Про складні питання війни

Я з 2018 року вивчала та практикую коучинг, є майстром НЛП, захоплююсь психологією. Окрім того є засновницею Всеукраїнської ініціативи “Активна Громада”, що почала свою діяльність з 2014 року після Євромайдану. Тож буду рада ділитися тими знаннями, які можуть стати сьогодні в нагоді.

“Активна Громада” на сьогодні діє в понад 30 громадах на території всієї України. Завдяки цьому ми розуміємо ситуацію, яка відбувається в різних точках України і чуємо її з перших вуст. Зараз надзвичайно цінно зберігати ресурс і вміти його передавати іншим людям, особливо, в таких непростих умовах. Тому я і мої колеги зібрали питання, які людей непокоять і на які можу дати відповідь. У цьому блозі їх три:

Як бути корисним? Перекваліфікація

Минуло 3 тижні від початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Коли ми думаємо про те, як ми можемо бути корисними, ми для себе в першу чергу маємо дати відповідь: “Наскільки я зараз в ресурсі?”. “Як я себе почуваю?”. “Який мій стан: психологічний, фізичний?”. 

Якщо ми відчуваємо в собі сили більш активно включатися, робити якісь корисні речі - це чудово. Але перше питання, яке ми маємо собі поставити: “Як взагалі я?”. 

Якщо ви ОК, тоді наступне, що можна зробити, це скласти список того, що ви вмієте робити якісно й добре. Зробіть перелік із щонайменше 30 справ: “Що я вмію робити добре”. Наприклад, “я вмію керувати”, “я вмію вести переговори”, “я вмію знаходити спільну мову з іноземцями”, “я вмію готувати їжу”, “я маю машину, вмію водити авто і можу допомагати тим, кому це потрібно” і так далі. Після цього можна піти в щонайменше 3 установи: тероборону, волонтерські організації, які вже діють у вашій громаді, звернутися до ОМС і сказати: “Я готовий і хочу долучатися, хочу бути корисним. Чим я можу вам допомогти?”. Тут перелік справ, який ви склали заздалегідь, вам якраз пригодиться і ви можете сказати, що ви готові робити. Зазвичай, організації відкриті і готові залучати бажаючих. Якщо раптом сталася ситуація, що ті організації, до яких ви звернулися, сказали, що у них немає додаткової роботи, є ряд громадських та волонтерських організацій, в тому числі, ВІ “Активна Громада”, до яких ви можете звернутися і запропонувати свою допомогу. Ми поспілкуємося, пошукаємо, до чого вас можна долучити і будемо раді бачити у нашій команді. Або порекомендуємо вас якійсь іншій організації. Коли ви будете включені, таким чином, ви можете знайти застосування вашим умінням і знанням. Окрім того, зараз дуже важливо бути включеним в якусь діяльність. Я інколи чую від людей, які з якихось причин не можуть знайти собі заняття, їм значно більш непросто психологічно.

Якщо ви працюєте у якійсь бізнес-структурі й ваша компанія під час воєнного стану продовжує працювати, - це дуже важливо. Тому що у нас є також економічний фронт. Зараз, можливо, це не настільки відчувається, але ніхто не знає, коли завершиться війна. На сьогодні, надзвичайно важливо підтримувати бізнес, щоб він працював. Тому, якщо у вас є робоче місце, вважайте, що ви зараз волонтери, оскільки ви працюєте, фактично, на всю Україну, на ті гарячі точки, де зараз, на жаль, підприємства працювати не можуть. 

Що ще важливо робити? Важливо зараз бути уважними до своїх рідних і близьких. Треба частіше спілкуватися один з одним, підтримувати. Це не завжди просто, бувають різні випадки в комунікації з рідними. Але, повірте, всі люди хочуть бути обігрітими, хочуть відчувати любов, підтримку. Тому, якщо ви можете цим ділитися і брати це від інших, від близьких вам людей, - це теж одна із важливих задач на сьогодні. 

Як має відбуватись швидка та лагідна українізація?

Це питання часто стосується регіонів, які є, переважно, україномовними і приймають у себе внутрішньо переміщених осіб, або ж тих людей, які проживають на україномовній території і спілкуються російською. 

Перше питання, яке я б хотіла поставити людям, які хочуть проводити лагідну українізацію, це чітко зрозуміти для себе: що таке українізація для вас? Це лише питання мови чи це культура, поведінка тощо. Дайте собі визначення: що для вас означає українізація? Якщо це мова, тоді перше, на що я б хотіла звернути увагу, це те, що ми живемо насправді у вільній країні і це наша сила. Це один з тих факторів, чим ми відрізняємось від росії. У нас чимало військових, які спілкуються російською мовою. Зокрема і миколаївській Кім. Це не означає, що не варто вивчати українську. Однозначно, варто. Але я б тут звернула вашу увагу, в першу чергу, більше приглядатися до таких російськомовних людей. Якщо людина з якихось причин досі говорить російською, але вона є активною у вашій громаді, допомагає, волонтерить, є патріотом України, то до неї має бути хороше ставлення. Є багато різних людей, які можуть нам з якихось причин не подобатися. Але ж це не означає, що вони мають підлаштовуватися під наші забаганки. 

Разом з тим, люди, які потрапляють в україномовне середовище, рано чи пізно теж переходять на українську. Згадайте, як ми вчили англійську. Вчимо, вчимо і ніяк не довчимо. А от коли їдемо в англомовні країни, через тиждень вже говоримо запросто, якщо була база. 

До людей потрібно ставитися з любов’ю, з повагою. Якщо ви хочете, щоб більше людей говорили українською, тоді говоріть до них українською. Людина звертається до вас російською - говоріть до неї українською. Частина моїх знайомих - російськомовні. І коли я з ними спілкуюсь українською, вони завжди кажуть, що в мене красива українська мова. Якщо люди закохаються у вашу мову, якщо люди відчують від вас добро, повагу, то рано чи пізно вони самі перейдуть на українську. І це буде значно краще, бо це буде їхній вибір, а не нав’язаний. І от коли люди самі для себе виберуть слухати українську музику, говорити українською мовою, підтримувати культурні звичаї, тоді це буде їхнє рішення і прагнення, воно буде усвідомлене і сильне. Як ми можемо допомогти? Бути самими собою: говорити українською, підтримувати цих людей і так далі. 

Якщо людина раніше говорила російської і починає говорити українською, а в неї щось не дуже виходить, тоді дуже важливо її підтримати. Людина відчує повагу до себе, турботу і їй тоді буде значно легше перейти на українську мову. 

З приводу українізації є такі моменти. Перший - щодо вибору людини. Іноді людина готова на рівні цінностей перейти на українську, але ще не готова на рівні дій. Це простий і швидкий варіант переходу. Якщо ж проблема на рівні цінностей - тоді це не швидкий процес. Наприклад, людині на рівні цінностей хочеться бути хорошою і правильною, а коли вона/він говорить українською, у неї/нього виходить негарно і людина цього соромиться. А тут ще й ви додаєте тиску. Ви можете витратити час на те, щоб з людиною сваритися, але, повірте, це абсолютно ніяким чином не допоможе українізації цієї людини. Це має бути її свідомий, природний вибір. Якщо на рівні цінностей людина поки з якихось причин не готова українською говорити і ви готові, ви маєте час, сили, бажання просувати українську культуру, то в цьому випадку можна дізнатися більше про життя цієї людини, чим вона живе, яка її історія, як так сталося, що вона говорить російською. Чому так складається навіть зараз в умовах війни. Але це має бути спокійно, виважено, з повагою до людини. Тільки таким чином ми зможемо допомогти українській культурі розвиватися. Якщо ви не готові цього робити, то не потрібно цього робити. Зосередьтесь на більш важливих справах.

Можуть виникати моменти, коли людина поводить себе не дуже добре. Наприклад, люди приїжджають в інші регіони, починають говорити, що їм "не підходить" житло, умови чи їжа. І коли до цього всього, люди ще й російською звертаються, то це подвійний агресивний фактор. Людина-активіст, яка це все чує у свій бік, їй треба знайти власну опору. Поставити собі питання: “А що я хочу від комунікації з цією людиною?”. Якщо ви, все ж таки, хочете виконати свою місію, допомогти людині, ви можете надати ті можливості, які ви в змозі надати. Наприклад, якщо у вас є можливість розмістити людину в школі, бо вільних будинків та квартир вже немає, запропонуйте їй цей варіант. Ви ж не зможете дати те, чого у вас немає. Якщо людина озвучує у ваш бік якісь претензії,  тут можуть бути щонайменше 2 причини такої поведінки: або ця людина у стані “дитини” (психологічно), яка хоче, щоб з нею нянчились і вам потрібно її повернути в стан “дорослого” і казати: “Я можу запропонувати лише ось це. Якщо це вам не підходить, тоді пробуйте самостійно щось шукати”. І це буде здорова поведінка. Другий момент: люди не завжди розуміють, що вони потрапили у війну. Вже третій тиждень іде війна, а у нас багато людей ще в стадії заперечення. Тому вони висувають якісь вимоги з приводу житла, класного харчування і так далі. І вам треба їх повернути, як кажуть, з небес на землю. Сказати: “Вибачте, у нас вже третій тиждень війна, третій тиждень до нас приїжджають люди. Ви приїхали зараз і ми наразі можемо вам допомогти ось цим. Якщо вас це не влаштовує, ви можете шукати кращі умови”. Те, що люди хочуть кращих умов - це цілком нормально. Будь-яка людина може вимагати чогось кращого. Але це можна вимагати, якщо це є наявним. А якщо немає, то хай вибачають і радіють тому, що є. Це ж прекрасно, що не в підвалі і не під обстрілами.

 В цій ситуації активісту важливо і себе нормально почувати. Тому що часто активісти або волонтери хочуть настільки викластися, щоб допомогти людям, що віддають всього себе навіть не 100%, а на 150%. Цього не має бути. У нас серед коучів є таке правило, що ми, як коучі, не повинні хотіти допомогти людині більше, ніж вона хоче допомогти сама собі. Це правило треба пам’ятати, коли ви взаємодієте з іншими людьми. Так, вони можуть бути в стресі, у них можуть бути проблеми, але ви зі свого боку можете надати ту допомогу, яка вам зараз під силу. І ви цілком маєте право обмежити коло свого спілкування. Краще так, ніж поширювати ворожнечу.

Як вмовити людину у віці (маму/тата, родичів...) виїхати з гарячих точок, небезпечних регіонів?

Один мій колега сказав таку фразу: “Батьки не хочуть покидати своєї домівки не тільки тому, що це якась матеріальна цінність. А в першу чергу, тому що їхнє життя, спогади з цим будинком пов’язані. По суті, цей будинок, який їм доводиться покидати, це як частинка себе”. І це дуже прикро. Але ми зараз знаходимося в таких умовах, коли нам доводиться приймати дуже непрості рішення для власної безпеки, для ЗСУ, Тероборони, щоб вони могли краще виконувати свою роботу, очищуючи нашу землю від загарбників. 

Як же переконати дорослих людей робити все для своєї безпеки та безпеки рідних. Є коучинговий інструмент під назвою “Декартові координати”. 

Він містить 4 важливі питання, які ви можете проговорити зі своїми батьками, рідними, які відмовляються покидати свій будинок, що знаходиться в зоні ризику чи ймовірного ризику. 

Питання: 

Що буде хорошого, якщо ваші рідні залишаться на місці, вдома?

Що може бути поганого, якщо ваші рідні не переїдуть зі свого будинку?

Що може бути хорошого, якщо ваші рідні переїдуть зі свого дому?

Що може бути нехорошого, якщо ваші рідні переїдуть?

На кожне питання проговоріть щонайменше 4-5 факторів. Краще їх записувати, тоді вони будуть перед очима. Будьте терплячі. Після того, як дасте відповіді на всі питання. Подивіться на кожен фактор: наскільки він важливий і пріоритетний для людини. На приклад, якщо людина лишиться у своєму будинку, може прилетіти ворожий снаряд чи пуля. Людина зможе опинитись під завалами. Людина може не побачити більше своїх дітей, рідних. Її/його рідні будуть докладати максимум зусиль, щоб витягти її/його/їх з під завалів, ризикуючи власним життя. Вони будуть перейматись і стресувати, отримують травмуючий досвід і одні, й другі, якщо залишаться живі. Кому це потрібно? Терміново зібрали валізки і виїхали.

Обговоріть зі своїми рідними питання виїзду в безпечне місце з різних сторін. В цьому випадку з людиною потрібно говорити відверто, прямо, як з дорослим.  Якщо рідні не до кінця розуміють, можна показати їм фото, які є непростими. Їх зараз дуже багато. І обговорити, як ви будете діяти, якщо раптом виникне така ситуація. 

Якщо ви знаєте, як проводиться евакуація, проговорити, що ви як людина, яка знаходиться, наприклад, на певній відстані, зможете зробити, щоб евакуювати своїх рідних. Проговорити, що вам доведеться робити, якщо вони не хочуть себе берегти. Розповісти у всіх деталях і пересвідчитися, що вона, людина, яку ви переконуєте, в цей момент з вами, вона вас дійсно чує. Можна попросити людину повторити, що ви сказали для того, щоб пересвідчитися, що людина все-таки розуміє, вона при тямі. Проговорити з нею всі можливі ризики й наслідки свого рішення. 

Тобто, перший формат - це “Декартові координати”. 

Друге, що може вам допомогти - це ваша чітка і жорстка позиція. Тобто, ви кажете: “Або ми виїжджаємо, або я їду сам/сама. Сказати: “Вибач, я розумію, що ти доросла людина, ти абсолютно маєш право приймати своє персональне рішення. Я бачу, що ти при тямі. Що ти розумієш, що відбувається в нашій країні. Що ти бачив/ла всі фотографії, відео розбомблених міст. І ти хочеш лишитися й далі тут”. 

Це сказати може бути досить непросто. Але, якщо ви в цій ситуації не будете жорсткими, то ви продовжите гратися в ці ігри “я поїду - я не поїду”. Тому тут  потрібно чітко окреслити свою позицію і донести її до іншої людини. 

Що ще може бути? Наприклад, якщо людина не перебуває в критичній точці - зоні активних бойових дій, але перебуває в регіоні, який потенційно може бути під загрозою. В цій ситуації ви можете проговорити критичні точки просування загарбника. Наприклад, якщо ворог заходить в місто чи село Х (це не місто, де проживають ваші рідні, а населений пункт, який знаходиться поруч). То ви кажете: “Я приїжджаю машиною (або інший ваш варіант) і ми тебе/вас вивозимо”.  І ви маєте почути у відповідь чітке “так!”. Ви кажете, що у разі такої ситуації, ви протягом найближчих 6 годин приїжджаєте і забираєте рідних. І тут не може бути ситуації, коли вам кажуть: “Ой, я ще не зібралася, я не готова тощо”. Людина має бути до цього готова. Ви маєте пересвідчитися, що у ваших близьких зібрані валізи і у випадку справді критичної ситуації, ви або якась інша людина приїжджає і забирає їх, відвозить у більш безпечне місце. 

Якщо ж ви зробили все, що могли, але людина не хоче, це її право. Це дуже непросто. Якщо це стосується батьків чи дідуся/бабусі, то з психологічної й з еволюційної точки зору - діти й онуки ніколи не можуть стати батьками своїм батькам або своїм дідусям/бабусям. Це просто неможливо і про це треба пам’ятати. Це звучить непросто і, можливо, страшно. Але нам треба з це прийняти, дати можливість людині зробити її вибір. А вам - зробити свій. Бо якщо ви - не військовий/ва, то у випадку активних військових дій ми лише можемо заважати ЗСУ виконувати свою роботу. В часи війни потрібно задумуватися в 10 разів краще про те, де ви можете бути більш ефективними. Невиправдане геройство на війні може коштувати життям.  Від вашого рішення залежить ваше життя, що впливає і на життя близьких, життя багатьох людей, які навколо. І коли ви знаходите для себе відповідь, де ви можете бути максимально ефективним - робіть цей вибір. Тому що таким чином ви врятуєте життя. А що може бути ціннішого за життя? 

Ефір ви також можете подивитись за посиланням 

 Олександра Гліжинська

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства