Третього листопада відзначаємо День інженерних військ України. Ці підрозділи – невіддільний складник ЗСУ: вони забезпечують мобільність наших військ у наступі, будують надійні укриття, організовують маскування, прокладають шляхи військовим, створюють можливості для евакуації там, де зруйновані мости, а кожна хвилина має значення.

Про героїзм воїнів-інженерів, особливості будівництва сучасних фортифікацій, антидронові тунелі, облаштування індивідуально орієнтованих позицій в інтерв’ю Укрінформу розповів начальник управління Сил підтримки штабу Командування Десантно-штурмових військ ЗСУ полковник Дмитро Пішко.

КОМАНДИР ВІДДІЛЕННЯ ЗБИВ ДВА FPV-ДРОНИ, УРЯТУВАВШИ ОСОБОВИЙ СКЛАД

- Як змінилася робота інженерних підрозділів Десантно-штурмових військ (ДШВ) в умовах сучасної війни, які виклики найактуальніші?

- За останні кілька років усе почало змінюватися доволі швидко через те, що завдання на сучасному полі бою виконують роботизовані комплекси, безпілотні платформи, і ця ситуація торкнулася також інженерних військах.

Деякі завдання та способи виконання втрачають свою актуальність, а інші – навпаки: знову її набувають. Якщо, наприклад, говорити про фортифікації, то ми повністю відійшли від відкритих траншей, тому що військовослужбовці потребують маскування своїх позицій, укриттів і захисту від безпілотних засобів ураження. Натомість усе більше облаштовуємо закриті, підземні укриття та ходи-сполучення між ними так, щоб їх неможливо було виявити і, відповідно, уразити особовий склад, який там перебуває.

- Розкажіть про інженерів ДШВ, які відзначилися під час бойових дій. Які приклади їхньої мужності вас вразили, як це вплинуло на хід бойових дій?

- Такі випадки непоодинокі. Інженери надають допомогу та рятують життя побратимів під час виконання своїх завдань.

Наприклад, одного разу під час бойового завдання у Запорізькій області сержант Олександр Кмита виявив уражений ворожим FPV-дроном автомобіль одного зі взаємодійних підрозділів. Він одразу надав домедичну допомогу хлопцям, які там перебували, допоміг пораненому водієві та евакуював екіпаж автомобіля на стабілізаційний пункт.

Під час облаштування підземного тунелю ворог намагався атакувати двома FPV-дронами групу, яку очолював командир відділення Іван Чоха. За його командою група швидко вирушила до нього, а він тим часом відкрив вогонь і зміг знищити одразу два дрони, урятувавши побратимів.

Старший сержант Микола Міріченко, який очолював групу інженерної розвідки, на маршруті патрулювання помітив двох поранених військовослужбовців одного зі взаємодійних підрозділів. Він зміг збити ворожий FPV, який заходив добити поранених. Потім їм надали допомогу та евакуювали.

Під час облаштування позицій на Курахівському напрямку Донецької області військовослужбовець Олексій Недашківський помітив озброєного чоловіка без розпізнавальних знаків на формі, який рухався в його бік. На прохання Олексія представитися й назвати підрозділ, у якому служить, той не відповів і продовжив рух. За кілька кроків він повернувся в бік нашого військовослужбовця та відкрив вогонь. Олексій вступив у стрілецький бій, унаслідок якого озброєного чоловіка було знищено.

ЗА ДОПОМОГОЮ ПЛАВУЧОГО ТРАНСПОРТЕРА УПРОДОВЖ УСІЄЇ ЗИМИ ЗДІЙСНЮВАЛИ МЕДИЧНУ ЕВАКУАЦІЮ

- Чи є приклади, коли професіоналізм і рішучість військових інженерів допомогли врятувати життя або забезпечити виконання бойового завдання цілого підрозділу?

- Звісно, такі приклади теж є.

Не можу не згадати, як у 2023 році 81 окрема аеромобільна Слобожанська бригада цілу зиму використовувала плавучий транспортер для проведення медичної евакуації.

Автомобільний міст у бік Лиману на Донеччині був підірваний, об’їзд забирав багато часу. Натомість за допомогою плавучого транспортера ПТС-2 ми вигравали 30–40 хвилин, а для поранених це – дуже суттєво. За ту зиму хлопці у такий спосіб зробили 86 рейсів.

Вони просто виконували своє завдання. Вийти і зробити те, що від тебе вимагається, це, певною мірою, також героїзм.

Наприклад, інженерно-саперна рота вміло облаштувала невибухові інженерні загородження в районі Добропілля, завдяки яким підрозділи Сил оборони України дуже вдало стримують противника. Деколи навіть надсилають відео з вдячністю та результатами ураження противника.

Черговим досягненням нашої інженерної винахідливості став підземний тунель довжиною майже шість кілометрів, який облаштували між двома населеними пунктами Донецької області. Інженерна споруда забезпечує безперебійний та замаскований рух особового складу мототехніки, квадроциклів, доставляння провізії та боєприпасів, медичну евакуацію. Усе це дає змогу різноманітним підрозділам успішно виконувати бойові завдання.

- Чим відрізняється облаштування оборонних рубежів у ДШВ від інших родів військ?

- Не сказав би, що є суттєва різниця.

Тепер активно почали використовувати одиночні й парні заглиблені окопи з посиленим перекриттям.

По суті це вдосконалення так званої лисячої нори.

На тих напрямках, де підготовка до оборони була проведена завчасно, дуже добре обладнала позиції Державна спеціальна служба транспорту.

Ми з нею працювали й у 2025, і у 2026 роках. Її фахівці завжди до нас дослухаються.

Відпрацьовували рішення, робили креслення щодо позицій – і вони облаштовували їх так, як ми собі уявляли і як потребували.

Тепер позиції все більше стають повністю автономними. На них передбачено не лише місця для ведення вогню і відпочинку, а й для приготування їжі та санітарно-гігієнічних потреб. Тому сучасна позиція – це дуже цікаве і водночас складне рішення.

Тепер беремо на озброєння фортифікаційні споруди промислового виготовлення. Нещодавно ми отримали експериментальне укриття «Мушля». Виготовлене з гідроізоляційного пластику й чудово підходить для місць із високим рівнем ґрунтових вод, адже не потребує додаткової гідроізоляції.

ВІДКРИТІ ТРАНШЕЇ ВІДІЙШЛИ В МИНУЛЕ

- Ми вже про це частково говорили, тож попрошу підсумувати: які фортифікаційні споруди – у минулому, а що тепер найактуальніше на фронті?

- В умовах широкого застосування безпілотного складника, дронів із системами скиду, FPV на оптоволоконному або звичайному керуванні відкриті траншеї відійшли в минуле.

Бліндажі стають цікавішими, оскільки мають забезпечувати роботу, наприклад, пілотів БПЛА або комплексів радіоелектронної боротьби.

Ми намагаємося співпрацювати з підрозділами так, щоб не будувати шаблонно і типово, а саме те, що їм потрібно, враховуючи розмір і рівень захисту, які будуть їх повністю задовольняти. У нас це виходить досить непогано.

Одного разу ми обладнали позицію для комплексу радіоелектронної боротьби, добре її сховавши, замаскувавши і доволі потужно прикривши згори. Туди було влучання снаряда 152-го калібру – і після цього нічого не завалилося і не засипалося. Хлопці потім надсилали нам фотографію дірочки, що утворилася внаслідок влучання. Вони її заклали і сказали, що позиція міцна й нікуди не збираються відходити. Згодом командир їх переконав, що треба хоч на певний час змінити розташування, щоб не наражати себе на зайву небезпеку.

- Як інженери виконують бойові та спеціальні завдання в умовах тотального дронового контролю? Наскільки люди, що облаштовують оборонні рубежі, захищені від обстрілів?

- Не лише інженери, а й узагалі всі військовослужбовці ДШВ під час базової загальновійськової підготовки проходять курс із протидії дронам за допомогою стрілецької зброї.

Одним зі способів захисту є антидронові тунелі. Тепер дуже активно працюють безпосередньо у військах і державні виробники для розроблення протидії дронам із оптоволоконним керуванням. Це конструкції схожі на електрифіковані паркани з різальними окрайками, які періодично перерізають, переламують або переривають кабелі оптоволоконного керування.

Є дуже цікаві розробки і, сподіваюсь, скоро їх почнуть постачати у війська, що підвищить захист особового складу.

Ближче до лінії фронту найнадійніший захист полягає в тому, щоб максимально глибоко закопатися під землю. Як приклад – підземні тунелі.

УСІ НОВІ ІДЕЇ ВИПРОБОВУЮТЬ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ

- Чи мають ваші фахівці в умовах фронту можливість випробовувати власні інженерно-конструкторські рішення? Як визначається, чи виконують фортифікаційні споруди свої функції?

- Незалежно від напрямку бойових дій наші хлопці завжди шукають якусь ділянку, і бажано з водною перешкодою, де ми випробовуємо свої нові ідеї в польових умовах.

Перед тим як, наприклад, наводити міст, збираємо його в натуральну величину і перевіряємо машинами, чи те, що ми робитимемо, справді матиме необхідний ефект.

Так само перевіряємо інженерні рішення щодо фортифікаційних споруд і нові інженерні боєприпаси, які надходять на озброєння.

- Попереду – зима й негода. Чи перевіряють стан укріплень у зв’язку з впливом погоди, як обладнують довготривалі фортифікації для використання в холодну пору?

- Коли будують фортифікаційну споруду, одразу облаштовують так, щоб її можна було експлуатувати увесь рік. Немає такого, щоб окремо були літні та зимові бліндажі. Під час будівництва проводять гідроізоляцію, і всі споруди розраховані на те, що їх використовуватимуть за дощу та снігу.

На деяких напрямках хлопці широко застосовують електропомпи або мотопомпи для відкачування води, бо коли позиції розміщені на низині, під час відлиги все тече в бліндажі.

Тепер через велику кількість різноманітних засобів розвідки та ураження з нічними й тепловізійними камерами в бліндажах майже припинили встановлювати класичні металеві твердопаливні печі для обігріву, щоб не демаскувати себе. Обігрів намагаються організувати альтернативним способом: за допомогою компактних електро- та хімічних обігрівачів і в найскладніших випадках – окопних свічок, що не дають такого сильного теплового випромінення.

- З урахуванням того, що військові можуть перебувати на позиціях дуже довго, як потрібно облаштовувати оборонні споруди?

- Наведу приклад позицій, які завчасно облаштовують підрозділи Державної спеціальної служби транспорту. Її фахівці роблять це, так би мовити, під ключ. Там хороша дерев’яна підлога, укриття промислового виготовлення з ліжками, столами, стільцями, санітарною зоною.

ЗА ПОТРЕБИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ ОБЛАШТОВУЮТЬ ІНДИВІДУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНІ ПОЗИЦІЇ

- А побажання військових, які користуються вашими об’єктами, враховуєте?

- Звісно, враховуємо. Бувають ситуації, коли, окрім типових позицій, обладнуємо, так би мовити, авторські – для конкретного підрозділу та завдання.

Позиція для піхотинців і пілотів – це не те саме.

- Скажіть, будь ласка, приклад облаштування такої позиції.

- Ми обладнували позицію під комплекс радіоелектронної боротьби в районі Сіверська. Там спочатку вирили ширший котлован, а в ньому – трохи вужчий, уже безпосередньо під профіль позиції. Потім, коли почали перекривати захисними накатами деревини, завдяки ширшому й вужчому котлованам перший накат ліг на метр нижче від рівня ґрунту. У результаті цього ми змогли зробити більше захисних шарів без додаткових демаскувальних ознак. Відповідно, позиція вийшла доволі глибокою. А як ми з вами вже говорили, що глибоке – те захищене.

- Яка ситуація з облаштуванням оборонних рубежів у ворога? Наскільки вони якісні?

- Я б сказав, що у противника ситуація теж непогана. Рити він уміє, любить і робить це постійно.

У ТЕМПАХ ДИСТАНЦІЙНОГО МІНУВАННЯ МИ КРАЩІ ЗА ПРОТИВНИКА

- Як підрозділи ДШВ організовують дистанційне мінування? Бачила інформацію, що цей показник нині становить 10:1 на користь ЗСУ. Це справді так? Чи технології суттєво скорочують потребу в людях під час мінування?

- Так, технології суттєво скорочують потребу в людях. Облаштування інженерних загороджень, особливо за допомогою безпілотних систем, тепер одне з ключових питань, і не лише в Десантно-штурмових військах, а й загалом у ЗСУ. Воно тримається на контролі й активно розвивається.

За цей рік опрацьовано багато оновлених нормативних документів, які регулюють питання дистанційного мінування.

Дуже активно використовується кероване мінування. Тобто коли сапери не лише облаштовують мінно-вибухові загородження, а й потім передають їх на утримання загальновійськовим підрозділам або утримують самі, контролюючи їхній стан, і у визначений момент запускають у дію.

Щодо співвідношення, яке ви озвучили, то, вважаю, ми працюємо в цьому напрямку краще, ніж противник.

Ми активно взаємодіємо з виробниками. Улітку проводили дуже цікавий захід за участю багатьох українських виробників інженерних боєприпасів. Вони демонстрували свої засоби, узяті на озброєння, і ті, які ще перебувають на етапі розроблення. Дуже хотілося б їх назвати, але задля безпеки не робитиму цього. Розповімо після перемоги.

- Ви задоволені ефективністю засобів, які вам постачають виробники?

- Здебільшого так. Ми ж співпрацюємо, щоб вони дослухалися до наших потреб, порад, побажань. Під нас відповідно і виготовляють продукцію.

Це не відбувається так, що хлопцям у якийсь момент стало сумно і вони вирішили зробити міну. Їм надсилають загальні та оперативно-тактичні вимоги, відповідно до яких виробник проводить дослідно-конструкторську роботу і потім виготовляє вироби.

ІНЖЕНЕРНІ ЗАГОРОДЖЕННЯ ДАЮТЬ ЕФЕКТ, ЯКЩО ПРАЦЮЮТЬ У КОМПЛЕКСІ З АРТИЛЕРІЄЮ ТА БПЛА

- Наскільки інженерні загородження стримують противника, завдають йому втрат та деморалізують його особовий склад?

- Скажу, що доволі ефективно, але час простих рішень уже давно минув.

Щоб інженерні загородження були ефективними, вони мають перебувати в системі вогневого ураження підрозділу. Якщо їх просто лишити, то противник, звісно, це подолає. Натомість коли працюють артилерія, безпілотний складник, інженерні загородження, військовослужбовці, які утримують позиції, то все це в сумі дає бажаний результат, і він дуже високий.

- Відомо, що, зокрема, на Олександрівському напрямку росіяни, відступаючи, залишають дуже багато вибухонебезпечних предметів, замінованих ділянок, об’єктів цивільної та критичної інфраструктури. Як розміновують деокуповані території?

- Ми не займаємося розмінуванням деокупованих територій, але в ході наступальних дій часто натрапляємо на мінно-вибухові загородження. Залежно від умов, ухвалюється рішення щодо очищення місцевості. Тепер до цих завдань здебільшого залучають безпілотні літальні апарати. Розробляється програмне забезпечення – як українського виробництва, так і країн-партнерів – щодо пошуку та виявлення вибухонебезпечних предметів за допомогою технологій машинного зору.

В умовах передової рішення про розмінування здебільшого ухвалюють на користь застосування безпілотних літальних апаратів.

У міру переміщення працюють інженерно-розвідувальні групи, які проводять патрулювання, візуальний пошук або пошук за допомогою спеціального обладнання.

- Чи є випадки травмування або загибелі ваших військовослужбовців під час очищення територій від вибухонебезпечних предметів, розмінування об’єктів цивільної та критичної інфраструктур?

- Це не найприємніше запитання. Дуже хотілося б відповісти, що не трапляються. Проте, на жаль, інколи бувають. Ми намагаємося максимально їх мінімізувати, і вони стаються украй рідко. Утім немає можливості створити умови, за яких узагалі не буде таких випадків.

АНТИДРОНОВІ ТУНЕЛІ ПОТРЕБУЮТЬ ПОСТІЙНОГО УТРИМАННЯ

- Розкажіть про інженерні конструкції антидронового захисту. Наскільки ефективно вони рятують цивільних, військових та техніку станом на зараз?

- Вони ефективні, але так само як інженерні загородження, потребують утримання. Тунель побудований із сітки. Вона витримує перший дрон. Проте другий дрон у той отвір, який зробив перший, уже може залетіти. Тому є спеціальні підрозділи, призначені для будівництва та утримання таких тунелів. Тобто вони щодня патрулюють, відновлюють, ремонтують. У такому разі антидроновий тунель буде ефективним.

Натомість якщо його зробити й не утримувати, то за доволі короткий термін противник усі ці старання зведе нанівець.

- Які тепер основні напрямки діяльності управління Сил підтримки Командування ДШВ?

- Основні напрямки діяльності – це управління підпорядкованими підрозділами підтримки, і інженерної зокрема; планування застосування визначених сил та засобів, і дуже багато уваги приділяємо підготовці особового складу, підрозділів, техніки до застосування.

Улітку були великі збори, на основі яких відпрацювали рекомендації змін до програми інженерної підготовки. Тепер у нашому навчальному центрі спостерігаємо за результатами цих змін, тобто чи правильно зроблені висновки та визначені пріоритети, чи достатній рівень інженерної підготовки, який даємо військовослужбовцям, щоб вони вміло виконували завдання під час бойових дій.

- Чи вистачає вам людей? Яких фахівців потребуєте найбільше?

- Особового складу не вистачає, але потрохи люди приходять. Не можу сказати, що ситуація критична. Хотілося б, щоб вона була кращою, але не варто дуже нарікати.

Нам потрібні фахівці різних спеціальностей: водії спеціальної техніки, кранівники, екскаваторники, електрозварники, маскувальники, сапери. Маємо пропозиції майже для всіх.

- Як потрапити у ваш підрозділ?

- За результатами співбесіди з’ясовуємо, який вид служби хоче проходити кандидат: за мобілізацією чи контрактом, а тоді даємо йому рекомендаційний лист.

Якщо йдеться про контракт, він із таким листом звертається в територіальний центр комплектування за місцем приписки, проходить комісію, збирає відповідний пакет документів і приходить до нас. Цей спосіб займає трішки часу.

Є й другий варіант, коли кандидат звертається з рекомендаційним листом до другого центру рекрутингу Десантно-штурмових військ (розташований у Житомирі, – ред.), обирає, як проходитиме службу: за мобілізацією або контрактом, проходить комісію, збирає відповідний пакет документів і приходить до нас.

Після прибуття в частину кандидат приймає посаду, підписує контракт, його скеровують на базову загальновійськову підготовку. Залежно від спеціальності він може проходити й фахову підготовку. Наприклад, для саперів таке навчання триває 45 діб. Після цього військовослужбовець починає виконувати завдання у складі свого підрозділу.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надали Дмитро Пішко та 33 інженерний полк Десантно-штурмових військ ЗСУ