Пам'яті нацгвардійця Павла Биченка
Він народився 6 грудня 2001 року на Краснопільщині. Був середньою дитиною у родині: одна сестра старша від нього на рік, інша — молодша на 6 років. Дідусь Павла працював правоохоронцем, а батько – рятувальником, тому хлопець з дитинства ріс дисциплінованим і відповідальним.
«Ще змалечку він вирізнявся із-поміж інших дітей. Він завжди слухав поради, був дуже відповідальним і ніколи не встрягав у бійки. Павло був у нас миротворцем. Якщо десь якась бійка – він підходив і дуже по-серйозному, по-чоловічому розбирався з цим питанням», - зазначила перша вчителька юнака Любов Заточна.
Биченко ще у початкових класах вирішив, що хоче бути військовим. Перед тим, як пов’язати своє життя з армією, після закінчення одного з сумських профтехучилищ він влаштувався працювати заправником на АЗС у Суми. Звідти і пішов на строкову службу у Сумський батальйон Нацгвардії. Згодом військовий перейшов на службу за контрактом.
Мати Тетяна Заїка заявила, що намагалася вмовити сина пожити після строкової служби цивільним життям, а вже потім приймати якесь рішення щодо армії — але марно.
«Не скажу, що я була у захваті від рішення сина підписати контакт, але Паша зробив так, як вважав за потрібне, а мене заспокоїв, мовляв, звичайна робота, як і у всіх – вранці пішов, увечері прийшов… Я просто знаю, що якби він не був військовим, він пішов би добровольцем, пішов би у ЗСУ. Він би щось робив, але не сидів би вдома», - сказала вона.
За словами командира роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) військової частини 3051 НГУ старшого лейтенанта Едуарда Косакова, Павло мріяв бути військовим механіком.
Після проходження курсу молодого бійця він вступив до роти оперативного призначення, де згодом підписав контракт і здійснив свою мрію – став старшим механіком-водієм БТР та отримав свою першу бойову машину. Командири були задоволені його результатами, так як Павло у 18 років став одним з кращих фахівців у своїй справі.
Зокрема, Биченко брав участь у операції Об'єднаних сил на сході України. 3 липня по вересень 2021 року він виконував бойові завдання поблизу села Новоборове Старобільського району Луганщини.
«Коли він вирушив у відрядження до АТО, то просив мене нічого не говорити про нього дідусям і бабусям, щоб зайвий раз їх не хвилювати. А мені дав чесне слово, що буде телефонувати при першій же нагоді — і дотримав його. Тоді здавалось, що всі наші хвилювання залишились позаду. Але насправді найстрашніше нас чекало попереду», - зазначила матір військового.
Із 24 лютого 2022 року старший солдат Нацгвардії був долучений до несення служби на блокпостах, які були виставлені на околицях Лебедина Сумської області.
Він надавав всебічну допомогу командиру взводу щодо організації розгортання сил та засобів з числа підрозділу, які були залучені до здійснення обмежувальних та фільтраційних заходів на околиці Лебедина та охорони периметру об'єднаного командно-спостережного пункту.
Окрім цього, Павло приймав активну участь у створенні в регіоні системи збору інформації щодо розташування ворожих військ та їхніх переміщень у реальному часі, що дало змогу ЗСУ отримувати актуальну інформацію і наносити удари у місцях концентрації росіян.
Знайома Олена заявила, що фактично за день до загибелі Биченко телефонував їй і намагався підтримати, підбадьорював словами: «Не бійся, Лєнка, прорвемся». Але 3 березня 2022 року він загинув на одному з блокпостів Сумщини унаслідок російського авіанальоту.
У той день Павло був задіяний до виконання бойових завдань блокпосту №1, який був розташований поблизу з підстанцією електропостачання, у якості водія БТР. І загарбники здійснили авіаудар по цьому стратегічному об'єкту критичної інфраструктури.
«Уже у бліндажі він кричав, що не відчуває ніг. Йому почали надавати медичну допомогу. Прикордонники, які були неподалік, підігнали автомобіль, Пашу поклали на ноші, але (російський) літак вже робив друге коло і скинув другу бомбу. Кілька хлопців отримали поранення, а Паша мій вже більше не кричав…», - сказала пані Тетяна.
Поховати чоловіка одразу не вдалося. Коли військові везли труну до Сум, то на шляху нарвалися на російську колону. Машину росіяни розстріляли, а хлопців взяли у полон і, посадивши їх на головне авто у колоні, рушили далі. Розстріляну машину згодом знайшли місцеві жителі, які заховали труну обабіч дороги.
«За документами, які були в машині, через одну із соцмереж місцеві жителі все ж вийшли на наших родичів у Краснопіллі, а тамтешній сільський голова якось зумів доправити тіло Паші до Сум, де ми ще кілька днів шукали його по моргах. Паша загинув третього березня, а ховали ми його сьомого. Про те, щоб одягнути його парадну форму, вже не було і мови. Ховали його теж без жодних почестей. Ніхто із друзів практично і не знав, де і коли буде похорон. Тоді ж колони російські мотались, коли і куди їм заманеться, всі по хатах ховались», - зазначила матір військового.
Указом Президента Володимира Зеленського №890/2022 від 27 грудня 2022 року Павла Сергійовича було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Цю нагороду Тетяна Валентинівна отримала 11 січня минулого року від начальника Східного територіального управління НГУ генерал-майора Олега Сахона.
Окрім цього, наказом командувача Нацгвардії Биченко був зарахований до списку особового складу військової частини № 3051 навічно, а його прізвище було занесено до Книги пам’яті цієї військової частини.
Під час своєї служби чоловік заслужив авторитет і повагу серед побратимів і командування. Він завжди сумлінно ставився до виконання своїх службових обов'язків і постійно працював над підвищенням рівня своїх професійних знань.
«Павло не зрадив словам військової присяги і був вірним сином українського народу. Він став одним із тих, хто допоміг вигнати ворога із рідної йому Сумщини. На жаль, ціною власного життя», — заявив командир військової частини 3051 підполковник Євген Казанцев.
За словами матері, син не боявся нічого і був самостійним у прийнятті рішень. А Заточна сказала, що Павло змалечку мав внутрішній стержень.
«Таких людей, яким був Паша - дуже мало. Він завжди допомагав, виконував обіцянки, а також нікому не давав образити «своїх», - зазначила знайома військового Олена.
Чоловік з дитинства мав багато друзів і був дуже усміхненим та життєрадісним. Його обличчя постійно осявала посмішка. Він завжди намагався розвеселити інших, якщо вони були без настрою, і міг будь-кого підтримати - при цьому любив, щоб все було по справедливості.
«А взагалі він завжди йшов на контакт з іншими. Був цілеспрямованим, хоробрим. Якось сказав, що має мрію – збудувати власний дім. Уже коли працював, телефонував, питав, мовляв, «давайте вам трохи грошей перекину». Пишався тим, що має змогу сам себе забезпечувати і навіть нам допомагати. Я пишаюсь, що мала такого сина», - заявила Тетяна Валентинівна.
А 22 листопада 2023 року за особисту мужність і героїзм у складних умовах загрози життю та здоров’ю Павлу посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Сумського району». Цю нагороду було вручено матері захисника у січні цього року.
Вічна пам'ять!
Фото: НГУ, Новини Краснопільщини, сайт «Краснопілля. Інфо», Фейсбук військової частини 3051 НГУ
