Дитячі малюнки про війну, які залишаться в історії

Серія плакатів «Що я бачу» - це дитячі малюнки про війну, створені у харківській арт-студії Аzа Nizi Mаzа. Перша думка, яка приходить: «Дорослий художник такого не зробить!». Несподівані, пронизливі, іноді – відверто сюрреалістичні, дуже професійні роботи. Та краще тисячі слів - їх побачити. Ось вони.

Плакатний щоденник «Що я бачу», як його називають в арт-студії Aza Nizi Maza

Харків і досі бомблять. І більшість зі студійців, зрозуміло, виїхала з міста. Ті, хто малював ці картини, мабуть, теж. Пояснимо - ця серія була зроблена не зараз, а у 2014-15 роках, коли війна тільки почалася. У студії підняли архіви того часу, її керівник  Микола Коломієць придумав до кожного малюнку підписи, так і виник цей проєкт – напрочуд актуальний і користується шаленим попитом та популярністю у соцмережах  і не тільки -  як ілюстрація до того, що відбувається Україні зараз. Малюнки - разом або окремо - розійшлися по різним сторінках у фейсбуці. Один з них, авторства Дана Родіонова,  розмістили на білборді у Львові у рамках ініціативи «Ми тут арт» («Ми тут мистецтво»). А у планах самої арт-студії організувати виставку плакатів на фасаді однієї зі зруйнованих харківських шкіл.

На жаль, зараз, як ви вже зрозуміли, у нас не було змоги поспілкуватися з самими студійцями. А от керівникові  Aza Nizi Maza Миколі Коломійцю та одному з адміністраторів арт-студії Олексію  Михайлову нам вдалося задати кілька запитань. Вони залишилися в Харкові й зараз створюють нові художні проєкти - разом з дітьми, які зі своїми родинами переховуються від ворожих  бомб у метро. Але про це – пізніше…

Про те, як жила художня арт-студія до повномасштабної війни

Aza Nizi Maza  без перебільшень – не просто незвичайна, а найнезвичайніша арт-студія Харкова. Це оцінка самих містян. Після заочного знайомства з керівником студії та роботами дітей, у автора склався образ такої собі Академії пана Клякси – якщо хто читав повість польського письменника Яна Бжехви. Там учні на ніч клали біля своїх ліжок дзеркальця, на яких записувалися їхні сни, а потім найцікавіші розказували всім іншим, а будинок школи-академії оточував величезний парк  з воротами, які вели у сусідні казки…

У Харківській арт-студії дозволяють реалізовувати все, що надумають, уявлять собі діти. Тому що у мистецтва – немає віку. Згадайте хоча б славнозвісних музикантів, які вже у дитячому віці вражали проявами геніальності.

У кожної дитини є свої здібності, - вважають у студії. - Головне – дати їм проявитися.

На занятті – дуже не хочеться у минулому часі, але вони поки що у Харкові призупинені – могли включити класичну музику або показати дітям альбоми з роботами знаменитих художників. І у студійців бувало з’являлися, так би мовити «варіації на тему», які дбайливо підтримував керівник студії Микола Коломієць.

Наприклад, керівник студії каже:

 - Ось картини Босха, дивіться, які у нього дерева!

 -  А у мого дерева будуть плями, як у жирафа! – вирішує хтось із дітей.

 -  Чудово, малюй!

Це лише один маленький епізод, маркер того, як проходили тут заняття. Як допомагали кожній дитині розвивати уяву, знайти свій стиль, свою мову у мистецтві.

Миколі Коломійцю – 38 років, він закінчив Харківську академію дизайну та мистецтва. До того – навчався у подібній студії, що згодом й вплинуло, власне, на те, чим він зараз займається. А ще – склалася ситуація, коли знайомі художники попросили його позайматися з їхніми дітьми.

Невдовзі художник зрозумів: так от же воно, найцікавіше - з точки зору художньої виразності й несподіваності.

Назва Aza Nizi Maza  - це з культового фільму Федеріко Фелліни «8 ½». Головний герой стрічки, кінорежиссер Гвідо Ансельмі згадує, як хлопчиком  вірив в те, що достатньо вимовити заклинання Aza Nizi Maza і можна знайти клад. Микола Коломієць каже, що раптом збагнув: якщо прибрати з цих трьох слів всі букви «з» і злити їх в одне, то вийде італійське слово anima, що означає «душа».  Символічно, якщо згадати, як рашистські нелюди зробили цю латинську літеру маркером своїх злочинів.

До війни у студії навчалося приблизно сто дітей, заняття проходили щодня, за винятком неділі. По понеділках займалася інклюзивна група дітей з синдромом дауна.

Вік студійців - від 4 до 15 років. Ще була доросла група, де взагалі не було вікових обмежень. Не було обмежень і стосовно прийому в студію – ми ж пам’ятаємо, що дітей без здібностей не буває. І, за словами викладачів, не було жодного випадку, щоб в дитині не виявили щось таке, за що не можна було, як то кажуть, зачепитися.

Микола Коломієць займався з дітьми від шести до п’ятнадцяти років. Тих, кому «від чотирьох» - вели дві молоді викладачки, Ксенія Резнікова та Софія Мокляк. Ще був клас скульптури, якій вів Євген Коган.

Напередодні війни арт-студія реалізовувала кілька масштабних задумів. Серед них - книжковий проєкт «Ближче, ніж здається», такий собі довідник по історії сучасного мистецтва, зроблений в ігровій формі. Також pop-art проєкт  про Лесю Українку як фешн-ікону національного мистецтва. Ще мала бути виставка до 300-річчя Григорія Сковороди та ще один книжковий проєкт до 100-річчя театру «Березіль».

Забули сказати – студії в цьому році виповнюється десять років, і на її рахунку – безліч виставок у Європі й в Україні, зокрема, у «Мистецькому арсеналі» в Києві.

В арт-студії – бомбосховище, а студійці продовжили заняття у підземці

Зараз у приміщенні Aza Nizi Maza  -  бомбосховище. У перші дні війни тут рятувалося багато містян разом зі своїми домашніми тваринами. Більшість з тих людей евакуювалися, але дехто залишився й переховується там досі.

А сам Микола Коломієць разом із колегами, що залишилися в місті, спустився у  харківське метро – щоб допомогти дітям, які живуть у підземці через війну, справитися зі страхами за допомогою мистецтва.

Спочатку дітей тут було лише шестеро, невдовзі  охочих ставало все більше. Разом з дітьми придумали проєкт  - про нових супергероїв нашого часу. Тепер на одній зі станції можна побачити гігантські фігури Воїна, Медсестри, Волонтера та Матері з Дітьми – зображення дуже проникливі та життєрадісні!

А на сторінці Aza Nizi Maza  у фб з’явився такий запис:

«Ось імена наших героїв, які працювали над проєктом:

Жора Носенко, 9 років

Христина Самойлова, 13 років

Влада , 8 років

Марина Руденко, 6 років

Максим Руполов, 7 років

Сергій Сторожев, 9 років

Льоша Федоров, 16 років

Артем Федоров, 16 років

Ніка Курбацька, 14 років

Світлана Федорова, 11 років

Діана Блудова, 10 років

Злата Мехтієва, 6 років

Тимур, 7 років

Дуже дякуємо всім, хто підтримав та вболівав за наш проєкт.

Далі буде».

Як вигядають супергерої сучасної України у виконанні новітніх студійців

Побажаємо цій чудовій студії, Харкову й усій нашій улюбленій Україні Божого заступництва. І найскорішого повернення студійців додому й нових чудових проєктів.

А ще – Перемоги!

Лариса Гаврилова, Київ