Сергій Рахманін – відомий український журналіст, політичний діяч та народний депутат від парламентської фракції "Голос". Він – член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, який від початку повномасштабної війни став одним із головних парламентських інструментів в адаптації законодавства до воєнних умов.
Рахманін регулярно відвідує зону бойових дій, комунікує із військовослужбовцями. В інтерв’ю Укрінформу він детально описав поточну ситуацію на всіх напрямках фронту.
Окрім того, політик проаналізував можливий вплив нещодавнього відчуження у власність держави п‘ятьох стратегічних підприємств на забезпечення потреб армії, поінформував про перебіг процесу постачання Україні зброї від міжнародних партнерів, розповів про особливості Державного бюджету на 2023 рік, та за яких умов він змінюватиметься. Ми говорили також про те, як просувається євроатлантична інтеграція держави. У цьому контексті він поділився думками, чому Україні не підходить досвід Фінляндії та Швеції на шляху вступу до НАТО.
ВІДЧУЖЕННЯ П’ЯТЬОХ ПІДПРИЄМСТВ У ВЛАСНІСТЬ ДЕРЖАВИ, СПОДІВАЮСЬ, ПОЗИТИВНО ВПЛИНЕ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВИХ ПОТРЕБ
– Передусім поговорімо про резонансне – днями за результатами засідання Ставки Верховного Головнокомандувача було ухвалено рішення про відчуження у власність держави п‘ятьох підприємств: АТ "Мотор Січ" , ПрАТ "Запоріжтрансформатор" , ПрАТ "АвтоКрАЗ" , ПАТ "Укрнафта" , ПАТ "Укртатнафта". Як це вплине на забезпечення потреб сектору оборони?
– Сподіваюсь, що позитивно. Адже Збройні Сили України дуже потребують продукції, яку виробляють, наприклад, такі підприємства, як АТ "Мотор Січ", або ПрАТ "АвтоКрАЗ". Зокрема, існує потреба в колісних автомобілях. Фактично "АвтоКрАЗ" не виконував навіть свої договірні зобов’язання по закупівлях попередніх років…
Зрозуміло, якщо зараз держава зможе налагодити ефективну систему виробництва, Сили оборони України отримуватимуть машини вітчизняного виробництва – від вантажівок до шасі ракетних систем. У всьому цьому є потреба. Однак, наскільки це буде ефективно, залежатиме від того, як швидко вдасться налагодити процес.
ВИДАТКИ НА СЕКТОР ОБОРОНИ ЗБІЛЬШУВАТИМУТЬСЯ ЩОЙНО З’ЯВЛЯТИМЕТЬСЯ МОЖЛИВІСТЬ ДОФІНАНСОВУВАТИ ЙОГО ПОТРЕБИ
– У продовження теми забезпечення сектору безпеки та оборони обговорімо детальніше цей пункт у головному кошторисі країни. Верховна Рада 3 листопада ухвалила Закон "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Видатки на національну безпеку та оборону становлять фактично половину всього бюджету – 1 трлн 141 млрд грн. На вашу думку, цього достатньо для повноцінного фінансування армії?
– Давайте об’єктивно. По-перше, зараз ситуація в економіці держави дуже складна. По-друге, зрозуміло, що під час війни головне завдання держави – це забезпечення Сил оборони. По-третє, логічно, що ми багато в чому залежимо від допомоги міжнародних партнерів, яка скеровується на всі напрями, окрім оборони, адже це забороняється їхнім та нашим законодавствами.
Механізм дуже простий. Будь-який бюджет – це прогноз. Кабінет Міністрів, зокрема Міністерство фінансів, формує прогноз видатків та доходів. Грубо кажучи, практично все, що буде зібрано у вигляді податків і зборів, спрямовуватиметься на оборону. Достатньо цього чи недостатньо – це складне запитання. Чесна відповідь така: практично все, що надходитиме до бюджету, виділятиметься на потреби оборони. Решта – компенсуватиметься за рахунок інших джерел, у першу чергу, зовнішньої допомоги – позик, кредитів, безповоротної фінансової допомоги.
Звісно, Збройні Сили потребують більше, але більше нема де взяти. Логічно, що до бюджету вноситимуться зміни. Ніхто не може точно передбачити нових потреб. Техніка виходитиме з ладу, вражатиметься ворогом, відтак знадобляться кошти на ремонт, відновлення, закупівлю нового озброєння. Можлива додаткова мобілізація особового складу – це додаткові видатки. Люди мають бути вдягнені, забезпечені, оснащені, навчені, озброєні, мусять отримувати зарплатню та бойові.
Коли ухвалювали проєкт оборонного бюджету, ми усвідомлювали, що він змінюватиметься впродовж року. Зрозуміло, що затверджена цифра – неостаточна. Цей бюджет збільшуватиметься, як тільки з’являтимуться нові можливості дофінансовувати оборонний сектор.
– Чи варто очікувати підвищення заробітних плат військовослужбовцям наступного року?
– У бюджеті реально немає можливості підвищення заробітних плат. До речі, нагадаю, що військовослужбовці, які виконують бойові завдання, отримують додаткову грошову винагороду. Навіть ця виплата – достатньо серйозне навантаження для бюджету, а кількість військових, які її отримуватимуть, тільки збільшуватиметься. Крім цього, на превеликий жаль, будуть нові поранення, нові втрати і відповідно додаткові виплати…
У зв’язку з цим, не думаю, що зараз існує реальна можливість для збільшення базової заробітної плати.
ПРОЦЕС ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИЛ ОБОРОНИ ВСІМ НЕОБХІДНИМ НА ЗИМОВИЙ ПЕРІОД ТРИВАЄ, ПОПРИ ТРУДНОЩІ
– Зараз Україну захищають близько одного мільйона людей. Ви також зазначили, що ця кількість може збільшитися. Уже холодно, а незабаром зима… Наскільки держава готова забезпечити військових усім необхідних у зимовий період?
– Ми почали обговорювати та контролювати питання речового забезпечення та забезпечення паливом Збройних Сил України і загалом Сил оборони на осінньо-зимовий період ще влітку.
Труднощі існують. У чому вони полягають? Перша проблема: чисельність Сил оборони постійно збільшувалась, відповідно збільшувалась потреба в уніформі, засобах індивідуального захисту. При цьому завжди на складах має бути додатковий запас на випадок непередбачуваних ситуацій.
Друга проблема: частина підприємств, яка могла б забезпечити військовослужбовців, зруйнована внаслідок бойових дій, частина релокована і не встигла набрати відповідні оберти, частина залишилась на тимчасово окупованих територіях. Це об’єктивні труднощі, через які певний відсоток замовлень, наприклад щодо пошиття одягу, здійснюється за кордоном. Іншого вибору немає. Україна не може власними силами забезпечити таку велику кількість людей необхідним одягом. Якщо не помиляюся, повний комплект форми – це близько 80 предметів.
Третя проблема: ускладнення логістики. Не працює авіасполучення, обмежене морське сполучення – ми не можемо приймати кораблі у своїх портах через війну, тому вони заходять у порти сусідніх країн, а вже до України продукція йде суходолом. Логістика ускладнена, це потребує додаткового часу.
Четверта проблема: великий обсяг замовлень. Навіть потужні підприємства, у тому числі закордонні, не завжди можуть повністю виконати контрактні зобов’язання у встановлені терміни.
П’ята проблема: іноді не завжди вдається вчасно, оперативно та безпечно доправити все необхідне до тих військових частин, які знаходяться на лінії бойового зіткнення.
Потрібні продумана логістика, чималий проміжок часу і певна кількість транспортних засобів.
Це об’єктивні проблеми, хоча, безумовно, є й суб’єктивні, пов’язані із людським фактором.
Однак можу запевнити, що оборонний комітет постійно тримає цю ситуацію на контролі. Ми регулярно заслуховуємо щодо цього питання представників Міністерства оборони та Збройних Сил. Постачання триває. Воно ритмічне. Суттєвих відхилень від контрактних зобов’язань немає, проте певні проблеми наявні. Нам повідомили, що до настання серйозних холодів усі військовослужбовці будуть забезпечені всім необхідним.
Я періодично буваю на фронті на різних ділянках, у різних частинах. Можу сказати, що ситуація нерівномірна. Наприклад, є військові, які вже зараз забезпечені всім необхідним, є ті, які частково, а є ті, які недостатньо. Про кожен такий випадок ми сигналізуємо, намагаємося якомога швидше розв’язати наявні проблеми.
Чесно кажучи, проблеми є, але я би не сказав, що вони мають системний та масштабний характер. За попередньою інформацію, першочергові потреби переважної більшості лінійних бригад, які безпосередньо виконують бойові завдання, забезпечені.
– А що зі збройним забезпеченням? Оборонні закупівлі, постачання від міжнародних партнерів регулярно відбуваються? І загалом – на нинішньому етапі ведення бойових дій наявного озброєння вистачає?
– Це теж дуже складний процес. Як це формується? Генеральний штаб формує всі потреби Збройних Сил – від речового забезпечення до отримання боєприпасів, озброєння. Ця цифра щодня корегується, бо щось втрачаємо, а щось отримуємо.
Раніше це відбувалося простіше, бо щоденних жорстких боїв не було і відповідно ці потреби було легше розпланувати, забезпечити фінансування, відбувався детальний контроль над дотриманням контрактів. Сьогодні відповідна система є оперативною та відбувається в дещо спрощеному та пришвидшеному режимі. Проте є проблема, яка полягає в тому, що наразі оборонно-промисловий комплекс України не здатен повністю виконувати ті завдання, які виконував до повномасштабного вторгнення російської федерації. Зокрема, через це ми зараз набагато більше залежимо від міжнародних партнерів.
Логіка така: військові формують потребу, визначають пріоритети, а потім уже партнери визначають, що вони зможуть надати оперативно, який час потрібен на виробництво, або розконсервацію, технічне обслуговування. Також відбуваються певні процеси, пов’язані з навчанням особового складу, особливо, коли йдеться про нові системи озброєння. Власне, для цього створено «Рамштайн». Він формує пріоритетність, забезпечує безперебійність і логістику цього процесу, тому що є ще одна проблема – усе треба доставити спочатку в Україну, а потім до військових, і бажано уникнути уражень з боку ворога, бо він полює за цим. Процес дуже складний, але він відбувається настільки ефективно, наскільки дозволяють обставини. Процес безперебійний. Обсяги та якість озброєння поступово збільшуються.
Однак говорити про те, що ЗСУ забезпечені всім необхідним, не можна. Є об’єктивні складнощі. Більшість нашого озброєння все ще радянського зразка. Вони потребують відповідних боєприпасів. Наші запаси вичерпуються. Кількість країн, які можуть нам це постачати, зменшується, бо в них так само вичерпуються запаси. Потреба в цих боєприпасах щоденна і дуже висока. Українська влада максимально намагається вирішити всі проблеми, пов’язані з постачанням озброєння, та пришвидшити цей процес, але він дуже складний.
– Складний, але все-таки безперебійний?
– Так, процес постачання озброєння і боєприпасів системний, ритмічний, але є низка об’єктивних проблем. Наприклад, якихось виробів немає в наявності, якісь певні країни поки не готові постачати, передачу деяких видів озброєнь гальмуються з політичних чи безпекових міркувань окремих держав, якісь вироби потребують виготовлення, якісь треба зняти з баз зберігання і передати, до того ж потрібно навчити працювати наш персонал. Це складний багаторівневий процес. Особливих прогалин немає, але складнощі, безумовно, є.
УКРАЇНА МАЄ МОЖЛИВОСТІ ЗВІЛЬНИТИ ХЕРСОНЩИНУ В ОСЯЖНОМУ МАЙБУТНЬОМУ
– Розкажіть, яка нині ситуація на фронті. Де тривають найжорстокіші бої?
– Ситуація абсолютно різна. На Запорізькому напрямку переважно артилерійські дуелі та позиційні бої. Там немає суттєвого просування ані з нашого, ані з ворожого боку. У напрямку Сватове-Кремінна триває просування українських військових, але воно недостатньо швидке, тому що ворог намагається побудувати нову систему укріплень і тому періодично контратакує, аби збити наш наступ. На Херсонському напрямку відбувається стабільний тиск на російські війська. Там немає швидкого просування, але це обумовлено об’єктивними причинами. На відміну від росіян українські військові не намагаються атакувати укріплені райони, щоб не нести великі втрати. Усе відбувається повільніше, ніж нам би хотілося, але абсолютно логічно.
Що там відбувається? Вражаються російські системи комунікації, лінії зв’язку, центри управління, склади боєприпасів, щоденно вибивається техніка, щоб зменшити кількість засобів ураження і втрати серед особового складу ЗСУ під час безпосередньо масованого наступу. Більше того, там триває охоплення. Українські Збройні Сили намагаються поступово з різних боків охопити територію, щоб створити умови для оперативного оточення і зробити цю операцію максимально ефективною.
Головне – перериваються лінії постачання. Так, на Півдні достатньо велике вороже угруповання, але воно обов’язково буде в повному оточенні, тому що можливостей швидкого перекидання особового складу та озброєння у росіян дуже мало. Війська рф лише частково використовують суттєво пошкоджений Антонівський міст. Він експлуатується, але в обмеженій кількості, тобто забезпечити ритмічне, стабільне постачання через нього практично неможливо. Те саме стосується дамби Каховської ГЕС, яка теж пошкоджена. росіяни змогли частково відновити пошкодження, але використовується вона дуже обмежено. Також вони використовують понтонні переправи, які так само перебувають під українськими обстрілами. Загалом – цих комунікацій недостатньо для безперебійного постачання всього необхідного. На Півдні, в принципі, усе складається на нашу користь, але більш повільно, ніж хотілося би. росіяни зосередили там велике угрупування, значну частину якого складають військовослужбовці повітряно-десантних військ – одні з найбільших умотивованих та кваліфікованих представників російської армії, тому просто атакувати в лоб неефективно, нелогічно, а в майбутньому може призвести до великих втрат і зриву наступальної операції.
Що стосується Донецького напрямку, на ньому ситуація складніша, особливо в районах Бахмуту, Соледара. Там війська рф не просуваються з великою швидкістю, але намагаються тиснути.
Це один із небагатьох напрямків, де у росіян все ще залишається певна перевага у вогневих засобах. Наскільки мені відомо, на інших напрямках ми здобули паритету, а на деяких ділянках навіть перевагу за рахунок більш ефективного використання нового, сучасного озброєння. Однак на Донецькому напрямку ворог зосередив велику кількість вогневих засобів. Таким чином йому вдається створити високу щільність вогню, яка дозволяє штурмовій піхоті просуватися. Просуваються вони дуже повільно і з величезними втратами. Проте, я думаю, оскільки росіянам потрібні бодай якісь перемоги, кількість втрат їх не дуже обходить. Суттєвих змін на цьому напрямку немає. Незначне просування з їхнього боку не дає підстав говорити про обвал лінії фронту.
– Щодо Херсонщини. Наскільки реально до настання лютих морозів звільнити цей регіон?
– Відомий військовий теоретик Клаузевіц казав, що військова справа – достатньо нескладна річ і їй можна легко навчитися, але складно воювати. Будь-який прогноз на війні дуже умовний. Складно прогнозувати, коли можна буде звільнити Херсонщину, бо це залежить від величезної кількості чинників та обставин, у тому числі від погодних умов, але не тільки від них.
Безумовно, у нас є всі підстави та можливості, щоб в осяжному майбутньому звільнити Херсон і прилеглий район, але, наскільки швидко це відбудеться, чи відбудеться це до кінця року, я би не ризикнув прогнозувати.
Більше того, українські військові довели свою ефективність і під час настання холодів. Насправді, як показала ця війна, можна проводити активні бойові дії і в лютому, і в березні. Для військових найбільша біда – це навіть не зима, а осінь та весна, бо ґрунт стає в’язким, що є великою проблемою для техніки. Звісно, це уповільнює, але це не означає, що з настанням дощів або холодів зупиниться наступ.
Ще раз повторю – з огляду на обставини у нас є всі підстави в осяжному майбутньому, цілком імовірно, що до кінця року, можливо, навіть упродовж лічених тижнів чи навіть днів звільнити Херсон і правобережну частину Херсонської області, але це залежатиме від великою кількості обставин. Від забезпечення пальним, від забезпечення боєприпасами, від втрат, від ефективності окремих підрозділів. Від того, як довго росіяни готові протистояти нашому тиску.
На це впливає багато чинників. Прогнозувати конкретні дати не ризикну, бо це – війна. Вона спростовує прогнози. До речі, ця війна так само спростовує багато прогнозів, як негативних, так і позитивних.
– Як ви розцінюєте заяви російського військового керівництва щодо “відведення військ” з Херсона на лівий берег Дніпра?
– Втеча російських загарбників на лівий берег Дніпра – це вимушений крок, на який вони були приречені після послідовної та успішної роботи Збройних Сил України.
Після того, як ЗСУ почали знищувати логістику ворогів, у них залишилося тільки два варіанти: або спробувати втекти, або загинути.
Насправді російські військові запитували у командування дозвіл на передислокацію, як вони це називають, а фактично на втечу на лівий берег Дніпра, з літа, коли українські військові почали знищувати шляхи постачання озброєння. путін дуже довго вагався, бо це великий ляпас для нього. Нагадаю, що Херсон – єдиний обласний центр, який росіянам вдалося окупувати від початку повномасштабної війни. Однак допустити загибель величезного військового угрупування було би нелогічно з його боку.
Це дуже велика перемога і військова, і політична. Я сподіваюсь, що це позначиться на подальшому розвитку війни.
– А Запорізький напрямок? Ви сказали, що там стабільний фронт… Перспективи переходу до контрнаступу з боку Збройних Сил України спостерігаються?
– Про це краще знає Генеральний штаб ЗСУ. Я можу лише сказати, що рано чи пізно нам доведеться переходити до наступальних дій. Ми мусимо звільнити всі українські території. Коли це відбудеться, наскільки швидко? Це складне запитання.
Не варто забувати, що війна передбачає перегрупування та передислокацію військ, резервів, сил і засобів. Умовно кажучи, якщо ворог тисне на якомусь із напрямків, оперативні резерви з більш стабільної ділянки перекидаються туди, де вони потрібніше. Навіть коли ми накопичуємо певні резерви, плануємо наступальні операції, війна може внести корективи, змусивши спрямовувати ресурси на інший напрямок. Коли відбудеться контрнаступ на Запорізькому напрямку, невідомо. Сподіваюсь, що це відбудеться якомога швидше. Нагадаю, що росіяни чекали там масованого наступу ще на початку осені. Він із певних причин не відбувся, але це не означає, що ми не збираємося звільняти Запорізьку область.
Ситуація там складна. Мій колега по комітету колишній командувач ДШВ генерал Забродський припускає, що російське командування може в осяжній перспективі створити на Запорізькому напрямі нове потужне ударне угруповання. Тому, можливо, найближчим чамом українські військові зараз більше дбатитмуть про укріплення власних позицій. Із поступовим переходом до наступу, коли для цього настане потрібний момент.
рф НАМАГАЄТЬСЯ ЗНИЩИТИ КРИТИЧНУ ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ, ЩОБ СТВОРИТИ ПАНІКУ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ТА ПРИМУСИТИ ВЛАДУ ДО ПОСТУПКІВ
– На початку жовтня російські війська фактично змінили тактику ведення війни – почали активно обстрілювати критичну інфраструктури України. За останніми даними вже пошкоджено близько 40% енергетичних об’єктів держави. Що робить держава, аби запобігати цьому?
– Перший і надважливий крок, до якого вдається держава, це необхідність посилення протиповітряної оборони. Ворог розраховував, що знищить усю нашу систему протиповітряної оборони за лічені дні. Скоро буде рік від початку повномасштабної війни, а наша система протиповітряної оборони працює, хоча й, безумовно, зазнає втрат.
Є певні проблеми з посиленням цієї оборони. Зараз нявні позитивні зрушення. Як відомо, Україна отримала NASAMS та Aspide. Наскільки я розумію, найближчим часом отримаємо Hawk. Обговорюється також питання отримання сучасних комплексів SAMP/T, які дозволяють збивати повітряні цілі на відстані 100 км й перехоплювати балістичні ракети.
Додаткова загроза – можливе отримання росіянами від Ірану балістичних ракет. Балістичні цілі нашій системі ППО збивати достатньо важко. Водночас російський запас ракет поступово зменшується. У них набагато менше можливостей для відновлення цього запасу. Вони їх відновлюють, але недостатньо швидко. Якщо ж рф все-таки отримає від Ірану додатковий запас балістичних ракет, це будуть нові загрози та ризики.
Багато що залежатиме від того, наскільки швидко ми отримаємо системи ППО, як швидко вони будуть заведені у «спільний контур». Якщо це все буде зроблено оперативно й ефективно, ми зможемо захистити українське небо, але ризик величезний.
– Чого очікувати від ворога далі? Яка ймовірність того, що терористичні атаки критичної інфраструктури продовжуватимуться?
– Бити по інфраструктурі – цинічний, проте, на жаль, цілком логічний крок із боку росіян. Їм не вдається здобувати відчутних, ефективних перемог на полі бою, тому вони використовують найбільш доступний для себе метод – за допомогою озброєння, яке може працювати на велику дальність, намагаються нищити українську критичну інфраструктуру.
Зокрема, це робиться для того, щоб спробувати викликати паніку серед населення, спровокувати нові міграційні процеси, змусити владу розпочати переговори і піти на якісь поступки. Це не спрацьовує. Упевнений, що й не спрацює, але в них є такий намір. І я не бачу, щоб вони від цього наміру відмовилися.
Зверніть увагу, удари по території України відбуваються щодня, але масовані – з певною періодичністю, коли їм вдається визначитися з цілями і накопичити необхідну кількість засобів ураження.
До цього однозначно потрібно готуватися. Як мені відомо, служби, які займаються відновленням пошкодженої критичної інфраструктури, працюють цілодобово. Паралельно з цим влада налагоджує постачання з-за кордону всього необхідного для ремонту й відновлення. Цей процес не переривається. Влада формує плани із забезпечення населення необхідними критичними ресурсами та навіть можливої евакуації у разі критичної ситуації. Щиро сподіваюсь, що нам вдасться захистити об’єкти критичної інфраструктури і до евакуації великих населених пунктів не дійде. Хоча передбачати, що цього не станеться, достатньо важко.
НЕМАЄ СЕНСУ ПРОГНОЗУВАТИ ТЕРМІНИ ВСТУПУ УКРАЇНИ В НАТО ДО ЗАВЕРШЕННЯ АКТИВНИХ БОЙОВИХ ДІЙ
– У контексті безпеки та оборони, безумовно, надважливий фактор – НАТО. Наприкінці вересня Україна подала заяву на членство в Альянсі за пришвидшеною процедурою, тобто без виконання ПДЧ за досвідом Фінляндії та Швеції. Такий сценарій вступу до НАТО реальний для України?
– План дій щодо членства в НАТО не є обов’язковим для інтеграції в Альянс. Можна стати членом НАТО без отримання ПДЧ. Чи буде вступ України до Альянсу прискореним – важко сказати, тому що ми поки що не отримали від західних партнерів чіткої відповіді щодо цього. Вони вкотре підтвердили, що раді нас бачити, але конкретні часові межі та формат приєднання досі не визначений остаточно.
Чи буде вступ України відбуватися за досвідом Фінляндії та Швеції – не думаю. Все-таки Фінляндія та Швеція, попри нейтральність, були інтегровані в європейську систему, зокрема і безпекову, набагато більше і краще, ніж Українська держава. Насправді у них значно менше складнощів на шляху до вступу – фактично лише політичні. Йдеться про позицію Туреччини та Угорщини.
Що стосується сумісності України з НАТО. Є три критерії. Перший – військова сумісність. Я думаю, що ми майже повністю відповідаємо цьому критерію. Багато необхідних кроків було зроблено протягом останніх років, а зараз, коли ми в прискореному темпі отримуємо західні зразки озброєння, дуже швидко навчаємося та ефективно застосовуємо, в принципі, іспит щодо військової сумісності складений.
Другий – реформи, які має пройти Україна. Зокрема, вони стосуються системи управління військами, реформування механізму тилового забезпечення, системи оборонних закупівель. Ми розпочали цей шлях, розвивали його, але зараз він частково поставлений на паузу, тому що певні речі неможливо реформувати в умовах війни. Деякі процеси навпаки об’єктивно прискорилися, тому що без них не можна ефективно забезпечувати потреби війська, але деякі для доведення до логічного завершення потребують мирного часу. Наприклад, система оборонних закупівель може бути остаточно відреформована лише по завершенні бойових дій.
Третій – політичний блок. НАТО – це не тільки військовий блок, це військово-політичний союз. Вимоги, які висувають до країн-кандидатів на членство в Альянсі потребують певних законодавчих змін. Усе відбувається поступово. Цей процес іде в плановому режимі, не гальмується і не прискорюється. Багато в чому ці вимоги у НАТО та Європейському Союзі сумісні, що спрощує нам життя, бо можемо одночасно їх реалізовувати. Процес триває. Не сумніваюсь, що ми відповідатимемо цим критеріям. Але говорити про конкретні терміни приєднання України до НАТО до завершення активних бойових дій, на мій погляд, передчасно.
– На вашу думку, Україна готова до членства в НАТО?
– Я думаю, що Україна дуже скоро буде готовою остаточно. Однак значній частині критеріїв ми вже відповідаємо, Думаю, що процес швидкої інтеграції України в НАТО є цілком об’єктивним.
Ангеліна Страшкулич, Київ
Фото Володимира Тарасова