Гуманітарні коридори: врятувати приречених на смерть

Війна триває. Кремль, застосовуючи середньовічну тактику облоги міст, прирік фактично сотні тисяч українців на смерть. Люди залишилися без їжі, води, тепла, ліків під безперервними бомбардуваннями і обстрілами ракет та важкої артилерії. На межі гуманітарної катастрофи знаходяться міста і селища Луганської, Донецької, Харківської, Київської, Чернігівської, Сумської, Херсонської областей. Приклад гуманітарної катастрофи – форпост українства, місто-мученик Маріуполь. Ворог поставив ультиматум: або здайся, або помри від голоду, виснаження, ран. Вибратися з будь-якого оточеного міста практично неможливо. Важкі перемовини щодо «зелених коридорів» ведуться, але потім зриваються стороною агресора. Шляхи мінуються, до того ж, російські окупанти постійно обстрілюють колони біженців. Всім цим людям, згідно з міжнародним гуманітарним правом має бути надана негайна гуманітарна допомога і забезпечена безпечна евакуація.

Насправді, прикладів вдалих гуманітарних коридорів в умовах хаосу війни не так вже й багато. Їх організація, як і будь-який опір тотальному злу, потребує неймовірної консолідації сил і бажання допомагати тим, хто опинився в біді.

Укрінформ розповість про два приклади успішних гуманітарних коридорів в історії ХХ століття. Але спочатку…

Що таке гуманітарний коридор?

Гуманітарний коридор – це безпечний шлях, яким мирні мешканці, котрі перебувають у небезпеці, евакуюються, або отримують допомогу – продовольство та медикаменти. Гуманітарний коридор визначається і характеризується дуже обмеженим, вузьким простором, що відрізняє його від гуманітарних зон чи районів. Також він встановлюється на нетривалий проміжок часу. Для того, щоб гуманітарні коридори були ефективними, вони мають супроводжуватися припиненням вогню, гарантіями безпеки та дипломатичними компромісами. Сторони конфлікту зобов’язуються не нападати на цивільних чи гуманітарних працівників, які прямують цими шляхами.

Коли його організовують?

Його організовують тоді, коли збройний конфлікт позбавляє велику кількість цивільних доступу до основних потреб. Це може статися випадково, оскільки конфліктуючі сторони воюють, не беручи до уваги присутність цивільного населення. Але це також може відбуватися навмисно через облогу, під час якої збройні сили однієї зі сторін конфлікту відрізають житлові райони від води, електрики, продовольства та медичної допомоги, фактично беручи мирне населення у заручники, переслідуючи власні політичні цілі (саме так відбувалося під час сумнозвісної облоги Сараєва у 1992 – 1996 роках).

У випадках, коли гуманітарна катастрофа розгортається через порушення міжнародного права війни, наприклад, внаслідок широкомасштабних бомбардувань цивільних цілей (те, що зараз відбувається в Україні), гуманітарні коридори можуть надати цивільному населенню вирішальну допомогу, фактично врятувати життя.

Хто його організовує?

Значну роль у створенні гуманітарних коридорів можуть відігравати треті сторони: ООН, Червоний Хрест або якась інша країна, яка не є учасницею воєнного конфлікту. Починаючи з 90-х, більшість гуманітарних коридорів обговорювалась під егідою ООН.

Гуманітарні коридори можуть створюватися внаслідок переговорів із озброєними суб’єктами, які погоджуються припинити бойові дії у коридорі; але вони можуть виникати спонтанно, коли цивільні особи колективно шукають шлях до безпеки і в цьому їм допомагають інші цивільні чи державні органи.

Наприклад, нещодавно міська адміністрація Чернігова намагалася домовитися з окупантами про евакуацію містян, але безрезультатно.

Чому гуманітарні коридори не завжди досягають своєї мети?

Гуманітарні коридори можуть не досягати своєї мети, а іноді озброєні суб’єкти зловживають ними як маршрутами контрабанди зброї чи інших ресурсів. Ще одна причина, через яку сторони можуть неохоче відкривати гуманітарні коридори, полягає в тому, що вони можуть призвести до викриття й оприлюднення військових злочинів спостерігачами ООН або журналістами, які їх (ці коридори) супроводжують.

Приклади успішних гуманітарних коридорів в історії

«Дитячий транспорт» 1938-1939 років

Одним із прикладів вдалого гуманітарного коридору став так званий  Kindertransport («Дитячий транспорт»). Він діяв з 1938 по 1939 рік. Тоді, до Сполученого Королівства з районів, що перебували під контролем нацистської Німеччини, евакуювали 10 000 єврейських дітей віком від 5 до 17 років. Більш дорослих селили в гуртожитках, менших забирали британські сім’ї. Британський уряд не платив за утримання, у кожної дитини був спонсор.

Евакуація була дуже драматична – і батьки, і діти знали, що можуть ніколи в житті не побачити одне одного, але це був єдиний шанс залишитися живими. Британія погодилася піти на цей крок, коли стало зрозуміло, що життя євреїв у Європі стає нестерпним і людям загрожує смертельна небезпека. Дітей вивозили з Берліна, Відня, Праги, Варшави. Останній потяг Kindertransport був відправлений з Берліна 1 вересня 1939 року – того самого дня, коли Німеччина вторглася в Польщу. Через два дні Великобританія оголосила війну нацистській Німеччині. Британські «потяги життя» врятували життя тисячам єврейських дітей. Антитезою їм стали гітлерівські «потяги смерті», які безупинно везли й везли мільйони людей у концтабори.

В масштабах Другої світової кількість врятованих британцями єврейських дітей може видатися не такою й великою, але саме завдяки цій місії були подовжені людські життя: згодом у врятованих народилися діти, внуки, правнуки. Прикметно, що перемовини щодо дитячих евакуаційних потягів з німецької сторони очолював Адольф Ейхман – той самий, якого судитимуть за злочини проти людяності в Єрусалимі в 1961 році.

Сталінська блокада Берліна

У поодиноких випадках трапляється, що гуманітарні коридори організовує лише одна зі сторін конфлікту. Так сталося з американськими авіаперевезеннями під час блокади Берліна Радянським Союзом у 1948-1949 роках.

Звісно, Західний Берлін ніхто не бомбив, ніхто не обстрілював важкою артилерією, там ніхто не помирав з голоду та зневоднення, але це була справжня блокада. Наприклад, електроенергія подавалася лише декілька годин на добу: дві години вранці, і дві – ввечері. Транспорт – трамваї, тролейбуси та потяги метро ходили з шостої ранку до шостої вечора з величезними інтервалами. Сталін разом із східнонімецькими комуністами випробував на міцність нещодавніх союзників – США, Велику Британію і Францію, намагаючись унеможливити їхню присутність у місті, а містян прагнув підкорити радянській окупаційній владі.

Впродовж року всі шляхи, всі входи-виходи в західний Берлін були перекриті: залізниці, автостради тощо. Але на допомогу західним берлінцям прийшла авіація. Літаки доставляли не тільки продовольство, а навіть вугілля для безперебійної роботи західноберлінських електростанцій. Це був унікальний повітряний міст – гуманітарний коридор. Літаки з вантажами сідали кожні дві-три хвилини.

Західним берлінцям допомагав увесь світ. Наприклад, шведські робітники, попри повоєнну скруту, зібрали 20 мішків цукру, 15 тонн вівсяних пластівців і декілька сотень пакетів сухого молока. Американці – приватні особи – збирали сотні продовольчих посилок і переправляли літаками. З неба летіли пакетики з родзинками, жуйками, цукерками і шоколадками. Їх називали Rosinenbomben – «родзинкові бомби» (винахід одного з американських льотчиків). Для дітлахів це була неймовірна втіха. І що цікаво: попри блокаду, до західного Берліна продовжували втікати тисячі біженців з радянської зони окупації!

 Блокада виявилася вкрай неефективною як із політичної, так із економічної точки зору. І Сталін зрештою відступив. 12 травня 1949 року блокада Західного Берліна була знята. Головним підсумком блокади було об’єднання західних німецьких земель у ФРН і набуття Західним Берліном автономного статусу. Крім того, саме ця блокада і повітряний гуманітарний коридор стали поштовхом до  ухвалення рішення про створення Північноатлантичного альянсу (НАТО).

Інші відомі гуманітарні коридори

Гуманітарні коридори також були створені під час облоги Сараєво в Боснії (зокрема й міжнародний повітряний транспорт), а також сирійської Гути (не надто вдала автобусна евакуація) у 2018 році. До слова, щодо російської «братньої гостинності». Знаєте, скількох сирійців прихистила ерефія за десятиліття війни – і безпосередній у ній участі? Тимчасовий притулок, терміном на рік, було надано 1047 сирійцям. І лише два сирійці отримали статус постійних біженців. А дев’ять громадян Сирії згодом позивалися проти Росії в Європейському суді з прав людини через те, що російська влада мала намір їх насильно депортувати на батьківщину.

Однак є багато воєн та конфліктів, коли заклики до використання цивільних коридорів чи паузи у бойових діях були марними. Наприклад, у війні в Ємені, яка триває й по сьогодні, ООН досі не досягла успіху у своїх переговорах. Тож єдина логічна відповідь на допомогу тим, хто опинився у смертельній пастці в зоні бойових дій, – це припинення війни і встановлення миру. В іншому разі частина цивільного населення просто приречена. 

Марко Назаренко, Київ