Мас-медіа і війна: відшкодування втраченого – справедливе і неминуче

Мас-медіа і війна: відшкодування втраченого – справедливе і неминуче

Укрінформ
Якими шляхами й способами цього досягти?

Внаслідок російської агресії Україна зазнала і продовжує зазнавати величезних втрат. Насамперед непоправних людських. Також і економічних – фінансових, інфраструктурних, майнових. Знищуються або зазнають руйнувань промислові підприємства, об’єкти соціальної сфери, оселі. У цьому ряду також і втрати української інформаційної сфери, ЗМІ. Вони так само болючі. І по-своєму відчутні для суспільства, адже руйнування інформаційних ресурсів, окрім прямих втрат, порушує і фундаментальне право людей отримувати оперативну й правдиву інформацію про події. 

Українські втрати – матеріальні та інші –  з тривалістю війни множаться і про їхній сукупний вимір можна буде вести мову вже після припинення бойових дій. Однак оцінювання завданих росіянами збитків і шкоди, як і порушення питання про їх компенсацію, має бути на порядку денному вже нині. 

Напрями визначення шкоди і збитків

Кабінет Міністрів України затвердив «Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації», який з наступними змінами і доповненнями набув чинності від  20 березня 2022 року. Згідно з ним намічено  напрями визначення шкоди і збитків. Є там і такі, що прямо чи дотично стосуються, або можуть стосуватися, журналістської діяльності. Так, передбачено оцінювання втрат, а так само витрат на відновлення, телекомунікаційних мереж і зв’язку; громадських та адміністративних  будівель, до яких можуть належати і приміщення редакцій; економічних втрат підприємств а також упущеної ними вигоди від неможливості чи перешкоджання у провадженні господарської діяльності. Йдеться, звісно, також і про людські втрати. Окрім смерті та каліцтва, серед основних тут і втрата місця проживання –  стосується це все, на жаль, також і працівників мас-медіа.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, українські юристи запропонували згрупувати осіб, права яких були порушені внаслідок російської воєнної агресії. До окремих груп пропонується включити тих, хто потерпів у результаті невибіркового застосування зброї; кому завдано моральної шкоди внаслідок порушення права власності;  моральної шкоди через ушкодження здоров’я – повної, часткової або тимчасової непрацездатності;  моральної шкоди внаслідок вимушеного залишення місця проживання, втручання в особисте та приватне життя (тут правники пропонують розрізняти осіб, що перебувають під окупацією, проживають у місцях застосування зброї, вимушено переселилися в інші райони України чи покинули Україну після початку бойових дій); моральної шкоди внаслідок втрати права на звичні та безпечні умови життя, доступу до праці, зокрема за здобутими спеціальностями і на довоєнних посадах.

Запропонований поділ є до певної міри умовним, адже та сама особа може одночасно належати до різних груп постраждалих. У таких випадках потерпілим, які звертатимуться, ймовірно, за компенсаціями, правники пропонують плюсувати  вартість заподіяних тим шкоди і збитків.

Необхідна умова – документування злочинних дій агресора

Відшкодування втраченого внаслідок збройної агресії росії – справедливість, яка повинна настати безумовно, – має, втім, і свої складники шляху, яким потрібно пройти.

рашистський удар по київській телевежі
рашистський удар по київській телевежі

Передусім йдеться про детальне документування (фіксацію) злочинних дій агресора і спричинених збитків, без чого формування у майбутньому обгрунтованих претензій до відповідача, доказування злочину і встановлення належних фактів буде проблематичним.

Ракетний удар по телецентру в Рівному
Ракетний удар по телецентру в Рівному

Оптимально, коли є можливість задокументувати (у різний спосіб – письмово, на відео, фото) завдання збитків і шкоди одразу після вчинення злочину із зазначенням дати, часу й місця події. Приміром, руйнування редакційного приміщення, пошкодження чи вилучення обладнання, автотранспорту, іншого майна, травмування співробітників та ін. Важливими є також фіксація відомостей про учасників та інших свідків події, які згодом зможуть особисто чи по-іншому підтвердити її наслідки, а також засоби подальшої можливої комунікації з такими особами. 

Якщо документування через різні обставини не було зроблено одразу (у випадках, припустимо, силового захоплення редакцій періодичних видань у Донецьку 2014 року чи під час розстрілів росіянами населених пунктів вже 2022 року, коли було, звісно, не до фіксування), то це варто робити через пізніший опис втраченого тими, хто зазнав збитків. Попри втрату «прямих» свідчень, речових доказів, які можуть бути знищені окупантами, це також є важливим для подальшого позову і оцінювання завданої шкоди. 

Необхідним (бажаним) для обгрунтування претензії є так само документальне підтвердження права власності на те чи інше майно, що було втрачене або стало недоступним внаслідок агресії.  Проте, зважаючи на реальні обставини, відсутність таких документів, як свідчить судова (у тому числі міжнародна) практика, найшвидше не стане причиною відмови у прийнятті можливого позову.  

Біль моральних травм

Окремою темою є відшкодування моральної шкоди тим, хто на окупованих територіях зазнав знущань і принижень, що призвело до психологічних  травм, хто позбувся права на професійну діяльність, вимушено покинув свою домівку, став біженцем, що так само стало причиною моральних страждань. Щоразу це індивідуальні історії, однак вони мусять бути зафіксованими. 

Концептуальним, на наш погляд, є і оцінювання дій країни-агресора, мас-медіа, окремих російських (та й вітчизняних) журналістів у питаннях пропаганди війни, цілеспрямованої підготовки і сприяння агресії, скоєння злочинів проти України та українців.  Такий аналіз і класифікація – справа, безумовно, правників, однак також і професійної спільноти. 

Зібрали, зафіксували, а що з тим робити?

Нині створено різні інформаційні ресурси, де консолідуються повідомлення про вчинення злочинів росії в Україні. Є такі  платформа, скажімо, в Генеральній прокуратурі України (warcrimes.gov.ua), існують і міжнародні ресурси, як ось міжнародного кримінального суду в Гаазі. Виникають і найрізноманітніші громадські ініціативи, що декларують завдання документування російських злочинів. Проте справа потребує наразі, як бачиться, саме цехової координації, створення єдиної спеціальної бази документування злочинів саме в національному інформаційному просторі, проти українських мас-медіа та окремих журналістів. Такий спільний реєстр міг би бути створений за погодженням на майданчику однієї з громадських професійних організацій – не має значення якої, котра згодом стала б, можливо, суб’єктом колективного позову про відшкодування збитків і шкоди, заподіяних українським журналістам, що, на думку фахівців, є найбільш ефективним кроком. 

Джерела власне відшкодування збитків і шкоди можуть бути різними. Звісно, можна порушувати питання, як у нас це полюбляють інколи, про допомогу мас-медіа, що потерпіли чи потерпають, від держави, тобто українського суспільства. Скажімо, через створення тих чи інших національних цільових програм, фондів допомоги в тому числі міжнародних  тощо. Можна претендувати на своє місце, напевно, і в кошторисі Трастового фонду для відновлення України після війни, створення якого підтримали на самітах високого рівня – ЄС, «Групи семи» та НАТО – у березні 2022 року.

Проте ці опції не зовсім, як бачиться нам, коректні. Українські журналісти, що зазнали втрат, мусять і мають право вимагати безпосередніх компенсацій насамперед за рахунок агресора – коштів, що будуть отримані від конфіскованого майна росії. У поміч тут знову ж таки уже напрацьовані правові документи, зокрема Закон України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності російської федерації та її резидентів» від 3 березня 2022 року. Варто претендувати і на арештовані кошти рф та її олігархів за кордоном, доля яких має бути вирішена, сподіваємось вже невдовзі, на користь України на підставі міжнародного права, рішень міжнародних чи національних демократичних судів. Фактично репарації можуть бути як у грошах, так і у матеріальному еквіваленті, що також є, на наш погляд, привабливим. Адже ті самі конфісковані в росіян, приміром, приміщення чи інформаційна інфраструктура, можуть бути використані для, скажімо, розбудови діяльності українських медіа за кордоном та ін.

***

Тож, підсумуємо. Українські мас-медіа, журналісти, як також інші громадяни, установи, підприємства та організації, що потерпіли і потерпають унаслідок збройної агресії росії проти України, потребують нині допомоги і мають право на відшкодування завданих їм збитків і шкоди. Для захисту порушених прав та інтересів потрібні спрямовані дії й гуртування журналістів, використання усіх можливих правозахисних засобів та інституцій, об’єднання зусиль журналістів і журналістських спільнот. 

Існують, зазначимо, і правові механізми групового позову від неурядових організацій. Це, скажімо, досить поширений у зарубіжній юриспруденції так званий Clacc action, що обумовлює право громадських об’єднань захищати порушені права своїх членів. Є теоретичне розуміння такого підходу і в українських правників. Важливим у досягненні бажаного є і створення відповідної міжнародної опінії, лобістська допомога українським журналістам зарубіжних колег, міжнародних журналістських організацій. Разом результату досягти легше! Результатом же у нашому випадку і є декларована справедливість!

Юрій БОНДАР, член правління Національної спілки журналістів України і правління Київської організації НСЖУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-