Україна — в НАТО, але після закінчення війни: у чому ризик подібного формулювання?

Чим ближче до саміту НАТО у Вільнюсі, який має відбутися 11-12 липня, тим більше прогнозів, що, врешті, отримає Україна за його підсумками. Найбільш активно обговорюється наступний сценарій: нашій державі, скоріш за все, дадуть “квиток до Альянсу з відкритою датою”, тобто як тільки закінчиться війна, так одразу розпочнеться відповідний процес (у більшості країн-членів є консенсус з цього приводу). А до того партнери нам запропонують тимчасовий компроміс — гарантії безпеки на кшталт ізраїльської моделі (детальніше про це — у попередньому матеріалі Укрінформу під назвою “Ізраїльська модель безпеки: Україні це точно підійде?”). Втім, є тут важливе “але”: чи не стане раптом оце “тимчасове” - “постійним”, чи не спонукає Росію умова “вступ до НАТО після війни” до того, щоб ця війна ніколи не закінчувалася й перетворилася на “вічну”?

Потрібно більше конкретики, Або що означає це “після завершення війни”?

З цього приводу існують різні міркування.

Експерт з безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар в коментарі “Укрінформу” наголосив, що у Вільнюсі Україна повинна отримати від партнерів конкретику щодо членства в НАТО. Тому що відсутність конкретики, хай навіть вона буде огорнута в якісь красиві евфемізми, Путін сприйме як привід для "вічної війни". І такий привід йому можуть дати два сценарії.

Перший сценарій

“Якщо на саміті у Вільнюсі Україні дадуть «квиток до Альянсу з відкритою датою», без жодної конкретики, то це буде лише нова словоформа, а суть — залишиться та ж сама, що й на саміті у Бухаресті”, - каже експерт.

Тоді, у 2008 році, в підсумковій декларації НАТО також було сказано про політику "відкритих дверей", про "квиток", про те, що “в майбутньому Україна обов'язково стане повноправним членом Альянсу”. Однак...

“Як бачимо, минуло вже 15 років, а дата на "квитку" все ще залишається відкритою. Тож якщо все повториться, примара "вічної війни" стане не тільки нашою проблемою, але й проблемою всього НАТО. Тому що «незапрошення» України автоматично означає запрошення для Путіна продовжувати агресію, і ця агресія може вийти уже далеко за межі нашої держави”, - стверджує Михайло Гончар.

Зрештою, на його думку, це продемонструє остаточну слабкість Альянсу. В контексті НАТО йтиметься вже не про силу і міць, а про “колос на глиняних ногах”.

“Бо війна, хоча й ведеться в Україні, але це війна в Європі, на східному кордоні НАТО. І вона триває не 16 місяців, а уже десятий рік. І щойно Росія зрозуміє, що за формулою "квиток з відкритою датою" стоїть те ж саме, що було 15 років тому... Ну, в Кремлі цьому тільки поаплодують”, - акцентує експерт.

Другий сценарій

Якщо формулювання звучатиме дещо інакше, тобто у Вільнюсі Україні дадуть "квиток з відкритою датою", і під цією датою йтиметься — щойно закінчиться війна.

“Комусь може здатися, що тут уже дещо більше конкретики. Але це не зовсім так. Фраза "щойно закінчиться війна" може по-різному трактуватися, тобто наразі не до кінця зрозуміло, що вона насправді означає — це про припинення бойових дій, про вихід на кордон 1991-го року, а може, взагалі мається на увазі щось інше? Це перше, - каже Михайло Гончар. - А друге — фраза "щойно закінчиться війна" якраз і є тим стимулятором для Путіна ніколи її не закінчувати. Тому що поки війна не закінчиться, то Україна, відповідно, не зможе ні на що претендувати з точки зору членства в Альянсі”.

Тобто, як перший (просто "квиток з відкритою датою", - Ред.), так і другий сценарій ("квиток з відкритою датою: щойно закінчиться війна", - Ред.) Путін сприйме як слабкість НАТО, а отже — робитиме усе, щоби війна тривала нескінченно.

А це — думка міністра закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимира Огризка: “Росія намагатиметься не закінчувати цю війну ніколи. І навіть коли Україна вижене цю московську орду зі своєї землі, то відбуватимуться, скоріш за все, обстріли прикордонних регіонів, а може і те, що відбувається зараз — ракетні атаки в глиб території України. Тож наївно думати, що РФ на цьому поставить крапку. І так, звісно, якщо Україні на липневому саміті НАТО дадуть «квиток до Альянсу з відкритою датою: щойно закінчиться війна”, то про ніяку крапку тим більше не йтиметься”.

Дипломат також прокоментував ініціативу, яка нині “гуляє” в Мережі: а що, коли прийняти Україну в НАТО, але поки йде війна — без дії 5 статті?”.

“Я про це чув і навіть брав участь в дискусіях на цю тему. І тим, хто виступає з такими ініціативами тут же ставлю дуже просте запитання: а що, власне, залишається в НАТО без статті 5? Це ж ключовий елемент. Забираєш цю статтю і все інше одразу втрачає сенс, - каже пан Огризко. - Бо що, скажімо, означала б відсутність 5 статті для 80% членів Альянсу? Те, що вони незахищені. Польща, країни Балтії, Румунія і так далі — усі вони тут же опинилися б під безпосередньою загрозою з боку РФ. Це НАТО без НАТО... Все це мені нагадує розмови, що "двері Альянсу відкриті" і що колись Україна стане членом. Вибачте, але це "колись" нарешті треба вже визначити й фіналізувати. А згадана пропозиція нам не підходить, це — більше від лукавого”.

Своєю чергою, дипломат Вадим Трюхан вважає, що Росія воює не через те, що побоюються вступу України до НАТО, а тому, що Путін і його прихвосні бояться України в якості демократичної, економічно розвинутої та потужної у військовому плані держави.

“У такому вигляді Україна для путінського режиму — це загроза, - наголошує пан Трюхан. - Не слід думати, що сьогодні НАТО здатне істотно посилити нашу державу у військовому плані. Україна протягом 16 місяців і без членства в НАТО довела, що спроможна давати відсіч російській агресії. Відтак незалежно від того, яке рішення буде прийнято у Вільнюсі — це не призведе до якихось змін вже і зараз. Росія буде воювати з Україною доти, доки в неї будуть залишатися ресурси. Росія буде воювати проти України доти, доки в Москві буде при владі режим з вираженими ознаками фашизму і нацизму.

Втім, погоджується експерт, рішення про “вступ після війни” - звісно, може ще більше спонукати Росію ніколи цю війну не закінчувати”.

Але вихід є: як Україна та партнери можуть зарадити “вічній війні”?

Володимир Огризко вважає, що тут слід рухатися від зворотного: “У разі, коли ЗСУ таки виженуть російські війська з нашої землі - на другий день у НАТО повинні оголосити, що запрошують Україну приєднатися до Альянсу, а на час цього приєднання Україна отримує ядерні гарантії від США, Великої Британії та Франції. От тоді, гадаю, в Москві десяток разів подумають, чи варто обстрілювати Україну, наражаючись на відповідь з боку уже країн членів НАТО”.

В іншому випадку — це буде продовжуватися безкінечно.

“Ще один момент, на який варто розраховувати: воєнна поразка Росії в Україні означатиме великий політичний землетрус в самій РФ. Мені здається, що Путін цього землетрусу не переживе, його режим упаде. А з новим режимом, яким би він не був, знайти спільну мову буде простіше. Навіть якщо цей режим буде тимчасово складатися з тих, хто сьогодні стоїть в першому чи другому ряду навколо Путіна. Так чи інакше, але це вже буде абсолютно інша історія, - каже пан Огризко. - Думаю, ця нова конфігурація політичних сил у РФ, дозволить по-іншому подивитися на ключові питання стосунків, які матимуть Захід і це постпутінське утворення. В будь-якому разі головним фактором, який може дуже серйозно просунути тему вступу України до НАТО є успіх наших Збройних сил й повне і тотальне вигнання окупаційних військ з української землі. А далі ситуація підкаже”.

За словами Вадима Трюхана, для того, щоби війна закінчилася, а не перетворилася на "вічну війну" — необхідно, аби воєнної поразки Росії захотіли наші партнери.

“Воєнна поразка РФ передбачає безумовну капітуляцію її збройних сил, зміну режиму, притягнення до кримінальної міжнародно-правової відповідальності осіб, які винні в злочинах агресії та інших воєнних злочинах. А також — передбачає демілітаризацію, денацифікацію та децентралізацію Росії”.

Тому що РФ у такому вигляді як зараз навіть при гіпотетичному укладенні якоїсь мирної угоди — все одно, раніше чи пізніше, знову візьметься за реалізацію своїх загарбницьких планів, мріятиме про знищення України та, загалом, недопущення не допущення демократичного розвитку своїх сусідів.

“Що конкретно мають зробити наші партнери, щоби завдати воєнної поразки Росії? Тут відповіді очевидні. По-перше, їм слід прискорити надання Україні винищувачів F-16 та їм подібних, а в перспективі одного-трьох років — ще F-35”.

По-друге, партнери нарешті повинні надати далекобійні ракети, а також допомогти Україні з реалізацією власних проєктів по виробництву таких ракет.

По-третє, піти на створення спільних підприємств з виробництва бронетехніки.

“Бронетехніка, як відомо, це розхідний матеріал. І цього добра нам треба багато. Адже війна, з огляду на наміри Російської Федерації та її ресурси, може продовжуватися ще від одного до трьох років, як мінімум. Відповідно треба планувати на перспективу”

По-четверте, партнери мають допомогти Україні створити власне або спільне підприємство по виробництву артснарядів та зарядів до РСЗВ, танків.

“Лише локалізація виробництва на території України або в сусідніх з Україною територіях дозволить не відчувати голоду в питанні забезпечення військ боєкомплектами, - наголошує Вадим Трюхан. У цих чотирьох пунктах нічого принципово нового, але вони — ключові. Проте є проблема: Захід, дозрівши уже до того, що не може із принципових міркувань допустити воєнної поразки України, адже за понад рік Великої війни в оборону нашої держави було інвестовано величезні ресурси, ще не дозрів до того, що Росія має зазнати воєнної поразки”.

Михайлу Гончару згадалася книга британського генерала Річарда Ширреффа під назвою "2017: Війна з Росією: термінове попередження від старшого військового командування". Цю книгу, підкреслює експерт, пан Ширрефф написав зі знанням внутрішньої кухні НАТО.

“Тобто Ширрефф свідомий того, як усе насправді працює в цій організації. Звісно, його книга має фантастичний сюжет, однак, який заснований на реальних подіях (російська окупація Криму, - Ред.). Якщо коротко: Росія вдирається в країни Балтії, НАТО треба реагувати, запускати механізм колективної безпеки, але — нічого не спрацьовує. Чому? А тому, що немає консенсусу: німці наполягають на переговорах, греки — категорично виступають проти будь-якої збройної відповіді. І тоді ініціативу у свої руки бере американо-британо-польський Альянс й усе закінчується хеппі ендом, - розповідає пан Гончар. - До чого я веду? Ситуація зараз дуже схожа на те, що описав Річард Ширрефф. Тобто потрібно, щоб всередині НАТО виник якийсь малоформатний Альянс рішучих. На жаль, США, замість того, щоб йти в авангарді — плентаються десь в ар'єргарді. Проте ми бачимо, що в Європі дедалі більше звучить голос тих, хто готовий протистояти Путіну не лише вербально-дипломатичним чином”.

Йдеться про країни Балтії, Польщу, зрештою, позиція Великої Британії також виглядає достатньо жорсткою.

“Отже, відповідаючи на запитання "як можна зарадити "вічній війні" Росії?", скажу ось що: перелом у війні в центрі Європі настане тоді, коли сформується малоформатний Альянс, який почне діяти превентивно з тим, щоб нанести ураження путінському режиму. При цьому не обов'язково хтось із країн-членів повинен прийти нам на допомогу своїми збройними силами”, - каже президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».

Але можна дати нам більше зброї, без обмежень, а не так, як це робиться зараз — не повною мірою, недостатньо, запізно і малим боєкомплектом. Зрештою, Росію можна бити гібридно — її ж зброю.

“Що мається на увазі? Те, що відбулося з підривом Каховської ГЕС — це, по суті, застосування зброї масового ураження. І члени Альянсу, принаймні група країн (бо, знов таки, добитися консенсусу в НАТО, з урахуванням позиції Угорщини й Туреччини, фактично неможливо, і РФ, до речі, чудово це розуміє) в якості асиметричних дій могла б заблокувати, наприклад, проходження танкерів данськими протоками, які йдуть в Балтійські порти під завантаження нафтою і нафтопродуктами. Це — як один з варіантів”, - акцентує Михайло Гончар.

Вільнюський саміт у будь-якому випадку стане рубіконом: або за його підсумками сформується цей авангард, який почне не просто сяк-так реагувати на дії РФ, а реально їй протидіяти, або, власне кажучи, в Альянсі відбудеться розкол. Будемо надіятися саме на перше “або”.

Мирослав Ліскович. Київ