Андрій Сухін («Атлас»), командир 411 окремого батальйону БПЛА «Яструби»
Креативний підхід дозволив дуже багато змінити в цій війні
Командири перемоги 16.01.2025 11:50
Андрій Сухін («Атлас»), командир 411 окремого батальйону БПЛА «Яструби»
Креативний підхід дозволив дуже багато змінити в цій війні
Командири перемоги 16.01.2025 11:50

Андрій Сухін продовжує династію військових – ще від прадіда. З миротворчою місією служив в Іраку. На війні з Росією – з 25 лютого 2022 року. Командир 411 окремого батальйону БПЛА «Яструби» на позивний Атлас нині реформує свій підрозділ в окремий полк безпілотних систем.

У новому випуску проєкту «Командири нашої перемоги» – про особливості ведення сучасного бою, про взаємини з підлеглими, здобутий досвід і розуміння Перемоги.

- У вас за плечима досвід служби в мирний час, участь у миротворчій місії і вже майже три роки повномасштабної війни. Чи помітна вам трансформація, відхід від радянської  спадщини і що, на вашу думку, варто змінити, щоб наша армія стала більш сучасною і ближчою до стандартів НАТО?

- Є такий вислів, що всі генерали готують свої війська до попередніх війн, тому що вони добре знають, як воно точно було. Що буде в майбутньому – не знає ніхто. Тому те, що називають радянським підходом – це такий мікс між Другою світовою війною і певним рівнем технологічного розвитку. Радянський Союз у певний момент зупинив свій розвиток технологічний, який і без того не був одним із перших, і підходи до застосування військ, підходи до навчання, виховання і офіцерів, і сержантів залишилися тими самими. Тобто те, що зараз відбувається в нашій армії – це технологічний злам. І це стосується не тільки дронів, БПЛА різних класів, це стосується взагалі всього, тому що ІТ-технології, елементна база технологічна – все змінилося. І те, що раніше було ящиками, чемоданами, шафами з обладнанням, зараз це вміщається умовно на флешку. Швидкість передачі інформації змінилася, обсяги інформації змінилися, її стало значно більше. Змінилися зразки озброєнь, та навіть порох у патронах, снарядах став іншим. Тобто все змінилося і до цього треба адаптуватися. Якщо відстежувати сучасні зміни технологічні та мати їх на озброєнні, то армія змушена змінюватися. І відповідно змінюється все: вимоги до підготовки, вимоги до солдат, сержантів й офіцерів, до навчальної бази, до технологічної підготовки. Дуже розвинулася, наприклад, історія, пов’язана з психологією, психологічною підтримкою. У радянській армії всі жартували, що у В’єтнамі американці після бою в чергу стають до психолога, а радянські військові випивають чарчину – і на цьому всі психологічні проблеми завершуються. Зараз ми зрозуміли, що це так не працює й є інші підходи до вирішення цих питань.

- Чи можете сказати це ж і про росіян, чи змінюються вони, і взагалі – який ворог зараз?

- Все ж таки вони не розуміють, що вони тут роблять. Окрім пропаганди, яку вони споживають, про Леніна й австрійський генштаб, у принципі вони нічого більше не знають, не розуміють. Рівень узагалі освіти і рівень життя їх настільки низький, що вони в принципі йдуть, аби пограбувати, нажива і є такою однією з основних рушійних сил для них. Тобто безкарно щось украсти, пограбувати, нанести якусь шкоду – це зрозумілі для них речі. Якоїсь ідеї, розуміння процесів у них немає, вони дійсно живуть Радянським Союзом, пропагандою, старим кіно, пєснямі о главном...

Російська армія – вона велика, вона дійсно потужна, але є такі моменти, що у нас, наприклад, дуже швидко вибудовуються, налагоджуються і працюють горизонтальні зв’язки. У них система чітко вертикальна, коли все приходить згори і без цього вони нічого не роблять. Хоча й знають, як це зробити, але без команди не роблять. Можливо, це загальний світогляд людей цієї країни: без царя, без вказівки зверху, без хазяїна вони безсилі.

У нас принципово не так.

- Як власне ви адаптуєтесь до змін у цій війні? Як так сталося, що ви пов’язали свою діяльність з БПЛА?

- Як і в багатьох інших, це університети життя, тобто використання безпілотних апаратів від 24 лютого 2022 року стало відкриттям для багатьох – і ми почали з цим розбиратися. Коли ми в підрозділі зрозуміли, як це допомагає нам виконувати наші завдання, відповідно ми почали це активно розвивати. Перші дрони ми підняли в районі Пущі-Водиці у напрямку Мощуна, тобто це була рання весна 2022 року. Коли ми мали заходити в Мощун після відбиття наступу противника, все було незрозуміло: де заміновано, де були їхні позиції, де наші позиції, й от дрони допомагали нам це з’ясувати. Тоді й стало зрозуміло, наскільки ця технологія працює, наскільки ми можемо її використовувати. Ворог абсолютно не був готовий до використання цивільної технології в абсолютно нецивільному застосуванні. Саме такий креативний, незвичайний підхід дозволив дуже багато змінити в цій війні. Після цього вже почався цілеспрямований пошук, розвиток, випробування різних дронів, навчання, плюс у мене в підрозділі були люди, які були готові до навчання, швидко опановували цю тему і відповідно розвивали. А адаптація зараз відбувається, з одного боку, дуже просто, а з другого – це надважка робота, тому що це постійний марафон, удосконалення і зміни. Ми жартували, що миротворчий контингент у Косово вважався колись одним із найбоєздатніших підрозділів в українській армії. Потім була миротворча місія в Іраку, і вважалося, що вже ті, хто були в Косово, вони не знають, як правильно діяти і що робити. Потім 2014 рік – і всі зрозуміли, що бойовий досвід Іраку не може напряму застосовуватися, його треба змінювати. І вже в 2022 році зрозуміли, що всі війни до цього не мали жодного стосунку до того, що відбувається у нас зараз. Так-от на сьогодні бойовий досвід 2022 року вже не релевантний, його не можна використовувати. Досвід 2023 року – теж так само, більше того, досвід початку цього року, він уже теж відсотків на 50-70 не відповідає реаліям, які зараз є. Тут ще є такі нюанси, що кожен напрямок – Херсонський, Запорізький, Донецький, Харківський, Курський – вони всі мають свої особливості. Так само кордон з Білоруссю, Чорнобильська зона чи ще щось – усе це відрізняється одне від одного, й один підрозділ, наприклад, який є ефективний на одному напрямку, не може переїхати і бути на наступний день таким самим ефективним на іншому. Є засоби, які працюють конкретно на одному напрямку, а на іншому вони взагалі не працюють, не показують ніякого результату.

- Повернемось до початку повномасштабного вторгнення: якими були перші напрямки, перші завдання, які ви виконували?

- Сам початок мене застав за містом, ми були на дачі з сім’єю, і коли почалася війна, то напруження останніх днів якось спало, стало зрозуміло, що все ж таки це не якась параноя з мого минулого, а це дійсно все відбувалося саме так, як я розумів ситуацію на той момент. І 24 лютого я виїхав у Київ і вже залишився тут, 25-го вже був мобілізований на військову службу. Перше завдання: ми виставили охорону на телеканалі «Київ». Була інформація, що ДРГ противника мають намір захопити радіостанції і телебачення, які проводять трансляцію в метро, трамваях, тролейбусах, в міському транспорті й державних установах, аби транслювати, що «все, Київ упав, Президент здався, армії немає» і т.д. Але буквально через деякий час нас перевели в Пущу-Водицю на напрямок Мощун. Ми використовували дрони, це було помічено керівництвом, інформація дійшла до Командувача сил Територіальної оборони генерала Танцюри і він викликав мене. Ми провели бесіду: яке бачення, до чого це може йти і як це можна розвивати, що ми можемо зробити. І за його підтримки, розуміння вже в лютому 2022 року був створений перший спеціалізований підрозділ БПЛА, найбільший у Силах оборони України і в Європі 411 окремий батальйон БПЛА сил територіальної оборони. І від початку, оскільки ми показували не на пальцях, а на реальних діях, що ми можемо діяти відповідно, одразу у нас з’явилися завдання – і це був Херсонський напрямок, одразу перші екіпажі виїхали і почали там вести розвідку і коригування вогню артилерії. От так почалася наша історія.

- Розкажіть більше про роботу на Херсонському напрямку.

- Це були дні, коли ворог уже відчував, що ми притиснули їх до берега Дніпра, вони розуміли, що постачання і забезпечення такого невеликого угрупування військ вони не спроможні проводити, кількість мостів була обмежена, вони були під вогневим контролем або частковим, або повністю наших сил. Вони вже готувалися відходити, ми їх «підштовхували» до цього рішення, і вони зрозуміли, що або зараз, або ніколи, і дуже швидко втекли. От саме цей момент був дуже таким емоційно потужним, коли ворог ще вчора намагався щось захопити, будував якісь фортифікаційні споруди, організовував свою оборону, а вже сьогодні вони перестають стріляти і починають швидко-швидко забиратися з нашої землі. Це було дуже емоційно сильно. Після цього під час розширення підрозділу, зростання з’явилося більше екіпажів, і ми починали працювати в інших підрозділах, на інших напрямках, це і Бахмут, Кліщіївка, Серебрянський ліс.

- Який був найскладніший період, на якому напрямку?

- Немає найскладнішого періоду, тому що все це невесело, ми воюємо на своїй землі й немає такого, що ми радіємо якимось нашим вдалим пострілам. Ми радіємо знищенню ворога, це мотивує, але ми розуміємо, що ми воюємо на своїй землі і це наші села, наші міста, наші мости, наші школи, садочки. І коли я бачу влучання, знищення, якщо це не ворожа техніка, завжди є такий осад, що це була чиясь хата, сарай, школа.

- Чи є найбільш визначна операція батальйону «Яструби», яка вам запам’яталася?

- Зараз ми не проводимо самостійні операції, але спроможність планувати, фокусувати силу, вибудовувати ешелоновану розвідку й ураження противника – це дуже таке рідкісне організаційне і технічне вміння на сьогодні. Тобто пілоти можуть уміти правильно літати і застосовувати, штаб може теж окремо планувати якісь події, але організувати це ешелоновано, різними системами – це треба вміти і це здобуток управління батальйону.

- Я знаю, що у вас відбуваються зміни (розширення в полк), розкажіть про це, які плани подальші і яка ситуація з рекрутингом?

- Дійсно так, ми отримали директиву Головнокомандувача про реформування батальйону в 411 окремий полк безпілотних систем. Безпілотні системи, маються на увазі не тільки літальні апарати, а й інші типи, які будемо застосовувати, відповідно змінюється трохи специфіка, будемо відкривати для себе нові способи застосування наших навичок. Так, це дійсно дуже потужна зміна, серйозні кроки необхідно зробити, це збільшення більше, ніж у три рази штату людей, відповідно всіх треба підібрати, обов’язково навчити і після того підготувати до виконання завдань. Ми шукаємо фахівців у різних сферах – від кухарів до автомеханіків, тому що дуже багато автомобільної техніки, зв’язківців, ІТ й інших фахівців. Основне питання – це не фах людини, а це бажання навчатися і вміння переймати досвід. Зважаємо на фізичні можливості людей, наша задача – це максимально ефективно виконати завдання і при цьому зберегти людей. Людина, яка потрапляє в наш підрозділ, проходить базову загальновійськову підготовку відповідно до стандартів, які є. Після цього проходить фахову підготовку, це може бути від 4 до 8 тижнів, але й тоді людина ще не готова до бойових дій. Після цього вона проходить... ми називаємо це входження в бойову обстановку. У залежності від людини, це займає від кількох днів до кількох тижнів. Вона виїжджає з досвідченим екіпажем на роботу, за нею приглядають, як вона реагує на стресові ситуації. І так – поки ми не будемо впевнені, що цей невеличкий екіпаж або ця людина конкретно спроможні виконувати задачі самостійно. Обов’язково людина повинна мати критичне мислення та мати ініціативу. Це дуже важливо, тому що все змінюється, і саме люди, які мають ініціативу, вони є провідниками цих змін. Саме зміни, які відбуваються в екіпажах, найбільше впливають на результат на полі бою.

- Наскільки ви близькі до свого особового складу?

- Мій телефон не є секретом ні для кого. Всім я кажу, що якщо ви не можете вирішити це питання і ваш командир не знає як, звертайтеся і будемо разом це вирішувати. Людське ставлення до особового складу, до солдат і сержантів. Я не вважаю принизливим спілкуватися з бійцями, виїжджати на позиції, бути присутнім періодично там, бачити, в яких умовах люди виконують завдання, як це насправді відбувається. На мій погляд, це дуже важливо, тому що якісь задачі виконуються, а якісь не виконуються або не в повному обсязі, і я повинен завжди розуміти причини цього. Тому живе спілкування дуже важливе.

- Якщо про рекрутинг, давайте перелічимо причини, чому ваш полк треба обрати вже?

Відмахнутися від солдата, сержанта чи офіцера немає можливості. Тільки діалог, тільки з’ясування реальних обставин, реальних причин і виконання завдань

- По-перше, наш підрозділ займається фаховою підготовкою і ми готуємо людей не для кількості, а для якості. Саме розум – це наша зброя. Інтелект, знання і навички. Тому підготовка людей – це важливе завдання, яке ми виконуємо. Це перше. Друге – це можливість реалізації своїх знань, умінь, навичок. Ми даємо можливість адекватного підходу до вибору позицій, на яких будуть той чи інший військовослужбовець чи військовослужбовиця. Це й історія, тому що це перший батальйон безпілотних авіаційних комплексів, це підрозділ, який створив певні програми, які використовуються зараз у всіх силах оборони. Це колектив, який підтримує один одного, навчає, і конкуренція тільки позитивна, яка вирощує лідерів, яка вирощує професіоналів. Водночас, це дуже складно, тому що амбіційні люди. Вони мають амбіції і мають право голосу, висловлювати свою думку, наполягати на ній. Тому відмахнутися від солдата, сержанта чи офіцера немає можливості. Тільки діалог, тільки з’ясування реальних обставин, реальних причин і виконання завдань.

- У вашому підрозділі – переважно люди з цивільного життя чи також і професійні військові? Взагалі, як злагоджувати роботу у такому колективі, де ми розуміємо, що всі різні?

- 95% – це люди, які не мають жодної військової освіти. Тільки деякі люди взагалі служили колись або мали військову кафедру, щось інше. Але при цьому у всіх є потужний досвід роботи в компаніях – державних чи приватних, чи власний бізнес. І треба людям розуміти мету, до чого це призведе, який результат ми хочемо мати і для чого нам цей результат потрібен. Тому відмахнутися від якихось проблем або поставити якусь задачу аби була, робити, щоб щось робити – так не вийде.

- Ми вже говорили, ви брали участь у миротворчих місіях. А як ви ставитеся до розміщення в Україні миротворчих місій? Зараз цю ініціативу обговорюють наші європейські партнери, але рішення прийматиме ООН, яке, як ми здебільшого бачимо, лише постійно занепокоєне...

Шлях нашої незалежності, нашої боротьби – за нас не пройдуть ні миротворці, ні контингенти іноземні. Ми його маємо пройти самі, тільки тоді ми будемо цінувати це і пам’ятати через покоління

- Не думаю, що це питання військове, тому що, як сказав один класик: не доводьте до вирішення питання військовим шляхом, бо назад дороги не буде. От миротворчі місії – це політичне рішення, не військове. Ми вітаємо кроки наших міжнародних партнерів. Ми дуже вдячні за ту допомогу, яку вони надають. Але чомусь мені так здається, що цей шлях нашої незалежності, нашої боротьби – за нас не пройдуть ні миротворці, ні контингенти іноземні. Ми його маємо пройти самі, тільки тоді ми будемо цінувати це і пам’ятати через покоління.

- Узагалі що для вас буде означати перемога України?

- У нас, українців, дуже таке велике відчуття справедливості. І в ідеальному світі – це відновлення всіх наших кордонів, це безпека країни на всій її території від Криму, Луганська, Донецька, Харкова, Сум і по всьому кордону. І, звичайно, це економічне зростання. Щоб це була наша країна квітуча, і мої діти, інші діти росли і розвивалися, навчалися, будували. І щоб це була європейська правова країна. Оце перемога.

- Сподіваємося, якнайшвидше Україна здобуде ту саму перемогу, про яку ви сказали.

У нас є традиційний формат бліц-запитань наприкінці інтерв’ю. Я буду вам ставити низку коротких запитань, відповідно ваше завдання – коротко відповідати. Почнемо?

- Давайте.

- Чи може одна людина змінити хід історії?

- Я вірю, що так.

- Ваш найбільший страх в житті?

- Бути некорисним.

- Який наказ віддати найскладніше?

- Не підготовлений.

- Що для вас є найбільшою нагородою?

- Вдячність підлеглих.

- Війна для вас – це?

- Споконвічна боротьба України з ордою.

- Що ви ніколи не зможете пробачити?

- Ницість по відношенню до себе.

- Що першим зробите після перемоги?

- Поїду кудись далеко. Мається на увазі не фізично далеко, а туди, де немає людей.

- Дуже вам дякую за це інтерв’ю.

 Розмовляла Діана Славінська

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-