Уже понад рік Національну академію сухопутних військ у Львові очолює Герой України, полковник Роман Качур. На посаду він прийшов після перевірки Міноборони, спричиненої хвилею критики вишу через умови навчання і побуту курсантів.

В інтерв’ю Укрінформу полковник Качур розповів про свій бойовий шлях, незвичний спосіб обрання його начальником академії та що вже вдалося змінити в освітньому процесі, розпорядку дня, побуті курсантів і ставленні до них із боку офіцерів та керівництва вишу.

БРАВ УЧАСТЬ У БОЯХ ЗА ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ, КОМАНДУВАВ АРТИЛЕРІЙСЬКОЮ БРИГАДОЮ

- Романе Володимировичу, розкажіть про себе, про бойовий досвід під час АТО та повномасштабної війни.

- Як і більшість моїх колег-офіцерів, свій бойовий шлях я розпочав у 2014 році. Тоді я був командиром блокпосту біля Краматорська. Далі – служба у 81-й окремій аеромобільній бригаді, зокрема участь у боях за Донецький аеропорт. Пізніше став командиром 55-ї окремої артилерійської бригади, в якій, власне, й зустрів повномасштабну війну.

Перед призначенням в академію, тобто до початку 2025 року, також отримав досвід командування тактичною групою на Запорізькому напрямку.

- Як ви сприйняли призначення начальником Національної академії сухопутних військ? Адже це зовсім інша робота, аніж бути командиром бойового підрозділу. Наскільки складним був перехід?

- Мав змішані почуття. З одного боку – ти відчуваєш і задоволення, й гордість. А з іншого – переживання, адже довірили таке складне й відповідальне завдання. Вища військова освіта – не той напрямок, в якому я розвивався до того. Але я погодився і керувався при цьому тим принципом, як і при всіх своїх попередніх призначеннях: щоб підрозділ чи військова частина, яку я очолив, за своїм функціоналом була максимально ефективною і кращою порівняно з іншими.

- Вас призначили начальником НАСВ досить нетипово – за результатами опитування у застосунку «Армія+». Чи вважаєте ефективним такий спосіб?

- Я вважаю, що раціональне зерно у такому способі призначення на посади є. Адже люди, які голосують за того чи іншого кандидата, або знають його особисто, або володіють інформацією про нього з інших джерел. І тут якраз починають працювати весь твій досвід, твої людські та професійні якості. Тому, відверто кажучи, я не сподівався на перемогу, але й не відкидав такої можливості. Вважаю, що будь-які призначення повинні відбуватися з урахуванням ефективності людини на попередніх посадах.

“КУРСАНТ В АКАДЕМІЇ НЕ БУВ ЗАВДАННЯМ НОМЕР ОДИН”

- Ви стали начальником НАСВ після генерала Павла Ткачука, який керував вишем більше 20-ти років. До цього Міноборони провело перевірку роботи академії та виявило низку порушень. Тоді був аудит. Що саме він показав?

- Для початку хотів би сказати, що перебування на посаді більше 20-ти років – це занадто. За такий тривалий час на одному місці цікавість до діяльності суттєво падає, і людина перестає бути ефективною.

За ці більш ніж 20 років усі, хто тут служив на той час, були лояльні до того начальника. Адже до академії неможливо було потрапити і служити далі, якщо ти не демонстрував свою лояльність. А це нівелює професійність. Тому аудит виявив, зокрема, низку офіцерів, які займали науково-педагогічні посади і не відповідали вимогам, не мали бойового досвіду тощо.

Наступне – це те, що відчувалось із перших днів, коли я прийшов. Курсанти в академії не були «завданням номер один»: незадовільні умови проживання, побуту, виховання, наявність муштри… Як результат – вони були відірвані від реальної армії та навколишнього світу.

Третє – освітній процес, який узагалі не був адаптований до умов сучасної війни. Замість того, щоб максимальну кількість часу приділяти фаховим предметам, займалися стройовою підготовкою, вчили статути, які не повинні викладатись у вищому військовому навчальному закладі у вигляді окремої дисципліни.

Поряд із цим, треба сказати, що основа будь-якого навчання – практичні заняття – проводились зовсім не в тому об’ємі, який повинен бути. Стрільби, водіння, тактичні заняття з використанням систем імітації бою типу LASERTAG, насиченість безпілотними авіаційними та наземними роботизованими комплексами, вивчення такого програмного забезпечення як «Дельта», «Кропива», тощо – цього і близько не було.

“ТІЛЬКИ КРАЩИЙ МОЖЕ ПІДГОТУВАТИ КРАЩОГО”

- Трохи більше року – це вже проміжок часу, який дозволяє робити перші підсумки роботи на посаді. Що вдалося змінити в роботі академії за цей період?

- Ви знаєте, для серйозних змін рік – не так уже й багато. Тут треба більше часу. В умовах, в яких ми функціонуємо зараз, це ще мінімум рік, а краще – два-три. Щоби ми мали змогу випустити принаймні один набір курсантів, повністю сформований у нових реаліях, після впроваджених змін. Тоді й буде видно, наскільки правильними є наші підходи до роботи академії. Бо саме висококваліфікований офіцер є результатом наших зусиль.

Попри це, деякі очевидні й неприйнятні речі ми вже змінили. І перше – люди, які навчають. За моєї ініціативи до академії перевели низку офіцерів, які в Збройних силах були одними з кращих на своїх напрямках і мають бойовий досвід. І ця робота триває на постійній основі. Моя логіка тут проста: не будь-хто, а тільки кращий може підготувати кращого. Серед них є і випускники академії, які пройшли тривалий та непростий бойовий шлях, а тепер повернулися в ці стіни у ролі наставників.

- Відомо, що курсанти скаржилися на погане забезпечення медикаментами, низьку якість харчування тощо. Як змінилася ситуація в цих питаннях?

- Ми повністю змінили підходи до організації побуту курсантів. Людиноцентричність, а точніше «курсантоцентричність» – одна з основних цінностей академії. Намагаємося створити всі умови, щоб наші вихованці почували себе комфортно та могли максимально зосередитися на навчанні й саморозвитку. Постійно оновлюємо та вдосконалюємо побутові умови.

- А яка сьогодні стипендія у курсанта НАСВ?

- Від 10 до майже 23 тис. грн. Те, скільки саме він отримує, залежить від року навчання та поточної успішності. Формально – це не стипендія, а грошове забезпечення. Курсантів також забезпечують усім необхідним: проживанням, харчуванням, одягом та спорядженням. Їм надається медичне забезпечення.

“БІГАЮ ТА ЇМ РАЗОМ ІЗ КУРСАНТАМИ”

- Серед скарг курсантів було також те, що їх принижували, зокрема, й офіцери. Який механізм захисту курсанта сьогодні?

- Ми робимо все, щоб такі речі були табуйованими в нашому колективі. Я особисто намагаюся постійно комунікувати з курсантами – ставлю собі завдання зустрітися і переговорити з кожною групою принаймні двічі на рік. Або ж збираю курси і спілкуюся без їхніх курсових офіцерів. Мені можуть ставити всі питання, які їх турбують: від освітнього процесу – до справедливості покарань тощо. Усі курсанти також мають мій телефонний номер, а ще – відкрите посилання, за яким кожен може написати свої побажання чи озвучити проблему. Спочатку їм навіть було дещо незручно, що я постійно поруч, але зараз уже звикли до мене.

Загалом, я намагаюся по-максимуму бути в курсантському середовищі – бігаю разом із ними, ходжу на заняття, разом їмо в їдальні. До речі, можу сказати, що харчування у нас – на досить хорошому рівні.

- Свого часу частину повсякденного життя курсантів, а нерідко – й навчання, забирало прибирання території. Це не зовсім те, чим має займатися майбутній офіцер. Яка зараз ситуація?

- Сьогодні наші курсанти не залучаються до жодних робіт, чергувань чи нарядів, окрім як забезпечення порядку безпосередньо у себе в розташуванні. Прибираннями на території академії займаються прибиральники, яких ми ввели в штат.

Я звільнив курсантів від непотрібних нарядів. Наприклад, вони стояли біля центрального входу до головного корпусу чи біля входу до кабінету начальника академії. Загалом, я упорядкував розпорядок дня курсантів, насамперед – їхній час після обіду. Тепер це у них «саморозвиток», і кожен сам вирішує, чим буде займатися: підготовкою до занять, відвідуванням бібліотеки, спортом або ж відпочивати. До слова, академія пропонує цілу низку можливостей для різностороннього особистісного зростання. Хтось удосконалюється в тому чи іншому спорті, маючи змогу брати участь у змаганнях національного та міжнародного масштабів. Інші обирають гуртки, зустрічі з цікавими особистостями, які регулярно проходять до академії, або ж долучаються до культурного та громадського життя міста. Головне – щоби при цьому не порушувалася дисципліна, а сам курсант показував хороші результати в навчанні.

До речі, я також змінив порядок проведення ранкової фізичної зарядки.

- Зарядка ж завжди була однією з важливих частин розпорядку дня курсанта…

- Річ у тім, що я сам усе життя активно займаюся спортом, сам був курсантом і добре пам’ятаю, як ця зарядка проводилася. Вона не приносила тієї користі, яку б мала. Тепер до зарядки ми залучаємо лише тих, хто має незадовільні показники при здачі тестів із фізичної тренованості. До всіх інших, якщо вони вкладаються в результати, питань немає.

“ЗАНЯТТЯ НА МІСЦЕВОСТІ ВІДПОВІДАЮТЬ УМОВАМ РЕАЛЬНОГО ПОЛЯ БОЮ”

- А якщо говорити безпосередньо про освітній процес, які ключові зміни відбулись у ньому?

- Перше, що ми зробили – повністю змінили всі навчальні програми. Наприклад, прибрали вже згадані стройову підготовку та вивчення статутів. Для певних дисциплін зменшили години і, водночас, додали для вивчення тієї ж тактики, НРК та БпЛА, вогневої підготовки, бойового висування підрозділів ракетних військ та артилерії, інженерних військ і т.д. При цьому збільшили власне практичну складову занять, змінили підхід до їхнього проведення. Тепер, коли заняття проводять на місцевості, вони відповідають усім умовам реального поля бою.

Я також заборонив ставити три різних предмети в один день, адже у такому випадку курсантам не встигають викладати необхідну кількість матеріалу в повному об’ємі. Та й готуватись їм до такої кількості різних дисциплін досить важко, розпорошується увага. Тому в один день зараз викладаються максимум два різні предмети.

Окрім того, якщо до мого приходу випускник академії отримував знання рівня командира взводу, то ми це змінили. Тепер упродовж першого року вчимо керувати відділенням, другого – взводом, третього й одного семестру четвертого – ротою. Крайній семестр четвертого курсу – це вже рівень штабу батальйону.

Чому ми застосовуємо такий підхід? Тому що наш випускник через короткий проміжок часу, а може й одразу, стане командиром роти. Але, завдяки отриманим у нас знанням, він буде готовий до роботи на ротному рівні, або в штабі батальйону.

Реорганізували й роботу кафедр – деякі скоротили, об’єднали, а деякі, як-от кафедру безпілотних систем, про актуальність якої не потрібно нагадувати, – створили.

За моєї ініціативи також запровадили експеримент із вивчення англійської мови. Він полягає у тому, що перший курс її вивчає інтенсивом – щодня упродовж перших трьох місяців. Це має дати базові знання, щоб гідно представляти академію на міжнародній арені, брати участь у програмах обміну, спілкуватися з іноземними курсантами та делегаціями, які до нас приїжджають. А ще — полегшує роботу зі зразками західного озброєння. Далі, коли вони вже будуть офіцерами, це буде їхній робочий інструмент під час комунікації з іноземними колегами.

- Якщо ми вже почали говорити про іноземну мову, то розкажіть, у яких форматах сьогодні відбувається міжнародна співпраця академії?

- Наразі академія співпрацює з понад десятьма іноземними вищими військовими навчальними закладами – з Польщі, Литви, Румунії, Латвії, Данії, Фінляндії, Швеції, Великобританії тощо. Щодо форматів, то це і навчання наших курсантів за кордоном, й обмін курсантами для участі в різного роду тактичних заняттях, і обмін викладачами. Зокрема, наші викладачі їздять в іноземні військові академії для викладання там певних дисциплін, наприклад, щодо застосування механізованих чи інженерних військ. Нещодавно наші курсанти повернулися з Італії, де брали участь у «Міжнародному форумі миру, безпеки та процвітання». Також відвідали міжнародний тиждень курсанта в Литві. Курсанти й офіцери військових академій Данії, Фінляндії, Швеції та Литви приїздили до нас на півмарафон до Дня піхоти.

Наступне – це робота в науковому полі, зокрема участь у міжнародних наукових форумах, можливість публікуватись у спеціалізованих виданнях.

Це й різного роду міжнародні спортивні заходи, й обмін візитами делегацій, в яких я беру участь. Адже мені цікаво побачити, як вони організовують у себе процес підготовки офіцерів.

“НАШ ВИПУСКНИК – ВОЇН-ПРОФЕСІОНАЛ ТА КОМАНДИР-ЛІДЕР”

- Що сьогодні робить академія, щоб заохотити до вступу молоде покоління?

- Ми вибудовуємо активну комунікацію з обласними держадміністраціями, міськими радами, школами та військовими ліцеями. Скеровуємо туди наших представників, зокрема курсантів, для живого спілкування про можливості навчання в академії. Організовуємо спільні вишколи з Центрами національно-патріотичного виховання, молодіжними та громадськими організаціями, надаючи змогу вступникам відчути специфіку навчання на практиці. Наш підхід до набору є максимально креативним: активно залучаємо радіо, телебачення та соціальні мережі, де головними героями є самі курсанти. І це дає свої плоди: нам уже вдалось створити власну базу потенційних курсантів, чисельність якої динамічно зростає.

Окрім того, нарощуємо спроможності суто в медійному полі: цікавий та інформативний контент для соцмереж, постійна присутність у медіа, взаємодії з комунікаційними підрозділами бойових бригад та громадських організацій. Академія активно бере участь і в публічних заходах міста з метою популяризації вищої військової освіти та курсантського шляху.

- На завершення, що ви сказали б тим молодим українцям, які розглядають НАСВ для здобуття своєї професії?

- Перше: ми сфокусовані на тому, кого навчаємо – на курсантові. Друге: це повністю адаптована під вимоги сучасної війни навчальна програма. Третє: в освітньому процесі ми використовуємо те озброєння, обладнання, дрони, роботизовані системи, програмне забезпечення, які зараз застосовують на полі бою. Четверте: це можливість навчатися в одному з найкращих міст України. І це, насправді, немало значить. Ну й наостанок: наш випускник – сильна особистість, воїн-професіонал та командир-лідер.

Ігор Федик

Фото автора та надане пресслужбою НАСВ