Від початку повномасштабної війни 132 окремий розвідувальний батальйон виконував завдання на Київщині, Харківщині, Запоріжжі, Донеччині, брав участь у Курській операції. Нині його військовослужбовці знищують ворога на Покровському та Олександрівському напрямках.
В інтерв’ю Укрінформу командир 132 окремого розвідувального батальйону 7 корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ ЗС України підполковник Олексій Шугайло розповів про найбільш знакові операції, героїзм своїх бійців, тактику ворогів та чому ті все частіше здаються в полон. А також – про фахівців, котрих зараз потребує підрозділ, та які навички потрібні сучасному розвіднику.
ПРО БОЙОВИЙ ШЛЯХ КОМАНДИРА І ЙОГО БАТАЛЬЙОНУ
- Розкажіть про себе. Відколи ви в ЗСУ, де проходили службу і коли стали командиром?
- У 2013 році після дев’ятого класу я вступив до Луганського військового ліцею. Провчився там неповний рік, адже у 2014-му розпочалася Антитерористична операція, і в травні ми екстрено пішли у відпустку. Сподівалися, що до початку наступного навчального року, тобто до вересня, це все завершиться. Утім у середині серпня було прийняте рішення про переведення в Київський військовий ліцей ім. І. Богуна, де я й закінчив другий курс. Після того у 2015 році вступив у Військову академію м. Одеси на факультет підготовки спеціалістів Десантно-штурмових військ та Морської піхоти.
У 2019 році прибув до 81-ї окремої аеромобільної бригади на посаду командира взводу. У березні 2024-го мене призначили начальником штабу - заступником командира 132-го окремого розвідувального батальйону. 29 грудня 2025 року став командиром цієї військової частини.
- У яких операціях ваш підрозділ брав участь до повномасштабної війни та під час неї?
- До лютого 2022-го – у бойових діях Операції об’єднаних сил, здебільшого в Луганській області: у Станиці Луганській, Щасті, де здійснювали розвідку.
Від початку повномасштабного вторгнення батальйон брав участь у звільненні Київської області, а саме Чорнобиля, Прип’яті. Після того – у боях на Ізюмському напрямку, за Бахмут, за населений пункт Лисівка на Донеччині, в контрнаступі на Запоріжжі. Також – у Курській операції, звільняли населені пункти під час Добропільської операції.
- Які операції, починаючи з 2022 року, вважаєте найбільш знаковими для батальйону?
- Це контрнаступ на Запоріжжі, Курська та Добропільська операції. Саме в них військовослужбовці дуже добре себе проявили. Усі завдання, які покладали на особовий склад, виконувалися у повному обсязі.
ПІДРОЗДІЛИ ВОРОГА ДЕМОНСТРУЮТЬ СЛАБКУ ПІДГОТОВКУ
- Якими знищеними цілями противника пишаєтеся найбільше?
- Я пишаюся кожним виконаним завданням, яке ставлю своєму особовому складу.
Наприклад, на Олександрівському напрямку військовослужбовці одного з розвідувальних підрозділів мого батальйону зачищали вогневі споруди, в яких перебував противник. Були різні методи й підходи до виконання цієї задачі. Спочатку пробували штурмувати, закидаючи ворога гранатами. Але побачили, що так не виходить, бо укріплення були настільки міцними, що їх не могли пробити ані гранати, ані FPV, ані важкі бомбери.
Тож ухвалили рішення, що троє розвідників підготують штурмові заряди, підійдуть упритул до цих вогневих споруд, відійдуть і підірвуть їх, після чого повернуться на попередню позицію. У такий спосіб знищили укриття та противника, який там перебував.
Мені це запам’яталося, бо військовослужбовці, які готові підійти впритул до укриття і піднести штурмовий заряд вагою 8 кілограмів, повинні мати стрижень. Я пишаюся виконанням цієї задачі й тим, що розвідники не побоялися, діючи під чітким керівництвом командира роти та мене особисто.
Можливо, під час першого підриву в них був якийсь страх, та потім зрозуміли, що досягли успіху, й з’явився такий запал, що хотіли й далі підривати ті укриття, але вже не було звідки вибивати противника.
- Із ким батальйон зіштовхувався в особі ворога? Можливо, це якісь елітні російські підрозділи, найманці з інших країн?
- Щодо ситуації станом на зараз, не можу сказати, що підрозділи противника добре підготовлені.
Ті полонені, яких ми брали (на Олександрівському напрямку, – ред.) – це військовослужбовці механізованих підрозділів із низьким рівнем підготовки, котрі перебували в місцях позбавлення волі, й незрозуміло, як потрапили в армію. Вони не дуже мотивовані. Їм сказали йти, вони інфільтрувалися, що для нас не мало жодного стратегічного значення, і ми їх вибили.
У 2023-2025 роках противник у підрозділах морської піхоти та ПДВ (повітряно-десантні війська, – ред.) інколи був навіть дуже добре підготовленим. Але це йому нічим не допомогло, бо ті військовослужбовці помирали так само, як інші.
“РОСІЯНИ СТАБІЛЬНО ВІДПРАВЛЯЮТЬ ОСОБОВИЙ СКЛАД В ОДИН КІНЕЦЬ”
- Де зараз виконує завдання батальйон? Яка там ситуація і як вам вдається протидіяти ворогу?
- Батальйон виконує завдання на Покровському та Олександрівському напрямках.
Ми добре знаємо, що зараз без FPV – як із нашого боку, так і противника – не відбувається жодна операція, наступ чи оборона. У ворога спостерігаємо зростання кількості FPV, але водночас ми теж їх нарощуємо, як і ударні БпЛА.
Щодо піхоти, то тактика росіян не змінилася. Це «м’ясні штурми», або особовий склад відправляють в один кінець на техніці, зокрема мотоциклах. Ми завчасно це виявляємо і стабільно щодня знищуємо противника, хоч як би він намагався десь пройти чи інфільтруватися.
- На початку березня була інформація, що 132 окремий розвідувальний батальйон прорвав лінію оборони ворога на Олександрівському напрямку, не дозволивши йому наступати. Завдяки чому це вдалося?
- До цього були залучені не тільки підрозділи батальйону. Там були різні військові частини, у тому числі – Десантно-штурмових військ. Це заслуга усього угруповання ДШВ, яке здійснює певні дії на Олександрівському напрямку.
ПРО ГЕРОЇЗМ РОЗВІДНИКІВ НА КУРЩИНІ ТА ДОНЕЧЧИНІ
- Ваш батальйон також повідомляв, що на Олександрівському напрямку росіяни все частіше здаються в полон. А чому?
- Бо у них немає виходу. Кожна людина хоче жити. Тактика противника не змінюється, як я вже казав, і він заводить свій особовий склад інфільтруватися настільки далеко, що не може забезпечити його водою, провізією, боєприпасами. Відповідно, він може тиждень-два сидіти в якійсь норі без їжі, води, підтримки та зв’язку, а коли наші військовослужбовці приходять зачищати лісосмугу чи населений пункт, дуже малий відсоток тих, хто нам протидіє. Більшість не мають кращого варіанту, ніж здатися в полон.
- Поділіться історіями героїзму своїх бійців, які запам’яталися найбільше.
- На Курщині четверо наших військовослужбовців із підрозділу забезпечення, у яких крім автоматів був ручний гранатомет, мали завдання прикривати розвідників на передньому краю. Коли корейці забігли в населений пункт Махновка, наші військові кинули той гранатомет, бо відстані вже були такі, що з нього неможливо стріляти, і приймали бій стрілецькою зброєю.
Їх четверо протистояло близько 15 корейцям, більшість із яких знищили. Наші досягли такого успіху, що решта корейців просто розвернулися і втекли в лісосмугу, з якої висувалися, хоча для них це не характерно.
Бійці утримали позицію й продовжували прикривати гранатометом розвідників, які проводили зачистку.
Ще один момент, який запам’ятався, був у вересні 2025 року, коли звільняли населений пункт Кучерів Яр на Донеччині. Там усе відбувалося дуже швидко, за два тижні знищили близько 30-ти військових противника, а 50 – взяли у полон. При цьому наших розвідників було вдвічі менше. Я пишаюся, що військовослужбовці виконали таку задачу. Це були не тільки розвідники, а й підрозділи підтримки – БПЛА, FPV, командирська ланка.
“КОЖНОМУ НАДАЄМО МОЖЛИВІСТЬ ОБРАТИ ПОСАДУ”
- Читала інтерв’ю офіцера відділення розвідки однієї з бригад, в якому він говорив, що розвідником може стати не кожен. Чи поділяєте цю думку? Які навички та вміння повинен мати сучасний розвідник?
- Повністю поділяю цю думку. У розвідника передовсім має бути належний рівень фізичної підготовки. Коли є маршрут доставки військовослужбовців до якогось району, це можна зробити квадроциклами, броньованою технікою. Але є такі маршрути, якими небезпечно їхати. Відповідно, я виключаю доставку технікою, бо не хочу, аби вони були поранені чи загинули. Краще військовослужбовці пройдуть 10-12 кілометрів, виконають поставлене завдання і так само в пішому порядку повернуться назад. Аби пройти таку відстань у бронежилеті та зі зброєю, потрібен високий рівень підготовки.
Це не лише моя думка, з нею погоджуються і молодша командирська ланка, й самі військовослужбовці. Після кожного виконаного завдання я приїжджаю до розвідників, ми проводимо аналіз проведених дій і все обговорюємо.
Розвіднику потрібні також інтелектуальні здібності. Аби виконати задачу, слід добре орієнтуватися на місцевості, володіти як індивідуальним, так і колективним озброєнням.
- Яких фахівців зараз потребує ваш батальйон і що треба, аби до нього приєднатися?
- Однозначно ми потребуємо надходження особового складу. Перш за все – пілотів БПЛА, розвідувальних БПЛА, FPV, важких бомберів та операторів наземних роботизованих комплексів, адже саме цей напрямок зараз досить стрімко розвиваємо. Від звичайних розвідників ми також не відмовляємося, бо вони – основна складова нашого розвідувального батальйону.
Аби приєднатися до нас, потрібне лише бажання. Будемо раді кожному військовослужбовцю. Зі свого боку навчимо, усе покажемо та розкажемо.
Ми надаємо можливість кожному обрати посаду. Якщо, наприклад, людина хоче стати оператором БпЛА, проводимо коротке опитування, оцінюємо її здібності. Коли бачимо, що вона підходить, беремо, а якщо ні – пропонуємо наближену посаду.
Ірина Чириця, Житомир
Фото 132 окремого розвідувального батальйону Десантно-штурмових військ