За січень-грудень 2024 року частка облікованих кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, у загальній структурі злочинності в Україні наблизилася до позначки у 30%.
Розібратися у причинах такої статистики Укрінформу допомагає досвідчений український юрист, військовий, за плечима якого понад 25 років служби в органах військової прокуратури України, військовий прокурор Західного регіону України (2011 р.), Південного регіону України (2014-2015 рр.), доктор юридичних наук, доцент, завідувач наукової лабораторії військового та міжнародного гуманітарного права Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України», заслужений юрист України, генерал-майор запасу Павло Богуцький.
- Із збільшенням чисельності сил безпеки та оборони суттєво зросла і кількість правопорушень та злочинів, вчинених військовослужбовцями, кратно примножилося питань щодо захисту прав людей у погонах та членів їхніх сімей. Павле Петровичу, на вашу думку, які основні причини, цієї ситуації та які вбачаються назрілі шляхи їх вирішення?
- Причини проблемного стану законності у сфері оборони мають здебільшого об’єктивний характер. Однак чи не вирішальною є проблема відсутності дієвих, системних заходів щодо попередження порушень закону, забезпечення невідворотності покарання.
На 11-му році війни не доводиться говорити не лише про належне функціонування системи військової юстиції, ми змушені констатувати факт її відсутності в Україні.
Варто пригадати, що систему військової юстиції Україна успадкувала у 1991 році разом зі Збройними силами від Радянського Союзу. На той час існувала військова прокуратура, що виконувала функції досудового розслідування злочинів, вчинених військовослужбовцями та працівниками ЗСУ.
Військова прокуратура підтримувала державне обвинувачення у судах, виконувала функцію нагляду за додержанням законів, насамперед, за додержанням закону про військовий обов’язок, який тоді був загальним військовим обов’язком, та про проходження військової служби. Функцію дізнання виконували командири військових частин та начальники військових установ. Правосуддя щодо військових у разі вчинення злочинів здійснювали військові трибунали.
Така система військової юстиції була побудована з урахуванням досвіду участі радянської армії у Другій світовій війні та в її подальших воєнних кампаніях. Суттєво вплинула на стан діяльності військових прокуратур та військових трибуналів інтервенція СРСР в Афганістан.
ПРОЦЕС ЛІКВІДАЦІЇ ВІЙСЬКОВИХ ПРОКУРАТУР ВИСВІТЛИВ УСІ ОЗНАКИ ГІБРИДНИХ ДІЙ ЩОДО ЗНИЩЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ
- Наскільки дієвою була успадкована Україною система військової юстиції? Яких змін вона зазнала в нових умовах?
- Необхідно дати справедливу оцінку – перевірку на ефективність ще та система військової юстиції пройшла на «успішно». Більше того, доказом її ефективності у період 1970-1980 рр. був найнижчий показник рівня корупції та зловживань серед правоохоронних органів. Більше того, вказана ознака у характеристиці військової юстиції продовжувала існувати тривалий час в умовах вже української незалежності.
Такий спадок ми отримали. Зрозуміло, що правоохоронні інститути радянського зразка мали пройти перевірку в демократичній державі, розбудова якої розпочалася в 1991 році. Також очевидним був і є факт необхідності реформування правоохоронної системи, що й відбувалося в Україні з перших днів незалежності, а розпочатий ще тоді процес реформування має тенденцію щодо набуття стійких перманентних ознак. Інша річ, що реформи мають залишити позитивні риси, ознаки діяльності чинних інститутів, дати поштовх якісно новим змінам.
Так не сталося у випадку з системою військової юстиції в Україні. З початку 21-го століття разом з активними діями щодо руйнування Збройних сил України відбувалися й гібридні дії щодо руйнування системи військової юстиції.
Прогнозувалося, що створення Військової служби правопорядку у Збройних силах України, що отримала необхідні правоохоронні функції, дасть поштовх позитивним змінам. Проте невдовзі після утворення ВСП змінами до законодавства цей правоохоронний орган (військове правоохоронне формування відповідно до закону) був позбавлений функції дізнання. Перед цим 2010 року були ліквідовані військові суди, система яких була утворена в Україні внаслідок реформування військових трибуналів.
Останнім та досить потужним ударом стала ліквідація військових прокуратур у 2012 році. Саме процес ліквідації військових прокуратур висвітлив усі ознаки гібридних дій щодо знищення військової юстиції в Україні. Процес проходив відповідно до проголошеного принципу – немає армії, не може бути військових прокуратур, військової юстиції.
Утворені після ліквідації військових прокуратур Спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, укомплектовані цивільними прокурорськими кадрами з числа звільнених з військової служби військових прокурорів, за задумом «реформаторів», які перебували у тогочасній президентській адміністрації, також мали бути ліквідовані з передачею повноважень територіальним прокуратурам.
У такому стані система військової юстиції перебувала на початку 2014 року, в перший рік війни, в перший рік агресії РФ проти України.
- Чи змінилася ситуація із належним забезпеченням правосуддя для військових з початком збройної агресії проти України?
- Багато зусиль довелося докласти для відновлення військових прокуратур у другій половині 2014 року.
Завдання щодо протидії військовим злочинам, щодо забезпечення законності та правопорядку у Збройних силах України, знекровлених нерівною протидією агресії РФ, відновленим військовим прокуратурам, на мою думку, вдалося виконати.
Неочікуваними для фахівців, для тих, хто розуміється на проблемах забезпечення військового правопорядку, стали норми внесеного до Верховної Ради України у 2019 році законопроєкту про реформування прокуратури, якими передбачалося ліквідувати військову прокуратуру.
Військова прокуратура вкотре була ліквідована, незважаючи на цілком слушні та ґрунтовні аргументи проти такого рішення. Більш того, тодішнє керівництво Офісу Генерального прокурора не відразу прийняло рішення про створення Спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері, які з черговою зміною очільника Офісу Генерального прокурора перейменовано у Спеціалізовані прокуратури у сфері оборони.
- За часи війни на краще мало що змінилося у сфері військової юстиції. Законодавчі, м’яко кажучи, «зволікання», далеко не кращим чином позначаються на реальній статистиці росту кількості правопорушень та злочинів. Що ж маємо на сьогодні?
- З системи військової юстиції нині функціонують Спеціалізовані прокуратури у сфері оборони, прокурорський склад яких комплектується цивільними особами відповідно до загального визначеного чинною редакцією Закону України «Про прокуратуру» порядку. Військовий правоохоронний орган, який мав би здійснювати, окрім інших повноважень, повноваження щодо досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, де-факто відсутній. Військові суди також відсутні, правосуддя стосовно військовослужбовців, які вчинили кримінальні правопорушення, здійснюють суди загальної юрисдикції. Також відсутній спеціалізований інститут з надання військовослужбовцям безоплатної правничої допомоги – «військові адвокати».
Сучасний стан забезпечення законності та правопорядку у Силах оборони України, стан додержання прав військовослужбовців визначають цілком конкретні чинники, а саме:
- збільшення чисельності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань майже на 400%;
- виконання військових обов’язків у надскладних умовах ведення інтенсивних бойових дій;
- відсутність ефективного механізму забезпечення законності та військового правопорядку через відсутність системи військової юстиції.
Шлях вирішення проблеми відомий – утворення системи військової юстиції, належне організаційне забезпечення діяльності усіх її складових, у тому числі щодо захисту прав військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Прийняте нещодавно рішення про запровадження інституту військового омбудсмена не вирішує проблеми захисту прав людей у погонах через відсутність для цього інституційної спроможності. Ефективною така діяльність може бути лише за умови функціонування повноцінної системи військової юстиції.
ЖОДНА ВІДОМЧА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ НЕ МОЖЕ ДОМІНУВАТИ НАД ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ІНТЕРЕСОМ
- Функція досудового розслідування щодо справ військових сьогодні належить одразу декільком правоохоронним органам, представники яких (цивільні працівники) досить обмежені у своїх професійних діях. Як це позначається на якості процесу та що, на вашу думку, потрібно переглянути?
- Відповідно до кримінального процесуального законодавства підслідність військових кримінальних правопорушень визначена за слідчими Державного бюро розслідувань. Інші категорії кримінальних правопорушень підслідні відповідно до положень КПК(У), як правило, слідчим Національної поліції України.
Слідчі ДБР, Національної поліції мають визначений законодавством статус, що донедавна не передбачав необхідної військової підготовки. Проте навіть не в цьому криється основна проблема.
Проблема у відсутності статусу військовослужбовців, що позначається на можливостях здійснювати свої повноваження, проводити слідчі, негласні слідчі та розшукові дії в умовах ведення бойових дій, безпосередньо в розташуванні військових частин і підрозділів на бойових позиціях.
Ця проблема може бути вирішена лише в один спосіб – утворення військового правоохоронного органу з повноваженнями здійснювати досудове розслідування у кримінальних правопорушеннях, вчинених військовослужбовцями у розташуванні військових частин, підрозділів чи на військових об’єктах.
Натомість законодавчі рішення щодо утворення військового правоохоронного органу – Військової поліції на сьогодні не прийняті. Звернемо увагу і на той факт, що у чинній наразі Концепції реформування кримінальної юстиції, затвердженій Указом Президента України ще 2008 року, передбачалося реформування Військової служби правопорядку у Збройних силах України у Військову поліцію з повноваженнями досудового розслідування у кримінальних правопорушеннях, вчинених військовослужбовцями.
НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УПЕРТО НЕ ВИЗНАЮТЬ ЗА ВІЙСЬКОВОЮ ПОЛІЦІЄЮ ПОВНОВАЖЕНЬ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
- Декілька законопроєктів, що стосуються Військової поліції, перебувають на розгляді у Верховній Раді Україні, мають системні недоліки, однак після доопрацювання, урахування зауважень фахівців, науковців, могли б бути вже давно прийняті як закон.
У профільному комітеті Верховної Ради України діє відповідна робоча група. Однак ефективність діяльності цієї робочої групи настільки низька, що складається стійке враження про навмисне затягування прийняття надважливого для військового правопорядку рішення про утворення Військової поліції.
Водночас з незрозумілих причин, а якщо бути точним – публічно не озвучених, народні депутати уперто не визнають за Військовою поліцією повноважень щодо здійснення досудового розслідування. Йдеться про відомче питання – передача певної категорії кримінальних проваджень із підслідності ДБР до підслідності Військової поліції. У цьому випадку коментарі відсутні – жодна відомча зацікавленість не може домінувати над загальнодержавним, національним інтересом.
В інтересах України – забезпечити ефективний вплив на стан військового правопорядку у Силах оборони в умовах жорстокого збройного конфлікту, обумовленого агресією РФ. Такий вплив може здійснювати виключно військовий правоохоронний орган, Військова поліція, законодавче забезпечення щодо створення якої та організація діяльності мають бути невідкладно вирішеними.
- Доволі дискусійними залишаються питання підпорядкування майбутньої Військової поліції, її кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення тощо. Цікава тут ваша точка зору з позиції практика.
Видається, що підхід, за якого діяльність Військової поліції буде координуватися через міністра оборони України, є вірним. Водночас у законі необхідно визначити повноваження очільника оборонного відомства щодо керівництва Військової поліції, а також передбачити повноваження Головнокомандувача Збройних сил України щодо його впливу на діяльність ВП в умовах війни та в мирний час. Адже у врегулюванні цього питання вирішальне значення матиме не декларативний, а реальний підхід стосовно забезпечення автономності органів ВП у здійсненні досудового розслідування, оперативно-розшукової діяльності, проведенні негласних слідчих і розшукових дій, а також у здійсненні профілактичної роботи щодо попередження правопорушень серед військовослужбовців.
Важливо також зауважити, що організація діяльності Військової поліції як правоохоронного органу, має відповідати екстериторіальному принципу формування, в основі якого – дислокація військових частин і підрозділів, виконання Силами оборони України завдань за призначенням на певній території та в певний проміжок часу. Організаційна мобільність Військової поліції є обов’язковою вимогою, якої необхідно дотримуватися.
Непоодинокими є голоси тих, хто вбачає зайвими витрати на утворення Військової поліції з огляду на відсутність належного бюджетного фінансування. Але Військова поліція має бути утвореною у спосіб організаційно-штатних змін, перетворення Військової служби правопорядку у Військову поліцію. Кількість слідчих, співробітників оперативно-розшукових підрозділів ВП не є значною у порівнянні із загальною чисельністю працівників правоохоронних органів України. На період війни, як засвідчує досвід зокрема Великої Британії у Другій світовій війні, штат Військової поліції адекватно збільшується до десяти разів для забезпечення виконання правоохоронної функції у війську. Отже перерозподіл бюджетних витрат є очевидним та виправданим.
ЧАСТКА ОБЛІКОВАНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ, У ЗАГАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ СЯГАЄ 30%
- Відповідно до статистичних відомостей за січень-грудень 2024 року частка облікованих кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, у загальній структурі злочинності в державі сягає до 30%.
Невже цих аргументів замало, щоб зрозуміти пріоритети діяльності правоохоронної системи воюючої держави, збагнути ціну, яку платить держава за призов на військову службу та розшук тих осіб, які вчинили самовільне залишення військових частин, місця служби, дезертирували з армії. Наостанок – невже неможливість виконати бойові розпорядження під час ведення оборонних дій через відсутність особового складу, який залишив місце служби, не є аргументом для утворення Військової поліції та надання цьому правоохоронному інституту усіх визначених законом повноважень. Відповідь є більш, ніж однозначною.
У 9% ВИПАДКІВ ЗА ОБЛІКОВАНИМИ У 2024 РОЦІ ВІЙСЬКОВИМИ КРИМІНАЛЬНИМИ ПРАВОПОРУШЕННЯМИ ВИННИМ ОСОБАМ ПОВІДОМЛЕНО ПРО ПІДОЗРУ
- Ефективність здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, наразі вкрай низька – у 9% випадків за облікованими у 2024 році військовими кримінальними правопорушеннями винним особам повідомлено про підозру. Загальнодержавний показник інший – у майже 30% випадків від облікованих кримінальних правопорушень особам вручено повідомлення про підозру. У цьому виявляється реальний індикатор забезпечення військового правопорядку, а значить – бойової готовності Сил оборони України.
- Статус «спеціалізованого» прокурора та прокурора у військових погонах таки має значення. Відмінності у цих статусах, як ми бачимо, можуть суттєво позначатися на процесі забезпечення функції нагляду. Чи не так?
- Головною складовою системи військової юстиції розглядають військові суди. Здійснення військового правосуддя є призначенням військової юстиції у західній правовій традиції. Такий підхід є виправданим. Проте центральною ланкою системи військової юстиції була і залишається військова прокуратура.
Саме військова прокуратура відповідно до конституційного статусу органів прокуратури забезпечує у передбачений законом спосіб здійснення правосуддя – здійснює нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва, підтримує державне обвинувачення в суді.
Військова прокуратура відповідно до організаційно-правових основ діяльності є спеціалізованою прокуратурою у системі прокуратури. Спеціалізація побудована за предметною та суб’єктною ознаками.
Особливістю військових прокуратур є кадрове наповнення – прокурори військових прокуратур мають статус військовослужбовців. Така відмінність від статусу прокурора у тому числі – спеціалізованої прокуратури дозволяє ефективно вирішити завдання комплектування військових прокуратур, що є вкрай актуальним для воєнного стану.
Прокурори, які є військовослужбовцями військових прокуратур, не мають обмежень щодо здійснення функцій прокуратури у Силах оборони. Дієвість процесуального керівництва досудовим розслідуванням військових кримінальних правопорушень, особливо в умовах бойових дій, значно вища. Кадровий потенціал військових прокуратур дозволяє забезпечити спеціалізацію щодо застосування військового права, рівень військової обізнаності, військової підготовки прокурорів військової прокуратури, забезпечує необхідний якісний вплив на застосування законодавства, що здійснює регулювання військових відносин.
Прокурор військової прокуратури має той необхідний рівень професійної правової культури, який формує якісні компетентності для діяльності у воєнній сфері.
ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ПРОКУРАТУР У НИНІШНІЙ РЕДАКЦІЇ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ПРОКУРАТУРУ» ВИПИСАНІ НЕ ДОСИТЬ ВДАЛО
- Єдність системи прокуратури в Україні, як і в інших державах, забезпечується не лише загальними положеннями щодо єдиних засад організації та діяльності, але й щодо спеціалізації. Військова прокуратура, як і Спеціалізована антикорупційна прокуратура у нинішній системі прокуратури, є прикладом такої спеціалізації. Відповідні положення щодо спеціалізованих прокуратур у нинішній редакції Закону України «Про прокуратуру» виписані не досить вдало, що обумовлено, як вбачається, ліквідацією військових прокуратур у 2019 році.
Загальною тенденцією в організації діяльності військових прокуратур, системи військової юстиції є забезпечення принципу незалежності у реалізації прокурорських повноважень. Тут не було і немає особливих проблем. Проте з метою посилення гарантій незалежності прокурорської діяльності пропонується передбачити прийняття окремого Положення про проходження військової служби у військових прокуратурах. Прийняття такого Положення передбачалося у попередній редакції Закону України «Про прокуратуру». Проте нормативно-правовий акт з невідомих причин не було прийнято упродовж п’яти років існування військової прокуратури.
- Павле Петровичу, наскільки гострим, на ваше бачення, може стати питання підготовки кваліфікованих кадрів для військових прокуратур?
Військові прокурори, окрім загальних знань фахового юриста, мають отримувати якісні військові знання. Така підготовка на сьогодні може забезпечуватися на відповідному рівні у Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого, де функціонує Військово-юридичний інститут; у Національному університеті ім. Тараса Шевченка, до складу якого входить Військовий інститут; у Національному університеті оборони України. Вказані питання потребують узгодження та можуть бути вирішеними у разі системного вирішення питання військової юстиції.
ЗАКОНОДАВЧИЙ ПІДХІД ПРО БРОНЮВАННЯ 50% ПРОКУРОРІВ Є НЕВІРНИМ ПО СУТІ ЩОДО ПРОКУРАТУР У СФЕРІ ОБОРОНИ
- Діяльність Спеціалізованих прокуратур у сфері оборони під час відсічі збройної агресії РФ проти України здійснюється у вкрай складних умовах. Навантаження на прокурорів є надмірним. Про якісне виконання прокурорських повноважень говорити складно, але зрештою приводів для критики не так вже й багато.
Коли йдеться про навантаження на прокурорів Спеціалізованих прокуратур у сфері оборони, то є випадки, коли прокуратура окружного рівня виконує обсяг роботи, який виконують окремі обласні прокуратури. Проблема не вирішується навіть з урахуванням збільшення штатної чисельності, оскільки загальний підхід до комплектування, процедури конкурсу та відбору не дозволяють усунути кадровий дефіцит.
Ще однією проблемою є незрозумілий підхід щодо можливості призову прокурорів на військову службу під час мобілізації. Відомий законодавчий підхід про бронювання 50% прокурорів є невірним по суті щодо прокуратур у сфері оборони. Незважаючи на зауваження з цього приводу, законодавець не врахував положень, які стосуються забезпечення діяльності сектору безпеки і оборони загалом під час особливого періоду.
СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПРОКУРАТУРИ У СФЕРІ ОБОРОНИ ЗМУШЕНІ ВИКОНУВАТИ У БАГАТЬОХ ВИПАДКАХ ОБСЯГ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЩО ДОРІВНЮЄ ТРЕТИНІ ВІД ЗАГАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ
- З урахуванням фактичного стану злочинності, обумовленого вчиненням військових кримінальних правопорушень та інших категорій кримінальних правопорушень під час триваючого збройного конфлікту, Спеціалізовані прокуратури у сфері оборони змушені виконувати у багатьох випадках обсяг прокурорської діяльності, що дорівнює третині від загального навантаження органів прокуратури.
Нинішній штат – близько 500 прокурорів у Спеціалізованих прокуратурах у сфері оборони складає незначну частину від загальної штатної чисельності органів прокуратури. Такий стан потребує негайного втручання та вирішення. Ефективним вирішенням є утворення військових прокуратур, зміна підходу до комплектування прокурорським складом, що є необхідною вимогою в умовах війни, що триває.
- Головною місією захисника закону, в т.ч. прокурора, було, є й буде завдання з упередження правопорушення. Чи приділяється зараз належна увага питанням превенції кримінальних правопорушень?
- Органи прокуратури виконують визначене законом завдання щодо координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності. У цьому виявляється, окрім іншого, важливий аспект превенції кримінальних правопорушень, що так важливо для підтримання військового правопорядку. Проте в умовах надмірного навантаження, здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням значної кількості слідчих підрозділів Спеціалізовані прокуратури у сфері оборони не мають можливості виконати вказане завдання. Відтак превентивний ефект прокурорської діяльності у сфері оборони є незначним, а часом відсутній взагалі, адже координуючі повноваження Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони залишаються нереалізованими.
Як підсумок – ефективним вирішенням проблем організації прокурорської діяльності у сфері оборони є прийняття законодавчого рішення про відновлення військових прокуратур, що має синхронізуватися з вжиттям заходів щодо формування та організації діяльності повноцінної системи військової юстиції в Україні.
Микола Зорик, Київ