Сьогодні критерієм «хорошости рузкіх» мало б бути – побажання ПОРАЗКИ СВОЇЙ КРАЇНІ

Сьогодні критерієм «хорошости рузкіх» мало б бути – побажання ПОРАЗКИ СВОЇЙ КРАЇНІ

Укрінформ
Позаяк мене регулярно смичуть на цю тему з усіх сторін, висловлюсь тут, тезово

1. «Хорошиє рузкіє» (далі ХР), звісно ж, є, і декотрих я навіть знаю особисто. Це від одної з них (особи колись публічної, а після 2014 р. загроженої, тому на ім’я не називатиму) я почула в 2015 р. «Мы все соучастники» – фразу, котра куди точніше за «Чий Крим?» звідтоді служила для мене розпізнавчим маркером ХР: чи почуває себе співучасником, чи – «нет в мире виноватых»? Сьогодні таким критерієм «хорошости» мало б бути – побажання ПОРАЗКИ СВОЇЙ КРАЇНІ. Кому конче треба, з якихось причин, шукати ХР – от по цьому й міряйте.

2. ХР, хоч вони й є, нам нині абсолютно НЕ НА ЧАСІ. Шукаючи їх, а ще й, крийбі, рекламуючи, обговорюючи, сперечаючись і т.д., ви витрачаєте свій і чужий обмежений ресурс (уваги, часу, сил, енергії, пам’яті) на результат настільки ж малопродуктивний, як коли б ви цей час провели за пошуком кореня квадратного з рендомного восьмизначного числа. Бо, по-1ше, ХР існують в такій пропорційно мізерній кількості, що можуть бути цікаві хіба антропологічно («який відсоток людей в популяції зберігає психологічну стійкість і не перетворюється під впливом індукованого божевілля на носорогів Іонеско»), по-2-ге, вони геть ні на що в тій популяції не впливають, а по-3тє, їм самим настільки погано (морально - непорівнянно гірше, ніж нам!), що на якомусь етапі ви їм ще й заспівчуваєте. Тобто, по факту, поволочите свій емоційний ресурс «на сторону», «за поребрик», тоді як в інтересах нашої спільної (і вашої особистої) безпеки куди корисніше було б його «лишити в хаті» - віддавши своє (аж ніяк не безрозмірне в умовах хронічного стресу!) співчуття зґвалтованим дівчаткам Бучі й Гостомеля або маріупольським біженцям.

(Це, до речі, моя головна претензія до тих ХР, котрі втекли з Росії і тепер на Заході плачуться на долю – я щоразу відчуваю за цим те саме «вампірячення ресурсу», цим разом в укр. біженців, яке помітила ще раніше з їхніх популярних «жіночих» сайтів, див. у мережі «Мій теплий ламповий рашизм».)

Будьмо розсудливіші й скупіші. Наразі, поки рф  іще не підписала акт капітуляції, ХР нам абсолютно ні до чого. Розумію, що це звучить цинічно, але сорьки, у нас війна, наше завдання – вижити й перемогти, і відповідно до цього й духовну гігієну собі організовувати треба.

3. У всіх проблемних випадках (коли таки треба визначити, чи ось цей, конкретний екземпляр, ХР, чи йде вслід за корабльом), пропоную тримати в умі надзвичайно корисне, на жаль, забуте нами прислів’я, яке служило мемом нашим предкам у 19-му ст.: «МОЖЕ ТИ, МОCKAЛЮ, І ДОБРИЙ ЧОЛОВІК, ТАК ШИНЕЛЯ ТВОЯ ЗЛОДІЙ». Це воістину геніально сказано, осмисляти – не переосмислити.

4. Все попереднє стосується як живих, так і небіжчиків (мертвих тамтешніх поетів, романістів, акторів, бардів, рокерів і т.д.). У мене теж є серед них улюбленці, як у кожного з нас (колоніальна освіта – це коли культуру метрополії тубілець знає краще, ніж власну, і це стосується, на жаль, і тих, хто здобував освіту в незалежній Україні), - але я вам зараз не буду про тих улюбленців розповідати, бо див. п.2 – це раз, а крім того, дотримання п.3 завжди допомагало мені тримати і до улюбленців ту емоційну дистанцію, щоб не ковтати від них все підряд без розбору (бачити, де вилазить «шинеля», і відділяти мухи від котлет, їстівне від токсичного). Не у всіх такі навики «роботи з текстом» є, виробляються вони роками, тому наразі – див. п.2.

P.S. На фото врятована киця з Бородянки - для привернення уваги, і взагалі, давно я не постила котиків…

Оксана Забужко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-