Демократія перед вибором: або перемогти “коаліцію зла”, або програти…

Подія перша. 18 жовтня у Пекіні завершився дводенний Форум міжнародного співробітництва “Один пояс один шлях”, присвячений однойменній глобальній ініціативі Китаю, в якому взяли участь представники 151 країни світу. Тихоокеанський регіон, Центральна Азія, арабські держави Близького Сходу, Африка та Латинська Америка. Важливо, що Індія проігнорувала цей захід. Це не дивно, адже ця країна розглядається прямим конкурентом Китаю (після того, як на саміті G20, який проходив у Нью-Делі, було підписано домовленість про створення потужного транзитного коридору для товарів з Індії на Захід, аналітики пророкували, що місце «всесвітньої фабрики» буде передано від Китаю - Індії).

Так вчинили і майже всі західні країни з партнерами зі Сходу/Півдня — Австралія, Японія, Південна Корея, Нова Зеландія.

Лише двоє представників європейського істеблішменту, премʼєр Угорщини Віктор Орбан і президент Сербії Александр Вучич дозволили Сі Цзіньпіну поставити галочку, що гості з Європи теж були (детальніше про це — у матеріалі нашого власкора в Пекіні). Втім, заскочило навіть не стільки це, стільки те, що представники 150 країни, а це більше ¾ (!) складу ООН, включно з генсеком цієї організації Антоніу Гутеррешем, не погидували дихати одним повітрям з представником 151-ї країни — світовим злочинцем і покидьком №1 Путіним, який уперше поїхав так далеко за кордон за півтора роки розв’язаної ним повномасштабної війни в Україні. Звісно, не можна сказати, що всі ці півтори сотні країн належать до “коаліції зла”, яка уже складається з РФ, Китаю, Ірану, КНДР тощо, але водночас, як бачимо, це їх не зупинило. Очевидно, бажання “щось собі відкусити” виявилося набагато сильнішим. І хоча публічно ніхто з Путіним на полях Форуму по-брєжнєвськи не цілувався, проте сам факт, що він туди приїхав, що його прийняли, з ним фотографувалися, зустрічалися — уже дуже показовий в негативному сенсі цього слова.

Подія друга. На тлі вище згаданого, президент США Джо Байден 19 жовтня виступив з потужним і дуже вчасним «зверненням до нації» (до слова, подібне президенти США практикують не часто, - Ред.), яке низка експертів уже встигли порівняти з промовою 1946 року Вінстона Черчилля у Фултоні. Саме з Фултонівської промови почалася Холодна війна, яка тривала довгі 40 років, але закінчилася беззастережною перемогою демократичного Заходу.

Нині Захід відстає, часто реагує «по факту». Тож промова Байдена — це заклик до консолідації й перехоплення ініціативи. І одне це — уже добре. Наведемо основну тезу його звернення: «Ми стоїмо перед переломною точкою в історії. Це один із тих моментів, коли наші нинішні рішення визначатимуть майбутнє на десятиліття вперед... Історія навчила нас, що коли терористи не платять ціну за свій терор, коли диктатори не платять ціну за свою агресію, вони викликають ще більше хаосу і ще більше руйнувань. ХАМАС і Путін представляють різні загрози, але у них є дещо спільне: вони обоє хочуть повністю знищити сусідню демократію. Тому захищаючи союзників — Україну та Ізраїль — Сполучені Штати захищають свободу та демократію, водночас роблячи серйозні інвестиції у власну безпеку. Скрізь по всьому світу США мають бути лідером — не Росія, не Іран, не Китай!»

А тепер — питання. По-перше, що ці дві події означають для світу та України? По-друге, як події можуть розвиватися далі, чи наважаться врешті-решт демократії стати активнішими і жорсткішими у протидії автократіям та їх ланцюговим терористичним організаціям? Зрештою, чи справді можна вважати звернення Байдена “Фултонською промовою №2”?

Почнемо з останнього.

Захід вустами Байдена сказав, що з агресорами більше ніхто не панькатиметься, проти них діятимуть жорстко

“Чув, як деякі колеги порівнюють звернення Байдена з Фултонівською промовою Черчилля. Я розумію натяк на Холодну війну і так далі. Але я б порівняв її скоріше зі знаменитою промовою Франкліна Рузвельта, яку він виголосив у грудні 1940 року, назвавши США “арсеналом демократії” і наголосивши на необхідності всебічної підтримки Великої Британії”, - коментує “Укрінформу” політолог Ігор Рейтерович.

За його словами Байден фактично сказав те ж саме, втім, виходячи з реалій сьогодення.

“Ось кілька його цитат: “Як і протягом Другої світової, нині США будують арсенал демократії”, “США мають бути лідером по всьому світу”, “захищаючи союзників, США захищають свободу та демократію”, - перелічує експерт. - Байден сказав, що підтримка демократичних країн, а в даному разі йдеться про Україну та Ізраїль, є надважливою з точки зору протистояння "вісі зла"”, - додав експерт.

І хоча подібні формулювання Байден у своєму зверненні прямо не вживав, але все це дуже добре читалося між рядків. А фраза про терористів ХАМАС і Путіна, яких він поставив в один ряд, розділивши "комою"...

“Таким чином Байден фактично назвав Росію терористичною державою. Це говорить про те, що США не збираються відмовлятися від свого глобального лідерства з точки зору захисту демократій. А відтак — почнуть докладати максимальних зусиль, щоби об'єднати довкола себе якомога більше країн задля протистояння авторитарно-тоталітарному світу, який з кожним днем усе вище підіймає голову”, - наголосив Ігор Рейтерович.

Політичний аналітик Олег Постернак згадав ще одну знамениту промову президента США. У 1947 році Гаррі Трумен виголосив свою історичну доктрину, в якій закликав західний світ об'єднатися проти розширення радянського тоталітаризму на Східну Європу та надати допомогу Греції та Туреччині. Джо Байден через 76 років фактично повторює лейтмотив цих тез.

“Але вже проти тиранії Путіна та терористів Близького Сходу», - акцентує експерт.

Тим не менше, дипломат Вадим Трюхан і колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко вважають, що в даному разі немає сенсу проводити якісь паралелі, адже тоді і зараз — різні історичні умови, гравці й так далі.

“Так, звернення Байдена справді є свідченням зламу в його політичному мисленні зокрема та американського істеблішменту загалом. Зламу саме у тому розумінні, що помилково й надалі проводити політику "умиротворення агресора". Тобто всі ті роки, коли Захід заглядав в очі Путіну, марно намагаючись там щось побачити, фактично стали прологом до того, що ми маємо сьогодні. Попередня політика й намагання були катастрофічно неправильними. Схоже, нарешті Захід це зрозумів”, - каже Володимир Огризко.

А це — Вадим Трюхан: “Історичний контекст тих часів і сьогодення різний. 75 років тому, було чітко зрозуміло, хто є двома безальтернативними полюсами сили. США і СРСР були «блокоформуючими» державами. Зараз все набагато складніше. Крім Вашингтона і деградуючої з кожним роком Москви, є Пекін, є Делі, є колективна Європа, яка останнім часом серйозно суб’єктивізуватися, є держави Глобального Півдня, які, з одного боку, дозріли до конкурування із Заходом, а з іншого — конкурують між собою, як ті ж Китай з Індією, чи Бразилія з Аргентиною”.

Відтак, на думку дипломата, мета промови Байдена дещо вужча, аніж Фултонська промова Черчилля. Байден хоче повернути в гру Захід, який за останні 30 років, після розвалу СРСР, втратив орієнтири і хватку. А Черчилль у 1946 році, передусім, мав на меті зупинити “червону заразу”, яка тоді розповзалася світами.

“Проте є дещо спільне в обох цих, без сумніву історичних, івентах. Мета, яку ставив перед собою та Заходом Черчилль, була досягнута. Хай на це й пішло 40 років. Мета, яку ставить Байден — теж має всі шанси на реалізацію. Проте довгі 40 років цього разу світ не переживе. Мова про 3-5 років максимум. Інакше повноцінної Третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї, наслідки якої будуть незворотними, не уникнути”, - переконує пан Трюхан.

Існує ще й третя думка, яку також слід взяти до уваги.

Експерт-міжнародник Олександр Юсупов нагадує, що насправді Байден почав формувати свою зовнішню політику тезою “про глобальну боротьбу демократії та автократії” ще на початку свого президентства. Відтак навряд чи його промова стала сюрпризом для Китаю, Росії, Ірану й інших. Взагалі це звернення Байдена, каже наш співрозмовник, особливо пряме порівняння Путіна з «ХАМАС», було скоріше зроблено для внутрішньої американської аудиторії, а саме для мобілізації підтримки виділення нового масштабного пакету допомогу Україні, бо як відомо в цьому процесі наразі є суттєві перешкоди.

“Вперше за понад 20 років ставка по іпотеці в США досягла 8%. Рівень інфляції не такий високий, як минуло року, але все ще не стабілізований, передусім у цінах на паливо. Тим часом в Конгресі не можуть навіть нового спікера обрати, через що законодавча влада країни перебуває у нефункціонуючому стані. Наступного ж року пройдуть президентські вибори. В таких умовах Байдену обов’язково треба було навести аргументи щодо свого бажання надіслати військову допомогу на десятки мільярдів доларів декільком іноземним державам і пояснити, що об’єднує США і ці країни. Тому слід сприймати промову Байдена, як прагматичний внутрішньополітичний хід, а не як системну зміну в підході Вашингтону до глобальної геополітики”, - вважає пан Юсупов.

А тепер головне питання — що означають згадані події для світу та України? Маленький спойлер: думки з цього приводу не просто різні, а часто дуже відмінні, втім, інколи вони в дечому переплітаються. Саме тому ми розділили їх на три окремі главки.

Форум у Пекіні та звернення Байдена — це маніфестація змін, які мають відбутися у світі

За словами Володимира Огризка, ці події означають те, що світ нарешті почав розрізняти, де чорне, а де — біле.

“І нарешті світ, тут я більше роблю наголос на Заході, став розрізняти відтінки чорного. Бо до усіх цих подій, тобто до широкомасштабної агресії Росії проти України, на Заході воліли бачити дуже багато саме відтінків чорного, але не хотіли бачити саме чорне. Зараз - почали бачити чорне. Я вважаю, що це добре. Бо нарешті вже треба називати агресора агресором, тоталітарний режим тоталітарним режимом, терористів терористами, а злочин — злочином. Нині така поляризація є значно кращою, ніж все те, що ми дотепер мали. Тому ці дві події — це маніфестації змін, які мають відбутися у світі”.

Отже, цивілізований світ починає чітко називати речі своїми іменами. Але ж і автократичний світ так само починає гуртуватися.

“Автократії намагаються протиставити себе й багато країн так званого Глобального Півдня у боротьбі проти демократій. Знову ж таки, думаю, що це позитивна тенденція, бо вона вимагатиме від кожної зі сторін конкретних дій. Власне, “сторона зла” вже давно ці конкретні дії вживає і демонструє, а от “сторона добра” весь цей час намагалася шукати пояснення чого вони (автократії, - Ред.) так чинять і що треба зробити, аби вони цього не робили. Є ознаки того, що на Заході, нарешті, дійшли розуміння, що час “заклинань” уже закінчився. Звернення Байдена якраз і є ознакою того, що прийнято рішення: треба протидіяти, причому жорстко ”.

Поки що це слова, але дипломат сподівається, що нарешті за словами підуть практичні кроки.

“Бо різні правильні слова звучали й раніше, але в плані воєнної допомоги, навіть, вони трансформувалися у напівкроки. Замість того, щоби допомагати й навчати максимально швидко (йдеться про Україну, - Ред.) — все розтягувалося на довгі місяці”, - акцентує він.

Звісно, хтось може дорікнути пану Огризку, мовляв, наші партнери теоретично робили все правильно, адже як можна було літати на тому ж F-16, якщо ти не навчений ним керувати? Це так, але не зовсім.

“Тут питання можна поставити по-іншому: чому підготовку наших пілотів почали не весною 2022-го, а тільки влітку 2023-го? Або ж — чому досі Німеччина в силу якихось абсолютно штучних речей (попри те, що ця країна надає нам справді величезну допомогу й за це їй варто подякувати, - Ред.), ніяк не наважиться на рішення про передачу далекобійних ракет Taurus? Можливо, ці ракети кардинально не переламають ситуацію на фронті, але вони серйозно додадуть обороні України. Власне, є багато речей, які можна й потрібно було зробити раніше та швидше. Те ж саме з ATACMS — передати не 20 одиниць, а 200 і більше.

Сподіваюся, що слова Байдена почули як заклик і що тепер Захід справді готовий до вольових рішень. У них є лише один вихід — або завдати Росії, головному суб'єкту "вісі зла", нищівної та незворотної поразки, тобто перемогти її, або програти самим”.

Цивілізований світ має ще багато роботи, а Україну очікує складний дипломатичний фронт

Олександр Юсупов, аналізуючи цьогорічний Форум ОПОШ у Пекіні, стверджує, що він не став мегаподією для світу.

“Якщо, наприклад, у 2019-му році 36 лідерів держав відвідали цей саміт, то цього разу їх було 22 (йдеться саме про лідерів, тобто президентів, прем’єр-міністрів, канцлерів, а не представників, нижчих за рангом, - Ред.). Додаткова деталь: щоб спільне фото лідерів не виглядало замалим Пекін запросив до нього ще й перших леді. Окрім того, до пандемії розмір угод в межах ОПОШ щорічно перевищував $100 мільярдів доларів, але у 2022-му вдалося досягти лише $68 млрд. А лише місяць тому Італія, одна з найбільших економік світу, заявила про свій намір вийти з ОПОШ. Все це говорить про немалі проблеми цієї платформи, які Китаю буде складно вирішити”, - каже політолог-міжнародник.

Для України - свої висновки. На форумі виступив Путін - це була його перша промова перед іноземними лідерами з моменту, як проти нього був виданий міжнародний ордер на арешт. Також там був угорський прем’єр Орбан, він став першим лідером країни ЄС після початку повномасштабної війни проти України, що потиснув руку Путіну. А ще там був генсек ООН, який у присутності Путіна закликав до перемир’я в Секторі Газа, при цьому жодного не згадавши про російське вторгнення в Україну.

“У висновку... Хоч Москва точно не повернула статус-кво, втім міжнародна ізоляція Путіна зменшується, допомога від Китаю зростає, а значить на Україну очікує ще більш складний дипломатичний фронт”, - стверджує пан Юсупов.

Що стосується Заходу, то він точно може стати активнішим і жорсткішим.

“Але великої політичної волі наразі немає. Особливо у Європі. Простий приклад: на озброєнні країн ЄС знаходиться приблизно 2,000 танків Leopard 2, тим не менш Україна отримала лише 71. І це при тому що в ЄС публічно наголошують: «Україна воює не лише за свою свободу, а й за нашу стратегічну безпеку». Замість цього чуємо від Брюсселя, що Європа не зможе замінити Україні підтримку США. В цей час Берлін досі відмовляється надати нам далекобійну зброю, попри те що Британія, Франція і навіть США вже зробили це”, - акцентує експерт.

Звісно, якщо порівнювати ситуацію з весною 2022-го, то різниця у об’ємах й видах військової допомоги колосальна. Втім, це не змінює очевидного факту: Україні потрібно значно більше. Це стосується й економічного фронту, де Росія обходить санкції через пасивність західних країн, які не хочуть сильно давити на Індію, Китай, Туреччину та інших, хто допомагає Кремлю тримати російську економіку на плаву.

“В будь-якому разі, Україні треба якомога більше покладатися на себе. Київ же зумів за допомогою морських дронів власного виробництва розблокувати експорт зерна через Чорне море? А нова версія ракети «Нептун» нищить окупантів в Криму. Також було завдано удару по союзникам ПВК «Вагнер» у Судані. Тож прогрес вже є”, - наголошує Олександр Юсупов.

Про остаточний поділ світу між США і Китаєм, а тим більше між США і РФ поки не йдеться

“Форум у Пекіні — це радше заявка на лідерство, яку спробував реалізувати Сі Цзіньпін”, - стверджує Вадим Трюхан.

При цьому більшість держав, які прийняли запрошення китайських організаторів і прибули на Форум, мріють про те, щоб їх запросили на третій саміт за демократію (це віртуальний саміт, започаткований Байденом «для відновлення демократії вдома та протистояння автократіям за кордоном», - Ред.), який вже втретє невдовзі буде проведено у США. Частина учасників брали участь в одному з двох попередніх, або навіть в обох.

А повертаючись до звернення президента Байдена до нації дипломат наголосив на тому, що американський лідер не лише окреслив коло відвертих ворогів демократії і Вільного Світу: “Він взяв на себе зобовʼязання завдати їм поразки. Це прямий виклик, зробити який раніше не наважувався ніхто. А державам так званої “вісі зла” бракує сміливості публічно заявляти про наміри подолати своїх опонентів з демократичного світу. Демократичні лідери діють публічно, а маніяки типу Путіна з-під тишка, намагаючись виправдати свої воєнні злочини”.

Як події можуть розвиватись далі, які прогнози? Пан Трюхан вважає, що легко не буде нікому.

“Надто довго в суспільствах держав, які складають кістяк демократичного світу, розросталися метастази «почивання на лаврах», після перемоги у Холодній війні, - каже він. - Досвід примушування Трампом держав-членів НАТО до інвестування у власну безпеку в розмірі 2% від власного бюджету, який виявився абсолютно провальним, показує, що західний світ був не готовий прокидатися від летаргійного сну в тумані пацифізму. Надто повільно ухвалюються рішення про запуск виробництва сучасних видів зброї та виділення бюджетного фінансування на переозброєння армій”.

Хоча є виключення. Та ж Польща інвестує десятки мільярдів у збройні сили, проголосивши мету побудувати найбільш потужну армію на континенті. Німеччина виділила вже понад 100 млрд євро на власну армію. Програми переозброєння запущені в цілій низці держав-членів НАТО.

“Втім, чи встигне Захід стати знову “голодним тигром”, який рве зубами своїх ворогів, починаючи від ХАМАС і путінської Росії і завершуючи Північною Кореєю і комуністичним Китаєм, чи залишатиметься “колосом на глиняних ногах”, готовим впасти від просто ядерних погроз ницих сатрапів, маніяків, які узурпували владу і ресурси?” – запитує дипломат.

Звісно, відповіді на це питання поки що немає.

Мирослав Ліскович. Київ