Провал “сво” змушує російських придворних шавок шукати нових покровителів

У випадку з інтерв’ю пригожина слід звернути увагу ще й на те, хто в нього це інтерв’ю брав. Інтерв’юером був семен пегов, російський пропагандист, військовий злочинець, так званий “воєнкор”, а насправді – розповсюджувач фейків та маніпуляцій про війну в Україні і не тільки.

Ця особа відноситься до пулу російських “воєнкорів”, призначенням яких було висвітлення війни в Україні, виключно з позицій дискредитації української влади, ЗСУ та звеличення ролі росії як миротворця та сильної держави, якій важливий “мир”, а не війна.

Також цей воєнний злочинець відомий участю у безпосередньому вбивстві українських громадян. Обидва ці випадки я описував у своїх розслідуваннях:

Розстріл полонених ЗСУ задля інсценувань

У Маріуполі для сюжету пегова вбили людину

За свої “старання” пегов дуже швидко пробився в “еліту” російської кривавої журналістики, отримав особисто від путіна “орден мужності”, став завсідником заходів державного рівня. При цьому його спільники не всі удостоювалися такого статусу, хоча вислуговувалися не менше.

То, власне, це все до чого? А все це до того, що такі як пегов, коц, поддубний, стешин, котенок та інші, в одну горлянку весь 2022 рік розповідали про непереможну армію росії і правильність проведення “сво”. Тепер же один з найбільш успішних з них бере незвичайне інтерв’ю у пригожина. Інтерв’ю, яке повністю руйнує російський міф про непереможність, про результативність “сво” і взагалі про могутність російської армії. Це вказує на те, що в російському пропагандистському середовищі зараз відбуваються досить показові бродіння.

Нещодавно, описуючи ліквідацію владлена татарського, я зазначав, що відчуваю сумніви щодо того, що це було організовано однією з українських спецслужб. Аналогічно і щодо ліквідації дар’ї дугіної. У росії відбуваються процеси поділу на групи впливу.

Провал “сво” і неминучість повної поразки у війні змушує придворних шавок шукати нових покровителів, відбиватися від колишнього стада і прислужувати новим лідерам, з якими виживання може бути перспективнішим, ніж у колишньому стійлі. І це інтерв’ю – тому яскравий приклад.

Це бродіння дуже показове, вкотре підтверджує те, що у продажного, аморального і безпринципного лицеміра пропагандиста не може бути постійного господаря. Він змінює їх так само, як і свою думку. Але так було раніше, зараз це ніяк не впливає на неминуче покарання.

Олександр Коваленко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства