Відомо, що рівно три роки тому окупанти мали намір зайти до Києва в першу ж добу повномасштабного вторгнення. Аби оточити та блокувати столицю вони вели наступ одразу з кількох напрямів. Шлях загарбників до лівобережжя Києва пролягав через Броварський район на північному сході області. Вже 24 лютого 2022 року росіяни завдали ракетних ударів по Броварах. Того ж таки дня перші колони російських військ просунулися від кордону вглиб району.

Про те, що тоді відбувалося і чому противник не зміг прорватися до Києва та змушений був відступити, в інтерв’ю Укрінформу розповідає командир 3 мехбату 72 ОМБр Роман Дармограй.

- Романе Анатолійовичу, пригадайте, що відбувалося напередодні 24 лютого 2022 року в розташуванні вашої бригади?

- Напередодні наш підрозділ після ротації повернувся до пункту постійної дислокації і жив собі буденним військовим розпорядком. А буквально за кілька днів до вторгнення наш мехбат перемістився з Білої Церкви до Навчального центру в селищі Дівички, теж на Київщині. З огляду на потенційну загрозу, ми просили командування заздалегідь відправити нашу піхоту для облаштування позицій на ймовірних напрямках наступу росіян. Ми тоді ще не знали, якою колосальною буде підтримка місцевого населення, розраховували лише на власні сили. Добре розуміли, що взимку не так-то й просто, а головне - швидко можна обладнати захисні споруди. А ще ж фронт виявився набагато довшим, ніж визначали наші керівні документи.

- Гаразд, але переміщення вашого батальйону до Дівичок, мабуть, було пов’язане саме із загостренням обстановки на кордоні? Тож припускаємо, що ілюзій, якщо такі існували, за кілька днів до 24 лютого у вас уже не було?

- Ви правильно зауважили. Принаймні я для себе тоді певні висновки зробив. Адже до цього подібних маневрів з озброєнням та боєприпасами наша частина ніколи не здійснювала… 24 лютого тільки-но пролунали перші вибухи, ми піднялися. Я вийшов на зв'язок з командиром бригади полковником Олександром Вдовиченком, який наказав висунутися до визначеного району оборони. Тоді ми зіткнулися з певними труднощами. Ворог розпочав обстріли України і певна частина мирного населення заполонила дороги, намагаючись евакуюватися вглиб країни. Утворились подекуди суцільні затори. Добре, що є об’їзна навколо Борисполя…

Під час маршу подякував долі, що мав можливість напередодні провести рекогносцирування, бо як комбат мав змогу ознайомитися з районом оборони. По прибуттю на місце розпочалося облаштування вогневих позицій. Згідно із задумом командування ми мали зайняти оборону уздовж північної околиці Броварів та сіл Калинівка, Пухівка і Рожівка. Крім того необхідно було взяти під вогневий контроль дорогу Чернігів - Київ. Це і був передній край оборони нашого батальйону…

в результаті бою знищили 17 танків, 3 БМП і БТР-82А, а також близько 55 окупантів

- 10 березня 2022 року на північній околиці Броварів очолюваний вами батальйон прийняв бій із 6 танковим полком 90 танкової дивізії ворога. Тоді бійці вашого підрозділу в результаті майже чотиригодинного запеклого бою знищили 17 танків, 3 БМП і БТР-82А, а також близько 55 окупантів. До речі, серед двохсотих виявився і командир російського танкового полку. Чи можете нагадати перипетії цього бою?

- Детально, напевне, уже не вийде, бо час іде, нові події відтісняють попередні, стають актуальними. Вони нині на слуху… А тоді наші успішні дії, на мою думку, стали можливими завдяки вдало облаштованому бойовому порядку нашого батальйону.

Ще під час планування та низки рекогносцирувань ми добре усвідомили, що чисельність ворога, який піде на нас, нам не стримати, якщо побудуємо лише класичну лінійну оборону. Необхідні були нестандартні рішення. І вони нами були реалізовані, це так звана каскадна оборона. Зокрема, перед переднім краєм оборони мого батальйону, на ймовірному напрямку зосередження основних сил противника було облаштовано вогневі засідки.

А ще, може хто пам’ятає, як у березні 2022 року нас буквально захлеснув «дев’ятий вал» інформації, що надходила тоді від місцевих. Намагаючись бути корисними, українці – місцеві мешканці – інформували нас, що ними, наприклад, виявлено рух у напрямку до Києва «ста машин», «двохсот машин»… Далі почала надходити інформація про появу на околицях якихось міфічних «тяжолих танків»! Я тоді ще подумав, що то за «тяжолий танк» і де його бачили місцеві? Зрозуміло, це зараз всі більш-менш підковані і досвідчені, а тоді…

завдяки пильності наших громадян ми мали можливість відслідковувати рух ворожих колон і вносити корективи

- І втім, як ви оцінюєте роль місцевих мешканців, зокрема Київщини тоді, в лютому-березні 2022-го. Наскільки вона була важливою для вас?

- Завдяки цій неймовірній, колосальній підтримці ми і вистояли тоді. Отримали від місцевих майже все, що було необхідно для облаштування оборонної позиції. Починаючи від інженерної техніки, а це й екскаватори, і бульдозери, і простий сільський заступ, яким зазвичай в українських селах на городах картоплю піднімають. А ще плюс будівельні матеріали для облаштування бліндажів, дотів, окопів тощо. Деякі люди приходили до нас і говорили, що вони не можуть воювати, зізнаючись, навіть у тому, що страшно, однак запевняли, що можуть копати – рови, окопи, бліндажі, сховища, капоніри. Звісно, ми радо відгукнулися на їхні пропозиції.

А ще ми отримували таку важливу інформацію про пересування ворожих колон. Зокрема, на командно-спостережний пункт нам повідомляли місцеві партизани: «Ворог рухається за маршрутом: Новий Биків, Нова Басань, Стара Басань». Звісно, інформація перевірялася. І якщо вона виявлялася достовірною, наскільки легко було планувати дії підрозділу! Так, нехай там були певні неточності з ідентифікацією тих же типів ворожої техніки та її кількості, але все ж завдяки пильності наших громадян ми мали можливість відслідковувати рух ворожих колон і вносити корективи.

- Гаразд, повернемося до подій 10 березня 2022 року. Адже ваш батальйон саме цього дня отримав бойове хрещення.

- Росіяни так намагалися захопити Бровари та підійти впритул до Києва (там до кінцевої станції столичного метро якихось 10 км, – ред.). Гадаю, що ворог прагнув за рахунок величезної кількості броньованої техніки, помноженої на свою нахабність, розчленувати наші бойові порядки.

Нам надійшла інформація, що досить велике вороже угруповання зосередилося в селах Київщини – в Баришивці, у Старому Бикові та Новому Бикові. Згодом ми довідалися, що росіяни виходять з Шевченкового і рухаються на Залісся, а далі прямують у бік Калинівки. Це всього 25 кілометрів від столиці. Мені надійшла доповідь від нашої засідки: спостерігаємо рух ворожої колони. Віддаю наказ: «Діємо за планом!».

Ніхто не очікував, що відразу весь російський танковий полк, як кажуть, у повному складі попрямує на нас. Однак спрацював наш задум. Росіяни силами, які значно перевищували сили танкового взводу, а це машин десь п’ять-сім, рушили на нас. Наша засідка пропустила їх, а потім відкрила по них вогонь. Передова засідка знищила тоді три машини противника, а після відпрацювала інша наша засідка, яка мала на озброєнні «Стугну». Ну, а далі противника почали знищувати наші підрозділи вже безпосередньо на передньому краї оборони…

неабияк допомогли особливості «рукотворного рельєфу»

- На кадрах відео, які облетіли всі світові ЗМІ, добре видно, що ви ведете бій з танками Т-72Б-3.

- Так, переважно це були саме вони. Окрім того, там було кілька машин управління на базі МТ-ЛБ. Але вони рухалися у другому ешелоні. Що ж стосується БТР та БМП, то мені особисто на очі потрапив новий БТР-82А. Окрім новітнього БТР під наш прицільний вогонь потрапила і російська беха. Однак головною ударною силою росіян на нашому напрямку були все ж танки.

Варто зауважити, що нам неабияк допомогли особливості «рукотворного рельєфу», а, простіше кажучи, насип та дорожні відбійники. Вони стали причиною зупинки ворожої техніки. Намагаючись зманеврувати та наблизитись до Калинівки, російська броньована техніка просто застрягала на бетонних відбійниках.

- Тобто сідала на відбійники днищами?

- Саме так. Це була перша машина з колони, яка отак потрапила в пастку…

- БМП?

- Ні, це був танк. Ми його потім забрали як трофей. Це був модернізований російський танк Т-72Б-3. А тим часом росіяни продовжили рух на Калинівку. Спочатку вони потрапили під вогонь наших підрозділів бойової охорони, тобто засідок, а згодом ми відпрацьовувати артилерією по планових цілях. Для покращення корегування мені навіть довелося залізти на міст. Окрім того, по ворожій колоні відкрила вогонь наша мінометна батарея.

Наголошую, ворог потрапив у такі щільні лещата і був приречений на розгром. І все через те, що шосейна дорога Чернігів - Київ виявилась для противника завузькою. Буквально кожна наша ракета, кожен артилерійський снаряд гарантовано вражали ворога.

втрата управління не дала можливості окупантам розгорнутися як слід в бойові порядки

- Чому настільки ефективно, на вашу думку, спрацювали засідки?

- В Заліссі відпрацювала засідка, де за старшого був командир розвідувального взводу. На озброєнні у них були «Енлави» та РПГ-18 «Муха». Вибір саме такої протитанкової зброї зумовлений незначними відстанями до цілей. Друга засідка мала на озброєнні «Стугну». І, нарешті, третя – також була укомплектована ПТРК «Стугна». Це дозволило нам створити досить надійну ешелоновану протитанкову оборону.

Наші підрозділи показали себе досить ефективно, оскільки працюючи зненацька і завдаючи влучних ударів по колонах, вони не тільки знищували ворога, а ще й дезорганізували його, змушували постійно змінювати свої плани, що призводило до втрати управління. У свою чергу, втрата управління не дала можливості окупантам розгорнутися в бойові порядки, як слід.

За рахунок того, що ми вже на початку, діючи малими силами, розпочали дробити та знищувати ворога, ми й здобули перемогу в тому бою. Не варто забувати про ще одного нашого союзника – паніку, яка деструктивно позначилась на діях ворога, позбавивши його будь-яких надій прорвати нашу оборону.

- Тобто можна констатувати, що тактика таких собі козацьких засідок принесла свої плоди?

- Саме так. Наші удари виявилися болісними для ворога, адже він довго не міг второпати звідки саме йому прилітає… І коли вже противник після перших зіткнень з нашими передовими підрозділами підійшов ближче, вогневе ураження по його колонам розпочала завдавати наша артилерія та мінометна батарея батальйону. А ще влучно діяли наші «Корсари». Вони просто…

- Красунчики? 

- Так!

таку кількість бойової техніки, яка зібралася тоді на трасі Чернігів - Київ, я бачив, мабуть, тільки у кіно!

- І все ж маса техніки, яка рухалася тоді в березні 22-го на Київ, була просто приголомшливою. Здавалося, не знайти такої сили, яка б могла зупинити російські танки!

- Дійсно, таку кількість бойової техніки, яка зібралася тоді на трасі Чернігів - Київ, я бачив, мабуть, тільки у кіно! Ані в АТО, ані в ООС мені не доводилося спостерігати таку велетенську кількість різноманітної техніки!

- На вашу думку, чому росіяни так безпечно рухалися? Невже вони таки сподівалися, що Київщина їх «зустріне хлібом-сіллю»? Чому вони не застосовували дозори та розвідку?

- Сказати, що росіяни розраховували, що мешканці Київщини будуть їх чекати як «асвабадітєлєй», я не можу. Адже їх ще на кордоні гаряче зустріла наша 58 окрема мотопіхотна бригада, далі естафету підхопила 1 танкова бригада зі складу ОК «Північ». І це, повірте, був «гарячий прийом». Тобто росіяни по всьому маршруту просування наштовхувалися на постійний спротив українців.

А чому вони не вживали відповідних заходів, особисто для мене і нині лишається загадкою. Адже хто, як не російська армія, має досвід вуличних боїв? Пригадайте хоча б російсько-чеченську війну. Я про сумнозвісну 131 Майкопську мотострілецьку бригаду, яка 31 грудня 1994 року була знищена оборонцями Грозного. Тоді повстанці Ічкерії просто пропустили росіян до міста, а потім ліквідували мотострілецьку бригаду як бойову одиницю, знищивши її вщент.

Минуло майже 30 років і, здійснивши вторгнення в Україну, росіяни знову використали свою недолугу тактику, сконцентрувавши на вузькій ділянці фронту значну кількість бойової техніки, отже, наступили на ті самі граблі. Чим, власне кажучи, ми і скористалися…

МИ ПОСТАВИЛИ СОБІ НА МЕТІ КОЖНОГО ДНЯ ПРИБИРАТИ ХОЧА Б ОДНОГО ПАЛЬЦЯ З ЙОГО УДАРНОГО КУЛАКА

- То чому вони програли?

- Ну, розпочну з битви за Київ, де брав безпосередню участь. Показово те, що на моєму напрямку з північного сходу ворог ішов штатними силами, зокрема, 6 танковим полком у повному складі. В тому бою, 10 березня, поблизу Калинівки загинув командир цього самого танкового полку. До речі, ніхто не очікував, що там буде командир полку. Про що це свідчить? Про те, що ворог кинув на нас всі наявні тоді в них штатні сили, не переконавшись у безпеці руху своїх колон, тобто не провівши навіть розвідки.

Росіяни діяли примітивно, лінійно, за шаблоном, за раз і назавжди відпрацьованими лекалами, за що, зрештою, і поплатилися. У тому бою ми підбили та знищили 19 машин, і 49 машин відійшли на вихідні позиції, тобто вороже угруповання, що рвалося на Київ, змушене було відступити. Таким чином, правильно побудована оборона, а саме її багатошаровість з поступовим нарощуванням вогневих засобів дозволила нам зупинити росіян.

Проти ворога, повторюся, був і наш рукотворний рельєф, зокрема дорога, аж занадто вузька, що унеможливило маневрування і призвело до скупчення техніки, що полегшило нам завдати противнику вогневого ураження.

Нам тоді здавалося, що ще трішки і все буде просто чудово – росіяни будуть знищені вщент на цій трасі. Але є одне але. Треба завжди пам’ятати, що ми маємо перед собою серйозного ворога. Попри те, що він часто діє за шаблоном, інколи в нього варто і повчитися…

Знову пригадую 10 березня 22-го. Запам’яталися чіткі дії одного танкового екіпажу росіян. Потрапивши до вогневого мішка, один з російських танків зазнав ураження, однак залишився працездатним. Екіпаж не розгубився, миттєво запустив ТДА, тобто димову завісу. Скориставшись нею, вони зуміли відійти і зберегти залишки свого полку.

- Розкажіть, які тактичні корективи було внесено ворогом після низки безуспішних спроб прорвати оборону на Броварському напрямку?

- Росіяни вирішили більше не ризикувати і не підходити впритул до наших позицій, напевно, остерігаючись засідок. За тиждень у бойових порядках ворога з’явилося ще більше сучасних танків Т-72Б3.

Було якось дивно спостерігати, що після спроб прорвати нашу оборону таким собі «парадним» клином, окупанти перейшли до обережної тактики, яка полягала в завданні ударів з далекої відстані. У такий спосіб противник намагався намацати слабкі місця в нашій обороні. Тоді, пам’ятаю, три російські танки вийшли на дистанцію чотири кілометри і відкрили вогонь по наших позиціях. Однак це їх не врятувало. Один танк ми підбили, а решта змушені були відступити.

Звичайно, наявність поблизу цивільних об’єктів, насамперед цивільних помешкань, зв’язувала нам руки. Інша справа, коли ворог виходив на відкриту місцевість, і тоді вже, як кажуть, ми відводили душу!

- Складається враження, що ворог саме на Броварському напрямку діяв виключно силами лише своїх танкових і механізованих підрозділів.

- Не зовсім так. Росіяни регулярно застосовували «Смерчі», обстрілюючи нас касетними снарядами. Ворожа авіація також висіла над нашими позиціями, завдаючи, здебільшого, ударів по наших флангах та стиках із сусідами. Тобто супротивник не залишав своїх намірів намацати слабку ланку і будь-що прорвати оборону саме на нашій ділянці. Ми ж у свою чергу поставили собі на меті кожного дня прибирати хоча б один палець з його ударного кулака, таким чином послаблюючи наступальну потужність. І так продовжувалося протягом двох-трьох тижнів.

ворог не зміг спрогнозувати реакцію місцевого населення

- Нині є можливість перевести подих і дати оцінку подіям 2022 року. Відповісти на запитання: Чому росіянам не вдалася їхня так звана «спеціальна військова операція»?

- На моє глибоке переконання в першу чергу ворог не зміг спрогнозувати реакцію місцевого населення, яке неймовірно підтримало чинну владу і свою армію, ставши на шлях опору та партизанської боротьби. За іронією долі росіяни самі стали жертвою своєї ж пропаганди, яка протягом десятирічь повторювала, що населення України з надією очікує на прихід північного сусіда, який звільнив би його від гніту міфічних неонацистів, існування яких могло з’явитися лише у хворій уяві кремлівських пропагандистів.

Окрім того, росіяни стали жертвою витягнутих комунікацій, адже протяжність шляхів постачання від початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну зросла в рази. Послуговуючись військовою термінологією, можна сказати, що в росіян значно збільшилося плече підвозу пального, боєприпасів, медикаментів, а також продуктів харчування. Окрім того, окупантам важко було прикрити ці маршрути. Адже будь-коли і в будь-якому місці на них могли чекати наші підрозділи ССО або партизани. Після цих зустрічей, колони з пальним та боєприпасами суттєво скорочувалися, і вже під Києвом у росіян розпочалися значні проблеми з постачанням, що, в свою чергу, призводило до снарядного та пального голоду.

А ще слабкою ланкою в управлінні росіян була навігаційна апаратура. Та що там апаратура, коли окупанти для прокладання маршрутів користувалися старими картами! У цьому ми переконалися наочно, коли трофеїли російську техніку. Серед іншого мотлоху там були ще й старі радянські карти, з нанесеними на них маршрутами просування російських колон. Вже мовчу про наявність у рашистів програмного забезпечення для створення інтелектуальних карт на кшталт нашої «Кропиви».

- Зрозумівши, що Києва їм не бачити як власних вух, росіяни здійснили «жест доброї волі»?

- З нашою допомогою. Противник зрозумів, що тут йому «нічого не світить» і тому під натиском Сил оборони він відійшов, а згодом, після перегрупування пішов на схід України...

Олександр Филь, Микола Зорик, Київ