Прикордонна Харківщина з першого дня російської агресії стала зоною активних бойових дій. Вже місяць ворог щоденно варварськи обстрілює Харків, руйнує прилеглі міста. На тимчасово окупованих територіях росіяни вбивають і викрадають людей, знущаються з мирних жителів. Але харків'яни мужньо протистоять цій навалі, попри біль втрат і важкі випробування. Про те, як живе і бореться з ворогом Харківщина, Укрінформу розповів голова ОВА Олег Синєгубов.

- Олеже Васильовичу, Харків вважався маркерним містом, яке росіяни мають захопити одним із перших. Але вони зіштовхнулися з жорстким спротивом, який триває вже місяць.

- Так, буквально в перші три дні війни ми зіткнулися з масованою атакою ворога майже по всій території кордону з росією. А це майже 325 км! Це північ – сумський напрямок, це білгородський, вовчанський, куп'янський і чугуївський напрямки. Наші воїни стояли на смерть, вистояли, і ми зараз повністю тримаємо оборону Харкова. Росіяни зрозуміли, що силою взяти місто їм буде надважко, навіть ціною величезних втрат. Але навіть зараз вони пробують «прощупувати» наші оборонні позиції і знову зазнають втрат.

Ми не бачимо тієї кількості ворожої техніки, яка потрібна їм для штурму Харкова. Тому вони тримають нас під постійними обстрілами зі зброї дальньої дії. У середньому за добу - до сотні танкових обстрілів, з артилерії та мінометів, крилатими ракетами. Днями ми «отримали» ракету навіть із чорноморського флоту РФ. Сказати, що вороги б'ють точно по якихось локаціях, не можна. Вони застосовують реактивні системи залпового вогню «Град» і «Смерч». Для розуміння: коли летить «Смерч» - діаметр зони ураження - до 5 км. Тому страждають житлові будинки навіть у районах, які до того були відносно спокійними.

На жаль, жителі Харківщини часом нехтують попередженнями про обстріли, їздять містом і вирішують якісь свої справи. Я переконаний, що це дуже важливі справи, якщо вони йдуть з укриття. Однак, це великі ризики, у результаті - люди страждають. У нас минулого четверга був трагічний рекорд: коли обстріляли людей, які стояли у черзі за гуманітарною допомогою, було багато загиблих і поранених.

Цього ж дня сталася просто страшна трагедія. На вулиці Академіка Проскури завалився багатоповерховий житловий будинок. Була пожежа, ми чули крики людей про допомогу. На жаль, підрозділи ДСНС не змогли розібрати завали і ми в якусь мить просто перестали чути людей. Всі вони загинули.

- А що з людьми, які з перших днів перебувають на тимчасово окупованих територіях?

- Ворог захопив у тимчасову окупацію деякі наші міста. Почну з Дергачів – це сумський напрямок. Місто було під окупацією десь, напевно, тиждень. Ми його звільнили, і відсьогодні там уже    офіційно працює національна поліція України.

Далі на північ – прикордонні Липці і Циркуни, які з першого дня, вже місяць під тимчасовою окупацією. Якщо візьмемо Липці, там зараз штаб збройних сил рф. Загарбники там намагаються влаштовувати «проросійські флешмоби». Там є люди, які зрадили Україну. Але це не голова Липецької територіальної громади. Тому росіяни привезли когось свого, який раніше був громадянином України, а два роки тому виїхав до росії. Напевне, його готували заздалегідь, привезли і поставили там керувати.

Хто міг, виїхали звідти одразу. Але дуже багато людей залишилася на місці. Зв'язок із ними підтримуємо. Звісно, неофіційно, бо інакше завтра до них прийдуть, заарештують або викрадуть, будуть шантажувати сім'ю тощо.

У Циркунах людей менше, але там більше руйнувань, бо вони на лінії вогню. Звідти ворог гатить по Харкову, зокрема й «Градами». Коли настає тиша, ми можемо неофіційно, не через зелені коридори (їх не погоджує рф) вивозити звідти людей і завозити туди гуманітарну допомогу. Фактично, ми підвозимо її до найближчого неокупованого населеного пункту і вже далі місцеві волонтери полями провозять туди харчі, медикаменти… Їх там перевіряють (окупанти - ред.), на жаль, буває, що майже половину окупанти забирають собі. І таке відбувається за всіма напрямками.

Вовчанськ і Куп'янськ. У Вовчанську вороги теж влаштовували «флешмоб» і цирк із підняттям російського прапора. Вони викрадали мера цього міста, потім повернули, - ми навіть не афішували цього.

До речі, Великобурлуцького міського голову теж викрадали загарбники. Він був у Вовчанську в лікарні. Більше доби його протримали і, слава Богу, повернули. Тому що він налаштований виключно проукраїнськи і співпрацювати з окупаційною «владою» за жодних обставин не буде.

- Якщо вже про викрадених голів місцевого самоврядування йдеться, що зараз із Циркунівським головою Миколою Сікаленком?

- Ми сподівалися, що його найближчим часом повернуть. Співпрацюємо з Офісом Президента, постійно підтримуємо зв'язок  з Іриною Верещук. Вони направляють запити, повідомляють про цей випадок у всі міжнародні інстанції. Є інформація, що Микола Сікаленко живий і перебуває в Липцях, де штаб військових рф. Дуже сподіваюся, що найближчим часом його відпустять.

- Нехай би так і було. Та повернімось до Куп'янська.

- Він теж окупований. Меру цього міста оголошена підозра про державну зраду. Він там намагався поширювати фейки, начебто СБУ викрала його доньку чи ще когось. Це справжній зрадник, який на повну співпрацює з рф, налагоджує з ними зв'язок і допомагає їхній армії.

- А яка ситуація зараз в Ізюмі? За масштабами руйнувань це місто називають другим Маріуполем.

- Зараз це найгарячіша точка у Харківській області. Чому так сталося? Тут треба трішки передісторії.

З кожним мером міста ми спілкуємось, вони радяться з нами, як діяти в тій чи іншій історії. І коли відбувся перший контакт і пропозиції співпрацювати з російськими окупантами, міський голова Ізюма їм відмовив, сказав, що не робитиме цього за жодних обставин. І почалися обстріли. Перші 2-3 дні Ізюм просто знищували, а потім окупували його північну частину. Зараз місто фактично поділене на дві частини по річці Сіверський Донець.  Мости через річку спочатку розвели, а потім підірвали. Це була узгоджена позиція місцевої влади і ЗСУ. Росіяни не змогли переправляти ворожу техніку. Це дуже допомогло ЗСУ і не дало можливості росіянам окупувати південну частину міста. Але вона стала зоною бойових дій, яку ворог фактично знищує, намагаючись пройти повз місто. Їм це стратегічно необхідно, щоб окупувати Луганську і Донецьку області, відрізати лінію ООС. Там відбуваються активні бойові дії, росіяни зазнають великих втрат. Тому ворог не дає ані зелених коридорів до Ізюма, ані можливості виїхати чи заїхати людям.

Я спілкуюся з мером Ізюма, паном Марченком, який днями був відзначений державною нагородою - орденом «За мужність». Що ми робимо: довозимо до найближчого населеного пункту, куди   можемо дістатися конвоєм, гуманітарну допомогу. А далі усіма правдами й не правдами під кулями її розвозять населенню. Тому що там немає ні води, ні тепла, ні світла чи газу. Нема телефонного зв'язку. Коли голова райдержадміністрації каже, що їде в Ізюм, я розумію, що десь чотири години з ним не буде зв'язку. Ось така там ситуація.

- А що можна сказати про стан справ у Балаклії, яку теж окупували росіяни?

- Там краща ситуація, але ворог принципово не дозволяє завезти туди гуманітарні вантажі. Там був дуже трагічний випадок, коли сім'я з дитиною намагалася виїхати в автомобілі і на російському блокпосту їх розстріляли. Всі загинули…

- Олеже Васильовичу, а що зараз відбувається у Харкові? Повідомляють про катастрофічні масштаби руйнувань. Як живе місто?

- Я б розділив відповідь на дві частини. Якщо взяти військову – все у нас добре, оборону тримаємо. І передумов, щоб ворог узяв Харків чи проник у місто, немає.

Про руйнації. Зруйновані близько тисячі житлових будинків. Про адмінбудівлі теж відомо – це історичний центр міста. Це ОДА, міськрада, прилеглі будинки постраждали. Бо коли вибухає ракета, скажімо, як «Іскандер-М» над держадмінстрацією, то всі квартали навколо залишаються без вікон.

Наше завдання – перш за все відновити електропостачання, газо- і водопостачання до тих будинків, де ще проживають люди. Наприклад, кілька днів тому в нас перебили так званий 110-й кабель електроживлення. Його відновлювали 2-3 дні під кулями і снарядами. Якби ми цього не зробили, дві третини міста залишилися б без світла, а дві третини області – без інтернету. Тобто, працюємо над відновленням критичної інфраструктури.

За нашими підрахунками, у Харкові та області залишається ще до мільйона людей. І навіть є ті, які повертаються в місто. Повертаються не тому, що тут уже можна жити, просто хвилюються за своє майно через випадки мародерства, за квартири, які подекуди залишилися без вікон, за автомобілі, які залишились на паркінгах. Приїздять, щоб перевірити їх і забрати якісь речі, бо покидали Харків поспіхом.

- Багато людей повертається?

- Десь до 100 тисяч.

- Повернулися, щоб залишитися?

- Залишається небагато. Це лікарі, які повертаються до лікарень, бо хочуть виконувати свої обов'язки. Ті, хто хоче займатися волонтерством, у кого був бізнес. Наприклад, кав'ярні. Вони працюють за зачиненими дверима  – готують їжу для волонтерів, тероборони, для метрополітену. Адже в нас у метрополітені як у бомбосховищі перебуває до 100 тисяч людей! Там діти, жінки, літні люди.

- Які райони Харкова постраждали від обстрілів найбільше?

- Дуже постраждала Північна Салтівка, яка розташована фактично на передових позиціях. Там дуже велика кількість знищених житлових будинків. Частина людей із цих будинків зараз у  метрополітені, бо їм нікуди їхати. Це ті, хто не хоче евакуюватися з міста. А загалом із Харкова та області залізничним транспортом евакуювали близько 700 тисяч людей. Ще 200-300 тисяч виїхали власними автівками.

Для тих, хто залишився, потрібна гуманітарна допомога. Ми для таких людей отримуємо близько ста тонн вантажу щоденно. З них приблизно 20-30% - це продукти харчування, ще 20% - ліки. Далі йде побутова хімія і одяг, який, якщо відверто, нам не так потрібен зараз. Дещо беремо, але одяг для нас не критичний. Критично – це продукти. Далі ми їх адресно довозимо за допомогою волонтерів і навіть поліції. А також роздаємо у пунктах видачі гуманітарної допомоги.

- За такої інтенсивності обстрілів і складної гуманітарної ситуації багато людей потребують допомоги медиків. Вам лікарів, медикаментів, місць у лікарнях вистачає?

- Медикаментів вистачає, інсулінів вистачає. У п'ятницю отримали черговий вантаж ліків – 7 тонн. Обласна лікарня нині перетворилась на логістичний центр, з якого ми забезпечуємо медикаментами військовий госпіталь, міські лікарні, - в нас зараз єдина мережа. Пошкоджено в області близько 40 медзакладів.

Щодо персоналу, у Харкові медиків вистачає. Що стосується завантаженості ліжок, то 20% - 40% зайняті людьми, які отримують травми. У четвер був наплив цивільних, які постраждали від обстрілу в черзі за гуманітарною допомогою. Це осколкові поранення і більш важкі випадки. За потреби перенаправляємо маршрути пацієнтів.

Інша річ, що у нас страждають автомобілі швидкої допомоги, - розбиваються і потрапляють під кулі. Або їх забирають окупанти, коли ми направляємо їх у складі гуманітарного конвою. Як це було у Вовчанську. Тоді шістьох людей протримали добу у полоні і забрали автомобілі. Завдяки волонтерським організаціям ми вже отримали десятки нових автомобілів швидкої допомоги і будемо отримувати ще. Тобто, не все добре, але стабільно.

- А загалом, що у Харкові наразі працює?

- Ми постійно збираємо представників великих торговельних мереж, адже критично важливо, щоб на полицях були продукти. Щоб люди, як можуть їх придбати за гроші, спроможні дістатися до магазинів, могли це зробити. Щоб зменшити «навантаження» на гуманітарну допомогу.

Також дуже важливо, щоб «Укрпошта» забезпечила виплату пенсії і соціальних виплат. Наразі в нас близько 63% пенсії забезпечено. Тобто, ми забезпечуємо доставку готівки фактично вручну.

Працюють, звісно, не всі, відділення «Ощадбанку» і «ПриватБанку». Також повідомляємо людям, в яких магазинах вони зможуть розрахуватися картками і отримати там до 6 тис. грн готівки.

Аптеки працюють, але є перебої з асортиментом ліків у роздрібні мережі. Вирішуємо це питання з трьома найбільшими оптовиками з Дніпра, - цей напрямок у нас наразі вільний.

- Ви закликали харківський бізнес «запускати економічні процеси» в регіоні. Наскільки це реально за нинішніх умов і в якій частині області?

- Почну з того, що я проти евакуації стратегічних підприємств з Харківщини. Наприклад, підприємств «Укроборонпрому». Для того, щоб їх евакуювати, треба 2-3 роки. Але це окрема історія, вона секретна.

Що до інших, в нас же є райони, які ще можуть собі дозволити працювати. Наприклад, Дергачівський, Красноградський, де готуються до посівної. Ми вже розробляємо перепустки для людей, щоб аграрії могли працювати і під час комендантської години, цілодобово. Це вкрай небезпечно, тому розробляємо алгоритм дій, щоби були попереджені наші військові. І щоб вони не стали мішенню для ворога, бо у темряві відрізнити танк від комбайна дуже важко. Тому застосовуватимемо заходи безпеки.

Украй важливо, щоб посівна відбулася. За оптимістичними розрахунками, ми можемо засіяти на Харківщині від половини до двох третин посівних площ. Сільгоспвиробники звертаються до нас, щоб ми повертали вагони з зерном, які були реквізовані задля безпеки в інші області. Ми повертаємо, бо їм потрібен посівний матеріал, зерно на борошно для хлібозаводів, фураж для худоби.

Також можуть працювати підприємства легкої промисловості. Зараз вони працюють переважно на «оборонку» на волонтерських засадах. Просимо їх працювати й на іншу частину країни, наскільки це можливо.

Звісно, заклик відновлювати економіку – це більше для тих областей, де тихо. Можливо, стосовно Харківщини, де ведуться бойові дії, це виглядає дещо не реалістичним. Але люди думають про це. До нас на гарячу лінію звертаються із питаннями, як це можна зробити, бо людям потрібно якось виживати. Тому потроху відкривається малий бізнес, - перукарні, салони тощо. Дехто працює через день. Виводять людей на роботу, щоб вони могли отримувати зарплату.

- Оцінимо найближчі перспективи. Військові аналітики прогнозують другу хвилю наступу російського війська. Чи готова Харківщина її зустріти?

- Ми очікуємо її щодня, починаючи з минулого тижня. Я переконаний, що наступний тиждень буде у нас досить серйозним. Наші військові та розвідка до цього абсолютно готові. Ми бачимо «картинку» і готові до неї.

За нашою інформацією, ворог відводить свої угруповання з сумського напрямку і перенаправляє їх. Ворог зрозумів, що Харків йому буде взяти дуже важко. Тому він пішов через Вовчанськ та Ізюм, щоб дістатися лінії Луганської і Донецької областей. Наші військові роблять усе, щоб росіянам не вдалося отримати підкріплення з боку Харківщини.

Попри все, настрій у нас позитивний. Ми зараз розбираємо завали, збираємо згорілі і пошкоджені автомобілі, прибираємо вулиці. Хоч і під обстрілами, працює комунальна техніка. Люди це бачать. Кожний день нашої роботи на фронті і в тилу наближає день перемоги.

Чесно кажучи, ми не переживаємо за зруйновані адмінбудівлі – все зможемо відбудувати. Не можемо тільки поповнити людських втрат і забраних життів, зруйнованих сімей… На жаль, така ціна нашої свободи і українського європейського вибору.

Антоніна Мніх, Укрінформ

Фото: пресслужба Харківської ОВА