24 лютого минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну – війни, яка змінила країну, Європу та світовий безпековий порядок. За цей час Україна вистояла, зберегла державність, зміцнила міжнародну коаліцію підтримки та продовжує боротьбу за відновлення територіальної цілісності й справедливий мир.

В інтерв’ю заступник керівника Офісу президента Павло Паліса наголошує: попри масовані атаки й адаптацію противника, Росія не має прориву, який би змінив конфігурацію війни. Серед ключових відповідей України – стійкість суспільства і війська, технологізація армії, розвиток власного ОПК та посилення партнерств.

Про виклики на фронті у 2026 році, необхідні зміни в армії, санкції проти Росії та про роль Білорусі у російсько-українській війні Укрінформ поговорив із заступником керівника Офісу президента.

ВОРОГ НЕ МАЄ ПРОРИВУ НА ПОЛІ БОЮ, ЩО ЗМІНИВ БИ КОНФІГУРАЦІЮ ВІЙНИ

- Пане Павле, я пропоную вам розпочати нашу розмову з підбиття підсумків напередодні 24 лютого. Вже чотири роки Українська держава протистоїть російській агресії після широкомасштабного російського вторгнення. Для України було вкрай необхідним створити такі Збройні сили, які завдяки високій технологічності були б здатні стримувати і перемагати ворога. На вашу думку, які 5 найефективніших кроків вищого військового керівництва за 4 роки війни можна виокремити?

- Якщо чесно, я б не зводив усе до «п’яти рішень». Це протистояння – не про рішення і не про одну дату. Це складний, часто болючий процес постійного пошуку відповідей на виклики, до яких у сучасній війні неможливо бути повністю готовим. Ми вистояли та продовжуємо боротьбу. Тому я б говорив не про «п’ять рішень», а про кілька ключових відповідей на виклики війни.

Перше – це стійкість суспільства. Ворог розраховував на швидкий надлом. Але українці – і військові, і цивільні – продемонстрували здатність тримати довгу дистанцію. Чотири роки повномасштабної війни – це безпрецедентний виклик для будь-якої держави. Але українські військові не лише тримаються – вони адаптуються, вчаться, змінюють тактику, зберігають ініціативу. Це не можна виміряти одним рішенням, але це стратегічна відповідь на агресію.

Друге – це технологізація війни. Україна змогла дуже швидко інтегрувати безпілотні системи, цифрове управління, елементи штучного інтелекту в бойові процеси. Дрони стали не додатком, а системою. Це змінило баланс на полі бою й дозволило компенсувати чисельну перевагу противника.

Третє – це здатність нашого оборонно-промислового комплексу вистояти й наростити виробництво у важких умовах війни. Попри атаки по підприємствах, енергетиці, логістиці, ми не просто зберегли спроможності – ми їх розширили. Станом на кінець 2025 року Україна самостійно закриває приблизно половину потреб фронту за ключовими напрямами. Це фундаментальна зміна: ми перестаємо бути лише споживачем допомоги і стаємо виробником сучасної зброї.

Четверте – це формування стійкої міжнародної коаліції підтримки. І тут, без перебільшення, велика заслуга Президента України та всього дипломатичного корпусу. На початку 2022 року ніхто не міг гарантувати, що допомога буде системною й довготривалою. Сьогодні ми маємо формат, де підтримка не епізодична, а структурована: постачання озброєння, фінансування, санкційна політика.

Саме поєднання цих факторів – міжнародної підтримки, власного виробництва, технологічності та людської стійкості – і стало відповіддю України на виклик повномасштабної агресії.

РФ ПРАГНЕ ЗРУЙНУВАТИ ДОВІРУ ВСЕРЕДИНІ КРАЇНИ ТА МІЖ СОЮЗНИКАМИ

- Які основні виклики для українських військових ви бачите у 2026 році? На які загрози, тенденції можна та варто очікувати?

- Ворог робить ставку на масовість, на постійний тиск, на адаптацію. Ми бачимо, як швидко змінюється характер бою: ударні дрони, FPV, керовані авіабомби, масованість авіаударів. Але важливо інше: попри цей темп, ворог не досяг кардинальних стратегічних результатів на полі бою. Він не має прориву, який змінив би конфігурацію війни. І саме це створює для нього дилему. Якщо не буде прогресу в політичній площині або в мирних переговорах, Росія, ймовірно, буде змушена знову шукати ресурс через мобілізацію. Тобто ставка на кількість замість якості може бути посилена. Для нас це означає, що війна залишатиметься інтенсивною.

Наступний ключовий виклик – це збереження людей. Виснаження – це не абстракція. Чотири роки повномасштабної війни – це величезне навантаження на особовий склад. І питання ротацій, підготовки – це питання бойової спроможності.

Окремо ще хочу виділити інформаційний тиск. Росія продовжує працювати по нашій єдності, по суспільству, по єдності партнерів. Вона розуміє, що фронт – це не лише лінія зіткнення, а й довіра всередині держави та між союзниками. Тому інформаційний вимір залишається повноцінною складовою війни.

РОСІЯ ГОТОВА ПЛАТИТИ ВИСОКУ ЦІНУ ЗА СВОЇ ІМПЕРСЬКІ АМБІЦІЇ

- Без сумніву, РФ вже заплатила певну ціну за кожен кілометр української землі за ці 4 роки повномасштабного вторгнення. Чи можете ви поділитися такими цифрами?

- Якщо говорити відверто, Росія заплатила дуже високу ціну і вона продовжує її платити щодня. Але тут важливо розуміти не лише кількість втрат, а й їхній зміст.

Сукупні втрати Росії в живій силі вже становлять 1 млн 260 тис. осіб (це найбільші втрати після Другої світової війни), а вартість захоплення одного кілометра в 2025 році коштувала їм 120 осіб. Це не просто цифри. Росія втратила репутацію як «другої армії світу». Вона втратила значну частину своїх професійних військових кадрів. Вона стала залежною від зовнішніх постачань компонентів, від підтримки інших авторитарних режимів. Це теж ціна.

Щодо економіки, то формально Росія ще демонструє певні макропоказники, але ці показники тримаються на мілітаризації бюджету. Вони фактично перевели економіку в режим воєнної мобілізації. Це означає зростання оборонних витрат, скорочення інвестицій у цивільний сектор, технологічну ізоляцію. Така модель може працювати певний час, але вона не створює довгострокової стійкості.

Але потрібно чесно сказати: попри ці втрати, Росія не зупинилася. Вона адаптується. Вона змінює тактику. Вона готова платити високу ціну за свої імперські амбіції.

Саме тому наше завдання – не просто констатувати їхні втрати, а продовжувати системно виснажувати їхній військовий потенціал до рівня, коли продовження війни стане для них стратегічно беззмістовним. Але зазначу, що якщо буде хоч найменший шанс зупинити війну дипломатичним шляхом – ним потрібно скористатися.

ЩОБИ ПЕРЕМАГАТИ, ПОТРІБНІ СМІЛИВІ ЗМІНИ

- Після першої робочої зустрічі із новим міністром оборони Михайлом Федоровим ви зазначили, що узгоджено ключові пріоритети, закладається основа для нових рішень, які забезпечать потрібний результат. Ідеї міністра оборони були позитивно сприйняті вищим військовим керівництвом країни. А як їх сприйняли військові на більш низьких ланках? Чи є фідбек від командирів і чи не вважають вони ці ідеї надто нереалістичними?

- Щоб протистояти тим викликами, про які ми говорили, ми не маємо права зупинятися. Ба більше, щоб перемагати, потрібні сміливі зміни. Налаштованість робити непопулярні, але дуже потрібні реформи це навіть необхідність, про запит на які ми якраз чуємо від бійців на передовій. Не хочу спойлерити, але, думаю, ближчим часом ми побачимо від Михайла більше деталей та як нові ідеї будуть реалізовуватися.

«РЕЙТИНГ» В АРМІЇ МАЄ СТАТИ ПРОФЕСІЙНИМ ІНСТРУМЕНТОМ, А НЕ МЕДІЙНИМ

- Як ви ставитеся до пропозиції створити рейтинг ефективності командирів і здійснити кадрові зміни? Чи є кадровий потенціал для цього?

- Чи є кадровий потенціал? Є. В Україні сформувалося покоління військових, яке воює четвертий рік і має безцінний досвід. Наше завдання – не втратити їх, а правильно застосовувати їхній досвід.

Ідея вимірювати ефективність – правильна, але «рейтинг» має бути професійним інструментом, а не медійним. Потрібні чіткі критерії, які допомагатимуть ефективним командирами рости по службі і стати умовою, що командири різних ланок не призначаються за суб'єктивними критеріями та рівнем лояльності (хто кому подобається чи ні), а за набором компетентностей.

ОДИН ІЗ КЛЮЧОВИХ НАПРЯМКІВ В АРМІЇ – ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗРОЗУМІЛИХ КОНТРАКТНИХ МОДЕЛЕЙ ІЗ ВИЗНАЧЕНИМИ ТЕРМІНАМИ СЛУЖБИ

- Міністр сказав, що готовий до непопулярних кроків. Які, на вашу думку, непопулярні кроки треба зробити першочергово?

- Якщо говорити відверто, найнепопулярніші рішення у війні завжди пов’язані з мобілізацією і принципами справедливості.

Суспільство чекає чітких правил. Тому одним із ключових напрямів має бути оновлення підходів до служби – запровадження зрозумілих контрактних моделей із визначеними термінами служби. Це складна тема, бо вона зачіпає інтереси різних категорій громадян, але саме передбачуваність і рівність умов створюють відчуття справедливості.

Війна триває довго. І ми маємо переходити від екстрених рішень до системної моделі комплектування війська. Це потребує змін.

Я з повагою ставлюся до готовності нового міністра брати на себе відповідальність за такі кроки. Знову ж таки, не хочу спойлерити, думаю ближчим часом він презентує нові підходи.

- Враховуючи проблеми, з якими Україна стикається протягом останнього року в питанні поставок озброєння та військової техніки зі США, чи не доцільно поступово збільшувати їх закупівлі в Європі?

- Диверсифікація – це елемент стійкості. Так, справді, останнім часом ми бачимо поступове «пробудження» Європи в плані інвестицій у власні виробничі спроможності. І те, що ми поки самостійно не можемо виробляти, краще отримувати в найближчих партнерів. Чим більше виробництва в Європі, чим більше спільних проєктів, тим менша наша вразливість до політичних коливань. Попри все, США залишаються ключовим партнером, за номенклатурою, масштабом постачань певних видів озброєння, особливо в засобах ППО.

БАГАТО КРАЇН-ПАРТНЕРІВ БОЯТЬСЯ НАПРЯМУ ВСТУПИТИ У ВІЙНУ З РОСІЄЮ

- На вашу думку, чому наші партнери досі не наважуються закрити небо хоча б над заходом України? Крім політичних заяв, чи дійсно РФ завдала б ударів по одній із країн НАТО?

- Непросте питання, яке варто адресувати партнерам. Але, якщо чесно, то для багатьох партнерів це страх прямого вступу у війну. Моя позиція проста: найкращий спосіб знизити ризик великої війни в Європі – це зробити поразку Росії очевидною.

- Коли буде можливість збільшити «кіллзону», аби ворог не міг так легко інфільтруватися малими штурмовими групами?

- Тут важливо правильно розуміти термін. «Кіллзона» – це не одна ділянка на визначеній місцевості, а ціла екосистема: розвідка, виявлення, швидке прийняття рішення, ураження і контроль результату.

Вона поступово розширюється. Передусім за рахунок спроможностей БпЛА. Чи достатньо швидко? Якщо ворог адаптується – переходить до малих штурмових груп, до розосередження, до «просочування», то означає, що недостатньо. І тут є ще над чим працювати. На мою думку, щоб домінувати у «малому» небі, потрібно активніше працювати проти пілотів противника. Рішення вже розробляються, але конкретні параметри і терміни у публічному форматі не коментуються.

ЕФЕКТ ВІД ІНФОРМАЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ВОРОГА Є, АЛЕ НЕ ЙДЕТЬСЯ ПРО МИТТЄВИЙ РЕЗУЛЬТАТ

- Як ви оцінюєте ефективність інформаційних (дезінформаційних) операцій на території ворога?

- Ефект є, але він не може давати миттєвого результату. Інформаційний вплив працює через довгу дистанцію: по довірі до влади, по мобілізації, по готовності платити ціну. Водночас РФ має потужний апарат цензури й репресій, тому швидких «вибухових» результатів чекати не варто. Головне – системність, правда і точне попадання в соціальні болі противника.

ВОРОГ ШУКАЄ АЛЬТЕРНАТИВИ ЗАБЛОКОВАНОМУ СТАРЛІНКУ

- Як вплинуло вимкнення старлінку для росіян на ситуацію на фронті?

- Я б обережно ставився до гучних формулювань, та й статистики не знають навіть у рашці. Будь-які обмеження зв’язку знижують ефективність управління дронами і координацію підрозділів. Це факт. І тут подяка Михайлу Федорову за ініціативу, а Ілону Маску – за реакцію. Але ворог шукає альтернативи. Він адаптується. Тому не варто очікувати «чарівного ефекту». Це елемент боротьби в спектрі зв’язку й управління.

Війна сьогодні – це і війна комунікацій. І той, хто має стабільніше управління, має перевагу.

РОСІЯНИ ПОЧАЛИ СТВОРЕННЯ ЧОТИРЬОХ ДИВІЗІЙ, АЛЕ ВОНИ НЕ МОЖУТЬ УКОМПЛЕКТУВАТИ ЇХ ЛЮДЬМИ

- Чи створює Росія нові військові округи – де і скільки?

- РФ ще у 2024 році відновила/переформатувала структуру, створивши Лєнінградський та Московський військові округи. Але це більше подається як посилення напрямку проти НАТО. Причім, більше психологічне. Але створити округ на папері – це одне. Наповнити його підготовленими кадрами, технікою, логістикою – зовсім інше. Плюс – потрібний ще значний час, щоби створені об’єднання набули бойових спроможностей. Тут потрібно згадати про поставлені росіянами завдання в 2025 році створити 15 нових дивізій, з яких почали реальне створення тільки чотири. Але і то формально, з обмеженими спроможностями, бо через значні втрати на фронті не можуть їх укомплектувати людьми.

- Президент заявляв про наявність ризиків втягування Білорусі у війну. На ваш погляд, що для Росії стратегічно важливіше: використання території Білорусі як платформи для ударів чи втягування білоруської армії для створення нового фронту?

- Путіну зручніше використовувати територію Білорусі як зручну територію – для тиску, для розміщення ракет. Але вже йде активне використання коридорів для проходження «Шахедів» з використанням веж зв’язку для управління польотами дронів.

Пряме втягування білоруської армії – це ризики для Лукашенка і сумнівна бойова цінність, але як інструмент тиску й шантажу – така загроза використовується.

- Ви регулярно перебуваєте в діалозі з послами країн-партнерів. Наскільки тема Білорусі та можливого розгортання комплексу «Орєшнік» є предметом цих розмов – і чи сприймають партнери це як регіональну загрозу для України, чи вже як фактор європейської безпеки?

- Так, ця тема регулярно присутня в розмовах та під час наших брифінгів, представники посольств запитують про деталі розгортання «Орєшніка» на території Білорусі. Партнери чудово розуміють, що розміщення такого комплексу носія ядерного заряду на території Білорусі спрямоване на загрозу саме для них, наших західних партнерів у Європі передусім.

- У своєму дописі від 10 лютого ви згадали, що з партнерами детально обговорювали наявність іноземних компонентів у російських ракетах і можливі санкційні рішення. Що можуть зробити Україна та партнери, щоби ускладнити виробництво зброї з боку РФ?

- Це дуже важлива тема. Російська військова машина значною мірою залежить від імпортних компонентів – мікроелектроніки, оптики, верстатів. Тому найефективніший шлях – це не лише санкції «в загальному», а точковий контроль ланцюгів постачання, вторинні санкції, синхронізація експортного контролю. Це складна робота, але вона дає результат: якісь ланцюги постачання розриваються, і вони змушені шукати інші шляхи постачання, часто замінюючи на менш якісні компоненти, якісь деталі в результаті вони взагалі не можуть замістити. Чим складніше Росії виробляти високоточну зброю, тим менше можливостей для масованих ударів.

ПЕРЕМОГА – ЦЕ СТАН, КОЛИ РОСІЯ БІЛЬШЕ НЕ ЗМОЖЕ ВБИВАТИ НАШИХ ЛЮДЕЙ ТА ДИКТУВАТИ НАМ МАЙБУТНЄ

- Чи згадуєте ви день 24 лютого 2022 року? Які емоції, відчуття у вас були?

- Так, згадую дуже добре. На той момент я перебував у Сполучених Штатах – проходив навчання у Командно-штабному коледжі армії США. Це була професійна програма, яка передбачала глибоку підготовку з питань оперативного планування і сучасних підходів до ведення війни. Я не спав усю ніч. Повідомлення, дзвінки, новини. Рішення повертатися було миттєвим. Тут не було вагань. Я – солдат української армії. Моє місце – в Україні. Але повернутися виявилося не так просто. Американська сторона, звичайно, не хотіла відпускати одразу. Це були офіційні програми, були процедури. Мені сказали, що потрібен офіційний запит від Головнокомандувача ЗСУ. Я пам’ятаю, як подумав: а де я маю знайти такий запит у перші дні повномасштабної війни? Хто взагалі зараз має можливість готувати офіційні листи? Тоді я почав просто телефонувати. Через знайомих, через контакти. Нарешті знайшов номер командувача Сухопутних військ. Пояснив ситуацію. Сказав, що повинен повернутися. І вже далі питання почали вирішуватися швидше. Це був момент повної ясності. Не страх, не паніка – а відчуття обов’язку. Коли ти розумієш, що не можеш просто чекати. Я не мав уявлення, як буде виглядати майбутнє, але я точно знав, що маю бути в Україні.

- Будь-яка війна, не залежно від того, скільки триває, несе смерть, розруху, втрати, виснаження, ба більше – така, з якою зіткнулися нині мільйони українських громадян. Для вас особисто, вашої родини, зважаючи на сімейні військові традиції, що означатиме перемога над агресором?

- Перемога – це не емоційний кадр і не «один день». Це стан, коли Росія більше не може вбивати наших людей і диктувати нам майбутнє. Це гарантії безпеки, сильна армія, справедливість за злочини і повернення наших людей – полонених, депортованих дітей. Для родини військового, як і зрештою для родини цивільного, – це означає просте: щоб діти росли без звуку повітряної тривоги як норми життя. І щоб ціна, яку заплатила Україна, перетворилася на довгий мир, а не на паузу перед новою війною.

Розмову вела Світлана Ткачук

Фото з фейсбук сторінки Павла Паліси