Тактична група «Адам» нещодавно провела бій, під час якого 4 українських захисники атакували позицію росіян під Бахмутом. Внаслідок бою було знищено 15 окупантів, ще 6 росіян потрапили в полон, тож логічно, що на досвід цього підрозділу звернули увагу не лише побратими. У чому секрет успіху хлопців, як передається позитивний досвід ведення бою малими групами, скільки безпілотників ще потрібно армії - про це та інше ми поспілкувались з відомим українським оператором, лауреатом Шевченківської премії, а нині пілотом БПЛА тактичної групи «Адам» Ярославом Пілунським.
- Ваша група провела бій, який став зразком для наслідування. Чи можна сказати, що тактику малих груп варто більш широко запроваджувати в інших підрозділах Сил оборони?
- Наша команда постійно намагається відпрацьовувати досконалу схему ведення бою, але умови не завжди ідеальні. В ситуації, про яку ви згадали, просто склалися декілька факторів, що нам дозволило зробити ефективно свою роботу. В першу чергу, погодні умови та сам ворог дозволив нам залетіти дроном на ту відстань, яка дала можливість контролювати окоп ворога. Тому що, зазвичай, потужна робота ворожого РЕБ не дає можливості так далеко залетіти. По-друге, це висока професійна підготовка саме нашого підрозділу, який здійснював цю операцію безпосередньо. Крім того, фактор неготовності до протидії ворога відіграв свою ключову роль, адже в окопах не завжди перебувають професійні військові. Як правило, це «мобіки», зеки як видатковий матеріал для цієї роботи. Знаєте, часом дуже дивно вони виглядають, постійно виникає питання, чим вони мотивовані, щоб так ризикувати життям і йти на кулемети та артилерію, постійно бути під впливом наших коптерів зі скиданням. У більшості випадків це наша основна проблема, тобто вони не жаліють свій особовий склад і рухаються навіть під щільним вогнем, займають позиції, відразу окопуються і потім важко їх дістати артилерією, мінометами з цих позицій.
Тому вкрай важлива робота наших штурмових груп, їх великий професіоналізм. До речі, у нас часом не вистачає таких професіоналів. Проблема в тому, що наші позиції іноді захищають військові, наприклад з тероборони, у яких немає в більшості випадків великого бойового досвіду і підготовки. Хлопці іноді просто не витримують натиску ворога, підрозділи відходять, але потім нашим штурмовим підрозділам доводиться йти в контратаку, щоб відновити позиції.
- Які повинні бути умови (погода, відповідне технічне забезпечення тощо), аби ваші дії були найбільш ефективними?
- Погода – це обов’язково, але в першу чергу важливе забезпечення. Є три фактори успішної армії: бойовий дух, технічне оснащення і зброя, логістичне забезпечення. Дуже важлива завчасна та безпосередня підготовка групи. На другому місці технічне оснащення штурмової групи, яка працює вночі.
- Яку роль у вашій роботі відіграє розвідка? Чи ви комунікуєте з ними?
- Найголовнішу роль, бо ми і є розвідка. Займаємо почесне місце серед видів розвідки. Повітряна розвідка за допомогою БПЛА відіграє основну роль і під час планування дій та під час ведення бою. Обов’язково важлива комунікація між підрозділами, штабами, артилерією. Транслювання поля бою – це найважливіша справа у війні, так само як і зв'язок.
- Наскільки ви самостійні у прийнятті рішень? Чи потрібно вам погоджувати свої дії з керівництвом?
- Тут взагалі складне питання, воно не має однозначної відповіді, тому що у нас є наш напрямок і відповідальність за конкретну ділянку з однієї позиції до іншої. Ми відповідаємо групою за цю ділянку, таке завдання нам визначив командир. У тактичному плані в рамках цих наших позицій ми можемо приймати рішення, наш командир ухвалює рішення, як і що буде відбуватись. Але децентралізоване виконання - це фішка нашого підрозділу завдяки беззаперечній довірі нашого командира, полковника Євгена Межевікіна, до своїх підлеглих. А далі дійсно на кожній ділянці інші командири теж приймають рішення на більш низькому рівні, але задля досягнення спільної мети - Перемоги. У будь-якому разі все узгоджується на спільних брифінгах, в роботі під час підготовки кожної операції. Тобто це нормальний робочий процес, це все військова наука, яка потребує роботи командирів різних рівнів. До речі, у ворога теж спостерігається вертикаль влади, але довіра там відсутня…
- Чи плануєте ви запропонувати якусь «методичку» чи розробити рекомендації, які можна було б використовувати в інших підрозділах? Скільки треба часу, щоб засвоїти ці навички, підготувати операторів?
- Плануємо разом з побратимом, а він ад’юнкт кафедри розвідки Національного університету оборони України, описати ці вивчені уроки, які продиктувала ця війна. Це постійний процес, ми завжди постійно обмінюємось досвідом і це обговорюється на кожному брифінгу, на кожній нараді, якісь нові пропозиції. Ми набуваємо досвіду в процесі і щось нове відразу розповсюджується серед сусідніх підрозділів, які працюють поруч. Ми допомагаємо один одному. Наприклад, якщо просідає фронт поруч, то долучаємось ми. Так само сусіди допомагають нам, коли виникають важкі моменти. Буває, що у нас не вистачає засобів нічної роботи, тоді до нас долучаються підрозділи БПЛА, що мають технічні засоби працювати вночі. Таким чином, працюючи разом, виходячи на позиції, теж обмінюємось досвідом і таким чином розвиваємо свій підрозділ.
- На ваш погляд, наскільки зараз забезпечені Сили оборони безпілотниками і чи є в них потреба?
- Завжди велика потреба, багато втрат! Тому що ворог теж не стоїть на місці і він застосовує нові методі протидії БПЛА. Ми кожен раз стикаємось з чимось новим, з чим не стикались до цього. Тут, на нашому напрямку (Бахмутському – ред.) застосовуються надпотужні засоби впливу на коптери. Зокрема, зараз спостерігаємо нові способи впливу на наші безпілотники, яких ніколи до цього не бачили.
У нас є фахівці, які проводять аналіз кожної втрати і шукають способи, яким чином допрацювати, виробити новий спосіб виконання польотного завдання, щоб зберегти коптери від впливу наступного разу. Стрілецька зброя – це так само ворог безпілотників, і багато втрат може бути навіть від дружнього вогню, тому що іноді при важких погодніх умовах, коли низька хмарність, доводиться виходити на низькі висоти, коли зв’язок обривається, і наші хлопці не знають, це наш безпілотник чи ні. Це ще один зовнішній фактор, на який важко впливати, - свої війська, які дуже часто збивають наших пташок, але це питання взаємодії. Складне питання… Коптери як боєкомплект, його постійно треба ще і ще.
- Тобто війну дронів ми спостерігаємо вперше?
- Ні це не нове, але про війну дронів треба буде писати посібник, цей досвід треба буде аналізувати. Але поки що ми в процесі, все постійно змінюється. Тож, дрони потрібні завжди. І вам кожен артилерист скаже, наскільки важливі «очі» в повітрі, що це 70% успіху кожної операції.
До того ж ми працюємо з різними засобами для безпосереднього знищення ворога. І це теж дуже наражає самі безпілотники на небезпеку.
- Ви часто зустрічаєте ворожі безпілотники?
- Ворог активно також застосовує коптери, і ми іноді зустрічаємось. Але на мою думку, ефективність роботи їх операторів поступається нашим. Навіть коригування вогню артилерії орки здійснюють за допомогою коригувальника на передньому краї, а не коптера, що дає зрозуміти про низьку підготовку їх пілотів.
- Наскільки ефективно вашій групі допомагають волонтери? Чи можуть охочі допомогти вашій тактичній групі?
Так, у нас на нашому Телеграм-каналі є всі реквізити зі збору коштів. Волонтери дуже багато роблять, нам постійно йде потік допомоги з різних країн, і від нас велика подяка за це, тому що у держави, я так розумію, немає механізмів, щоб це працювало на офіційному рівні. Не допрацьовано це ще на етапі підготовки до війни, я вважаю. Варто розуміти, що саме зараз пишуться правила цієї війни. Тому класно, що є фонди, які вже зрозуміли, що дрони - це витратний матеріал, що потрібно постійно шукати ресурси і забезпечувати ними наших хлопців. Нам дуже багато таких маленьких дронів треба. Тому що великі дрони - малоефективні. Вони коштують дорого, а під впливом РЕБ втрачаються так само, як і маленькі. Тому цей баланс ми для себе з’ясували на практиці вже. Нам треба більше якісніших дронів. І волонтери привозять нам маленькі дрони, тому величезне дякую, це крута підтримка.
Довідка.
Ярослав Пілунський — український кінооператор, відомий роботою над фільмами «Брати. Остання сповідь», «Вавилон'13» та «Вій».
Шевченківської премії (2018 рік) удостоєний за цикл історико-документальних фільмів про Майдан 2014 року.
Знімав кліпи для ТНМК, Green Grey, Тіни Кароль, Анастасії Приходько, ТІК, Христини Соловій, The Hardkiss та інших українських виконавців.
Оголошений «персоною нон ґрата» в Росії.
Кожухар Ірина