Коли слово – грізна зброя

Коли слово – грізна зброя

Укрінформ
Четвертий тиждень в Україні триває безпрецедентний інформаційний марафон

 У ці дні в Україні пишуться нові сторінки не лише вітчизняної, а й світової журналістики Безсумнівно, їх згодом аналізуватимуть теоретики засобів масової інформації, досліджуватимуть практики, вивчатимуть студенти – майбутні журналісти. Це буде згодом, тоді, коли закінчиться ця розв’язана російським агресором безглузда, руйнівна, кривава війна.

А поки що весь цивілізований світ не перестає захоплюватися відвагою і мужністю захисників України, про подвиги яких, як і про стійкість і незламність усього українського народу, розповідають наші колеги-журналісти: на стрічках оперативних новин інформаційних агентств (так твориться вражаюча хроніка цієї війни – вона, безсумнівно, увійде в майбутні дослідження), у блогах, діалогах, коментарях, якими переповнений Інтернет (написані по живих слідах, вони також стануть переконливими свідченнями про цю війну), у численних публікаціях на сторінках газет і журналів (вони теж увійдуть до документальних звинувачувальних  матеріалів про віроломний, нічим не спровокований напад на Україну).

Та все ж окремо варто й необхідно виділити безперервну інформаційну вахту українських теле- і радіожурналістів. На наше переконання, вона не має аналогів у світовій масмедійній історії. І, насамперед, тому, що з першого дня війни відбулося безпрецедентне об’єднання творчих потенціалів, техніко-технологічних можливостей і матеріальних ресурсів провідних українських теле- і радіоканалів. До цього кожен з них займав певну інформаційну нішу, мав свою аудиторію, здійснював свою редакційну політику. Часто ця політика – явно чи приховано – випливала з приналежності тим чи іншим власникам електронних ЗМІ, і ми з вами були свідками, як в українському ефірі точилася гостра інформаційна війна за сфери впливу, серед яких ключовим було слово «влада». Олігархічне телебачення, інші приватні ЗМІ були й залишаються найбільш потужними в українському інформаційному просторі. Суспільне й державне телебачення і радіо поки що не склали їм належної конкуренції.

Але як все змінилося 24 лютого! З початком російської агресії відбулося унікальне об’єднання ресурсів провідних вітчизняних теле- і радіоканалів, стартував небачений досі марафон мовлення “Разом ми сильні» – 24 години на добу, з дня в день. Правда, заради точності зазначимо, що в нього була, так би мовити, генеральна репетиція, коли ми чекали російського нападу ще 16 лютого, і в оголошений на цю дату День єднання за великим круглим столом зібралися відомі ведучі й спікери провідних українських телеканалів.

Але тоді ще тривала в Пекіні Зимова олімпіада, і ворог відклав вторгнення. Через кілька днів після цього марафон інформаційного спротиву окупантам почався вже в умовах реальної війни. І з першої об’єднавчої картинки на наших екранах, з перших сюжетів і коментарів стало ясно, що саме такий підхід і такий формат найбільш прийнятний для обставин військового часу. З очевидних причин. Назвемо лише п’ять з них. По-перше, одному, навіть найпотужнішому каналу не під силу охопити впродовж кожної доби всю панораму військових дій, опору загарбникам, мобілізації української нації, а спільному марафону це зробити вдалося. По-друге, з об’єднанням з’явилась можливість отримувати від перших осіб, владних структур, очільників наших Збройних Сил і передавати в ефір офіційну, перевірену інформацію, якій довіряють люди. По-третє, на журналістські вахти (кожен канал, як відомо, одержав свої години мовлення впродовж кожної доби) стали високопрофесійні ведучі,  коментатори, модератори – найбільш відомі  в Україні, найкращі з тих, які має той чи інший канал. По-четверте, в це творче об’єднання кожен колектив вніс свої ідеї, напрацювання, кращий досвід, і це, як ми бачимо, помітно оживило й урізноманітнило безперервні програми мовлення. По-п’яте, творцям і учасникам цього марафону вдалося переступити через відомчі й олігархічні бар’єри і практично уникати проявів політичної прихильності і боротьби. Втім, віддамо належне і політикам: вони в ці дні, виходячи в ефір, намагаються уникати суперечок з внутрішніми опонентами і критики дій влади – фронт проти ворога має бути монолітним.

Єдиний телемарафон постійно транслюють і місцеві мовники. Та, крім цього, вони подають і локальні новини, а в деяких містах (приміром, Запоріжжя, Львів), за прикладом загальноукраїнського, ведуть власні марафони.

Українські ЗМІ і, зокрема, ефір стали потужною інформаційною лінією фронту, могутнім протистоянням ворогові, його жалюгідним спробам сіяти паніку, запускати фейки, тиражувати брехню. І не випадково телевізійні вежі, теле- і радіоцентри з перших днів війни  виявилися одними з головних цілей російських агресорів. Серед них –  ракетний обстріл київської вежі на Сирці, коли загинули люди, була зруйнована апаратна і тимчасово зник телесигнал. Окупанти обстріляли Харківську телевежу. Були спроби підірвати телевежу в Лисичанську Луганської області, один із снарядів при цьому потрапив у житловий будинок. Під обстріл потрапила вежа в Коростені на Житомирщині. 14 березня російські окупанти нанесли ракетні удари по телевежі в селі Антопіль, що біля Рівного: 21 загиблий, 9 поранених. 16 березня відбувся ракетний обстріл вежі телемовлення у Вінниці. Вибухи пошкодили обладнання комплексу. Трансляція мовлення була тимчасово призупинена.

Але ці атаки засвідчують лише безпорадність ворога, його марні спроби применшити український інформаційний спротив. Він шириться, видозмінюється, посилюється. Ось один з останніх прикладів. У співпраці з Міністерством культури та інформаційної політики українські журналісти і режисери створили інформаційний полк ₩AW: War Against War. Мета платформи — посилити протидію відвертій брехні та пропаганді Росії.

"Українці спостерігають шалену кількість інформації, яку генерують та створюють волонтери з різних сфер. І це надзвичайно важливо, адже всі вони посилюють інформаційний спротив нашої країни та показують правду всьому світу. Сьогодні будь-який ролик або фото — це не просто контент. Це підняття бойового духу та доказова база проти злочинних дій російської федерації щодо України. І ми маємо збільшувати їхню кількість аби не залишити ворогу жодного шансу на пропагандистську брехню", —прокоментував Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України.

                                         *   *   *

Нам ще належить осмислити, всебічно проаналізувати й оцінити високий професіоналізм, самовідданість, громадянську мужність і патріотизм українських журналістів у цій війні. Але мені хотілося б уже сьогодні привести одні з перших таких оцінок і характеристик. Належать вони Маргарет МакМіллан, відомій канадській дослідниці, авторці книг про війни та їхні наслідки і висловлені в її інтерв’ю для DW. На її думку, Україні вдалося побудувати інформаційну оборону.  «Пропаганда завжди була важливою у війні, -- каже вона. -- Але засоби пропаганди змінюються разом зі змінами технологій. У Першій світовій війні обидві сторони скидали одне на одного листівки з літака, тому що таким був шлях до іншої сторони. Під час Другої світової війни, щоб "достукатися" до іншої сторони, використовували радіомовлення. І тепер соціальні мережі стали засобом для спроб послабити ворога та згуртувати власний народ, – каже МакМіллан. – І поки що, я думаю, українці без зусиль виграли інформаційну війну. І цьому наративу вірять. Думаю, вірять навіть у Росії. Наприклад, українці вміло використали полонених військових, які говорили зі своїми матерями. Або за допомогою Facebook показали російським родинам, що їхні сини живі-здорові».

Також дослідниця відзначила: «Російський наратив стає дедалі божевільнішим, якщо можна так сказати. Я маю на увазі заяви, що при владі в Україні наркомани. Що Росія вторглася, щоб не дати Україні отримати ядерну зброю. Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї в 1990-х роках. Мені здається, що це не дуже ефективно, чи не так?»

До цих слів додамо: зате ефективність української інформаційної протидії ворогові очевидна, а згуртування в ці дні творчих зусиль, мобілізація вітчизняних масмедійних ресурсів у війні за Україну не мають аналогів не тільки в вітчизняній, а й у світовій журналістиці.

Михайло Сорока

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-