Після п’яти тижнів війни в Ірані бойові дії з обох боків тривають. Трамп кілька разів проголошував перемогу, цілі кампанії постійно змінюються, визначити, чи вони досягнуті, неможливо. Ормузька протока досі заблокована, США продовжують стягувати сили в район Перської затоки для можливої наземної операції.
Отже, коротка розмова на важливу тему: «Чому асиметричні дії важко передбачити та що їм протиставити». Нашим експертом сьогодні є генерал-лейтенант Ігор Романенко, заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2006–2010), науковець, військовий аналітик. Його оцінки – поєднання теорії і практики, а це дуже важливо ще й тому, що наш співрозмовник є фахівцем із ППО.
- Першого квітня Дональд Трамп звернувся до нації і знову проголосив перемогу. Він сказав, що війна з Іраном наближається до завершення і може тривати ще два-три тижні.
Президент США заявив: «Сьогодні ввечері я радий повідомити, що ключові стратегічні цілі наближаються до завершення. Ми зробили все це. Їхній флот знищено, їхні військові повітряні сили знищено, їхні ракети майже вичерпані або знешкоджені. Загалом ці дії зруйнують військовий потенціал Ірану, знищать їхню здатність підтримувати терористичних проксі та позбавлять їх можливості створити ядерну бомбу».
Отже, як каже Трамп, усе знищено. То чому і для чого потрібні ще «два-три тижні»? Найперше, слід критично сприймати заяви.
- Ми вже звикли до такого протягом року, коли ця адміністрація є в Білому домі. І бачимо дуже багато гасел, і часто-густо вони відрізняються від реалій. Особливо це стосується безпеки, світової безпеки, і, безумовно, війна в Ірані має значення для всього світу.
І ми вже бачимо, як це відобразилося на питаннях безпеки, але також, безумовно, економіці. Багато що буде мати наслідки у подальшому, якщо б війна справді закінчилася за такі терміни, як заявив Трамп. Протиріччя є вже в самих цих наративах, тому що, з одного боку, оголошено, що майже все зруйновано, а з іншого – відбувається нанесення ударів по американських базах у країнах Близького Сходу, по об'єктах на території держав, які є союзниками США у цій війні.
Перемога, як про неї спочатку він говорив, мала на меті зміну режиму в Ірані. Якщо ця мета залишається, то виникає питання, наскільки взагалі тепер це реалістично. Так само по інших позиціях, які перераховані, мовляв, усе там знищено. Багато що справді є, починаючи зі стратегічної системи управління, але вони відновилися з новими посадовими особами.
Іран готувався до цієї війни, і були алгоритми заміни посадових осіб у разі їх знищення, щоправда, можливо, це не передбачалося в такій кількості й так потужно, як зробили це американці з ізраїльтянами. Але так чи інакше, війна продовжується, іранці контролюють прохід по Ормузькій протоці і, судячи зі заяв, не йдуть на поступки і відмітають американські ультиматуми.
- Власне, у зверненні Трампа до нації він нічого не говорив про зміну режиму, зміну влади в Ірані. Наскільки можна зрозуміти, виникає ситуація, схожа на ту, що описана у відомому романі американця Джозефа Хеллера «Пастка-22». Куди не піде Трамп, не буде хороших рішень, він не має простого виходу із ситуації зараз. Якщо він піде, закінчить війну, його принизять. А якщо він залишиться, ми опинимося у болоті, – вважають американські експерти.
Отже, що пішло не так? Чому ця операція, яка планувалася швидкою, рішучою і результативною, затягується? Із чим це пов'язано і як це можна пояснити? Невже погана підготовка?
- Тому Трамп вимушений про це не говорити, а шукати інші перемоги, які не мають об'єктивного підґрунтя. Тому і американці, і Трамп починають маневрувати.
А чому так склалося? Тому що не було плану, який мав би обґрунтування з урахуванням стану Ірану як держави, їхніх силових структур. А якщо немає об'єктивної оцінки противника, то і побудувати свої дії відповідно до об'єктивної ситуації щодо противника неможливо. Саме це і мало місце. Оскільки не було чітко поставленого завдання, ще більше, операція була побудована на неправильній оцінці Ірану як держави і його силового потенціалу, дії були сплановані й розраховані тільки на потенціал Ізраїлю і Сполучених Штатів, а цього, як виявилося, недостатньо. Країни Європи, натовські країни не залучалися до планування, а тепер виявилося, що потенціалу для дій не вистачає, тим паче для наземної операції.
Тепер віддзеркалюється підхід Трампа до України: гарантії безпеки будуть надані після того, як припиняться бойові дії. І такий підхід європейці використали у відповідь на заклики президента США щодо військової допомоги в Ормузькій протоці. З боку Трампа, тепер взагалі порушується питання, що взагалі Америка збирається виходити з НАТО, хоча є законодавство, яке не дає самому президентові такого права.
- До Європи ми ще повернемося. Після п'яти тижнів цієї кампанії, як кажуть військові експерти і дослідники Близького Сходу, Іран зберігає приблизно 50 відсотків пускових установок та тисячі безпілотників. Цього цілком достатньо, щоб далі сіяти хаос у регіоні, щоб вести, як вони вже вчать свій народ, священну війну проти США. І це буде продовжуватися.
Але повернімося до театру військових дій. Як можна оцінити роботу протиповітряної оборони? Адже країни Перської Затоки – заможні, потужні, мають найкраще, найдорожче озброєння і засоби ППО від американських партнерів. Проте вони не впоралися. Чому? Невже не вивчили досвід України за ці понад чотири роки війни? Як так сталося?
- Це сталося тому, що Трамп глибоко не вникає у будь-які питання. Він взагалі сповідує бізнесовий підхід, вважає, що все у світі, також у сфері безпеки, можна вирішувати так, як він зі своїм досвідом вирішував у бізнесі.
Але, повертаючись до суті того, що відбувається у воєнній сфері, треба сказати, що такі його підходи й угоди не працюють просто так. До того ж у нього був зверхній підхід до того, що відбувається в Україні, хоча американські військові, силові структури, фахівці вивчали наш досвід.
Вони намагалися застосовувати наш досвід, оскільки ми ділилися з ними багато чим, перевести на підготовку, на навчання, але це швидко, особливо у них, не робиться.
Із власного досвіду можу сказати, що американські військові, які тепер воюють, також знають, що жодна підготовка, якого б високого рівня вона не була, не замінить досвіду, який війська набувають у ході бойових дій.
Потужні засоби ППО розташовані на американських базах у країнах Близького Сходу, але їх не прикривали антидроновими засобами. Це те, що у нас називається малою ППО. Тобто дрони працюють на малій висоті, це літальні апарати, які діють з висоти від 10 метрів до 3 км. Ці сучасні комплекси погано маскувалися, не маневрували, тому чотири з них були розбиті, іранці вибивали станції, і вже зенітний ракетний комплекс працювати не міг. Ще більше, іранці продовжують бити і по авіаційному компоненту, і по управлінському.
Вони знищували літаки-заправники, знищили літак Е-3А – це літак дальнього авіаційного виявлення та управління, завдають ударів по техніці, яка впливає на організацію системи управління, системи протиповітряної і протиракетної оборони. І про це вони не хочуть говорити, але насправді стан такий.
- Попри позицію Трампа і США, країни, які опинилися під атаками повітряних сил і безпілотних засобів з Ірану, дуже швидко зрозуміли ситуацію, оцінили її і звернулися до України по допомогу. Україна, зі свого боку, також одразу висловила готовність надати консультативну і пряму допомогу, і, власне кажучи, це робилося одразу й швидко. Президент Зеленський скерував у країни регіону понад 200 наших експертів і сам здійснив турне країнами Близького Сходу, щоб говорити про допомогу з нашого боку та співробітництво в довгостроковій перспективі. Як можна зрозуміти, наша мета – не лише тепер розв’язувати прикладні задачі, як захистити ту чи іншу базу, але закладати основи на перспективу.
Президент Зеленський сказав: «Україна бере участь у всіх форматах взаємодії з партнерами заради більшої безпеки та більшої нашої спільної сили. Ми продовжуємо працювати з країнами, які перебувають під ударами іранського режиму. Є нові домовленості, Україна ще більше буде представлена у нових безпекових форматах. Це точно посилить можливості нашого експорту та український оборонний потенціал».
Це дуже висока мета, яка має велике практичне значення і для захисту цивільного населення, бо іранські засоби пошкоджують аеропорти, готелі, інші об'єкти інфраструктури.
Але є і другий бік цієї взаємовигідної співпраці: що більше буде застосовано українських засобів малої ППО, то більше залишиться ракет для «Петріотів», для інших далекобійних комплексів, що є в нашому розпорядженні, які захищають українське небо. Які перспективи цієї співпраці?
- Так, це досить складний момент для України, пов'язаний з тим, що американці можуть, незважаючи на те, що їх уже проплатили європейці, призупинити постачання протиракетних засобів оборони, передусім «Петріотів» з антибалістичними ракетами. Американці поставляють Україні 75 відсотків таких ракет. Це не просто ракети для «Петріотів», а модифікація ПАК-3, яка збиває російські балістичні ракети.
Україна тепер має найкращі безпілотні засоби в Європі, а може, і у світі. Така можливість виробляти найкращі системи відкрилася завдяки досвіду, зокрема завдяки жертвам, яких зазнала Україна. Цей досвід дає нам змогу ефективно боротися з агресором і бути цікавими і країнам Близького Сходу, і європейським країнам, які звертаються до нас.
Європейці збагнули, що найбільш потужна воєнна сила в Європі, найбільш велика, найбільш ефективна і найбільш досвідчена в сучасній війні – це Україна. І тому вже зверталися до України, щоб вирішувати питання щодо зброї, підготовки, спільного виробництва. Це дуже важливо, що у нас завдяки цій роботі, яку очолив Президент, що працював у країнах Близького Сходу, формується зараз перспектива на десять років і більше.
Цей візит Президента Зеленського є подією стратегічного рівня. Не тільки на поточний час, коли нам потрібні антибалістичні ракети і кошти для того, щоб закуповувати інші види озброєння. Це говорить про те, що завдяки такій діяльності, яка почалася з боку України, і наявності справжніх союзників у нас відкриваються перспективи для подальшого розвитку і входження, до речі, у ЄС.
- Розмови про те, що Україні треба починати експорт озброєнь у сучасних умовах, умовах війни, велися вже досить давно, передусім приватними виробниками озброєнь і військової техніки. Чому? Тому що українські потужності військово-промислового комплексу не завантажені на повну потужність. Вони працюють щонайбільше на 40 відсотків, а можуть давати більше, але для цього потрібні інвестиції. Тому експорт озброєнь – це можливість збільшення прямих інвестицій у наші оборонні підприємства.
Склалося так, що війна в Ірані і ситуація на Близькому Сході прискорили вихід України на ринок озброєнь. Хоча ще до початку іранської кампанії Президент Зеленський заявляв про те, що у 2026 році Україна повертається на ринок озброєнь. Із чим ми повертаємося? На що є попит?
- Так, у цій ситуації потрібні кошти, яких у нас не вистачає для розроблення. Потрібні розроблення компаніями вітчизняного оборонно-промислового комплексу і співпраця з компаніями наших союзників. У них є кошти, потужності, але немає і не буде того, що є в нас, зокрема щодо озброєння.
Що стосується підготовки військ, ми це обговорили. Яка ситуація стосовно озброєння? Наприклад, щодо застосування дронів ситуація з виробами змінюється щомісяця, а інколи і щотижня. Буває так, що досвід, який набули в першій половині доби, буквально наприкінці дня вже врахований, вже щось змінено. Те, що там керівник «Рейнметалу» казав про наших господарок, які щось роблять в гаражах, так у нас зміни роблять прямо на фронті, у майстернях. Тобто наші розробники реагують на ситуацію зразу і знаходять технічні рішення, можливості з погляду тактики і застосовують. Іноземні компанії роблять таке не швидше, ніж через два роки. Дивлячись на нас, вони тепер змінили ситуацію, зменшують цей шлях на вимоги війни та обставини з років до місяців.
- Отже, підсумок такий: ситуація на Близькому Сході, війна в Ірані, так само, як і війна Росії проти України, – це війни нового типу, війни ХХ століття, які відзначаються високою технологічністю, швидкістю змін та асиметричними підходами. Важливість асиметричних рішень підтверджує, зокрема, те, що Сполучені Штати не передбачили, що Іран зможе повністю блокувати Ормузьку протоку.
Тобто виходить так, що існує поняття тотальної оборони, і ми це теж застосовували у перший рік війни. Але, схоже, тепер також слід думати про поняття тотальної війни, коли війна ведеться і військовими засобами, і економічними, що на ринку енергоносіїв сьогодні відчуває весь світ. Чи можемо вже так говорити?
- Так, погоджуюся з таким аналізом і з цими підсумками. Хочу сказати, що переможе у війні той, хто швидше буде реагувати на ситуацію, проводити дії адекватно, відповідно до об'єктивних обставин, що складаються на війні, а не керуючись ілюзорними підходами з політичним контекстом.
Є об’єктивні закони ведення війни. І незалежно від того, хто лідер і як його звати, треба це враховувати, об'єктивно вивчати противника, знати реальний стан своїх військ і згідно із цими об'єктивними законами війни застосовувати свої війська з максимально швидкою реакцією. І тільки тоді на боці такої держави, такої сили оборони може бути перемога.
Я маю надію, обґрунтовану надію, що таким переможцем буде саме Україна.
Ігор Долгов
Фото з архіву Укрінформу