Мафія не є безсмертною
Арешт глави сицилійської мафії Маттео Мессіни Денаро став першочерговою новиною в італійських медіа і потіснив навіть смерть національної ікони, незрівнянної Джини Лоллобриджиди. Ще б пак! Адже Денаро, який вважається наступником іншого «хрещеного батька», Бернардо Провенцано, заарештованого ще 2006 року, ховався від правосуддя цілих три десятиліття. Навіть коли він не очолював козу ностру, вже був відомий гучними вбивствами: фотографії жертв нерідко займають цілу сторінку в газетах. Перше значне вбивство – усунення конкурента батька. Його коханку, яка була на третьому місяці вагітності, Денаро задушив особисто. Саме Денаро пов'язують із вбивствами двох легендарних сицилійських слідчих, які боролися з мафією, – Паоло Борселліно та Джованні Фальконі. Й ось вона, іронія справедливості: імена вбитих слідчих уже багато років носить аеропорт у Палермо, а Денаро, одного з можливих організаторів замаху, затримано лише зараз.
Можна, звичайно, говорити про особливу спритність мафіозного боса, але й попереднім «хрещеним батькам» вдавалося ховатися роками, якщо не десятиліттями. При цьому вони практично ніколи не залишали Сицилію. Чи означає це, що про їхнє місцезнаходження ніхто ніколи не знав?
Ні, це означає, що коза ностра – суспільний устрій Сицилії до цього дня. Є мужні люди, які борються із цією напастю, ризикують життям, живуть щодня як на війні. І є мовчазна більшість, яка впевнена, що в ситуацію краще не втручатися, мафію не здолаєш, та вона й не заважає жити особливо. І є мафія. Та сама, яка нібито безсмертна. Мафія, яка може вижити лише в умовах контрольованої корумпованої економіки та національної солідарності щодо збереження цього злочинного укладу.
Хіба не так ми жили в нашій країні до 2014 року, та навіть і до 2022 року? Були мужні люди, які хотіли, щоб Україна стала нормальною європейською демократичною державою. Була мовчазна більшість, яка взагалі не розуміла, чого від неї хочуть, і цікавилася всіма цими «західними цінностями» лише в тому випадку, якщо це було пов'язано з конкретним покращенням рівня життя конкретної сім'ї. І була мафія – проросійські політики, бізнесмени, популісти, їхня обслуга в медіа та розважальному секторі, вся ця багатоголоса кремлівська агентура, яка чудово розуміла, що надто бездарна, щоб вижити у нормальному світі.
Власне, ту Росію, яка на нас напала, і побудували бездарі й нікчемності – втілена сірість, подивіться на путіна. І ці люди могли перемагати на виборах, заробляти мільярди та збирати зали для глядачів тільки в умовах збереження мафіозного «совка». Тому їх так завжди рвало на схід після всіх мерзенних пиятик. Ну просто подивіться на них усіх неозброєним оком – тепер, коли їхній вплив закінчився, коли їхні підприємства зруйновані, коли їхні партії заборонені, а з їхніх храмів утікають. Просто подивіться на всіх цих гоблінів – і ви зрозумієте, що мафія є безсмертною тільки тоді, коли знаходить опору в мафіозному суспільстві.
А українське суспільство – принаймні до цієї великої війни – було саме таким суспільством.
У класичному романі «Леопард» блискучого італійського письменника Джузеппе Томазі ді Лампедузи головний герой, сицилійський аристократ дон Фабриціо Корбера говорить гостю з материкової Італії, що сицилійці ніколи не стануть інтегрованою частиною нової держави тому, що не хочуть вчитися, але вважають себе втіленням досконалості. Дон Фабриціо мав рацію не в усьому: сицилійцям вдалося поширити вплив і суть мафії на весь Апеннінський півострів, який не був знайомий із такою громадською «самоорганізацією» до возз'єднання. Десятиліттями італійці намагаються вибратися з-під завалів, але оскільки коза ностра все ще є сильною на Сицилії, небезпека нікуди не зникає.
Наші можливості, хоч як це дивно прозвучить, перевищують італійські. Мафіозна організація суспільства – це не наш, це московський принцип існування, це острог, опричнина, ГУЛАГ, кримінальна романтика, шансон, весь цей кошмар, усе те, що окупант десятиліттями привносив у наш світ, знищував українські підвалини, не давав нам можливості розвиватися. Якби не війна, так було б десятиліттями, ми так і гнили б, а смак легких російських грошей, запах газу, плинність нафти і білий порошок кокаїну в номерах фешенебельних готелів залишилися б тим павутинням, в якому намертво заплутувалися всі обранці й улюбленці України.
Але мафії – і це теж один із її важливих законів – не можна йти в бій із відкритим забралом. Мафія будує свої плани у тиші. Кремлівський «хрещений батько» припустився помилки, яку ніколи не робили справжні «хрещені батьки» – батьки справжньої мафії, а не цього підмосковного нужника з діркою.
Саме тому сицилійська мафія має шанси пережити кремлівську, а Україна має шанси очиститися й одужати. Мафія не є безсмертною.
Віталій Портников
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама