Про чуйність і відвагу Марини Шумейко

Про чуйність і відвагу Марини Шумейко

Укрінформ
У жахливих умовах окупації вона врятувала кілька десятків домашніх тварин

Марину Шумейко мої земляки та  користувачі місцевих груп соцмережі Фейсбук знають давно як одну з організаторок  громадської організації «КітПес» в Іванківському районі, котра на волонтерських засадах, разом з однодумцями та працівниками однієї зі столичних ветеринарних клінік докладає великих зусиль, аби лікувати хворих домашніх улюбленців, стерилізувати й чіпувати безпритульних тварин, рятувати безжально викинутих деким  напризволяще котенят і собачат.

І ось вона продемонструвала ще одну свою рису характеру – безстрашність.

Перша частина цієї розповіді була написана мною 15 березня, ще під час окупації нашого Іванкова російськими фашистами.

…Цю енергійну молоду жіночку можна бачити на вулицях селища щодня.  То вона їздила своїм велосипедом у спеціалізований магазин за кормом для 21 собаки та 17-ти котів, що утримуються й досі у  виділеному колись для «КітПес» приміщенні. Вдома у неї також залишилось  шість собак і шестеро котиків. Тож наварить  усім з того, що має, чи добрі люди дадуть,  і  годує щодня всю цю свою «компанію». 

А ще раз на кілька днів їздить в одну з квартир у центрі селища годувати «чужого» домашнього котика. Для якого в господарів, що  заздалегідь евакуювались з Іванкова, не знайшлося місця у власному авто.  Вони  умовили Марину доглядати за тваринкою, яку до цього вважали своїм домашнім улюбленцем.

Коли я дізнався, хто господарі цього котика, був шокованим: знаю цих людей давно і начебто добре. Виявляється, погано знав…

А ще Марина доставляла харчі в лікарню - для хворих, які перебували в період окупації в  стаціонарних відділеннях, а також для поселених там деяких мешканців п’ятиповерхівки на західній околиці Іванкова, чиї квартири майже повністю вигоріли під час неодноразових обстрілів будинку рашистами.  

Двічі виносили їй провіант  для цих людей і ми з дружиною –  клунок картоплі та  десяток банок різної  консервації. А ще давали трохи грошей на харчі для її підопічних тварин. Я також привозив їй додому автомобілем  зерно, крупи та висівку, куплені для годівлі її четвероногих підопічних, дуже боячись при цьому зустрітись з окупантами…

Коли ж якось  почали обговорювати ситуацію в Україні й почула вона мою думку, що воєнні дії можуть затягнутися ще на багато місяців – невідомо наскільки –  вона аж заплакала, бідолашна: «Я не зможу  довго утримувати стільки тварин…»

Дійсно, якби працював  у селищі інтернет – кинула б клич до небайдужих людей. І багато хто обов’язково б відгукнувся. Але ні мобільного зв’язку, ні інтернету, ні електропостачання в селищі з третього березня не було. Про транспортне сполучення з Києвом  теж мову не веду... А звідти могла б прийти допомога від волонтерів-зоозахисників. І обов’язково прийде, як повтікають окупанти! 

Тим часом у нас вже давно сухо у водопровідних мережах. І люди напитують по всіх вулицях господарів, у яких є криниці, аби набрати води в бутлі хоч би для себе. А тих криниць давно уже немає стільки, як було раніше. Я особисто, наприклад, спочатку збирав і розтоплював у різних металевих ємкостях сніг, що доречно випадав у  березні вже двічі: видно, спеціально на  такий випадок… Потім виручали дощова вода й колодязь недалеко…

Слава Богу, Марина якось вийшла із скрутного становища, живучи сподіваннями, що цей жах закінчиться швидше, як її милосердні турботи про братів наших менших в таких ось умовах…  

Сліди окупантів у Іванкові
Сліди окупантів у Іванкові

Завершення розповіді. Червень 2022 року, через понад два місяці після деокупації Київщини

Марині Шумейко  з допомогою небайдужих до домашніх тварин благодійників таки вдалося зберегти життя в окупації всім своїм підопічним. 

– Яким чином вдається запасатися  необхідними кормами? Адже їх треба немало?– запитую в Марини.

– І випрошую сама, й добровільно допомагають добрі люди: по всякому доводиться викручуватись…

Кількість тварин у «КітПес» постійно змінюється. Оце кілька днів тому на прохання волонтерів-зоозахисників з Миколаївщини вона прийняла на тимчасове утримання  десять котів. До своїх двох десятків. Тепер  переживає: через кілька діб вночі якимось чином було розбите віконне скло й п’ятеро новоприбульців утекли, як то мовиться, в невідомому напрямку. Сподівається, що знайдуться…

А з тих двадцяти однієї собаки, котрих утримувала в період окупації, одинадцять  вже… за кордоном. Їх в різних країнах прилаштовують теж волонтери. В тому числі,  хворих тварин: є люди, які бажають полегшити  їм життя й таким чином.

Павло Смовж

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-