Яничари Старобільського коледжу

Яничари Старобільського коледжу

Укрінформ
У ніч на 22 травня 2026 року відбувся удар українських дронів по окупованому Старобільську на Луганщині, що спричинило загибель людей, які перебували в гуртожитку місцевого коледжу.

Генеральний штаб Збройних Сил України офіційно підтвердив влучання по одному зі штабів підрозділу "Рубікон" у районі міста Старобільськ. За заявою Путіна, внаслідок удару загинули шестеро осіб, ще 39 постраждали, а 15 вважаються зниклими безвісти. Російська пропагандистська машина миттєво запустила наратив про навмисний удар по студентах, українські грантові медіа підхопили тему, і вже за кілька днів ця історія перетворилася на повноцінну інформаційну операцію з обох боків. Перш ніж емоції остаточно витіснять факти, варто подивитися на те, що насправді відбулося в Старобільську, і чому сам характер дискусії навколо цієї події є не менш промовистим, ніж сама подія.

Перше, на що варто звернути увагу, стосується віку загиблих. Жоден із них не був неповнолітнім, усі належали до дорослого мобілізаційного віку за класифікацією самої Росії. Маніпуляція словом "діти" щодо двадцятирічних людей є типовим інструментом пропаганди, розрахованим на емоційну реакцію аудиторії, а не на раціональне осмислення ситуації.

Окремої уваги заслуговує профіль навчального закладу, який постраждав. Старобільський коледж був тісно пов'язаний із центром БПЛА "Рубікон", який готував операторів ударних безпілотників для дій проти українського цивільного населення. Офіційні матеріали самого коледжу, включно з публікаціями на його власних сторінках, містили інформацію про підготовку операторів безпілотних літальних апаратів різних типів, агітаційні оголошення про вступ і навіть матеріали про службу в силових структурах. В мережі збереглися відео, де пілоти того самого "Рубікону" полюють на FPV-дронах за цивільними мешканцями Херсона, і ці відео є задокументованими доказами воєнних злочинів. Хоча значну частину публікацій зараз намагаються видалити, збережені копії продовжують циркулювати в мережі, оскільки цифрова інформація має властивість залишатися доступною попри всі спроби її знищити.

Важливим є і сам час нанесення удару. Атака відбулася вночі, коли на території навчального закладу за будь-якою логікою не могло бути випадкових цивільних відвідувачів, а лише ті, хто там навчався або перебував у зв'язку з навчальним процесом. Нічний час у цьому контексті не є деталлю, а є аргументом, який суттєво звужує простір для маніпуляцій щодо "випадкових жертв".

Комунікація української влади щодо Старобільська була лаконічною і стриманою, і саме ця стриманість є правильною стратегією, а не комунікаційною слабкістю. Будь-яке надмірне пояснення, виправдання або деталізація в умовах активної інформаційної війни автоматично підживлює наратив противника, надаючи йому нові точки для атаки і нові цитати для маніпуляцій. Влада, яка починає детально пояснювати кожен військовий удар у відповідь на тиск пропаганди, фактично визнає легітимність самого питання і переходить у позицію захисту замість позиції впевненої комунікації. Розгорнуті коментарі щодо цілей і наслідків конкретних ударів у реальному часі є подарунком для російської пропагандистської машини, яка будь-яке українське слово перетворює на матеріал для власних наративів.

Правовий вимір цієї трагедії є не менш важливим. Міжнародне гуманітарне право встановлює чіткі обмеження для окупаційної держави, зокрема стаття 51 Женевської конвенції забороняє примушувати або схиляти мешканців окупованих територій до служби у збройних формуваннях окупанта. Порушення цієї норми підпадає під визначення воєнного злочину в Римському статуті, і якщо загиблі були мешканцями окупованих українських земель, то відповідальність за їхню долю лежить на державі, яка окупувала ці землі. Ситуація набуває іншого забарвлення, якщо студенти приїхали з Росії, адже у такому разі вони або їхні родини свідомо обрали заклад на окупованій території, орієнтований на підготовку до бойових дій проти України.

Окремо варто поговорити про те, як соціальні медіа перетворилися на середовище, в якому верифікація інформації фактично припинила існувати як практика. Анонімний телеграм-канал із десятками тисяч підписників публікує цифри жертв, хтось робить репост із коментарем, третій додає емоційний заголовок, і вже за кілька годин ця інформація циркулює як встановлений факт у десятках публікацій. Жодна з ланок цього ланцюжка не перевіряє первинне джерело, оскільки в умовах інформаційної війни швидкість поширення важливіша за точність, а емоційний резонанс важливіший за доказову базу.

Показовим є те, як саме розгорталася інформаційна картина навколо Старобільська. Частина коментаторів, які поширювати версії про те, що серед загиблих були цивільні студенти так і не змогли надати жодної відповідної фотографії. Водночас ті ж люди навели приклад поранення кількох цивільних які побігши рятувати людей в коледжі потрапили під вторинну детонацію і були поранені уламками від нових вибузів. Тобто цих людей абсолютно не цікавить звідки в так званному цивільному коледжі взялась вибухівка і чому там відбувалась вторинна детонація боєприпасів

Водночас хвиля повідомлень з'явилась у Telegram та на інших ресурсах відразу після удару, і до всього активно діяла РФ, запросивши у Старобільськ так звані приручені медіа. Це класична двостороння маніпуляція, де одні намагаються довести, що жертв не було взагалі, а інші розкручують максимально емоційну версію подій, і обидва табори однаково далекі від фактичної картини.

Особливо небезпечним є те, що споживач новин із соціальних мереж не має практично жодних інструментів для того, щоб самостійно відрізнити органічну інформацію від цілеспрямованої операції впливу, оскільки обидві виглядають однаково і поширюються за однаковими алгоритмами. Саме тому варто розуміти ширший контекст того, чим займалися подібні заклади. Журналістські розслідування зафіксували, що кілька сотень студентів коледжу "Алабуга Політех" залучені до збирання "Шахедів", проходячи виробничу практику в межах навчання на тих самих лініях, де складають дрони, які летять по Україні. Старобільський коледж із його підготовкою операторів БПЛА є частиною тієї самої системи, лише з іншою спеціалізацією, де одні студенти збирають дрони, а інші вчаться ними вбивати.

Усе це нагадує один історичний феномен. Османська імперія практикувала систему девширме, за якою хлопчиків із підкорених народів забирали від сімей, виховували у відриві від рідної культури і перетворювали на яничарів, найвідданіших і найжорстокіших солдатів імперії, які воювали проти власних народів із запалом, якого бракувало навіть корінним туркам. Парадокс полягав у тому, що найефективнішою зброєю проти поневоленого народу ставали його власні сини. Старобільський коледж працював за тією самою логікою, перетворюючи молодих людей з окупованих українських територій на операторів дронів, які полюватимуть на українців у Херсоні чи Запоріжжі. Нові яничари для нової імперії, тільки замість шаблі тепер FPV і пульт керування. Росія вже восьмий рік відточує цю технологію переплавлення окупованого населення на зброю проти нього самого, і єдина відмінність від османського прецеденту полягає в тому, що тепер це кваліфікується як воєнний злочин із задокументованою доказовою базою для майбутнього трибуналу.

Подібних закладів на окупованих територіях існує не один і не два, і Старобільськ є елементом системи, а не випадковим явищем. Росія цілеспрямовано створює мережу навчальних структур на окупованих українських землях, які поєднують формальну освіту з військово-прикладною підготовкою і фактично функціонують як конвеєр рекрутингу для подальших бойових дій. Це робить кожен подібний заклад не цивільною освітньою установою в розумінні міжнародного права, а частиною окупаційної військової інфраструктури, і саме в цьому контексті слід розглядати будь-які питання щодо правомірності ударів по таких об'єктах.

P.S. Додам від себе як ветеран. Збройні Сили України виконують свою роботу, і за цією роботою стоїть система перевірок, про яку більшість цивільних коментаторів просто не має уявлення. Перед кожним ударом по подібній цілі відбувається багаторівнева верифікація, яка включає розвідувальне підтвердження, аналіз цілі, правову оцінку і технічну перевірку. Жоден офіцер навіть на батальйонному рівні не ухвалює подібних рішень самостійно, оскільки сама архітектура командної вертикалі це унеможливлює. Рішення про удар по об'єкту такого типу проходить через декілька незалежних рівнів підтвердження, включно з кіберскладовою, яка у сучасній війні відіграє роль додаткового фільтру верифікації цілі.

Це означає, що до моменту виконання удару відповідна інформація про об'єкт була зібрана, перевірена і підтверджена людьми, які несуть за це персональну відповідальність і мають доступ до даних, яких немає у жодного телеграм-аналітика. Тому коли хтось із дивана ставить під сумнів правомірність подібних рішень, спираючись на емоційні публікації в соціальних мережах, він протиставляє власні відчуття роботі системи, яка існує саме для того, щоб подібні рішення були виваженими і обґрунтованими

Віктор Таран, експерт з оборонних та військово-технічних інновацій, спеціалізується на безпілотниках та кібербезпеці

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-