Ті, хто доєднується до війська добровільно, можуть обирати посаду, бригаду й у цілому мають більше прав, аніж «бусифіковані». На цьому наголошує в інтерв'ю Укрінформу командир навчального батальйону 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ підполковник Віктор Мороз. Співрозмовник пояснює, як за період повномасштабної війни змінилася підготовка курсантів, яку кваліфікацію мають інструктори та як навчальні центри співпрацюють із бойовими бригадами.

ВЧАТЬ ПОВОДИТИСЯ ЗІ ЗБРОЄЮ, ПРОТИДІЯТИ БПЛА, НАДАВАТИ МЕДДОПОМОГУ

- Розкажіть про себе, коли ви прийшли у ЗСУ, де служили і як стали командиром навчального батальйону.

- Службу у ЗСУ я розпочав ще в 2015 році – у лавах морської піхоти, на посаді командира взводу. До того не мав вищої військової освіти й не був кадровим військовим. Закінчив військову кафедру в Харківському національному університеті ім. В. Каразіна й отримав офіцерське звання. Майже весь час служив у Широкиному на Маріупольському напрямку. Фактично виконував обов’язки заступника командира роти. У 2016 році демобілізувався.

9 березня 2022 року ми з дружиною знову мобілізувалися до війська і потрапили за розподілом у 71 єгерську бригаду, яка тепер називається 71 аеромобільною бригадою ДШВ. Свій бойовий шлях я розпочав на посаді командира роти загону спеціального призначення. Брав участь у бойових діях у лісах довкола Ізюма, у Соледарі, Бахмуті. З лютого 2023-го я обіймав посаду заступника командира батальйону, воював під Мар’їнкою, Новобахмутівкою, Красногорівкою, а під час контрнаступу – недалеко від Оріхова на Запорізькому напрямку.

Коли мій підрозділ був на відновленні, я лікувався у шпиталі, потім пройшов співбесіду з командувачем ДШВ – і він запропонував мені посаду в навчальному центрі. Служив заступником командира батальйону, а через рік командир частини запропонував змінити посаду на командира навчального батальйону.

- Скільки часу у вашому батальйоні триває базова загальновійськова підготовка (БЗВП) і які саме навички та знання отримують курсанти?

- Курс триває 51 день, два з них – так звані адміністративні, коли з курсантами вирішують питання щодо обліку, оформлення документів, налаштовують їх на навчання. Після закінчення курсу залагоджуються всі справи з документами, щоб передати їх у бойову бригаду.

Навчання триває 43 дні, є шість вихідних, але навіть тоді курсанти готуються. До обіду в них – національно-патріотична підготовка, під час якої опрацьовуються теми, що мають викладатися додатково до програми. Зокрема, впроваджуємо заняття на симуляторах безпілотних систем. Тому можна сказати, що є 49 днів підготовки.

Цього вдалося досягти після довготривалих спроб командування ЗСУ збільшити термін навчання. Вважаю, що це – ефективний період, за який курсанти встигають здобути навички з вогневої і тактичної підготовки, базові знання із саперної справи, а також із тактичної медицини – усе, що їм необхідно на початку злагодження в бойових бригадах.

Люди виходять з основою, що допомагає їм бути впевненими у поводженні з озброєнням, протидії БПЛА, наданні медичної допомоги собі й побратимам на полі бою. Є й інші навички, необхідні під час переходу із цивільного життя, де вони були вчителями, інженерами, шахтарями, водіями.

ІНОДІ НАВІТЬ ВІДМІННИКИ ПІДГОТОВКИ СХИЛЬНІ ДО БЕЗГЛУЗДИХ РІШЕНЬ

- Як відбувається адаптація новобранців у навчальному центрі?

- Повномасштабна війна триває вже чотири роки, і всі, хто напочатку відповідав критеріям віку та здоров’я, пішли у ЗСУ добровільно. Тепер мобілізація відбувається, на жаль, трішки не так, як би нам усім хотілося, і це проблема загальнодержавного рівня.

Більшість курсантів приходять у наш підрозділ на підготовку, перебуваючи у стресі після так званої бусифікації, хтось піддається психологічному, моральному, фізичному навантаженням. У кожного в цивільному житті лишаються незакриті питання: сім’я, робота, не переслані гроші, не довезені до клієнта замовлення, машина десь посеред дороги тощо. Ми все розуміємо і перше, що робимо, – приводимо цих стривожених людей до більш-менш нормального стану, коли вони сприйматимуть інформацію та допомогу.

Під час адаптаційного періоду з ними працюють психологи – як військові з напряму психологічної підтримки персоналу, так і цивільні, з вищих навчальних закладів. Фахівці з правового центру пояснюють курсантам їхні права і обов’язки. Це важливо, адже дисципліна є коренем подальшої підготовки до служби і, по суті, це плюс до рівня здатності збереження власного життя. Упродовж цих двох днів ми максимально докладаємо зусиль для їхньої залученості до війська.

Є ще так званий нульовий день, коли люди відчувають маленьке потрясіння, що переналаштовує їх із цивільного життя на військове. Усе відбувається за максимальної підтримки інструкторів, зокрема моральної. Курсантів спонукають забути про все, що було раніше, і психологічно перемкнутися. Люди перебувають, у хорошому сенсі, на етапі морального і психологічного збудження, згадують, що є чоловіками, подолали якийсь етап перевірки, упоралися, і це – уже результат.

Далі з ними вже треба працювати не як із пластиліном, адже це люди серйозного віку, особистості, в яких склалося своє життя, а тепер вони – військовослужбовці. Піднесення духу відбувається упродовж усього курсу, як в індивідуальному, так і в колективному порядку. З ними далі працюють психологи, проводяться індивідуальні бесіди, якщо потрібно, втручається командир.

Більшість курсантів вважають, що їхні висновки ВЛК не відповідають дійсності, тому ми об’єктивно оцінюємо їхнє здоров’я. Якщо бачимо, що людина «косить», працюємо в іншому напрямі. Як ми це змінюємо? Далі максимально інформуємо про підготовку. У багатьох є страх за своє життя, за те, що вони не вміють воювати і «не були народжені для війни». Ми допомагаємо їм народитися для цього.

Під час кожного етапу підготовки проводиться аналіз дій. Це допомагає людині з’ясувати все до кінця. Адже в іншому разі в неї з’являється невпевненість у собі, у своїй зброї, у своїх товаришах, командирах.

Кожну вправу намагаємося закріпити позитивним результатом. Коли в курсанта щось не вийшло, кажемо, що в цілому добре, але треба звернути увагу на конкретні моменти. Наступного разу, якщо уже все гаразд, ми неодмінно відмічаємо успіх, і для людини це – шлях розвитку.

Не можу сказати, що ми піднімаємо мотивацію кожного до рівня боєготовності й думки, погляди та рішення курсантів до кінця курсу змінюються на сто відсотків. Ні, таких випадків мало. Іноді бувають відмінники підготовки, які в кінці навчання ухвалюють безглузді рішення про СЗЧ, або в них починаються панічні атаки.

ПРО ЗАБОРОНУ МОБІЛЬНИХ ТЕЛЕФОНІВ ТА ФІКТИВНІ ДОВІДКИ ПРО СМЕРТЬ РІДНИХ

- У соцмережах досі можна побачити дописи, що після потрапляння в навчальний центр родичі курсантів не мають з ними зв’язку. Як пояснюєте новобранцям та їхнім близьким, чим зумовлена заборона використання мобільних телефонів?

- Є дві причини, чому ми змушені були вилучати засоби мобільного зв’язку. Перша – безпека курсантів, і це опрацьовано наказами Головнокомандувача ЗСУ. Велике скупчення засобів стільникового зв’язку і вихід в інтернет наражають тимчасово розміщений табір підрозділу на дуже велику небезпеку ракетного удару. Тепер противник використовує високотехнологічні засоби – і «шахеди» з mesh-модемами, і керовані ракети, які оператор може наводити на певну локацію, і засоби радіолокаційної розвідки за допомогою БПЛА. У нас майже немає тилу в цьому розумінні, бо РФ веде розвідку дуже глибоко. Тому ми змушені всіма способами усувати цей ризик.

Друга причина зумовлена тим, що є велика проблема із самовільним залишенням частин, а засоби зв’язку сприяють полегшенню втечі. На різних месенджерах деякі цивільні за високу винагороду допомагають чоловікам незаконно виїхати за кордон. Це провокує курсантів до вчинення кримінального правопорушення, і ми цьому запобігаємо.

Та це не означає, що не даємо їм можливості на початку перебування в таборі зв’язатися з рідними, заспокоїти, розповісти, що є теплий одяг і все необхідне, що вони отримуватимуть грошове забезпечення, орієнтовно пояснити, де вони перебувають, не надаючи точних координат. Їм також дають можливість за потреби переказати кошти, зв’язатися з попереднім керівництвом, владнати невирішені питання.

Як мінімум, раз на тиждень зв’язок є. Не завжди з телефонів курсантів: у кожному взводі маємо кнопкові пристрої, і це знижує використання інтернету. Свої засоби зв’язку вони обов’язково здають, їх приймають з описом, зберігають у замкнених ящиках. Під час переходу в бойову бригаду все повертають.

Часто трапляється, що мобілізованим дають змогу зателефонувати родичам, а вони не хочуть. У курсантів може бути втома, небажання чути про сімейні проблеми, щоб рідні на них тиснули. Натомість родичі телефонують на гарячі лінії, пишуть негативні коментарі, що ми не даємо телефонувати.

Існує упередження, що без мобільних телефонів курсанти не знатимуть, що відбувається в світі. Це не так, адже щоранку є так зване командирське інформування, під час якого розповідають новини з районів бойових дій, про інтенсивність бойових зіткнень та інше.

Зустрічі з рідними обмежуємо. Вони дозволені лише після третього або четвертого тижня підготовки, адже в цей період людина перебуває у процесі психологічного переналаштування. Якщо їй у перший тиждень дозволити зустрітися з мамою, дружиною, дітьми, які плачуть, усі думки будуть про них, а не про підготовку. Це може призводити до різних небажаних наслідків, тому спочатку – період адаптації, а коли курсанти увійдуть у ритм, зрозуміють, як усе працює, з дозволу командира роти у вихідний день можуть зустрітися з рідними. Для цього є облаштовані місця.

Єдине, про що ми попереджаємо близьких, – не намагатися передати заборонені речі: телефони, наркотичні чи алкогольні вироби. Щоправда, родичі проявляють фантазію і намагаються замаскувати заборонене у хлібі, мийних засобах, серветках, шоколадних пастах. Але ми все перевіряємо. Попереджаємо також, щоб не передавали ліків, якщо немає медичних показань або рецепта. Якщо ліки проти хронічних захворювань, наш фельдшер обов’язково це перевіряє.

Якщо виявляються наркотичні засоби, ми залучаємо кінологів, які оглядають приміщення підрозділу. Змушені проводити таку перевірку, щоб уникнути трагічних випадків. Бо треба розуміти, що у процесі активної підготовки всі ходять зі зброєю.

Рідко, але бувають курсанти, які кажуть, що в них усе нормально й рідні можуть більше не приїжджати. Трапляються родичі, які прибувають на зустріч із курсантами з підробленими медичними документами або свідоцтвами про смерть близьких людей, щоб витягнути їх із навчального центру. Ми вже виявили три випадки підроблення документів.

НАВЧАЛЬНУ ПРОГРАМУ ВДОСКОНАЛЮЮТЬ З ОГЛЯДУ НА ХІД ВІЙНИ

- Як за період повномасштабної війни змінилася підготовка курсантів, тобто чи є практики, які відкинули, і що нове останнім часом запроваджують у БЗВП?

- Якщо порівнювати нинішню підготовку й ту, якою вона була наприкінці 2023 року, коли я потрапив у навчальний центр, то це небо і земля. Зміни відбуваються постійно. Відкинули багато вогневих вправ зі старого курсу. Тепер усі вправи актуальні, системні, розбиті на блоки, з логікою переходу від простого до складного. Тобто курсант не переходить до виконання вправ, до яких не готовий. Загалом усі навички, які отримують за 13 днів вогневої підготовки, необхідні в реальному бою й напрацьовані саме з досвіду бою в різних місцевостях. Якщо напочатку ми більше воювали в лісах та полях, то тепер додався «урбан» (бої в умовах міської забудови, – ред.), різні види ландшафтів, подолання водних перешкод. Уся підготовка – це постійний розвиток, який має логічний результат.

Вогнева підготовка розпочинається з ознайомлення зі зброєю та отримання навичок влучної стрільби, а завершується інтенсивною стрільбою штурмових груп у траншеях, «кіл-хаусах», роботою на коротких дистанціях та ефективною стрільбою по повітряних цілях у різних умовах – на цей компонент йдуть крайні два дні. Курсанти вчаться працювати в різних ситуаціях, по різноманітних типах дронів із різних типів озброєння – автоматів та помпової рушниці 12-го калібру. У крайні дні вони демонструють навички стрільби. Влучність має бути на високому рівні, щоб не просто втікати від дрона, а намагатися його знищити.

Із цього місяця ми вводимо в навчальний курс роботу з тренажерами VR-реальності, що передбачає кілька сценаріїв бою, протиповітряних цілей, різних типів дронів. Експериментальний досвід одного з батальйонів показав: якщо вводити цей тренажер у крайні дні підготовки, то на 11–12-й день стрільби курсанти роблять упевненіші постріли, більше влучають. Це дає їм можливість відчути роботу оператора FPV-дрона, щоб розуміти, що він бачить.

На тренуваннях додатково залучаємо страйкбольне обладнання, що розширює можливості тренування за різних умов і в будь-який час доби.

Дуже багато змін і в напрямі тактичної медицини. Відбувається тактичне навантаження під час виконання вправ із надання допомоги в червоній зоні. Якщо раніше це була артилерія, то тепер – часто робота проти ворожих груп на близькій дистанції. Курсант може перервати накладання турнікета побратимові, якщо змушений відстрілюватися. Відбулися зміни в наданні допомоги на етапі переміщення пораненого під час підготовки до евакуації. Поняття «золота година» для евакуації вже немає, тому головне – зберегти життя до моменту, коли буде можливість евакуюватися, а це можуть бути години, дні, тижні й навіть місяці.

У рамках тактичної підготовки додаємо взаємодію з безпілотними підрозділами щодо використання НРК – як у логістичному забезпеченні підрозділу, так і евакуаційному. Відпрацьовується також закидання продуктів і боєприпасів за допомогою високотехнологічного безпілотного авіаційного комплексу «Вампір». Показуємо різні варіанти тактичної підготовки вночі, щоб курсанти розуміли, як вони виглядають у тепловізійній розвідці противника. Залучаються засоби програмного забезпечення «Кропива», завдяки чому курсанти вчаться топографії, зв’язку та лайфаків для його поліпшення.

ІНСТРУКТОРИ ТЕЖ НАВЧАЮТЬСЯ

- Який рівень підготовки мають інструктори навчального центру і як вони вдосконалюються?

- У батальйонах нашого центру діє принцип, що всі інструктори повинні мати бойовий досвід, здобутий під час повномасштабного вторгнення. Навіть якщо людина під час АТО отримала статус учасника бойових дій, ми робили все, щоб вона пройшла якийсь етап цієї війни в бойовому підрозділі й мала знання про реалії сучасного бою. Інструктори також проходять курси сержантського лідерства і базовий курс. Цього достатньо, щоб вони почали офіційно працювати в підрозділі, але в подальшому мають варіанти підвищення кваліфікації через курси середнього рівня. Для них впроваджені курси вогневої й тактичної підготовки, які стартували з допомогою інструкторів Десантно-штурмових військ із бойових бригад і тепер на базі одного з батальйонів проводяться щомісяця.

Окрім того, інструктори проходять школу тактмеду із CLS-підготовкою (Combat Life Saver – боєць-рятувальник, – ред.). Адже кожен інструктор БЗВП повинен мати базу, щоб у будь-який момент допомогти курсантові опанувати ту чи іншу навичку: накладання турнікета, бандажування, тампонування. До того ж він краще викладає вогневу і тактичну підготовку, розуміючи, що може трапитися, як поводитиметься поранений, яка допомога йому знадобиться, як раціонально розрахувати ресурси, людей та правильно сказати відділенню, скільки потрібно осіб для допомоги та евакуації.

У наших інструкторів також є систематичні відрядження за кордон для підвищення кваліфікації. Вони позаштатно вивчають такі напрями, як саперна справа, радіоелектронна боротьба. У центрі є окрема рота підготовки операторів БПЛА, куди ми скеровуємо наших операторів, які беруть участь у заняттях.

Інструкторська база в нас дуже потужна. Наші інструктори постійно обмінюються досвідом із навчальними центрами інших родів військ та завжди отримують позитивні відгуки. Відряджаємо також їх на БЗВП у навчальні центри, де немає сформованих підрозділів такої підготовки.

У багатьох є хибна думка, що навчальний центр – це тиловий підрозділ. Однак ми маємо багато різноманітних завдань у районі виконання бойових дій. Часто з інструкторів формуються групи, які йдуть на підсилення в район тієї чи іншої десантно-штурмової бригади. Зокрема, їздили на Курський напрямок, де працювали для облаштування мінно-вибухових загороджень та вивчали досвід.

Коли багато людей з бойових бригад не можуть потрапити в навчальний центр, щоб отримати певний фах або удосконалити навички, до них виїжджають наші інструктори. Тобто ми мобільні, не сидимо на одному місці. Також контактуємо з іноземними партнерами. Шляхів удосконалення та розвитку багато.

- А ви як командир навчального батальйону долучаєтеся до підготовки курсантів?

- Моє завдання – прибути на кожне заняття (насамперед – з вогневої підготовки) і перевірити підготовленість інструкторсько-викладацького складу. На кожній навчальній точці контролюю, чи достатньо інструкторів, яка забезпеченість матеріальної бази, зокрема, чи вдалось отримати належну кількість набоїв.

Я знаю всю програму базової загальновійськової підготовки і тему кожного дня, адже щотижня проводимо інструкторсько-методичні заняття для командирів батальйонів, головних сержантів, командирів рот і головних сержантів рот. Опрацьовуємо кожну дисципліну, щоб усі в навчальному центрі готували однаково. Намагаємося проводити спільні інструкторсько-методичні заняття, коли впроваджуємо нові вправи. Перевіряю, як підготовлений інструктор, його зовнішній вигляд, наявність спорядження в інструкторів та курсантів. Я не маю права вимагати від курсанта правильності виконання вправи, якщо в нього, наприклад, не вистачає магазинів для маніпуляцій зі зброєю, або коли інструктор прийшов на точку без зброї.

ЖІНКИ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ МОЖУТЬ ДОСЯГАТИ КРАЩИХ РЕЗУЛЬТАТІВ, НІЖ ЧОЛОВІКИ

- Чи підтримують зв’язок інструктори з тими, кого готували в навчальному центрі? Можливо, є взаємодія щодо порад, практичного досвіду?

- Не можу сказати, що це завжди відбувається. Ми враховуємо інтенсивність підготовки, але елементом нашої роботи на етапі адаптації курсантів є фідбек від тих, хто її проходив і вже служить у бойових бригадах. Він може бути у вигляді відеозвернення або онлайн-розмови, що завжди допомагає курсантам, які перебувають на навчанні. У них з’являється можливість подивитися на війну очима людей, які були на їхньому місці.

Гарно працює особистий приклад тих, хто служить у бойових бригадах і отримує відзнаки та державні нагороди. Результативним є досвід, коли вони передають вітання зі святами нашому навчальному центрові, зокрема через «рускоговорящіх» полонених. Це мотивує і показує, що під час БЗВП курсанти отримують настільки високий рівень підготовки, що в бойових діях не просто можуть виконати завдання, а й захопити в полон ворога. Коли вони його бачать, то розуміють, що наші вороги – дуже посередні особи, які не те що не перевищують нас нічим, а переважно перебувають у набагато гіршому стані.

Більшість курсантів, які випустилися раніше, кажуть, що у бригадах буде легше. Це справді так. У навчальному центрі –  жорстка дисципліна, немає деяких свобод, які отримують у бойових бригадах. Але це треба, щоб курсанти сконцентрувалися на підготовці. Нехай із них вийде сім потів, але вони напрацюють свої навички до такого рівня, що в екстрених ситуаціях усе дійде до автоматичної роботи м’язів та інстинктів і люди не гаятимуть часу на думки, що робити, коли починати панікувати. Період БЗВП більш стресовий, бо за короткий час треба взяти максимум. Ми постійно наголошуємо, що варто терпеливо попрацювати, щоб потім було легше.

Ми використовуємо досвід, який передають із війни наші випускники. З огляду на це, вносимо зміни до тактики. Завжди в них запитуємо, як вони діяли в тих чи інших ситуаціях, бо реальна картина бою змінюється щодня і кожних пів року – найпізніше, коли треба вносити зміни до програми підготовки.

Ми настільки якісно побудували процес підготовки, що він дає змогу нанизувати досвід, а не переробляти програму цілком.

- На ютуб-каналі навчального центру знайшла відео про жінок-десантниць. Там є епізод, коли одна з них під час БЗВП навіть плакала. Чи є потреба адаптувати якісь елементи БЗВП саме до жінок?

- Деколи запитують, чи потрібен окремий курс БЗВП для жінок. Однозначно, що ні. Програма розроблена так, що вона однаково прийнятна як для чоловіків, так і для жінок. Особливої гендерної різниці в ній немає, хіба що тільки в навантаженнях, які ми можемо відкоригувати, не змінюючи ні алгоритмів, ні умов виконання, ні результативності людини.

Як показує досвід, жінки деколи навіть результативніші в тих чи інших вправах. Вони, до речі, більш стресостійкі та витриваліші до монотонної роботи, тоді як чоловіки роблять це через сильні емоційні перепади.

Наскільки розумію, те відео, яке ви згадали, стосується проходження смуги перешкод, побудованої так, щоб чинити максимальний психологічний вплив. Сльози – абсолютно нормальна реакція не тільки для жінок, а й для чоловіків. Ти будеш плакати, але водночас абсолютно впевнено стрибатимеш. Тому не бачу в тих сльозах причин для зміни програми.

СТРІЛЬБА І БЕЗПОСЕРЕДНІ КОНТАКТИ – ЛИШЕ 10% БОЙОВИХ ДІЙ

- Чи можуть десантники, які не пройшли належної підготовки, потрапити на бойове завдання?

- Однозначно ні, якщо це десантно-штурмова бригада. Ми не маємо права випустити їх без документів про підготовку.

Є багато випадків, коли з бригад телефонують начальники бойової підготовки та комбати й кажуть, що от прийшов боєць і стверджує, що ви його не навчили. Це стандартна реакція на страх або свідоме введення в оману командира, що розпочалося з підготовки в навчальному центрі. Курсант як не хотів захищати країну, так і продовжує це робити вже у бригаді. Якщо нам вдалося його зберегти для бригади і він не пішов у СЗЧ, то там він будь-якими шляхами намагається уникнути виконання бойових завдань.

На такі випадки в нас є різні запобіжні механізми, що незалежно один від одного дають змогу контролювати рівень підготовки курсанта. Йдеться про всі відомості щодо виконання вправ, обов’язкову фіксацію присутності на кожній дисципліні. Якщо людина пропустила більше ніж 30% підготовки, наприклад, через лікування або відпустку за сімейними обставинами, вона йде на повторний курс. Курсант не може вийти з навчального центру, не відстрілявшись і не виконавши вправ. Тепер на курс зі стрільби йде майже 1000 патронів, тому ми даємо можливість постріляти стільки, скільки треба для набуття тієї чи іншої навички.

Уся ця документація передається у бригади в електронному та паперовому вигляді, тож завжди є можливість переглянути матеріали, навіть якщо людина проходила підготовку рік тому.

У новоприбулих до бригади є щонайменше два тижні на злагодження незалежно від напряму та його специфіки. Цей період охоплює знання про специфічне озброєння тієї чи іншої частини, реалії дій відповідно до ландшафту і так далі. Якщо у цей час потрібні додаткові навички, новоприбулі їх отримують від інструкторських груп бригад, які теж працюють на дуже високому рівні.

- Як би ви порадили цивільним, що досі не в ЗСУ, готуватися до служби у війську?

- Я ще з 2014 року кажу, що воювати доведеться всім, щоправда, тоді мені мало хто вірив. Якщо в перші два роки повномасштабної війни було чітке розуміння цього, то тепер хтось намагається повірити в якісь нереалізовані мрії про перемир’я. Дехто сподівається, що його це омине. Думаю, уже можна написати книгу порад військових цивільним, як підготуватися до бойових дій. Але якщо людина цього не захоче, вона нічого не робитиме. Коли мине, умовно, і вісім років війни, то після мобілізації все одно будуть люди, які виявляться до неї не готовими.

Для тих, хто все розуміє, потрібна, щонайменше, фізична підготовка. Військова служба – це дуже багато фізичних рухів і вправ, де стрільба і безпосередні контакти – лише 10% усіх бойових дій, а решта – перебування на позиціях, чергування, спостереження, переміщення на великі відстані, навички ховатися, швидко рухатися.

Окрім того, треба розумітися на цивільній інженерії, основах будівництва для облаштування позицій у різних погодних умовах, мати базові навички з тактичної медицини. Чоловікам і жінкам варто відвідувати тир, де вони могли б вивчати різні види озброєння.

І загалом треба бути готовим лишити цивільне життя і перейти у військове. Тобто побудувати в житті свої справи, роботу, стосунки так, щоб у разі мобілізації рідні спокійно адаптувалися до життя сім’ї військовослужбовця.

На мою думку, найважливіше, про що слід пам’ятати, – якщо ти сам приєднуєшся до війська, у тебе набагато більше прав, ніж коли «бусифікують». Коли є хоча б якісь навички із цивільного життя, наприклад, курси безпілотників, ти вже можеш обирати бригаду, посаду й маєш перевагу над будь-якими стандартними мобілізованими.

Ірина Чириця
Фото надав 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗСУ