозділ, який настільки закритий, що в нього є лише номер військової частини. Протягом останніх років він активно уражає безпілотниками військові об’єкти за декілька тисяч кілометрів углиб Росії.

Командир підрозділу з позивним «Вектор» констатує: скоро за 1–1,5 тис. км буде складно знайти незахищені цілі, тому ця відстань не вважатиметься deep strike. Натомість українські безпілотники завдяки розробкам вітчизняних інженерів летять усе далі й далі.

Укрінформ розпитав командира, за яким принципом визначають цілі, як планують і реалізують операції з далекобійних уражень на території ворога, чи бере підрозділ участь у випробуваннях інновацій у сфері ВПК, а також про їхніх російських візаві – який у них професійний рівень, сильні і слабкі сторони.

БІЛЬШІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ ПРО УРАЖЕННЯ ЗАКРИТА

- «Векторе», коли ваш підрозділ розпочав далекобійні ураження на території Росії?

- Фактично чотири роки тому, наприкінці жовтня, підрозділ у складі Головного управління розвідки з нуля започаткував українські deep strikes. Ми зробили перші запуски безпілотників «Лютий» на понад 1000 кілометрів. Це ознаменувало нову еру у війні. До цього ми працювали на 500–600 кілометрів. Далекобійні ураження почалися з перших десяти безпілотників «Лютий», до них дещо пізніше додалися «Бобер», FP, «Морок» та інші. Вони летять за координатами, мають оптичне донаведення, оптичний зір і елементи штучного інтелекту.

Тоді ще ніхто не міг уявити, що колись ми полетимо за 3–3,5 тисячі кілометрів.

Коли з'явилися далекобійні безпілотники, треба було комусь їх випробувати, подивитися, як буде з ворожим РЕБом, як працюватиме по них ППО.

Сам безпілотник – лише частина успішної місії. Величезна робота йде на планування, розроблення маршрутів, різні підготовчі роботи.

Усе це починав робити підрозділ, який досить довго працював у структурі Головного управління розвідки, люди, у яких за плечима багато років війни та служби.

- Яка назва вашого підрозділу?

- Члени підрозділу – усі кадрові військові, ми не прихильники різного роду назв. У нас є номер військової частини, лише по ній ми ідентифікуємося. Наш підрозділ займається не лише deep strikes, а всіма перспективними засобами ураження і розвідкою.

Усі ці назви – щось маркетингове і медійне. Це не виграє війну. Лобановський колись казав: «Порядок б’є клас». Війну виграє системність і дисципліна.

- Які у вас критерії відбору?

- Підрозділ створений лише зі старших офіцерів. Усі – з великим бойовим досвідом, з різними навичками, які потрібні для запуску безпілотників.

У нас кожен відповідає за щось своє, у чому він найкращий. Є люди, які стояли біля витоків напрямку безпілотників, зв’язківці, які фактично створювали сучасні системи зв’язку, перехоплення й управління інформацією. Щоб зрозуміти, як працюють ворожі ППО і РЕБ, необхідно знати роботу цих систем зсередини, що і з’ясовували наші хлопці під час численних виходів за лінію бойового зіткнення на територію противника.

У нас є люди з морської піхоти, які свого часу першими висаджувалися на лівий берег Дніпра. Пілоти армійської авіації, які мають великий бойовий досвід, максимальний рівень оперативно-тактичної підготовки.

Тому якщо сказати, як до нас потрапити, то потрібно бути в своєму напрямку найкращим спеціалістом, і ми точно таку людину запросимо до себе.

Стосовно фізичної підготовки, то вона апріорі має бути на високому рівні. Досить часто ми працюємо у відриві від основних сил, самостійно і повинні відповідати за себе та один за одного. Якщо хтось не зможе декілька днів чи тижнів перебувати у складних умовах, то від цього залежить проведення операції і життя бійців.

- Чи служать у підрозділі жінки?

- На бойових посадах ні, але жінки чудово служать у суміжних підрозділах. Тепер є дві кандидатки, які, можливо, потраплять до нас, тому що мають фах у напрямках, які нам необхідні. Це штучний інтелект і РЕБ. Тому все попереду.

- Чи є конкуренція за молодих бійців між вашим підрозділом, ЦСО «А» СБУ та підрозділами Сил безпілотних систем?

- Ми разом починали далекобійні ураження і активно співпрацюємо. У нас за плечима багато спільних успішних операцій. Це класні хлопці, справжні професіонали.

- А чи є міграція між вашими підрозділами?

- Тепер немає такої міграції, яка спостерігалася, коли створювали Сили безпілотних систем. Зважаючи на їхню велику кількість особового складу, туди йшли хлопці з інших підрозділів.

У міграції немає сенсу, тому що у кожного свій напрям. Якщо «Альфа» і Сили безпілотних систем максимально масштабуються, то наша специфіка більше в тому, щоб знаходити щось максимально нове, швидко його апробовувати і масштабувати у військо.

Але загалом у нас постійно йде спільна робота, тому що всі працюють на одну мету.

- Від чого залежить, здійснює ваш підрозділ далекобійні ураження самостійно чи діє разом з іншими підрозділами Сил оборони України?

- Залежно від місії. Цілі підрозділу ГУР – максимально складні, мілітаризовані об'єкти, де є особовий склад, сучасне обладнання.

- Тобто це правда, що ГУР здійснює ураження безпілотниками насамперед військових об’єктів, а ЦСО «А» СБУ б’є по нафтобазах?

- Класифікувати так не можна, бо більшість інформації про ураження закрита. ГУР об’єктивно працює тільки по військових об'єктах.

Колеги з «Альфи» так само працюють по військових цілях.

Тепер не все можна опублікувати. І часом, коли здається, що наші безпілотники влучили в якусь  нафтобазу чи інший об'єкт і що це лише для того, щоб залишити їх без пального, то ні – все набагато складніше, просто розголошувати всі деталі тепер не на часі.

Повірте, про найбільш дошкульні удари, яких завдали ми, колеги з «Альфи» і Сил безпілотних систем, ви не почуєте, тому що росіяни закривають інформацію про ураження, де були знищені дорогі літаки, обладнання, ракетні установки, особовий склад, де загинули генерали. Ви ж бачите, що російські генерали гинуть, але де? Вони ж не в атаку ходили... Про найбільш секретні операції не повідомляємо ні ми, ні наші вороги.

Цілі в ГУР, напевно, одні з найскладніших, бо у нас найбільш передове обладнання, яке лише стає на озброєння і про яке вороги навіть не здогадуються. І коли це обладнання поступово масштабується на інші підрозділи, ви можете почути, побачити якісь відеоматеріали про ураження об’єктів на території Росії.

- Чи змінилася тактика завдавання далекобійних ударів після створення у липні цього року Командування далекобійного впливу?

- Ні, це робиться для уніфікації роботи підрозділів. Потрібна певна координація, щоб, наприклад, наші безпілотники прорвали вороже ППО. Якщо говорити загалом, то стало більше порядку, тому що все починалося з ентузіазму, а тепер це переходить у певні правила, як це має бути згідно з військовими нормами завдавання ударів.

- За яким принципом визначаєте цілі на території РФ?

- На рівні керівництва держави та очільників спецслужб розробляється стратегія, куди ми рухаємося, що хочемо, і потім, за наявних засобів особового складу і ресурсів, плануються певні місії.

Ми отримуємо цілі й починаємо їх аналізувати, готуватися до операції. Командири підрозділів мають час пропрацювати цілі у підрозділах, запропонувати свої варіанти роботи.

Керівництво вибирає той чи інший варіант, що стає основою оперативного плану і лягає в подальші накази керівництва.

У процесі підготовки наш підрозділ для аналізу маршрутів використовує штучний інтелект. Засоби ураження уже максимально наводяться, коригуються за допомогою цього інструмента.

У ворога це також використовується досить активно.

- У виборі цілей простежується певна дзеркальність: вони вдарили по Rozetka, а ви – по Wildberries…

- Це точно не дзеркальна історія, кожна сторона має свої підходи.

Плани про ураження часом збігаються, бо все лежить на поверхні. В обох країнах є військові, енергетичні та інфраструктурні об'єкти, тому і вони, і ми приходимо до схожих рішень.

- На яку найбільшу відстань завдавали ураження, і що це були за об’єкти на території РФ?

- Це були військові об`єкти за 3200 кілометрів.

- Чи відстежуєте реакцію російських пабліків після далекобійних уражень?

- У Росії є свідомі громадяни, які допомагають нам інформацією, фото і відеофіксацією. І в нас окремі підрозділи займаються аналізом уражень, і це не лише пабліки, а супутникові знімки, проводиться певна робота на місцях.

- На вашу думку, наслідки далекобійних уражень українських Сил оборони сприяють невдоволенню режимом Путіна у РФ?

- Безумовно, далекобійні удари повернули війну в дім росіян і показали – що Росія принесла в Україну.

Наші удари мають суспільно-політичний вплив нарівні з економічним і військовим.

Коли моніторимо російські пабліки після наших deep strikes, то за реакцією пересічних росіян бачимо, що багато хто у Росії розуміє, що їхня влада не просто загралася, а йде хибним шляхом. Одна справа, коли десь далеко йде СВО, а інша, коли в їхніх містах вибухають військові об’єкти і нафтобази. Це зовсім по-іншому сприймається.

Вони вже 27 років живуть у тоталітарній державі, виросли цілі покоління, які не знають, що може бути по-іншому.

І коли в їхніх міста чи містечка приходить війна, як вона прийшла на всю територію України, владі починають ставити питання.

У НАШОМУ ПІДРОЗДІЛІ ДО 78% ЛІТАКІВ ДОХОДЯТЬ ДО ЦІЛЕЙ

- Як ворог захищає свої об’єкти від уражень українських Сил оборони і як ви оцінюєте ефективність таких заходів?

- Вони це роблять як інфраструктурно, коли встановлюють інженерні захисні обладнання, сітки, так і військовим способом, коли розставляють системи ППО – «Панцирі», «Буки», «Тори».

Вогневі групи у них оснащені установками «Шилка», «Тунгуска», тобто захищаються максимально.

Росіяни активно виробляють системи ППО, в них їх багато, але нам на руку грає їхня величезна територія. Якщо раніше все було зосереджено вздовж кордону, то тепер вони мусять забирати ППО під Петербург, Смоленськ, Москву і Краснодар. Розтягують оборону, але виробити достатню кількість ППО, щоб закрити все, просто неможливо.

Тому ми можемо летіти все далі й далі. Це навіть не вікно, а прямі двері, в які ми сміливо заходимо. У нашому підрозділі до 78% літаків доходять до цілей.

У кожного підрозділу ці показники різні, але, що важливо, ми можемо брати і масовістю. Якщо в перші рази ми отримували 10–20 літаків, то тепер, як бачите, їх сотні.

- Була інформація, що Путін доручив російському бізнесу розгорнути приватне ППО. Як у них із цим тепер?

- Так, деякі компанії мають свою ППО. Система та сама. Група вогневого ураження і група радіоелектронної боротьби – два основних стовпи, на чому все тримається. Іще є розвідка, якісь засоби раннього виявлення.

Ми розуміємо, де воно є, хто його має. І це також одна з підказок, де цікаві для нас цілі.

- Чи складно вразити виробництво у так званій особливій економічній зоні «Алабуга»?

- Ми успішно уразили їхні склади, коли вони були над землею. Тепер вони розбудували цехи під землею.

Треба розуміти, що «Алабуга» – ключовий кластер, який захищений не гірше, ніж Москва. Це їхня «голка Кощія».

Але у нас своя велика перевага: усі наші виробництва розосереджені на невеликих майданчиках, і зупинити їх безпілотниками неможливо. Це не від кращого життя, але наразі це добре.

- На початку ви сказали, що різноманітні новинки в озброєнні з’являються передусім у вашому підрозділі, а потім масштабуються у Силах оборони. Чи берете участь у розробленнях, випробуваннях інновацій у сфері ВПК?

- Це якраз і є одним з основних наших завдань, тому ми і стали початківцями у далекобійних ударах.

У перший рік російського вторгнення у нас не було ракет і літаків, ми просили це у Заходу. Нам потрібна була відповідь. І цією відповіддю стали наші deep strikes.

Ми починали і працюємо на українських безпілотниках.

- А чи є дрони іноземного виробництва?

- Є, але треба констатувати, що Україна вже кілька років – лідер у цій галузі. Західні зразки намагаються підлаштовувати під українські реалії, але у них немає полігонів, щоб протестувати свої засоби в реальних умовах війни – на ворожому ППО і РЕБ. Тому українські засоби – об'єктивно найкращі.

- Яка специфіка завдавання далекобійних ударів по тилу противника за понад 1,5–2 тис. км? Скільки треба часу, щоб безпілотник долетів на таку відстань?

- Це залежить від спроможності конкретних безпілотників.

Якщо, наприклад, швидкість дрона від 130 до 700 кілометрів за годину, то можна розрахувати, скільки часу потрібно, щоб пролетіти 1,5 тис. км.

Але операції плануються так, щоб в одну хвилю летіли не всі – хтось полетить раніше, хтось пізніше і до того ж різними маршрутами, щоб обійти ворожі ППО і РЕБ.

Насправді вже тепер на відстані 1–1,5 тис. км складно знайти незахищені цілі, тому ця відстань скоро вже не вважатиметься deep strike.

- Чи полегшив би роботу вашого підрозділу дозвіл використовувати Starlink для уражень на території РФ? Які ви бачите у цьому плюси і мінуси порівняно з тією технологією, яку використовуєте тепер?

- Наші підрозділи, окрім зв’язку в дорозі чи в пунктах дислокації, не використовують Starlink. Це більше цивільна технологія.

Ми покладаємося на більш захищені й набагато складніші військові технології. Є з десяток систем, з якими працюємо. Вони не такі розпіарені, бо їх не використовують у цивільному житті.

Ми бачимо політичну ситуацію і розуміємо, що власник Starlink не дозволить використовувати їх для далекобійних ударів углиб Росії.

Ця технологія важлива для зв’язку, ведення війни на території України.

Як казав Президент, Starlink має працювати з відповідною швидкістю на нашій території для перехоплення російських реактивних дронів.

- Які російські підрозділи є вашими противниками на полі бою? У них є назви?

- Вони себе якось називають, але ми орієнтуємося на номери військових частин.

Наші основні вороги – це підрозділи розвідки і радіоелектронної розвідки у складі Головного розвідувального управління Генштабу ЗС РФ, які намагаються виявити наші локації, місця старту, виробництва і вразити, бо коли ми полетіли, то з нами вже воюють їхні ППО і РЕБ.

Ми так само визначаємо їхні місця виробництва і зберігання. Це асиметрична протидія.

Інформація про підрозділи максимально закрита, але час від часу з’являються новини, що десь під своїм будинком загинув їхній офіцер або ціла група військових пішла на концерт Кобзона.

- Які російські підрозділи запускають по Україні реактивні «Герані»?

- Це певні роти, взводи, полки, батальйони, які мають номери військових частин. У них є свої так звані сили безпілотних систем, підрозділи, які побудовані більше на авіаційному підході.

Ми їх так само знаємо. Якщо у нас велика номенклатура безпілотників і виробників, то їм дали «шахеди», потім у них були «Герань-1», «Герань-2», тоді дали інші, і вони запускають їх з певного майданчика.

У нас усі групи запуску – мобільні, безпілотники летять з будь-якої дороги, лісу, поля – звідки завгодно. І точки запуску в нас майже не повторюються. Для них це складно.

Ми знаємо, звідки летять «Герані», і коли у нас з’явиться своя балістика, запускатися звідти вони не будуть.

- Які у них сильні і слабкі сторони?

- Якщо оцінювати планування маршрутів, завдавання ударів, то рівень їхніх підрозділів набагато слабший, по суті, це рівень наших курсантів підрозділів безпілотних систем. А в них такі люди планують маршрут і запускають безпілотники.

Наші хлопці більш гнучкі й багатофункціональні. У нас немає можливості, як у них, приїхати на аеродром, де все вже виставлено, і лише натиснути кнопку для запуску.

У нас кожен запуск – це постійно якийсь експромт, і ця гнучкість, безумовно, – наш сильний бік.

Якщо говорити загально, то росіяни ще з радянських часів отримали доступ до ракетних технологій. У них залишилися наукові, технічні напрацювання, тому вони мають своє виробництво ракет і ППО. І їм дали доступ до технологій виробництва іранських «шахедів», які вони вдосконалили і випускають «Герані». Це – ключове.

Але чотири роки тому, коли ми починали, у нас узагалі нічого не було, а тепер вже є і літаки, і ракети, і все-таки полетить українська балістика, тому ми їх досить швидко наздоганяємо.

Алла Шершень, Київ

Фото: Кирило Чуботін, Укрінформ