Винні в агресії мають понести наслідки

Винні в агресії мають понести наслідки

Укрінформ
Існують злочини, які не підлягають цілковитому прощенню і про які ніколи не можна забувати

Час не звільняє злочинця від обов’язку спокутувати провину. Навіть якщо здається, що його злочинам важко підбити підсумок.

У мене складається враження, що громадяни не всіх держав західної Європи вповні розуміють масштаб трагедії, якою для Польщі стала Друга світова війна. Із західної перспективи на цей конфлікт можна дивитися як на низку битв, перекидання військ і рішень політиків. Для нас вона є передовсім низкою злочинів, жорстокості і руйнації, назавжди втрачених шансів розвитку.

Друга світова війна з самого початку була холоднокровно запланована як злочин, метою якого була фізична ліквідація цілих народів, нищення цілих держав.

Війна, звісно, всюди принесла смерть і руйнацію. Однак у східній Європі цей страшний час був стократ гіршим, ніж у Франції, Бельгії, Нідерландах чи Данії. Хоча нині це важко собі уявити, три покоління тому нацистська Німеччина відмовила полякам у праві на життя, визнала нас расою рабів, на яких можна безкарно проводити жахливі експерименти й чинити злочини.

Расові упередження, почуття вищості й колоніальні амбіції Третього Райху призвели до найбільшої трагедії в історії моєї країни, перекреслили шанси і сподівання усього народу. Наслідки цієї війни Польща долає досі. І долатиме ще довго після того, як від нас підуть останні наочні свідки того нелюдського часу.

Відповідно до німецького генерального плану «Ост» більшість поляків мала бути екстермінована, а невелику частину збиралися перетворити на рабів, безкоштовну робочу силу. Цей злочинний план втілювали в життя з першого дня Другої світової війни. Уже перші бомби, які 1 вересня 1939 року о 4:40 упали на Польщу, були спрямовані не на військові об’єкти, а на лікарню і житлові будинки безборонного міста Велюнь. Німці скинули на тихе, спляче місто 380 бомб загальною масою 46 тонн. Це був садистський, страшний геноцид.

Уже в перші дні Вермахт і допоміжні підрозділи, що складалися зі звичайних німців, живцем палили беззахисних дітей і жінок.

На відомому фото з вересня 1939 року американський фотограф Жульєн Брайан зафіксував, як 12-річна дівчинка, Казімєра Костевич, голосить над тілом своєї не набагато старшої сестри Анни, застреленої німецьким солдатом.

Таких дітей, які оплакували своїх батьків, братів і сестер, друзів, були в Польщі мільйони. У цей же час мільйони батьків через цю війну оплакували своїх дітей. Це була пекельна різанина — ще й різанина, яку німці чинили великою мірою проти звичайних, невинних цивільних.

Реальність Польщі в окупації — це безперервні злочини, вбивства цивільного населення, масові розкрадання польського майна, викрадення понад 500 тис. картин, скульптур та інших творів мистецтва. Десь у якомусь німецькому домі чи садибі досі висить портрет юнака Рафаеля Санті.

Реальність Польщі в німецькій неволі — це перетворення цілих міст на руїни, нищення культурних і релігійних об’єктів, облави на вулицях, показові екзекуції, медичні експерименти на в’язнях і військовополонених, викрадання дітей у батьків (так було викрадено щонайменше 200 тис. дітей) і відправка їх углиб Райху з метою «германізації». Зрештою — створення на польських землях страхітливої машини смерті: концентраційних таборів.

Злочинні акти насильства були детально сплановані, вони мали свої назви. Акції «Інтелігенція», «Ексгумація» чи «Надзвичайна акція умиротворення». Це все організовані операції, спрямовані проти еліти польського народу — професорів, юристів, лікарів, інженерів, учителів і архітекторів. Лише під час операції «Танненберґ» у перші місяці війни німці вбили близько 55000 польських громадян, серед яких були чиновники усіх рівнів, місцеві активісти, вчителі, поліцейські й представники багатьох інших професій, важливих для організації держави. Протягом 6 років було вбито понад 5,2 мільйони громадян моєї країни, а кількість населення зменшилася близько на 12 мільйонів.

Кінець війни Польща зустріла з повністю знищеною економікою і промисловістю, зі сплюндрованими містами.

Що ж спіткало тих, хто увесь цей час сіяв у Польщі терор? Вони часто самі ставали місцевою елітою, жили в достатку, уникаючи будь-якої відповідальності за скоєні злочини. Як, скажімо, Гайнц Райнефарт, один із катів Варшавського повстання, який після війни став бургомістром міста Вестерланд на відомому острові Зюльт, а потім став членом ландтаґу в Шлезвіґу-Гольштайні. Гайнц Райнефарт — це лише один із численних прикладів, чим насправді завершилася Друга світова війна. Вона завершилась великою несправедливістю. Така правда, найкривавіша війна в історії світу так і не дочекалася покути.

Тому сьогодні ми порушуємо питання репарацій, питання відшкодування за німецькі злочини проти польського народу і польських громадян. Злочини, які ніколи не можуть бути просто забутими. З думками про справедливість та гідність жертв ми приготували «Рапорт про втрати Польщі унаслідок німецької агресії та окупації під час Другої світової війни 1939-1945 років». Цей тритомний звіт — результат понад чотирирічної роботи спеціально скликаної групи експертів. Це рахунок украденого майбутнього.

Урок, який ми маємо засвоїти після Другої світової війни, звучить так: забуті, неописані, незасуджені й непокарані злочини можуть бути лише провісниками наступних. Адже воєнні злочини нині відбуваються на очах усієї Європи — їх здійснюють російські війська проти українського народу. Сучасні варвари повинні знати, що не уникнуть відповідальності за свої злочини — геноцид, нищення й грабунки. Вони повинні бути свідомими, що справедливість неминуче настане.

Німеччина багато років притримувалася позиції, що тема воєнних репарацій давно закрита. Проте лише нещодавно Німеччина прийняла рішення про відшкодування етнічним групам гереро й нама за геноцид у Намібії, скоєний понад сто років тому. Через майже 50 років Німеччина погодилась також виплатити відшкодування родинам жертв терористичних замахів проти ізраїльських спортсменів під час Олімпіади в Мюнхені. Не має значення, минуло після злочину 10, 50 чи 100 років. Важливо те, чи він був спокутаний.

Кожна дискусія про репарації повинна враховувати також ці жести німецької влади. Жертви німецької тоталітарної воєнної машини заслуговують такої ж шани й пам’яті, як і жертви колоніалізму чи тероризму. Через неймовірний масштаб руйнації, яких зазнала Польща в 1939-1945 роках, відшкодування втрат — це процес, розтягнутий на роки.

Після Другої Світової війни ми щороку говоримо «ніколи знову», але попри це відшкодування для польського народу так і не було. В екзистенційному сенсі ці втрати неможливо оцінити чи компенсувати. Адже хто може порахувати ціну людського життя? Тут рахунок злочинцям може виставити лише історія. Однак є ще відповідальність суспільств і держав. Цю відповідальність цілком можна виміряти й порахувати. Ми віримо, що ця відповідальність за скоєні кривди є фундаментом для будівництва спільного майбутнього між народами. Неможливо дивитися у майбутнє без правди про минуле. Ми повинні і хочемо йти далі. Але єдиний шлях, який веде нас уперед, це шлях правди. Я сподіваюся, що саме на нього ми ступаємо.

Сподіваюся, що таким чином нам вдасться перегорнути одну з найтемніших сторінок історії Польщі, Європи та світу.

Матеуш Моравецький, Прем'єр-міністр Республіки Польща

Оригінал тут: сайт польського уряду

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-