72 дні окупації: знищили все, а «Дєнь побєди» лунав годинами
Циркуни – ще донедавна мальовниче село із населенням близько 5 тисяч осіб. Воно розташоване на берегах річки Харків, із півночі до нього прилягає великий лісовий масив. До обласного центру звідси буквально кілька кілометрів, тож ціни на нерухомість були чималі. Заміські будиночки, тепличні господарства, кілька великих промислових виробництв.
З першого дня повномасштабного вторгнення село опинилося в окупації. Без світла та зв’язку, зі щоденними обстрілами та залякуванням. І поки загарбники у своїх Телеграм-каналах розповідали, що Циркуни «з артилерії всіх калібрів стирають з лиця землі укронацисти», місцеві точно знали, від кого потерпають і чекали на визволення.
Чутки про те, що наші Збройні сили зайшли в село, почали ширитися кілька днів тому, а 7 травня Генштаб офіційно повідомив: у результаті наступу підрозділів ЗСУ ворог втратив контроль над населеним пунктом.
ПЕРШІ ОРКИ НА ТАНКАХ ДУМАЛИ, ЩО ЇХ ТУТ ЧЕКАЮТЬ
Олена П. із родиною і сусідами більшість часу з-понад 70 днів провела в підвалі свого будинку. Переховувалися від обстрілів і намагалися не потрапляти на очі окупантам. Наразі жінка найбільше боїться, аби пережите не повторилося.
«Практично вся вулиця, хто лишився, об’єдналися, жили разом у нас, бо не у всіх просто є підвали. Виживали на спільних запасах. Першого дня чоловік намагався проїхати до Харкова, але його розвернули. Вже стояли орки. Як ми потім дізналися, то була колона, яку першою на під’їзді до міста наші знищили. Ця колона заїхала як «освободители-победители»: весело промчали через Руські Тишки (сусіднє село, що входить до складу Циркунівської громади, - авт.) і далі, радісно махали руками всім цивільним, посміхалися, тобто справді думали, що ми їх тут чекаємо. Зірвали з сільської ради прапор. Слава Богу, свого не повісили», - розповідає Олена.
За перші три дні росіяни розбили в селі всі магазини та аптеки, в результаті обстрілів не стало підприємств.
«Згоріла «полімерка» - це виготовлення пластмасових виробів. Велике підприємство. Знищений ковбасний завод. Але продукцію, що вціліла, віддали людям безкоштовно. Так само й інші підприємці – допомагали чим могли. Пекли хліб і роздавали», - каже Олена.
Багато жителів, за її словами, виїхали до рф. «Хтось поїхав до родичів, а більшість просто, щоб вирватися: транзитом – із Бєлгорода в Європу. Фізично ні я, ні мої знайомі не постраждали. Я не можу говорити за все село, бо вільно пересуватися ми не могли, а зв’язку ж не було. Забороняли ходити на якісь вулиці, розтягували плакати: «Пересекать нельзя, открываем огонь». Люди кажуть, що приходили і забирали жителів. Є точно загиблі від обстрілів, скільки їх, не знаю», - говорить жителька Циркунів.
Заселялися окупанти у спорожнілі будинки. Оселі, де залишалися люди, не чіпали.
«Були в нас тут усі – регулярні війська рф, «вагнерівці», «кадирівці», «ополченці» з «лднр». Солянка. Нахабні, зухвалі, поводили себе, як господарі. Жили в будинках, стріляли з дворів, з ділянок, прикривалися населенням. На нашій вулиці будинки, де жили люди, не грабували. Але в жителів повідбирали всі машини, розмалювали їх літерами Z, їздили селом. Ще забрали велосипеди. Також відбирали телефони та сім-картки. А там, де господарів не було, мародерили на повну, виносили все: двері, картини, крани, унітази. Везли КамАЗами і «Газелями»», - розповідає Олена.
Вона зазначає, що важко було витримувати невідомість.
«Ти наче в заручниках. Ти розумієш – ось він Харків, до нього 4 кілометри, 10 хвилин, а тобі туди не можна. Наші знайомі об’їзними шляхами 10 днів із Циркунів пробиралися до міста. Періодично орки вмикали марш «Прощання слов'янки» чи «Дєнь побєди», і це волало на всі Циркуни годин по 5-6. Морально було складно, раніше ж до цієї пісні ми ставилися абсолютно по-іншому», - зітхає Олена.
РОСІЯНИ ТІКАЛИ, ПОНАД 20 ЗДАЛИСЯ В ПОЛОН
Перед звільненням села, коли вже окупанти розуміли, що на них чекає, місцеві бачили паніку.
«Все покидали. У четвер було дуже гучно, наші наступали. То вони спершу намагалися підірвати щось, чи техніку, чи боєприпаси, але в них це, на щастя, не вийшло, бо рознесло би ще стільки осель. Потім просто тікали. У п’ятницю ми прокинулися від тиші, розумієте, від тиші. Не могли повірити своєму щастю», - говорить жінка.
За інформацією редактора видання «Цензор.Нет» Юрія Бутусова, який перебуває на Харківщині, село Циркуни та ще 7 інших населених пунктів у передмісті звільнені в результаті рішучого наступу 92-і механізованої бригади та інших підрозділів. «Усі росіяни тут були або знищені, або втекли, а 21 військовослужбовець зс рф, росгвардії та мобілізовані 115-го полку здались у полон», - повідомив Бутусов.
У Генеральному штабі ЗСУ чи обласній військовій адміністрації подробиці звільнення села поки не розголошують. Немає офіційних даних, скільки жителів загинули чи постраждали від рук окупантів. Правоохоронці працюють на звільненій території. Місцевих просять бути обережними через замінування, тим, хто виїхав, радять трохи почекати з поверненням.
«Місцеві зі сльозами на очах зустрічали захисників, які вибороли звільнення села. Дякуємо кожному жителю за стійкість і патріотизм, за те, що мали мужність чинити опір попри терор росіян. Зараз тут працюють правоохоронці, які фіксують злочини окупантів. Підрозділи піротехніків поступово проводять розмінування. Просимо бути вкрай обережними і не поспішати із поверненням додому, як би цього не хотілося. Зараз це все ще небезпечно. Як тільки нам дозволять військові - ми почнемо відновлювати критичну інфраструктуру», - повідомив 8 травня у Телеграмі голова ОВА Олег Синєгубов.
І нарешті стало відомо, що голова Циркунівської громади Микола Сікаленко, якого викрали рашисти просто з власного дому, живий. Він не покинув свою громаду та не пішов на співпрацю із загарбниками. Після полону керівник закликав односельців не втрачати оптимізму та готуватися до відбудови села.
«Я сподіваюсь, що ці буремні часи пройшли. Тепер нам належить виконати дуже багато роботи. Треба буде відновлювати наше село. Те, що наробили ці нелюди... Я звертаюся до вас, щоб ми не опускали руки. Щоб ми розуміли, що попереду у нас буде світле майбутнє. Ми, люди Циркунівської громади, люди працьовиті. Я думаю, що буде важко, але ми зможемо відновити наше прекрасне село, яке вони, до речі, називали «городом». Вони уяви не мають – яке місто, яке село. Бо в їхній уяві наше село — це «город». Є з чим порівнювати. Тому я звертаюся до вас, щоб ви не панікували, але пам'ятали те, що у нас було, пам'ятали, скільки людей і домівок втратили. І це дуже тяжко, безумовно. Але ми повинні вистояти, зібратися духом і силою, і відновлювати нашу громаду», — сказав у відеозверненні Сікаленко.
Юлія Байрачна, Харківщина
