Реабілітація у центрі «Незламні»: біонічне протезування, екзоскелети, 3D імпланти і лікування душ
У Львові відкриють Національний реабілітаційний центр, аналогів якому нема у Європі. За рік тут робитимуть 10 тисяч операцій та зможуть допомогти понад 50 тисячам українців, які постраждали від війни.
За час повномасштабної війни до лікарень Львова евакуювали понад три тисячі поранених українців, які стали жертвами російської агресії. В основному, це пацієнти, які втратили кінцівки внаслідок мінно-вибухових травм, а також люди з важкими осколковими пораненнями, складними опіками, контузіями, втратою зору… Тут, у віддалених від прифронтової зони лікарнях, вони отримують лікування і реабілітацію, а тих, кому це потрібно, відправляють за кордон. Але, на жаль, потреба в якісній медицині, протезуванні, складних операціях, пластичній та ортопедичній хірургії, реабілітації з кожним днем зростає. Тому з ініціативи Першого медичного об’єднання Львова за підтримки міської, обласної влади та уряду було прийняте рішення побудувати у Львові Національний реабілітаційний центр «Незламні».
Проєкт нової медустанови, якій наразі немає аналогів ні в Україні, ні в Європі презентував 10 червня під час Форуму донорів у Львові Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Презентація відбулася в укритті, на глибині 7 метрів під землею, в лікарні Св. Пантелеймона (раніше - швидкої допомоги), що входить до Першого медичного об’єднання Львова і на базі якої планується будівництво новітнього Центру. На стінах бомбосховища були історії людей, тих, хто потребує допомоги. Ці люди були також і серед спікерів.
ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ — ЯК СЮЖЕТИ ДЛЯ ФІЛЬМІВ І КНИГ
Евакуаційними медичними потягами щодня до Львова прибуває 30-50 українців з Донецька, Маріуполя, Сєвєродонецька, Краматорська, Бахмута, Лисичанська… Переважно це цивільні з мінно-вибуховими травмами, ці люди отримали різні ушкодження внаслідок російських обстрілів. Зокрема, мова йде про закриті черепно-мозкові травми, осколкові поранення органів черевної порожнини, а також травматичні ампутації кінцівок. Більшість постраждалих отримали первинну допомогу в госпіталях на території бойових дій, згодом у Дніпрі, проте потребують подальшого лікування та реабілітації. Одні пацієнти лишаються у львівських лікарнях, інших евакуюють за кордон. Тисячі людей, сотні дітей, покалічені сім’ї. За кожним із них - історія, про яку можна знімати фільми та писати книги.
Оксана Баландіна з Лисичанська, 23 роки.
Медсестра Оксана Баландіна стала відомою через щемливе і символічне відео першого весільного танцю, який транслювали усі найвідоміші телеканали. У лікарняній палаті наречений Віктор кружляв свою кохану на руках… бо її ноги забрала війна.
27 березня в Лисичанську Оксана з Віктором поверталися додому знайомою стежкою. Пролунав вибух. Чоловік не постраждав, а Оксані відірвало ноги та чотири пальці лівої руки. Першу допомогу жінка отримала в лікарні Лисичанська, де їй провели чотири операції. Далі Оксану евакуювали до Дніпра, пізніше до Львова, де пара, яка вже мала двох діток, й одружилася. Зараз жінка перебуває в Німеччині. Вона записала відеозвернення для Форуму донорів.
«Зараз я в Гамбурзі, Німеччина, у шпиталі. Проходжу курс реабілітації і чекаю на страхування та інші документи для протезування. Але я дуже хочу повернутися до України і до своїх дітей. Було б набагато краще, якби не потрібно було виїжджати за кордон, а проходити цей курс реабілітації в нас в Україні, бо підтримка рідних відіграє важливу роль і надихає на швидше відновлення. Я хочу побажати всім, хто потрапив у подібні ситуації не полишати надію і якнайшвидше пройти цей складний шлях», - каже Оксана.
Вероніка з Вугледара, 10 років
Ця дівчинка стала своєрідним символом проєкту «Незламні». Вероніка дивом залишилася живою після того, як російські загарбники прицільно обстріляли з танка підвал багатоповерхівки, де вона ховалася разом із сім’єю. Усі рідні дівчинки загинули, її з-під завалів витягли сусіди. Уламок снаряда потрапив у голову, на лівій руці відірвало великий палець, праву - частково паралізувало. Вона була вся в крові й опізнати її вдалося лише за шрамом на лікті. Рідних Вероніки сусіди поховали на подвір’ї місцевої церкви, дівчинку відправили спершу до Дніпра, а потім - до львівської лікарні Св. Миколая Першого медоб’єднання Львова. Тут дитина відсвяткувала свій день народження -10 років. Вероніка мала вже одну операцію. Команда офтальмологів успішно усунула дефект повіки та сітківки ока, аби зберегти його функцію. Як тільки рани загояться, нейрохірурги видалять уламок, який застряг у головному мозку. З маленькою пацієнткою працюють реабілітологи. Вероніка вже робить перші кроки і вчиться заново ходити, до неї нарешті починає повертатися пам’ять. У Львові знайшов її дядько і тепер за першої ж можливості приїздить до неї з Києва.
Катерина Герман з Лимана, 35 років
Катерину ледве вдалося врятувати з-під уламків після обстрілів росіянами Лимана на Донеччині 1 травня. Снаряд влучив просто у квартиру, де проживала жінка з чоловіком та 6-річним сином. На щастя чоловік Катерини не постраждав і зміг винести поранену дружину. Рятувальники одразу повезли жінку до лікарні у Слов’янськ. У неї були важкі травми: осколки в животі, поранені руки та ноги, велика втрата крові. Стан тяжкий. Руку та ногу довелося ампутувати. До останнього медики боролися й за життя 12-тижневої дитинки, яку так і не вдалося врятувати… Дитя завмерло під час евакуації зі Слов’янська до Дніпра. Через деякий час жінку перевезли в Київ, потім - у Львів. Тепер Катя у Швеції, чекає на протезування та реабілітацію. Вона каже, що зараз її головне завдання – це швидше пройти лікування і повернутися в Україну, адже восени хоче вести синочка до школи у перший клас.
Сім’я з Новгородського – мама Наталя, Яна і Ярослав, 11 років
Стоячи і з оплесками в бомбосховищі лікарні під час Форуму зустрічають сім’ю з Новгородського на Донеччині – маму Наталю та її діток-двійняток Яну та Ярослава. Хлопчик вправно вивозить колісний візок із сестричкою, за ним медсестра - маму. Ярослав подорослішав тієї миті, коли російська ракета прилетіла на вокзал Краматорська.
«Я хотіла вивезти дітей з-під обстрілів. З валізами приїхали на вокзал. Поки чекали потяга, Яна попросила чаю, що його на пероні готували волонтери. Ярослав лишився стерегти речі в приміщенні. Коли вийшли надвір, пролунав вибух. І все… темрява і тиша. Вже відкрила очі, коли люди почали кричати. Все кругом було в крові. Потім побачила, що у доньки немає ніг. А після того, як не змогла підвестися, зрозуміла, що і сама без однієї кінцівки», - згадує той день Наталя.
Ярослав каже, що дуже хоче, аби мама і сестра одужали. До того часу обіцяє продовжувати бути їхньою надійною опорою і підтримкою.
Уже понад місяць родина перебуває Дитячій лікарні Св. Миколая Першого медоб’єднання Львова. Зовсім скоро сім’я вирушить на протезування та реабілітацію до США.
За даними МОЗ, Україна вже відправила за кордон 395 громадян, 80 – у процесі відправлення. Загалом є 520 запитів на евакуацію за кордон для протезування, оперативних втручань і реабілітації. І це не остаточні цифри. Цих людей, на жаль, щодня ставатиме більше. Саме тому у Львові зібралися влада, лікарі, підприємці, іноземні донори, світові зірки, військові, ветерани – ті, хто прагне і може допомогти створити в Україні нову медицину, щоби впоратися з викликами, які принесла війна.
ДЛЯ ПОВНОЦІННОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ ТРЕБА ВДВІЧІ ЗБІЛЬШИТИ ПОТУЖНОСТІ
«На жаль, війна приносить величезну кількість негараздів, і вони роблять для нас і нашої системи охорони здоров’я чергові виклики. Це тяжкі поранення, опіки, багато людей втратили руки і ноги, в Україні таких вже офіційно понад 500 осіб. Усі вони потребують спеціальної медичної допомоги - протезування та якісної реабілітації. Щоб забезпечити всіх, нам потрібно вдвічі збільшити потужності системи», - зазначив міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко.
За його словами, в Україні є 2 236 спеціалістів з реабілітації, але потреба станом на сьогодні - більше 4 з половиною тисяч. Приблизно така ж ситуація з реабілітаційними ліжками. Їх наразі близько 5 тисяч, а потрібно щонайменше 10 тисяч.
Щоби покращити, а в дечому навіть започаткувати реабілітацію в Україні, МОЗ визначило три основні спрямування: освіта медперсоналу, розвиток програми медичних гарантій, покращення і оптимізація мережі медзакладів.
Важливим акцентом є використання найсучасніших світових технологій. «Усе має бути розпочато вже зараз і рухатися вперед, не базуючись на технологіях минулих десятиліть. Слід рухатися вперед, орієнтуючись на ті технології, які ще зараз масово не поширені, але будуть актуальними через 5-10 років. Їх сьогодні треба впроваджувати в Україні», - додав Ляшко.
РОБОТИЗОВАНІ ПРОТЕЗИ, БАНК ШКІРИ, 3D ДРУК КІСТОК – І ЦЕ ТІЛЬКИ СТАРТ
Зі слів генерального директора Першого медоб’єднання Львова Олега Самчука, мета будівництва – врятувати якнайбільше українців власними силами.
«Ми створимо унікальний інклюзивний простір, де будуть передові світові технології, які стануть доступними для кожного. І ми поставили ціль підготувати не менше 500 висококваліфікованих працівників. Основне - не гроші, не будівлі, не обладнання, основне – це люди. Якщо ми створимо якісну команду фахівців, у нас це все буде. Ми зараз залучаємо фахівців із різних регіонів України і світу, щоб вони вчили наших лікарів. Тому що ми не мали раніше досвіду з військовими травмами. Ми займалися іншою роботою, тепер мусимо змінитися, і наших лікарів перекваліфікувати в потрібний напрямок», - сказав Самчук.
У Центрі площею 37 тис. м² щороку допомогу надаватимуть 50 тисячам українців і виконуватимуть по 10 тисяч операцій. Найперше йдеться про людей, які фізично та ментально постраждали внаслідок військової агресії росії проти України.
Як наголосив генеральний директор Першого медоб’єднання, у планах нового реабілітаційного центру – відкрити відділення реконструктивної хірургії, ортопедії, психологічної, психосоціальної та фізичної реабілітації, а також опікової травми, 3D друку кісткових імплантів на спеціальному принтері.
«Це обладнання вже є в нас у лікарні. Його розробили українці, які, на жаль, виїхали в Америку, а зараз ми намагаємося їх повернути. Сьогодні надрукують перші 3D імпланти, які можна встановити пацієнтам, що мають відсутність кісткової тканини як верхніх і нижніх кінцівок, так і обличчя. Пацієнти підібрані. Поки ми це робимо експериментально, щоби показати, як воно працює. Імпланти вживляються в організм і повністю заміщують тканини», - розповідає про інновації директор.
Окремим напрямком передбачена реконструктивна хірургія, а також роботичне протезування. У Центрі не лише встановлюватимуть постраждалим від війни українцям протези, а й виготовлятимуть їх тут, у «майстерні протезів».
«Українські спеціалісти придумали і в експериментальному режимі запустили роботизоване протезування. Вони виготовили руку-робот, яка повністю замінює кінцівку. Ми закупили дві такі кінцівки і вже наступного тижня будемо їх встановлювати», — розповів Самчук.
За його словами, зараз у лікарні спільно з американцями готують 5 пацієнтів на біонічне протезування.
Лікарі спростовують твердження, що найпростіше виїхати за кордон, де зроблять протезування - і все буде добре, оскільки на практиці не все так просто. По-перше, постійне протезування попередньо вимагає звичайного протезу, щоб людина звикла, потім, коли мова заходить про біонічний протез, це вимагає і певного реабілітаційного періоду і обслуговування самого протезу. По-друге, коли мова йде про дітей, все ще складніше, бо оскільки вони ростуть, протези треба змінювати що кілька місяців, а постійно виїжджати для цього за кордон дуже проблематично. У дорослих протези зношуються або й ламаються, тому весь час є потреба в технічному обслуговувані і кваліфікованих фахівцях.
На прохання МОЗу німецький уряд пішов назустріч українцям і готовий відкрити у новому реабілітаційному центрі контейнерні цехи для виготовлення протезів. «Німеччина забезпечуватиме протези, а також фахівці проводитимуть навчання, щоб українські лікарі могли в майбутньому самі обслуговувати пацієнтів, які потребують протезування. Також окремо пропонуємо допомогу в лікуванні опіків і постачанні медикаментів, і в навчанні українських лікарів, адже процес лікування опіків складний і може тривати кілька років. 200 медиків німецької асоціації лікарів уже зголосилися працювати в Україні. І це лише початок», - сказав міністр охорони здоров’я Німеччини Карл Лаутербах, присутній на форумі.
Водночас Самчук наголосив, що зараз є надскладний обсяг робіт з опіками.
«У нас є величезне хороше відділення на базі 8-ї лікарні, яке зараз за наказом МОЗ визнано Національним центром опікової травми. Там є дорослі і діти. На жаль, ця війна привела дуже багато опікових пацієнтів. Ми вже створили банк шкіри, почали займатися виготовлення шкірних покривів, це вже працює близько двох тижнів. Починаємо впроваджувати ще більш якісні реконструктивні та пластичні операції і приступаємо до трансплантації шкіри», - сказав директор.
У реабілітаційному центрі встановлюватимуть кісткові біоімпланти та екзоскелети, проводитимуть реконструктивні операції на кінцівках та мікрохірургію кисті, ендопротезування.
Також планується велике відділення для психологічної реабілітації. У лікарні наголошують, що це найважливіший момент, який потрібен після високоякісного лікування. «Вкладаючи кошти в нові технології, в лікування пацієнта, ми повинні бути впевнені, що він має добре ментальне здоров’я, - зазначає Самчук. І додає: - Якщо не буде якісного психологічного супроводу, ми можемо втратити все, що в нього вкладено місяцями».
БАГАТО ХТО КАЖЕ: «НАЩО БУДУВАТИ? ВІЙНА!»
Зі слів головного архітектора Львова Антона Коломійцева, Центр реабілітації складатиметься з кількох корпусів – це високоспеціалізований хірургічний корпус, де проводитимуть операції. Та ще великий корпус реабілітаційного центру, куди буде включено як фізичну, так і психологічну реабілітацію. «Дана будівля буде максимально інтегрована з точки зору взаємодії з територією, на якій планується облаштувати майданчики та простори для реабілітації», - сказав він.
Будівництво нових корпусів у Першому територіальному медоб’єднанні Львова планувалося ще до війни.
«Ці корпуси мали почати будуватися в березні-квітні цього року. Вони вже отримали всі дозволи, пройшли конкурси «Великого будівництва» і затвердженні МОЗ, просто вони стали на паузу через війну. І багато іноземних спонсорів питають, для чого будувати, коли іде війна. Треба будувати! Це показує, що ми не здаємося і не збираємося зупинятися. Ми під час війни збудуємо для наших українців центр, щоб вони мали змогу отримати нормальне лікування. Ми мусимо це зробити. Ми маємо їм допомагати», - наголосив Самчук.
Будівництво центру активно підтримує міський голова Львова Андрій Садовий, численні зустрічі з дипломатами та посадовцями зі всього світу вже почали давати перші плоди. Але мер, як справжній господар, дивиться на цю можливість значно ширше.
«Наше завдання — вибудувати екосистему. Люди, які отримують тут допомогу, повинні десь жити та комфортно добиратися до медзакладу. За цим проєктом ми збудуємо трамвайну колію від центру міста до лікарні. Також людям треба тут працювати. Нас цікавить, щоб люди жили повноцінним життям. Щоб вони могли вчитися, працювати і жити на повні груди. І наскільки швидко це буде – залежить від нас», — сказав Садовий.
Попередня вартість створення Національного реабілітаційного центру у Львові – 77 млн євро. Будівництво триватиме близько двох років.
По завершенню Форуму донорів «Незламні» директор Першого медоб’єднання Львова Олег Самчук і спонсори, які долучаються до реалізації проєкту, підписали меморандуми про співпрацю.
Вдалося зібрати 2,1 млн євро. Підтримати проєкт у перший день зголосились компанії «АТБ, «Symfony Solutions», «Space Art», Група «ПЗУ Україна» та посольство Швейцарії в Україні. Також раніше пожертви перераховано з Тайваню.
Для збору коштів на будівництво Національного реабілітаційного центру в Першому медоб’єднанні Львова відкрито окремий благодійний рахунок. Найближчим часом буде сформовано наглядову раду цього проєкту.
ШЛЯХОМ НЕЗЛАМНИХ
До підтримки будівництва Національного реабілітаційного центру у Львові долучилося чимало зірок, а також людей, які вже не один рік ідуть шляхом незламних.
Зокрема, до Львова приїхав американець Джозеф Вудке. Він золотий медаліст Паралімпійських Ігор 2022 року зі след-хокею. На війні в Афганістані Джозеф втратив дві ноги, але завдяки протезуванню і вдалій реабілітації зміг знову ходити і навіть займатися спортом. Під час Форуму донорів у Першому медичному об'єднанні Львова Джозеф зустрів свого лікаря, який оперував його в Афганістані. Вони не бачились дуже давно. Сьогодні цей лікар зі США допомагає рятувати поранених українців. Кажуть, що такі випадковості стаються, коли всі об’єднуються заради допомоги.
У підтримку Центру виступив всесвітньо відомий фронтмен групи «U2» Боно.
«Переконаний, що культура в цьому проєкті також має відіграти свою роль. Дух незламності України зараз бачать усі. І ми переконані, що він переможе. Ми всі цього дуже бажаємо», - сказав під час включення на форумі Боно.
Відеозвернення записав і лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя. Він наголосив, що зараз в Україні десятки тисяч поранених цивільних та військових потребують спеціалізованої допомоги, яку, на жаль, поки що ми не можемо їм надати.
«Але найближчим часом можливе розв’язання цієї проблеми. У Львові буде створений Національний реабілітаційний центр, аналогів якому в Україні немає. У центрі виготовлятимуть протези, ортези, а також друкуватимуть кістки на 3D-принтері. Гурт «Антитіла» підтримує цю ініціативу», - зазначив Тополя.
Гостем Форуму став Сергій Романовський - командир взводу 80-ї ДШБр, який втратив ногу в 2014 році в запеклому бою на Луганщині. Зараз він науковий співробітник Національної академії сухопутних військ ім. Пера Сагайдачного. Історія Сергія вражає. У лікарняній палаті він без ноги з маленьким сином на спині відтискався від підлоги, готуючись до вільного стрибка з парашутом. А згодом повернувся в армію, попри те, що замість однієї ноги в чоловіка протез.
«Хочу сказати, що життя з протезом може бути повноцінним. Моєму сину зараз якраз 8 років, я отримав дві вищі освіти, здійснив свій омріяний 75-й стрибок з парашутом, брав участь у змаганнях, зійшов минулого року на гору Казбек і багато чого іншого. Тому звертаючись до тих, хто зараз зіткнувся з такою ситуацією, хочу наголосити: в основному, це не фізична проблема, а духовна, всередині. Ставте перед собою цілі і йдіть до них, ідіть наполегливо, не звертайте зі свого шляху. Українці – це незламний народ. У вас все вийде. Це довгий шлях, але ви його подолаєте»,- підтримав поранених Романовський.
Людмила Гринюк, Львів
Матеріал створено за підтримки ГО "Жінки в медіа" та Українського Жіночого Фонду. Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація не завжди відображає погляди УЖФ.
