На яких напрямках підготовки курсантів зараз роблять акцент та як на п’ятому році повномасштабної війни вдається мотивувати мобілізованих? Як країни-партнери оцінюють рівень українських десантників та що запозичують для себе – розповів у інтерв’ю Укрінформу заступник начальника з навчальної роботи 199 навчального центру Десантно-штурмових військ Збройних Сил України полковник Олександр Гуліцький. 

ПОСТІЙНО АНАЛІЗУЄМО ФІДБЕКИ ВІД БРИГАД

- У травні головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський після відвідування одного з полігонів ДШВ відзначив високий рівень підготовки військових, але водночас наголосив на потребі посилення інструкторсько-викладацького складу. Чи відреагували на це у 199-му навчальному центрі та яким чином?

- Зі свого боку я оцінюю індивідуальну та фахову підготовку нашого інструкторсько-викладацького складу на доброму рівні. Разом із тим, немає меж досконалості.

У розрізі цього ми трохи переглянули курси підвищення кваліфікації інструкторського складу. Враховуючи фідбеки, що приходять до нас від бойових бригад Десантно-штурмових військ, дещо скоротили терміни підготовки. Зокрема, об’єднали курси підвищення кваліфікації з вогневої і тактичної підготовки.

Бригади повідомляють, що у підсумку це дало результат, адже якість підготовки поліпшилася.

- Нещодавно Міноборони інформувало про запровадження нової програми БЗВП (базової загальновійськової підготовки) у шести навчальних центрах. Чи стосувалося це вашого? Загалом яких змін потребує БЗВП?

- Ці зміни стосувалися шести навчальних центрів Сухопутних військ.

У 199-му навчальному центрі ми проводимо БЗВП за програмою базової загальновійськової підготовки шостого видання. У ній передбачено, що до 20% можна вносити зміни. Ми трішки вдосконалили підготовку та погодили зміни з командувачем ДШВ.

Ті знання, вміння та практичний досвід, які зараз дають мобілізованим, повністю забезпечують їм можливість вижити на полі бою.

Фахівці навчального центру на постійній основі удосконалюють такі напрямки як протидія БПЛА, використання засобів радіоелектронної боротьби, вогнева підготовка. Для цього розробляють нові вправи, які після затвердження впроваджують у практичну підготовку курсантів.

Ми постійно аналізуємо фідбеки від бригад, наші експертні групи виїжджають у частини Десантно-штурмових військ і за рахунок цього аналізу впроваджуємо зміни.

На даний час наша програма повністю відповідає реаліям і вимогам, які диктує війна.

ЗАКОРДОННА ПРОГРАМА АНАЛОГІЧНА НАШІЙ, ТА В ДШВ ВОНА ДИНАМІЧНІША

- Як часто десантники мають можливість проходити підготовку за кордоном і хто туди їде – курсанти чи вищі ланки військовослужбовців? Про які країни йдеться?

- Військовослужбовці Десантно-штурмових військ мають змогу проходити підготовку за кордоном. Якщо брати початок повномасштабного вторгнення, то туди здебільшого їздили курсанти. Зараз до цього в основному залучається інструкторсько-викладацький склад, який проходить фахову підготовку на озброєнні та військовій техніці, котрі нам надають країни-партнери. Також їздять на підвищення кваліфікації.

Курсанти проходять підготовку в навчальному центрі. Закордонна програма аналогічна нашій, але, як на мене, в ДШВ вона динамічніша.

Серед країн, які приймають наш інструкторсько-викладацький склад, найчастіше це Велика Британія, Німеччина, Польща. Країна може й не бути виробником якогось конкретного озброєння, але на її території розгорнуті центри підготовки або підвищення кваліфікації.

- Чого військовослужбовці ЗСУ на п’ятому році повномасштабної війни можуть навчитися за кордоном і наскільки цінний такий досвід?

- На мою думку, тут питання не в тому, чого вони можуть навчитися, а у кого. Більш якісно підготувати фахівця за якимось напрямком озброєння або військової техніки може людина чи підрозділ, який є його виробником.

Після того ми можемо все апробувати і надати пропозиції щодо вдосконалення цієї підготовки, а країни-партнери дослухаються до наших звітів і вносять зміни. У такий спосіб підготовка поступово стає якіснішою.

- У попередні роки деякі військовослужбовці розповідали, що під час закордонних відряджень їх навчали непотрібним і не актуальним в умовах російсько-української війни речам. Чи зараз таке трапляється?

- У нас таких випадків було небагато, але траплялися курси, які ми вважали недоцільними для підготовки курсантів за кордоном, тому відмовлялися від них. Той дорогоцінний час використовували, щоб наші курсанти та інструкторсько-викладацький склад якісніше підготувалися в інших напрямках.

Ми зверталися до країн-партнерів і пропонували, що краще до цих курсів не будемо долучатися, а натомість озвучували, на які б саме хотіли.

- А як зі знанням англійської мови у ваших інструкторів та викладачів, які їздять вчитися за кордон?

- У навчальному центрі є достатня кількість інструкторсько-викладацького складу, який знає англійську. На всіх таких навчаннях є перекладачі.

- Чи контролюють у навчальному центрі, чого і як навчилися військовослужбовці після повернення з-за кордону?

- Ми проводимо з ними бесіди. Після повернення із закордонних відряджень військовослужбовці готують звіт: вказують, яка інформація для них була цікавою, що доцільно упустити і що б іще хотіли дізнатися.

Інструкторсько-викладацький склад також проходить тестування, під час якого визначають, наскільки якісно засвоїли інформацію.

ДОСВІД ДШВ, ЯКИЙ ВРАХОВУЮТЬ ІНОЗЕМНІ ПАРТНЕРИ

- Як часто іноземці співпрацюють із ДШВ? Як оцінюють рівень ЗСУ?

- Партнери, які допомагають Україні та її Збройним Силам, аналізують наш досвід і використовують у підготовці. Ті з них, хто прибуває в наш навчальний центр під час ознайомчих візитів, їдуть із дуже гарними відгуками про підготовку військовослужбовців.

Для них це унікальна можливість актуалізувати свою обізнаність у сучасних методах та засобах ведення війни та отримати інформацію, що стане корисною у навчальному процесі.

- Що їх найбільше вражає? Можливо, іноземні партнери озвучують критику, чого саме вона стосується?

- Основне, що їх вражає під час відвідувань наших заходів – процес організації та проведення самої підготовки.

Наприклад, у нас вона відрізняється тим, що облаштовуються додаткові навчальні місця з інженерної, тактичної, вогневої підготовки, тактичної догоспітальної допомоги. У комплексі ці заходи дійсно вражають. У партнерів таких підходів немає і, можливо, вони їх запозичать у нас.

Щодо критики, ми відкриті до неї та готові розглянути всі питання, які би допомогли підвищити якість навчання й забезпечили максимальне виживання військовослужбовця на полі бою.

Партнери дають рекомендації – що можна вдосконалити. Ми обговорюємо, і довкола багатьох речей наші погляди збігаються.

- Цікаво, а що з досвіду Десантно-штурмових військ стало корисним для закордонних партнерів?

- Вони дуже плідно аналізують досвід, який ми отримуємо на полі бою. Це правильно, бо краще вчитися на чужих помилках. На жаль, у нас такої можливості не було. Ми більше 12 років у війні, з якої понад чотири – у повномасштабній фазі, тож вчимося на своїх.

Наприклад, країни-партнери знову почали викладати штурм траншеї. Звернули увагу й на маршову підготовку. Якщо раніше в них передбачалося, що до передньої лінії зіткнення військовослужбовці потрапляли за допомогою транспорту, то зараз реалії війни вимагають, що військовий повинен пройти більше 10 км до своєї позиції.

Протидія БПЛА – теж один із елементів, який країни-партнери зараз обговорюють і впроваджують.

АДАПТАЦІЯ МОБІЛІЗОВАНИХ ДО ДШВ

- Ваш навчальний центр обмінюється досвідом із іншими родами військ ЗСУ?

- У нас впроваджена практика обмінів інструкторсько-викладацьким складом між навчальними центрами. Щоправда, здебільшого приїздять до нас.

Ми готові до обговорення і приймаємо якісну критику, яка допоможе розвиватися.

На постійній основі діють моніторингові групи, які їздять по всіх навчальних центрах. Після їхніх візитів проходять збори за участі представників різних навчальних центрів, на яких доводять напрямки підготовки, що доцільно запровадити.

- Поділіться, які зараз є труднощі під час проходження БЗВП курсантами.

- Після того, як мобілізовані прибувають у навчальний центр, проходить процес адаптації, коли наші фахівці розповідають про їхні обов’язки та права, пояснюють як організоване фінансове та речове забезпечення в Збройних Силах України, відповідають на питання юридичного характеру. Далі у військовослужбовця починається головний етап – підготовка.

Коли ми аналізуємо мобілізованих, які зараз прибувають, то констатуємо, що вони одразу намагаються довести, що їх неправильно мобілізували, знайти проблему у військовослужбовцях ТЦК, або шукають правові лазівки, аби звільнитися з військової служби.

Упродовж перших днів перебування в навчальному центрі ми намагаємося достукатися до мобілізованих, пояснюючи, що поки вони тут, повинні освоїти елементарні знання і навички, що допоможуть вижити на полі бою. І коли люди це розуміють, навчально-виховний процес проходить якісно. Знання за плечима не носити.

Утім, є й військовослужбовці, які не бажають цього розуміти через якісь свої погляди на життя. Безглуздо ігнорувати досвід нашого інструкторсько-викладацького складу, тому що це військові бойових бригад, які отримали поранення на війні та прибули, аби навчити й передати свої знання. Про чимало речей, яких вони навчають, не пишуть у книжках.

Ірина Чириця, Житомир

Фото 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ