Безпрецедентна інформатака: як рф намагається дискредитувати Україну в переддень доленосних подій
Напередодні надважливих для України подій – «Рамштайн-3» (ФРН, 15 червня), саміт лідерів ЄС (Брюссель, 23-24 червня), саміт НАТО (Мадрид, 28-30 червня) – рф безпрецедентно активізувала інформаційні атаки у західному інформпросторі.
А ще, як повідомила заступниця міністра оборони України Ганна Маляр, рф посилила підривну діяльність своїх спецслужб у різних країнах світу, щоб зірвати контракти на купівлю озброєнь та техніки для України: «Крім того, російська підривна діяльність спрямована і на зриви самих постачань озброєння».
Агресор прагне зірвати поставки зброї та техніки, зменшити об’єми фінансової допомоги й завадити отриманню нашою державою статусу кандидата у члена ЄС. Інструмент: дискредитувати Україну та її військово-політичне керівництво в очах західних партнерів та цілого світу. Це робиться шляхом поширення дезінформації, фейків та маніпуляції, причому абсолютно різними «каналами». Від провідних міжнародних ЗМІ (The Washington Post, The New York Times, Fox News, Defence News, The Times, The Daily Mail, Daily Express, The Independent, Der Spiegel, Die Welt, Le Figaro, La Stampa тощо) до лояльних (завербованих/куплених) «експертів» з-поміж колишніх політиків, військових. Зокрема «засвітилися»: німецький полковник у відставці Ральф Тіль, італійський генерал Леонардо Трикаріко, екссенатор США Річард Блек, американський військовий експерт Едвард Люттвак, британський лівий політик Джордж Галловей...
Наведемо лише десять яскравих проявів цієї брудної кухні (насправді їх набагато більше):
- Українська мафія продає західну зброю на чорному ринку;
- Зеленський купив резиденцію у Флориді за гроші, виділені США для допомоги Україні;
- Постачання західними країнами зброї Україні може призвести до війни росії зі США;
- Німеччина не довіряє Україні, і саме тому не поспішає надавати зброю, адже боїться, що українська влада дасть наказ застосувати її для вторгнення у рф;
- Захід боїться, що росія захопить передані Україні секретні технології;
- Українські війська зазнають величезних втрат у війні, оскільки російські війська перевершують їх в озброєнні в десятки разів;
- Українці масово ухиляються від мобілізації;
- Байден вважає, що Україна має віддати частину території для припинення війни;
- Референдум на Донеччині та Луганщині – єдиний варіант завершення війни в Україні;
- Українці та Захід втомлюються від війни.
Масштаби вражають, чи не так? Але як спрогнозувати наслідки та чи можна цьому якось протидіяти?
Про це Укрінформ поговорив із керівником Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки Ігорем Солов’єм та директором Могилянської школи журналістики, співзасновником і головним редактором «StopFake» Євгеном Федченком.
МАСОВАНА ІНФОРМАТАКА ВОРОГА: ЧОГО ДОБИВАЄТЬСЯ РФ?
«Керівництво рф переконане, що Україна досі не розгромлена, не капітулювала лише з однієї причини – підтримки її так званим "колективним Заходом". Згідно з цими уявленнями, Україна є не суб'єктом, а полем протистояння, яка нібито відбувається між росією та Заходом», - коментує керівник Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки Ігор Соловей.
Отже, для російської перемоги необхідно чинити вплив передусім на Захід. Демократію і плюралізм, які панують на Заході, Москва розглядає як вразливості, якими можна скористатися у цьому протистоянні.
«Західні суспільства реально впливають за зовнішню політику своїх урядів. А ще ці суспільства не закриті для нових, часом альтернативних, наративів. Отже, переконуючи західні суспільства у помилковості підтримки України, Москва розраховує, що ті змусять свої уряди відмовитись від цієї підтримки, і тоді Україна програє», - переконаний пан Соловей.
За словами директора Могилянської школи журналістики, співзасновника і головного редактора «StopFake» Євгена Федченка, ми зараз є свідками другого етапу в російській дезінформаційній кампанії проти України: «Якщо перший етап полягав у тому, що рф знаходила різні виправдання для своїх військових дій, то тепер вона хоче перевести цю розмову в іншу площину – перемістити акцент, власне, із себе до України. І саме з цим пов'язана поява всіх цих матеріалів. Так, вони були й раніше, але їхня інтенсивність різко зросла».
І цьому, наголошує експерт, є свої причини.
«По-перше, на Заході справді дещо відчувається втома від цієї війни. І якщо в Україні вона відчувається з одних причин, то там – з інших. Зокрема: це збільшення економічного, політичного, дипломатичного тисків, це різні міграційні процеси, пов'язані з українськими біженцями. А з нещодавнього – додалися ще й розмови про кризу з продовольством у світі через війну, й звідси – можливість нового витка міграції з глобального Півдня в Європу і так далі», - каже пан Федченко.
Експерт звертає увагу на те, наскільки менше стало згадок про війну у західних ЗМІ та в соціальних мережах. І це те, чим користується рф, яка вкидає багато різних сумнівів щодо того, чому Україні не потрібно допомагати, чому Україні повинна здатися і т.д.
«Мовляв, в усьому винна Україна, адже вона не хоче йти на поступки, які б одразу принесли "мир", зупинили цю війну, всі кризи – і продуктову, і міграційну, і політичну. Ну і, звідси – «а чому ми маємо допомагати Україні зброєю?» - каже директор Могилянської школи журналістики. - А далі – наводяться різні «причини»: «Українці все одно не вміють користуватися цією зброєю» або «Україна перепродає цю зброю на якісь треті ринки – в Африці чи на Близькому Сході», або «Україна використовує цю зброю, щоби збільшити ескалацію конфлікту». Плюс нова хвиля матеріалів про те, що «Україна як була найбільш корумпованою країною, такою й залишається».
І це все прив'язується і до надання фінансової допомоги, і до майбутнього кандидатства в ЄС, і до будь-якого іншого питання.
«Тобто взагалі ставиться під сумнів здатність України щось робити, бути надійним партнером і так далі. Мета такої дезінформації якраз ці сумніви породжувати, збільшувати їх, аби кількісно вони домінували в розмові про цю війну», - наголошує він.
Головред «StopFake» каже, що у світових ЗМІ вже зовсім немає згадок про Бучу, наприклад. Все рідше звучать розмови про Маріуполь.
«Як тільки трагедія відбулася – вона матиме ще тиждень-два медійної уваги, а потім ця сторінка перегортається, і перегортається назавжди. Що б не відбувалося, світ дуже швидко звикає до будь-чого. І це насамперед тому, що війна точиться в Україні, проти України й за рахунок жертв з боку українців. - наголошує Євген Федченко. - Дуже важливо розуміти, що ми увійшли в другий етап інформаційної війни. Настав час сумнівів, і ними дуже активно користується росія. Сумніви — це її головний товар і головна зброя в інформаційній війні».
МАСШТАБИ ВОРОЖОЇ ІНФОРМАТАКИ: ЯК ЇХ ОЦІНИТИ ТА ЯКІ В РФ ШАНСИ ДОСЯГТИ РЕЗУЛЬТАТУ?
За словами Ігоря Солов’я, наразі робити оцінки масштабів глобальної російської пропаганди стало складніше, бо пропагандистська машина переорієнтувалася на неформальні канали ретрансляції. Це сталося відколи офіційні російські ресурси, на кшталт RT, були прямо затавровані як пропагандистські та забанені у багатьох країнах, де вони раніше віщали без упину.
«Тепер російські наративи відтворюють передусім окремі західні ЗМІ та спікери, пов'язаність яких з російською пропагандистською машиною потребує доведень, - каже він. - Деякі з них і справді відпрацьовують російське замовлення, інші - просто підпали під вплив, треті - ситуативно використовують російські наративи у власних політичних цілях».
Небезпека рашистської пропаганди в тому, що її наративи здатні приживатися на західному ґрунті та самовідтворюватися. І в такому разі проста ізоляція від головного джерела (в рф) вже не дасть моментального позитивного ефекту.
«Можемо лише констатувати, що масштаби пропагандистських зусиль виросли, а головні пропагандисти в рф перетворилися на певний політичний клас, що усвідомлює свої інтереси і відстоює їх», - стверджує керівник Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки.
Щодо того, які шанси в рф досягти результату, то підтримка України західною громадською думкою часто спирається не на якісь прагматичні міркування, а має емоційну природу.
«Це лише на політичному рівні стейкхолдери прораховують російські загрози регіональній безпеці та міжнародному праву, інвестують в українську оборону з розрахунку на формування більш стабільної геополітичної конструкції. А прості люди співчувають українським жертвам війни, прагнуть допомогти скривдженим, обурюються російськими варварством та цинізмом, - каже пан Соловей. - З раціональними аргументами російській пропаганді воювати важко, але вона здатна переграти на полі людських емоцій. Для цього знаходяться способи представити жертвою росію, а українців пропаганда представляє як нецивілізованих, жорстоких, жадібних і непоступливих».
Загроза масового поширення таких уявлень цілком реальна.
Євген Федченко вважає, що все залежатиме від нашої протидії. І також це залежатиме від світової відповіді. Дезінформації немає сенсу давати відсіч лише в якомусь конкретному місці. Вона глобально присутня, вона діє всюди. Тож і боротися з нею потрібно всюди: «Якщо ми поборемо російську дезінформацію тільки в Україні, то вона працюватиме проти України вже в інших місцях та з іншими підходами».
ПРОТИДІЯ: ЯКІ В УКРАЇНИ НАРАЗІ ІСНУЮТЬ ДЛЯ ЦЬОГО СПОСОБИ ТА МОЖЛИВОСТІ?
Для ефективної протидії ворожому інформаційному впливу концептуально варто працювати одночасно по кількох напрямках:
- Заборонити доступ ворожого контенту;
- Створювати альтернативний проукраїнський контент;
- Вчити людей самостійно вирізняти шкідливий вплив та маніпуляції.
«Дуже добре, що в фактично в режимі нонстоп 24/7 українці спростовують російські фейки. Цим займаються як урядові інституції, так і громадські, які досягли вже високого професійного рівня, - наголошує Ігор Соловей - Однак необхідно не лише оборонятися, але й переходити в наступ, поширювати власний порядок денний, а не лише рухатися у фарватері ворожого, постійно його спростовуючи».
Необхідно просувати українську правду у цій війні та постійно продукувати нові сенси, щоб війна не стала для Заходу «банальною та нецікавою». Потік російської пропагандистської брехні треба зупиняти шляхом прищеплення імунітету до всього, що виправдовує Москву. Як би не критикували так звану «культуру скасування», це реально працює.
«Ми не зможемо глобально заборонити російські наративи, але в наших силах загнати їх на маргінес. Так, як раніше в світі це зробили з нацистською ідеологією», - каже керівник Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки.
«рф працює на різних напрямках по-різному. Десь це їй вдається більш вдало, десь - менш вдало, як от на українську аудиторію на підконтрольних Україні територіях», - переконує Євген Федченко.
А все тому, що протягом останніх восьми років сегмент російської дезінформації в Україні було послаблено за рахунок відключення телеканалів, соцмереж, сайтів тощо.
«І це відіграло ключову роль, чому ми зараз не перебуваємо в такій же самій жалюгідній ситуації, в якій були до 2014 року, коли російська пропаганда домінувала в нашому інформпросторі. Якщо ми говоримо про те, як зробити протидію «цій машині» більш ефективною, то потрібно обмежувати доступ для будь-яких російських платформ. Вони повинні делегімітизуватися в усьому світі, потрапляти під жорсткі санкції», - наголошує головред «StopFake».
На сьогодні ж лише найбільш видимий прошарок російської системи дезінформації потрапив під обмеження.
«Але інша її частина залишилася неушкодженою. І Україна повинна про це говорити. Це в жодному разі не є журналістикою, це не про свободу слова – це дезінформація, це інструмент війни, який вбиває людей в прямому сенсі цього слова», - переконує Євген Федченко.
ЩО УКРАЇНІ ПОТРІБНО ЩЕ ЗРОБИТИ/СТВОРИТИ/ЗМІНИТИ/ПОКРАЩИТИ?
Ігор Соловей: «Український погляд на війну ми часто хибно сприймаємо як універсальний для всього світу, хоча насправді він обертається довкола комплексу російсько-українських проблем, далеко не всім зрозумілих і цікавих. Щоб бути ефективними за кордоном, необхідно вивчати різні іноземні аудиторії та вміти підлаштовуватись під них».
Для Європи актуальним є один порядок денний, вже зовсім інший – каже експерт - для Близького Сходу, третій - для Китаю і так далі.
«Навіть для російської аудиторії треба готувати спеціальний контент, виходячи не з наших уявлень про справедливість і доцільність, а з їхніх (навіть, якщо це викликає внутрішнє відторгнення). Звісно, це потребує також співпраці з багатьма перекладацькими командами, оскільки тези завжди краще сприймаються рідною мовою, а не мовами міжнародного спілкування», - каже пан Соловей.
Україні потрібно створювати свої наративи: чому за нас потрібно боротися, чому нас потрібно підтримати, разом з нами боротися: «Ці зусилля не можна припиняти. Бо Україна впадає в крайність: «Все, ми виграли інформаційну війну, весь світ за нас». Насправді це не так. Так, перші місяці війни ми багато чого перекривали за рахунок співчуття до нас. Але все має свій запас міцності, і він уже вичерпався», - доповнює Євген Федченко.
А далі для всіх, крім нас, починається звична рутина: «І як тільки з'являється якась інша подія, як от, приміром, ювілей на престолі британської королеви Єлизавети II, – вона одразу ж перекриває війну в Україні».
Тож ми повинні щодня докладати все більше зусиль, щоб тримати Україну в полі зору світу.
«Україні треба виходити з новими стратегічними пропозиціями, адже старі інструменти вже перестають працювати. Треба змінювати стратегію, працювати в синергії держава + недержавні організації, - наголошує пан Федченко. – Зрештою, ми не можемо постійно перебувати в стані прохача, тому що міжнародна система завжди працює в обидва боки. Ми маємо також пропонувати щось від себе. Світ повинен розуміти, навіщо йому нас підтримувати у наступні місяць, два, рік, п’ять років».
Зрештою, Україна має бути присутня на всіх світових майданчиках.
«Українські журналісти та експерти, на відміну від, скажімо, залізничників або спортсменів, досі не можуть виїжджати за кордон на різноманітні міжнародні заходи. Йдеться, звісно, про чоловіків. І це парадоксальна річ», - акцентує експерт.
Це паралізує одразу половину нашого експертного співтовариства. Ми не беремо участі у значущих для нашої держави розмовах: «Не менш важливо, щоби ми не просто ходили на інші майданчики, а щоби також створювали їх самі. І якомога більше».
Росіяни, продовжує він, працювали багато років над створенням різноманітних майданчиків по всьому світу. І на сьогодні ці майданчики нікуди не поділися: «Так, якісь нечисленні санкції застосовано до найбільш одіозних структур, як от Russia Today, Sputnik, ВГТРК. Але все це верхівка айсберга. Потрібно створювати власні потужні мережі. Бо мережі – це те, що залишається в будь-якому разі. І ми це бачимо на російському прикладі».
Дуже багато проросійського залишається в академічних колах західних університетів, у дослідницьких організаціях і так далі.
«От куди нам потрібно інвестувати дуже багато зусиль – інтелектуальних, фінансових. За нас це ніхто не зробить, - стверджує експерт. - Врешті-решт, скільки б не тривала війна і чим би вона не закінчилася, але не все вирішується за допомогою hard power (жорсткої сили) і військової міці. Треба розвивати ще й soft power (м'яку силу)».
У нашому уряді повинна бути окрема людина, яка відповідає за цю soft power.
«За прикладом багатьох європейських країн такою людиною, яка б займалася розвитком soft power на рівні всієї країни, може бути, наприклад, заступник міністра закордонних справ. Зараз в Україні цим займається ледь не кожне міністерство окремо, але ніхто разом. І це проблема», - переконує Євген Федченко.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
