Війна в Україні є прикладом безперервної еволюції конфлікту – від локалізованих бойових дій до загальнодержавної оборони. Ця трансформація докорінно змінила підхід до інженерного забезпечення. Інженерні війська більше не виконують лише допоміжних функцій – вони стали одним із ключових інструментів формування поля бою та стійкості оборони, архітекторами поля бою.

Про це Василь Сиротенко – начальник інженерних військ Командування Сил підтримки Збройних Сил України, бригадний генерал – сказав, виступаючи на форумі Combat Engineer & Logistics 2026, провідному європейському майданчикові для співпраці у сфері інженерної підтримки та логістики, що об’єднує представників оборонних відомств, виробників інженерної техніки, збройних сил держав-членів НАТО та країн-партнерів.

А ще генерал вважає, що сьогодні інженерні війська виконують завдання стратегічного рівня з відповідальністю за всю територію держави – від лінії бойового зіткнення до глибини країни. Наша розмова – також про еволюцію інженерних військ у сучасних умовах війни, їхні функцію, роль і значення в обороні держави.

МИ ВИЙШЛИ ВЖЕ НА ФОРМУВАННЯ НЕ ПРОСТО БАГАТОШАРОВОЇ ЕШЕЛОНОВАНОЇ ОБОРОНИ, А НА ПОБУДОВУ СТІЙКОЇ ОБОРОНИ

- За останні два роки інженерні війська фактично змінили підхід до побудови оборони. Якщо пояснити простою мовою, що саме змінилося? Яка ця ешелонована стійка оборона сьогодні на практиці?

- Підхід до виконання завдань інженерної підтримки взагалі змінився. І не тільки за останній період, а змінюється постійно, і ми перебуваємо на стадії постійної трансформації та адаптації до мінливих умов. Тому якщо говоримо про оборону, то характер ведення бойових дій такий розвинутий і так відрізняється від того, який був раніше, що залишилася, мабуть, тільки назва «рубіж оборони». Насправді уже існують новий зміст і наповнення цих рубежів оборони.

Ми вийшли на формування не просто багатошарової ешелонованої оборони, а на побудову стійкої оборони, яка одночасно і забезпечує маневр нашим військам, і передусім сприятливі умови для виконання завдань нашим безпілотним структурам, які на сьогодні беруть на себе основний тягар ураження противника.

Наше завдання – не допустити інфільтрацію або просування противника на полі бою. Тому ми бачимо, як сьогодні шалено будується оборона, це насамперед цілий комплекс інженерних загороджень: дротяні загородження, так звані піраміди (зуби дракона), які поєднуються з дротяними загородженнями, протитанкові рови, що будуються один за одним. Це складна інженерна конструкція, яка сковує й не дає противникові переміщуватися полем бою по нашій території.

- Яку роль у цій системі відіграють інженерні загородження? Чому акцент зроблено саме на суцільних невибухових загородженнях у поєднанні з мінуванням? Як ця система працює «у комплексі» і завдяки чому дає такий результат щодо втрат противника?

- Раніше вся система інженерних загороджень була спрямована скоріше на створення сприятливих умов для вогневого ураження противника. Сьогодні ж інженерні загородження, як суцільна багатошарова лінія, яку неможливо подолати відразу, є вже одним із основних чинників знищення противника на полі бою. Тобто створюються сприятливі умови для інших підрозділів, які здійснюють ураження противника.

Не менш важливу роль відіграють самі інженерні загородження, збільшуючи коефіцієнт ураження. Противник часто зупиняється, дезорієнтується та плутається в них, і не тільки не може переміщуватися далі, а й зазнає втрат безпосередньо на цих рубежах.

Водночас загородження мають виражений психологічний вплив: вони створюють відчуття постійної небезпеки, невизначеності та втрати контролю над ситуацією, що знижує темп дій, ініціативу та морально-психологічний стан особового складу противника.

У результаті цього ворог змушений змінювати плани, витрачати додаткові ресурси на розвідку й подолання перешкод або шукати обхідні шляхи, що дає змогу нав’язувати йому невигідний сценарій дій. Тому інженерні загородження на сьогодні розглядають як повноцінний чинник ураження противника, а не лише як допоміжна система, що створює умови.

- Наскільки змінилася робота інженерних підрозділів із появою безпілотних систем? Як сьогодні працює дистанційне мінування й чому воно стало одним із ключових інструментів стримування ворога?

- По-перше, безпілотні системи показали себе таким видом зброї, які поєднали в собі доступність, високу точність та ефективність застосування. Вони змінили всю архітектуру ведення бою. Тому безпілотні системи, безумовно, на сьогодні є одним із основних чинників впливу, ураження і взагалі виконання багатьох завдань.

Враховуючи це, інженерні загородження створюються для того, щоб підвищити ефективність застосування безпілотних систем. Уже немає тих старих понять, як лінія зіткнення, глибокий тил, безпечна зона, – це все сьогодні перекривається силами безпілотних систем. Тому й інженерні війська, які створюють систему загороджень, також покладаються і здебільшого використовують рухомі комплекси, безпілотні й роботизовані системи, які виконують певні завдання інженерної підтримки на полі бою. Наприклад, ми використовуємо безпілотні системи для дистанційного мінування й створення системи загороджень якнайдалі в бік противника.

- А яким є дистанційне мінування?

- Сьогодні такі завдання виконують підрозділи дистанційного мінування із застосуванням як безпілотників, так і наземних роботизованих комплексів. Вони дають змогу оперативно перекривати шляхи переміщення противника й одночасно завдавати йому втрат.

Основний акцент – саме на дистанційне мінування з використанням БпЛА. Це дає можливість діяти значно ефективніше і, що критично важливо, суттєво знижує ризики для особового складу. Якщо раніше сапери працювали безпосередньо в небезпечних зонах, то тепер ці завдання виконують віддалено – швидше, точніше й безпечніше.

Окремо важливо, що весь процес контролюється в режимі реального часу. Ми бачимо як формулювання завдання, так і його виконання, фіксуємо ураження техніки та живої сили противника. Усі підтверджені цілі одразу вносяться до системи ситуаційної обізнаності Delta, що забезпечує вірогідність та об’єктивність даних.

Фактично командири на пунктах управління в режимі реального часу спостерігають, як формується система інженерних загороджень, і можуть одразу ухвалювати рішення, коригувати дії та оцінювати результат.

Будівництво інженерних загороджень / Фото: Сили підтримки ЗСУ

НЕЕФЕКТИВНО РОБИТИ ВЕЛИКІ ОПОРНІ ПУНКТИ ТА УКРІПЛЕНІ РАЙОНИ, ДЕ БУДЕ ВЕЛИКЕ СКУПЧЕННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

- Якщо говорити про фортифікації, чому ЗСУ від великих опорних пунктів перейшли до компактних позицій на відділення? Якою є сучасна позиція відділення і що в ній принципово нового, зокрема стосовно захисту від FPV-дронів?

- Еволюція побудови оборони в нас відбувалася насправді не з 2022-го, а ще з 2015 року, коли будували стабілізаційну лінію. Тоді створювали великі опорні пункти, які за класифікацією були навіть не опорними пунктами, а укріпленими районами. І там передбачалася значна кількість озброєння, починаючи від артилерійської, мінометної і закінчуючи протиповітряною обороною.

Сьогодні, коли впроваджується або масштабується застосування безпілотних систем, високоточної зброї, керованих авіаційних боєприпасів, які мають велику руйнівну дію, ми вважаємо, що неефективно робити великі опорні пункти та укріплені райони, де буде велике скупчення особового складу.

Достатньо робити незначні позиції на відділеннях, які можуть своїм вогнем прикривати ділянки інженерних невибухових загороджень та вести іншу діяльність. І до того ж немає тих штурмів, які колись були за тактикою дій противника лобових штурмів, атак.

Тому ми пристосовуємося до обставин на полі бою і сучасних умов ведення війни. Ті невеликі позиції на відділення передусім повинні бути малопомітними, мати весь комплекс антидронового захисту, бо це основний чинник ураження особового складу, відповідний клас захисту від інших видів зброї, артилерійських авіаційних бомб ураження.

Вони повинні мати огляд підступів, свої сектори обстрілу й відповідний захист від противника. Тобто основне завдання – зберегти життя наших воїнів від тих високоточних засобів ураження, які панують сьогодні на полі бою.

- Які інженерні рішення реально це забезпечують? Як працюють перекриті траншеї чи підземні ходи і як вони змінили логістику та евакуацію на передовій?

- Що більше противник літає зверху, то нижче ми повинні укритися й закопатися. Що глибше закопаєшся, то більше збережеш своє життя. Тому перекриття у траншеях почали застосовувати ще з 2024–2025 року для захисту від дронів. І ми вже говоримо про антидроновий захист не тільки на опорних пунктах чи позиціях, а й узагалі про захист особового складу на тих підходах і маршрутах висування та маневру. Тому перекриття траншеї на сьогодні вже навіть не обговорюється – це аксіома, яка передбачається під час будівництва таких опорних пунктів. Захисні споруди і проходи між ними також перекриваються, і робиться все для того, щоб якнайбільше захиститися від ураження противником.

АНТИДРОНОВІ КОРИДОРИ ВЖЕ НА ТИСЯЧІ КІЛОМЕТРІВ ПЕРЕКРИВАЮТЬ ОСНОВНІ ЛОГІСТИЧНІ МАРШРУТИ

- FPV-дрони сьогодні – одна з головних загроз. Як інженерні війська адаптувалися до цього? Що таке антидронові коридори й наскільки вони ефективні на практиці?

- Це один із нових напрямів, який також набуває розвитку. Якщо ми говоримо про антидронові коридори та еволюцію їхнього розвитку, то вони починалися, як прості ефективні засоби, що не дозволяли FPV-дронам противника уражати наших військовослужбовців, які рухалися на позицію.

З часом це все переросло, і тепер ми бачимо вже, без перебільшення, тисячі кілометрів обладнаних антидронових коридорів, які перекривають основні логістичні маршрути все далі й далі, аж до позицій на передовій.

Це вже цілі системи, комплекси, які містять і перекриття доріг, і з'їзди-виїзди з них, а також найбільш уразливі ділянки – наприклад, перехрестя, які потребують найбільш інженерного підходу в їхньому обладнанні. Багато також робиться для антидронового захисту населених пунктів. Ми бачимо це в Ізюмі, Харкові, інших містах, Запорізькій і Херсонській областях, де сітками перекриваються всі основні шляхи. Найбільш розвинений антидроновий захист, відповідно, у Донецькій області. Робиться безпека пересування насамперед як логістична, так і евакуаційних та інших автомобільних засобів, які в нас їздять на підходах до позицій.

Уся ця еволюція, розвиток виконання завдань інженерної підтримки пов'язаний зі змінами, які відбуваються на полі бою, зі змінами озброєння та військової техніки. Якщо на початку масового застосування дронів ішлося про лінію зіткнення на 5 км углиб, то тепер ураження ними здійснюється на глибину до 50–100 км.

Для дистанційного мінування противник застосовує навіть «шахеди» та інші дрони, які несуть на собі менші дрони для ураження техніки. Противник уражає нашу техніку на відстані до 40–50 і більше кілометрів від лінії зіткнення. Це означає, що ми маємо реагувати і протистояти цьому.

Тому так, на сьогодні в нас антидроновий захист вже розглядається і стоїть майже як державне завдання на рівні Верховного головнокомандувача – гарантувати безпеку на глибину до 100 км від лінії зіткнення.

- Антидронові коридори – це, фактично, сітки, натягнуті над автошляхами?

- Саме так, і антидроновий захист має бути доступним, не з'їдаючи весь наш бюджет. Тому це ті сітки, які витримують навантаження й дають можливість техніці проїжджати.

Ми збільшуємо висоту цих сіток, поліпшуємо конструктивні вимоги до побудови звичайних, доступних сіток, бо це мільйони квадратних метрів. Ми маємо їх установити і зробити так, щоб по тих трасах і маршрутах, які визначені для переміщення, можна було б безпечно рухатися.

- А дрон не вибухає в разі зіткнення зі сіткою?

- Немає такої сітки, яка втримає вибух дрона. Але конструктивно сітки побудовано так, що навіть у разі спрацювання вибухової речовини або пристрою, який приносить дрон, – відстані прорахунку мінімізують чинники впливу від осколків, відхилення від кумулятивної стріли. Тобто кумулятивна стріла б'є вже не в напрямку техніки, а відхиляється в інший бік, що значно збільшує відсоток виживання особового складу під час застосування таких конструкцій.

- Дистанційно керовані бойові модулі й навіть автономні опорні пункти. Наскільки це вже реальність, а не перспектива, чи планується використовувати штучний інтелект?

- Знову ж таки, якщо ми говоримо зараз про виконання завдань з інженерної підтримки, то це цілий комплекс завдань. Його виконують не тільки інженерні війська, а всі Сили оборони України – це й такі підрозділи Міністерства оборони, як Державна спеціальна служба транспорту, що також виконує значний обсяг таких робіт. Це роботи, які виконують також обласні адміністрації.

Прогрес не стоїть на місці, і адаптація саме вже узятих на озброєння в Україні бойових радіокерованих модулів зі штучним інтелектом починає впроваджуватися в життя.

Тепер проводять великий обсяг репетицій щодо можливості побудови цілком автономних позицій, на яких будуть застосовуватися не поодинокі, а цілі комплекси, що перекриватимуть не тільки вогневе ураження зі стрілецької зброї, а й матимуть автоматичні гранатомети, системи протиповітряної оборони, системи, які проводитимуть весь комплекс: від розвідки, знаходження, ідентифікації противника, ураження його на полі бою.

А після цього – зачищення і проведення інших заходів для того, щоб забезпечити не тільки стримування противника, а й можливі наші переміщення, маневри військ.

Тому автономні опорні пункти з використанням штучного інтелекту й саме таких систем – це наше майбутнє, причому не далеке, а вже те, що втілюється сьогодні в життя. Час покаже і, може, у наступному інтерв'ю ми будемо вже говорити, як машини воюють з машинами, мов на полюванні.

НАЙБІЛЬШИХ ВТРАТ, ПІСЛЯ БЕЗПІЛОТНИХ СИСТЕМ, ПРОТИВНИК ЗАЗНАЄ САМЕ НА ІНЖЕНЕРНИХ ЗАГОРОДЖЕННЯХ

- Якщо підсумувати, яку роль сьогодні відіграє інженерна підтримка в загальній стійкості оборони? І яке головне завдання цієї війни для інженерних військ?

- Інженерна підтримка на сьогодні вийшла за рамки класичного її сприйняття й тактичного застосування. Її виконують уже не тільки військовослужбовці й інженерні війська, а на рівні держави. Є багато завдань інженерної підтримки – далеко за лінією зіткнення, глибоко в тилу, у районах зосередження військових, на полігонах. Тобто там, де є скупчення особового складу, інженерні війська теж виконують свої завдання.

Якщо ми говоримо про утримання шляхів, то це не тільки ті, які безпосередньо підводять до бойових позицій. Ми бачимо, противник намагається завдавати ударів по мостах та основних логістичних магістралях, б’є дамби, знищує водосховища. Протидіяти цьому – також завдання інженерних військ. Значна частина їхньої роботи має закритий характер і не підлягає публічному висвітленню: це завдання, пов’язані з прихованим забезпеченням стійкості логістики, відновленням критичних об’єктів та створенням умов, які ускладнюють планування й дії противника.

Інженерна підтримка набуває щоразу більшого значення, самостійності й виходить із другорядних завдань – на перші щаблі завдань із побудови оборони держави. Тобто тепер це поєднання тактичного та оперативного рівнів зі стратегічним.

Не хочу образити інші роди військ, але на сьогодні найбільших втрат, після безпілотних систем, противник зазнає саме на інженерних загородженнях. Вони не тільки зупиняють, а й уражають противника, який плутається в цих загородженнях, не може переміщуватися, підривається на інженерних боєприпасах. Так, у середньому за місяць на інженерних загородженнях, які побудували інженерні війська, ліквідовується до тисячі окупантів.

Загородження створюються суцільною лінією невибухових перешкод – дротяних конструкцій і протитанкових ровів, що ефективно стримують ворога та забезпечують його ураження безпілотними системами.

Для посилення застосовується дистанційне мінування з БпЛА як по передньому краю, так і вглиб позицій противника.

Наприклад, у березні 2026 року на інженерних загородженнях, які встановили усі інженерні підрозділи Сил оборони України, знищено 663 окупанти, 95 одиниць озброєння та військової техніки та три інші цілі.

А якщо ми їх не знищили, то створили умови, щоб ворог застряг у наших загородженнях – щоб їх добили безпілотні системи. Тому забезпечення інженерними загородженнями й боєприпасами – у пріоритеті оборонної стратегії держави та військово-політичного керівництва.

Павло Бальковський, Київ

Фото Юлії Овсяннікової та Данила Антонюка