Іран атакують невідомі. Але навіщо це робиться – відомо дуже добре
У суботній вечір 28 січня у Ірані пролунала серія вибухів та розпочалися пожежі. Безпілотниками було атаковано низку об’єктів, зокрема, штаб-квартиру сумнозвісного КСІР - Корпусу стражів ісламської революції. Але найбільшу увагу привернула атака на об’єкти у місті Ісфаган – саме там розташовано підприємство з виробництва «повітряних мопедів» - дронів-камікадзе «Шахед», що ними Росія тероризує мирні українські міста та намагається завдати шкоди критичній інфраструктурі нашої держави. Повні наслідки цієї акції, наразі, невідомі. Одночасно з атакою у Ірані відбувся землетрус магнітудою 5,8 балів, який спричинив чималі пошкодження та руйнування, а також призвів до загибелі щонайменше 973 осіб.
Якщо за землетрус «відповідає» тектонічна активність під територією Ірану, приблизно на глибині 6,5 кілометрів, то щодо з атаку на військові об’єкти не усе так просто. Жоден уряд не взяв на себе відповідальність за цю атаку. Тим паче, це стосується міжнародних терористичних угрупувань, які вважать за хороший тон утримуватися від атак на країни, очолювані диктаторами та екстремістами.
За даними з відкритих джерел, крім нападу дронів на штаб-квартиру КСІР, було отаковано базу піддано спецназу КСІР «Кудс», центр виробництва боєприпасів та БПЛА, нафтопереробний завод, завод з виробництва зброї, військові бази в Хамадані та Кереджі. За повідомленням іранських офіційних джерел, атаку безпілотників зазнали військовий склад і центр з виробництва боєприпасів та великий завод з виробництва моторних масел у місті Шахід-Салімі.
«Ввечері 28 січня 2023 року близько 23:30 було проведено невдалу атаку з використанням безпілотників на один із центрів міноборони, Один із них був збитий комплексом ППО, а два інших потрапили до оборонних пасток і вибухнули» - йшлося у явно зманіпульованій заяві міноборони Ірану. Про жертви та руйнування не повідомлялося, що викликало очевидні паралелі із заявами МО Росії за схожими приводами.
Ізраїль – перший у списку можливих ініціаторів та виконавців. Але список великий
Чисельні експерти поспішили приписати атаку на іранські об’єкти Ізраїлю, який дійсно дуже прискіпливо відстежує активність Ірану у спробах створення ядерної зброї, модернізації та розробці засобів ураження, які можуть досягти території єврейської держави. Втім, ізраїльські офіційні особи, зазвичай, утримуються від коментарів стосовно дій своїх збройних сил та спецслужб, суботні події не стали виключенням. Держава Ізраїль, має на озброєнні низку бойових безпілотників, які здатні сягнути іранської території.
Агресивна риторика іранського керівництва, яке не визнає Ізраїль, іменуючи її «сіоністським утворенням» та вголос заявляє про намір знищити єдину демократичну країну на Близькому Сході, підкріплюється й практичними діями. Іран бере участь у фінансуванні та озброєнні низки терористичних організацій, які ставлять своєю метою знищення Ізраїлю та «скидання євреїв у море». Іран є спонсором та фактичним керівником сирійського режиму Асада, а також підтримує зброєю та грошима екстремістську ліванську організацію «Хезбалла» та терористичний режим Хамасу у секторі Газа.
Проте терористична активність Ірану не обмежується виключно Ізраїлем. За роки свого існування режим аятол примудрився зіпсувати стосунки з майже усіма провідними державами демократичного світу, а також з багатьма сусідами по географічній мапі. Іран небезпідставно підозрюють у спробах пошкодити нафтовидобувну галузь Саудівської Аравії. У 2019 році тими ж дронами Shahed-136, які зараз Росія застосовує проти України, було атаковано нафтові об’єкти у Саудівській Аравії, що призвело до зменшення видобування вдвічі та до різкого зростання цін на нафту. Іран заперечував свою причетність до цієї атаки. Втім, він і зараз заперечує передачу своїх «повітряних мопедів» Росії…
У 2020 році Іран застосовував свої дрони та балістичні ракети для атаки по північним районам Іраку та американським військовим об’єктам у цій країні, у відповідь на ліквідацію американцями одного з керівників КСІР генерала Касема Сулеймані та «на відплату» за народні протести проти режиму аятол у самому Ірані. Іранська влада вважала, що ці протести були інспіровані ззовні, хоча і тоді, і зараз прості іранці виходили на вулиці, протестуючи проти репресивної політики влади та наростаючого зубожіння.
Азербайджан і Туреччина vs Іран
Не найтепліші стосунки склалися між Іраном та Азербайджаном. Дарма , що в обидвох країнах сповідується іслам шиїтського напрямку. Північ Ірану населена етнічними азербайджанцями. Їх там – до 20 млн, частина з яких просякнута ідеями автономізму, якщо не відокремлення. У 1945 році було навіть проголошено незалежність північного іранського Азербайджану. Тоді це була спроба тодішнього СРСР розірвати Іранську державу після вимушеного виведення військ з її території, проте пам’ять про ті «часи незалежності» нікуди н півночі Ірану не поділася.
За день до атаки по іранських воєнних об’єктах стався збройний напад на посольство Азербайджану у Тегерані. Чоловік, озброєний автоматом «Калашніков», розстріляв начальника охорони посольства та поранив двох співробітників. Іранська влада поспішила заявити, що цей напад був спричинений особистими та родинними проблемами нападника. Азербайджан дуже різко відреагував, евакуювавши весь персонал посольства. Заступник міністра іноземних справ Азербайджану Халаф Халафов заявив: «Ми неодноразово доводили до відома іранської сторони, що існують загрози у відношенні дипломатичних представництв Азербайджанської республіки на території Ірану. Тому ми вимагали посилити засоби безпеки. Те, що сталося, показало, що Іран безвідповідально поставився до наших вимог».
Варто зазначити й те, що Іран є ситуативним союзником Вірменії у її протистоянні з Азербайджаном. У жовтні 2021 року Іран розпочав на кордоні з Нахічеванською автономією Азербайджану безпрецедентні та найпотужніші за останні кількадесят років військові навчання, із залученням бронетанкових частин та артилерійських систем залпового вогню, а також ракетних комплексів «Фатах-313″и «Зульфикар», здатних наносити ураження на відстань до 700 кілометрів. Відпрацьовувалися наступальні операції військ. У відповідь Азербайджан та Туреччина вже через тиждень після іранських навчань провели спільні військові навчання «Непорушне братерство-2021» на території Нахичевані. Іранські ракетні системи та дрони-камікадзе здатні якщо не знищити, то суттєво порушити азербайджанську інфраструктуру з видобутку за транспортування нафти.
У свою чергу, Баку, після перемоги у війні за визволення своїх територій у Карабаху, ускладнив постачання іранської нафти на території, що контролюються вірменами, вимагаючи сплати дорожнього податку з кожного автомобіля. Туреччина, як новий нафтовий та газовий хаб у регіоні, зацікавлена у безпеці азербайджанських нафтових родовищ. Нормалізація стосунків Туреччини та Ізраїлю, а також та обставина, що Ізраїль є одним з найбільших поставників зброї та військового обладнання для Азербайджану, викликали і викликають невдоволення іранських владців. Протистояння регіональної супердержави-Туреччини та Ірану триває не одне століття, а з огляду на турецьку концепцію щодо Азербайджану «дві держави – один народ», іранські спроби демонстрації свої військової потужності сприймаються у Анкарі вкрай негативно.
Курдське питання, етнічні та релігійні фактори, США
В цьому контексті варто згадати й про «курдське питання». Курдський народ проживає на територіях декількох держав, а Ірані курди складають близько 15 відсотків від загальної кількості населення. Курди у Сирії є непримиренною опозицією до режиму Асаду, підтримуваного Росією та Іраном, отже у самому Ірані вони розглядаються як потенційно протестне населення. Сирійські курди підтримуються США, курди Іраку отримали свою автономію та фактичну незалежність від центральної влади завдяки розгрому режиму Саддама Хусейна коаліцією, очолюваною американцями. Теперішні протести в Ірані проти релігійного тиску почалися саме з курдів, які вийшли на вулиці після вбивства поліцією курдської дівчини Махси Аміні у вересні 2022 року.
Проти жорстких релігійних правил в Ірані виступають й представники етнічних азербайджанців, які становлять близько третини населення. На сході родинні та етнічні зв’язки традиційно превалюють над релігійними, тому шиїти-азербайджанці або шиїти-курди на перше місце ставлять свою етнічну приналежність. Водночас у міждержавних стосунках релігійні відмінності між шиїтами та сунітами є значним політичним чинником, принаймні у стосунках між арабським, тюркським та перським світами.
Стосунки Ірану й США зіпсовані ще з часів ісламської революції в Ірані 1979 року. Революціонери обвинувачували США (і Ізраїль) у підтримці режиму шаху Ірану Мохамеда Рези Пехлеві. Захоплення десятків заручників у посольстві США в Ірані, невдала спроба їх визволити - усе це стало початком безперервного конфлікту між США та Іраном. Накладення міжнародних санкцій на Іран за його спроби заволодіти ядерною зброєю та терористичну політику й підтримку низки терористичних організацій ще більше напружували стосунки між цими країнами. Атаки іранців та угрупувань, які ними підтримуються, на американців та американські об’єкти також не сприяють прийнятним стосункам між фанатичним релігійним керівництвом Ірану та прагматиками і прихильниками демократії у Вашингтоні.
Олію у вогонь підливає й та обставина, що Іран у своїй зовнішній політиці керується не тільки економічними та геополітичними інтересами, але й релігійними переконаннями свого керівництва. Свідомість глибоко віруючого шиїта (а такими є релігійні авторитети Ірану, яким належить уся влада в країні) є свідомістю очікування близького кінця світу, приходу останнього пророку Махді та необхідності повсякчасно боротися з тими, хто є невірним. Якщо звичайний віруючий у своїй релігійній практиці просто виконує належні обряди та дотримується певних обмежень, то фанатики намагаються наблизити момент настання справедливого, на їхню думку, світоустрою. І подекуди здійснюють це у спосіб, який може йти у розріз із мораллю, особливо, коли до їхніх рук потрапляють ресурси держави. Історія людства містить чимало прикладів безглуздої гонитви, у спробах досягнути релігійного, расового, соціального ідеалу, але щоразу ці спроби супроводжувалися ріками пролитої крові.
Європейські країни НАТО – ціль для іранського режиму
Будь-яка дія породжує протидію, це правило працює у фізиці, воно ж є аксіомою в політиці та міжнародних стосунках. Атаку на Іран приписують Ізраїлю, проте «симпатиків» режиму аятол є достатньо як серед найближчих сусідів Ірану по мапі, так й далеко за межами регіону. Оголошені плани Ірану закупити в Росії літаки СУ та конспірологічні (але не позбавлені ризику здійснення) розмови про передання росіянами Ірану технологій виготовлення ядерної зброї або й навіть певної кількості готових виробів, в обмін на поставку дронів-камікадзе та балістичних ракет викликають занепокоєння не тільки в Єрусалимі, але й у Баку, Анкарі, Ер-Ріяді, Вашингтоні та багатьох європейських столицях.
Ще у 2011 році США, допомагаючи облаштувати загальноєвропейську систему ПВО, розмітили у Туреччині радіолокаційний комплекс X-Band, а Ізраїль отримав таку систему ще у 2008 році. Дані з комплексу передаються на американські крейсери, обладнані системами перехоплення балістичних ракет, та на комплекси ППО у Європі. Система загальноєвропейської повітряної безпеки мала вступити у дію у 2018 році, і передусім була призначена для захисту від ймовірної іранської атаки. Відтоді іранська загроза для цивілізованого світу лише зросла, як і кількість держав, які потребують захисту від неї. Згадана Саудівська Аравія, наприклад, у листопаді 2022 року заявляла про підготовку Іраном нападу на її територію.
З огляду на це, ультимативна вимога Росії до НАТО повернутися у кордони часів СРСР, висунута напередодні агресії проти України, набуває зовсім іншого змісту, з огляду на щільне співробітництво з Іраном. Нещодавні домовленості РФ і Ірану, щодо поставки російських літаків СУ та ймовірної передачі Тегерану ядерних збройних технологій, у обмін на іранські дрони та ракети, могли викликати нервову реакцію не лише в Ізраїлі, але у цілої низки країн. Західні союзники України не зацікавлені у затягуванні процесу військової поразки Росії, а іранська дронова допомога Москві цьому безпосередньо сприяє. Отже ймовірними «кандидатами» на роль організаторів атак на іранські військові об’єкти, крім Ізраїлю, є щонайменше й арабські партнери Тель-Авіву по угодам Авраама, США, країни тюркської співдружності та будь-яка з країн, що є конкурентом Ірану у галузі видобутку нафти.
Насамкінець. Технології виробництва безпілотних літальних апаратів вже давно не є чимось ексклюзивним, а військово-технічне співробітництво у світі між країнами-союзниками цілком може передбачати як передання технологій, так і готових виробів. Сучасні дрони можуть долати значні відстані, навіть безпілотники попередніх поколінь здатні на це, що підтвердила вдала атака українських ВПС по стратегічному аеродрому у Саратовській області, на якому базувалися літаки, що здійснювали ракетні обстріли по нашій території.
У будь-якому разі, атака на військові об’єкти в Ірані не лише уповільнить постачання військової техніки до Росії, але й змусять владу у Тегерані ретельно замислитися, чи варто дражнити й так вже донесхочу роздратований на неї світ.
Дмитро Редько, Київ
