Федір Веніславський, народний депутат України, член Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки
Законопроєкт про національний спротив має набути чинності вже цього року
16.06.2021 17:07

На сьомому році війни питання створення системи територіальної оборони, яка б стала вагомим фактором захисту держави та підтримки Збройних Сил у разі наступу ворога, актуалізувалось як ніколи. Попри складний і дискусійний процес підготовки закону, вже найближчим часом проєкт «Про основи національного спротиву» буде винесений на голосування. Чому в профільному комітеті відхилили законопроєкт про тероборону, чи можлива територіальна оборона на тимчасово окупованих територіях України і що таке рух опору, як держава фінансуватиме систему національного спротиву – про це та інше в інтерв’ю Укрінформу розповів народний депутат, член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, голова робочої групи з підготовки законопроєкту про територіальну оборону Федір Веніславський.

- Чому виникла потреба в підготовці закону «Про основи національного спротиву», адже з кінця минулого року у всіх на слуху був законопроєкт про тероборону?

- По-перше, цей законопроєкт потрібен для того, щоб ми отримали належну правову основу для діяльності сил територіальної оборони в рамках всієї країни та особливо для діяльності руху опору на тимчасово окупованих територіях. Якщо згадати 2014 рік, то виникало дуже багато питань з приводу того, наскільки правомірно військовослужбовці Збройних Сил, Служби безпеки України, Національної гвардії застосовували зброю під час виконання завдань антитерористичної операції. Адже це ніби не була повноцінна війна, і військовослужбовці не мали права застосовувати зброю в тих випадках, коли вони реально її застосовували. І до цього часу це питання, скажімо так, не має остаточного правового вирішення. Тому якраз для того, щоб підрозділи сил тероборони могли спокійно й головне – ефективно виконувати свої завдання, і, наприклад, надійно охороняти об’єкти критичної інфраструктури, нам і потрібно ухвалити цей закон.

Про що йде мова? В умовах гібридної, а особливо реальної війни, мости, насосні станції, водоканали, системи водопостачання, електростанції тощо, тобто ті об’єкти, які забезпечують нормальне життя людей, вони мають бути негайно взяті під охорону, якщо виникне потенційна, а особливо – реальна загроза їхньому функціонуванню з боку країни-агресора. І коли військовослужбовці чи добровольці виконують завдання по захисту оцих об’єктів і, наприклад, у випадку нападу з боку чи то розвідувально-диверсійної групи країни-агресора – Російської Федерації, чи то їх блокування якимись «козачками», які приїхали в Україну у приватних чи «туристичних» справах, а фактично виконують диверсійну діяльність, – застосували зброю і вбили нападника; вони мають бути переконані, що не зазнають жодних негативних наслідків. Тому після прийняття закону про спротив – така діяльність військовослужбовців та добровольців сил територіальної оборони буде стовідсотково легітимною, законною і не буде навіть гіпотетичною підставою для їх кримінального переслідування в майбутньому, оскільки вони виконуватимуть ті завдання, які прямо визначені законом. Доки закону немає, завжди залишається потенційна небезпека настання негативних наслідків для того, хто ці дії вжив. Тому цілком очевидно, що цей закон є вкрай необхідним і дуже актуальним.

- Досвід яких країн враховувався під час підготовки цього закону?

- Ми вивчали досвід прибалтійських республік: насамперед, це естонський досвід, який є найбільш вдалим прикладом руху опору і який за своєю суттю є саме територіальною обороною. Там дуже давні традиції, цей рух почав закладатися в 1938-1939 роках, і він уже пройшов апробацію часом. Але все-таки Естонія – дуже маленька країна за територією, тому необхідно було враховувати цю специфіку. Водночас ми, безумовно, врахували ті ідеї, завдання, філософію, які закладено в їхньому законодавстві. Також ми вивчали, досліджували досвід Литви, Польщі, Швейцарії, Ізраїлю і спілкувалися з представниками їхніх аналогічних формувань, інтегрували в законопроєкт найкращі їхні напрацювання. Тобто цей законопроєкт, за великим рахунком, втілив головні позитивні ідеї дуже багатьох практик організації й функціонування територіальної оборони, які є в сучасному світі. Але ще залишилося багато напрацювань, якими, на моє переконання, можна доповнити цей законопроєкт, аби його покращити.

- Положення законопроєкту про спротив дещо перегукуються з нормами Закону «Про оборону України», із відомим всім законопроєктом «Про територіальну оборону». Чи не виникатиме певне дублювання законодавчих норм, плутанина? 

- Ні. Закон «Про оборону» є базовим законом, який забезпечує оборону країни у всіх сферах, всіх сегментах. Закон «Про основи національного спротиву» випливає з цього Закону про оборону і передбачає ту складову оборони, про яку ми щойно говорили. Тобто головним завданням сил територіальної оборони є безпека населення на підконтрольних Україні територіях, якщо йде війна, якщо є агресія з боку іноземних країн. Адже цілком зрозуміло, що будь-яка сучасна війна має оцей гібридний формат. Противник завжди прагне  створити проблеми, що істотно ускладнюють нормальне мирне життя на цих територіях і які на руку  збройних силам країни-агресора.

І саме тому ми говоримо про правове регулювання оцієї конкретної складової всеохопної оборони держави, яка покладається і на територіальну оборону, й на рух опору. Відповідаючи на ваше запитання щодо законопроєкту «Про територіальну оборону», який був зареєстрований паном Шараськіним з депутатської фракції партії «Голос», то там взагалі виникла дуже неприємна і для мене особисто, і для багатьох інших членів нашої робочої групи історія.

Справа в тому, що в жовтні 2019 року в Комітеті з питань національної безпеки, оборони і розвідки було утворено робочу групу з напрацювання законопроєкту про територіальну оборону. До цієї робочої групи увійшли представники всіх силових органів: Збройних сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Держприкордонслужби, Національної поліції, Держспецзв’язку, Державної спеціальної служби транспорту тощо, представники недержавного, громадського сектору. І в результаті роботи було напрацьовано певний концепт законопроєкту. А потім пан Шараськін, який жодного відношення до цього законопроєкту не мав, на жодному засіданні робочої групи не був, взяв і зареєстрував його під своїм іменем, зазначивши в документах, що є авторський колектив. До речі, вказавши мене без мого особистого дозволу, і не вказавши дуже багатьох осіб, які реально брали участь у розробці цього законопроєкту. Я вважаю, що це неприпустимо ні з точки зору академічної доброчесності, яка має поширюватися не лише, напевне, на суто наукову спільноту, але й на народних депутатів, ні з морально-етичної. Якщо документ не є результатом твоєї наукової чи інтелектуальної роботи, то присвоювати собі це з будь-яких мотивів, я вважаю, є неприпустимим за жодних обставин. Але друге й головне, що цей законопроєкт, зареєстрований Шараськіним, фактично був проміжним варіантом, напрацьованим нашою робочою групою. Тобто це ще не був остаточний варіант, і в ньому, зокрема, не було вирішено оцих питань, які Президент України пропонує в законопроєкті «Про основи національного спротиву». І на даний момент наш комітет рекомендував прийняти за основу в 1-му читанні саме президентський законопроєкт, а потім між першим і другим читанням ми доопрацюємо його, внесемо до нього найкращі пропозиції й напрацювання нашої робочої групи і, я переконаний, отримаємо дуже гарний, реально працюючий закон, який комплексно та системно врегулює всі питання організації й функціонування і сил територіальної оборони, і сил руху опору. 

- А що буде із законопроєктом «Про тероборону»?

- Ми його рекомендували відхилити і повернути суб'єкту права законодавчої ініціативи – пану Шараськіну.

- Але окремі норми закону про тероборону будуть використані як складова президентського проєкту? 

- А він і є складовою. Дивіться, в законі «Про національний спротив» ідеться про основи національного спротиву, він визначає засади правового регулювання і руху опору, і територіальної оборони, при цьому, фактично більшу частину присвячено саме територіальній обороні. До речі, коли ми на робочій групі в комітеті працювали, то у нас завжди виникало питання, чи може територіальна оборона виконувати свої функції і завдання на тимчасово окупованих територіях. От, наприклад, у Криму, в окремих районах Луганської і Донецької областей, там є територіальна оборона чи ні? За великим рахунком, там має функціонувати не територіальна оборона, а саме рух опору, оскільки фактично мова йде про виконання спеціальних, дуже специфічних, особливих завдань диверсійно-розвідувального характеру, які за своїм визначенням не підпадають під завдання територіальної оборони. І саме тому Президент у цьому законопроєкті пропонує закласти правове підґрунтя для організації та функціонування і руху опору, і сил територіальної оборони. Територіальна оборона діє на територіях, які контролюються Україною, рух опору – на тимчасово окупованих територіях. І підпорядкування: територіальна оборона – це командувач сил територіальної оборони, який підпорядковується головнокомандувачу Збройних Сил, а рух опору – це командування Сил спеціальних операцій, оскільки це дуже специфічна діяльність. При цьому особливо необхідно акцентувати увагу, що ті особи, які займаються рухом опору, вони мають бути, скажімо так, засекреченими. Тобто про них ніхто не повинен знати, тому що це безпосередня загроза їхньому життю, здоров’ю, їхнім близьким тощо. Ті особи, які займаються рухом опору, вони мають бути не відомі нікому, лише командуванню Сил спеціальних операцій. І якраз завдяки тому, що Президент у цьому законопроєкті поєднав і одну, й другу складову, ми вважаємо, що цей законопроєкт має більш системний, ґрунтовний характер і саме його потрібно приймати у Верховній Раді у першому читанні, а потім вже доопрацьовувати його між першим і другим читаннями.

- Частина критики цього законопроєкту ґрунтується на тому, що деякі його пункти мають занадто загальний характер, а у висновках науково-експертного управління вказується, що ухвалення цього проєкту потребуватиме внесення змін до ще майже 12 законів. Скільки часу на це знадобиться, адже закон має вступити в силу з 1 січня 2022-го року?

- Перше, цей законопроєкт дійсно потребує внесення низки доповнень в перехідні положення щодо внесення змін до цілої низки законів, про які ви говорите, та які безпосередньо згадуються у тексті цього законопроєкту, і які потребують приведення у відповідність з цим законопроєктом. Закон про Регламент Верховної Ради України дозволяє нам внести ці зміни між першим і другим читаннями. Тому комітетом Верховної Ради і робочою групою, яку я очолюю, після 1-го читання цей законопроєкт буде доопрацьовано, його буде доповнено положеннями щодо зміни усіх необхідних законів України для того, щоб у нинішньому році цей законопроєкт було ухвалено як закон і він набув чинності, почавши реально діяти. 

- В цьому році?

- В цьому році, звичайно. Цей законопроєкт має стати законом і набути чинності вже нинішнього року. Я переконаний, що на цьому пленарному тижні чи, максимум, на наступному, ми цей законопроєкт приймемо за основу в 1-му читанні, й тоді вже почнеться дуже кропітка робота в комітеті для того, щоб усі обґрунтовані зауваження, застереження, які є (деякі з них – у висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради, деякі – в членів нашої робочої групи), були враховані під час доопрацювання цього законопроєкту, щоб після другого читання ми вже отримали повноцінний документ, який внесе зміни до усіх необхідних законів і почне діяти фактично. Я думаю, що в ідеалі можна очікувати, якщо в дуже швидкому темпі все це зробити, ми можемо встигнути ухвалити цей законопроєкт у 2-му читанні в останні дні цієї сесії – до 15-16 липня. Проте це, можливо, мої занадто оптимістичні очікування. А реалістичні, це, я думаю, десь вересень. Цілком реально на початку наступної чергової сесії розглянути і прийняти цей законопроєкт у другому читанні й у цілому, щоб він набрав чинності й почав працювати. 

- Хотілося б пройтись більш предметно по пунктах законопроєкту. Давайте спочатку, мабуть, на бюджеті зупинимось. Як відомо, фінансування на оборону країни виділяється з Держбюджету, національний спротив є складовою частиною оборони держави і, відповідно, держава, за логікою, має фінансувати його. Але при цьому в законопроєкті вказано, що фінансові витрати беруть на себе органи місцевого самоврядування. Хто визначатиме, скільки відсотків з місцевих бюджетів виділятиметься на організацію спротиву, чи це їм потім із державного бюджету буде відшкодовуватися? 

- Це один із тих аспектів, які якраз і мають бути допрацьовані між першим і другим читаннями. Тому що в нашому, скажімо так, не законопроєкті, а в концепті законопроєкту, який напрацьовувався в комітеті, було передбачено закріпити чіткий відсоток – 5% від місцевих бюджетів, які мали б направлятися на потреби забезпечення функціонування сил територіальної оборони. І в державному бюджеті фінансування сил територіальної оборони, руху опору і національного спротиву загалом має забезпечуватися окремим рядком, щоб ці гроші не розчинилися в загальному бюджеті Міністерства оборони і Збройних Сил, і потім на територіальну оборону виділялися якісь залишкові кошти. Тому в законопроєкті між першим і другим читаннями необхідно чітко визначити певний відсоток, який обов’язково з фінансування сектору безпеки і оборони має йти на територіальну оборону і рух опору.

І я хочу нагадати, звичайно, що окрім законопроєкту про національний супротив комітетом було також рекомендовано ухвалити законопроєкт 5558 про збільшення граничної чисельності Збройних Сил України: 10 тисяч військовослужбовців – це буде кістяк територіальної оборони, а 1 тисяча – це підсилення Сил Спеціальних Операцій в аспекті формування саме руху опору. І якраз з урахування збільшення загальної чисельності будемо і наполягати на збільшенні фінансування сектору безпеки і оборони.

- Військові побоюються, що збільшення фінансування тероборони буде відбуватися за рахунок вилучення коштів з інших оборонних статей, тобто від професійних військових перекинуть на тероборону. Чи плануєте ви з Мінфіном шукати інші джерела, а не забирати у Міноборони?

- От саме про це я й говорю. Ми хотіли, і задумка авторів концепції цього законопроєкту полягала у тому, щоб передбачити додаткове фінансування саме на сектор територіальної оборони, щоб він не фінансувався за якимось остаточним принципом і щоб ніхто ці гроші забрати на інші потреби не міг. І в той же час, щоб територіальна оборона не фінансувалася за рахунок тих асигнуввань, які зараз виділяються на сектор безпеки і оборони. Цим питанням ми теж маємо зайнятися між першим і другим читанням. А що стосується фінансування з боку органів місцевого самоврядування, то треба розуміти, що територіальна оборона фактично виконує досить багато завдань в інтересах, в тому числі й місцевого населення. Наприклад, здійснює охорону мосту або водопроводу чи електростанції, які забезпечують водою, теплом чи електроенергією населення конкретної адміністративної територіальної одиниці, тобто це ж здійснюється в інтересах саме конкретної територіальної громади і звичайно – в ідеалі було б, щоб і вона частину фінансового тягаря взяла на себе.

А тим більше в умовах бюджетної децентралізації, коли територіальні громади й органи місцевого врядування загалом отримують значно більше грошей: якщо частинку цих грошей, ми думаємо до 5%, вони направлять на сферу територіальної оборони, це було б дуже добре. Для чого саме? Для облаштування, наприклад, місць тренувань територіальної оборони, для якогось стимулювання добровольців, які будучи в мирному житті лікарем, вчителем, викладачем, сантехніком, паралельно будуть займатися підготовкою і виконанням завдань територіальної оборони. Вони ж мають також отримати якісь додаткові стимули, щоб був мотив цим займатися, тому в аспекті місцевого врядування також бажано, щоб вони долучалися до цього питання і відчували свою співпричетність.

- А як ви вважаєте, доцільно використовувати цивільні органи державної влади як елементи системи управління тероборони? Є побоювання, що вони не зовсім професійно будуть виконувати роботу, яка належить більше до оборонно-військової сфери.

- Тут треба розуміти, що територіальна оборона і на сьогодні перебуває, скажімо, у компетенції місцевих органів державної виконавчої влади, тобто голова обласної державної адміністрації, голова районної державної адміністрації за чинним законодавством несе юридичну відповідальність, персональну відповідальність за організацію територіальної оборони – відповідно в межах області й межах району. 

За нашим концептом і за президентським законопроєктом, територіальна оборона займається не лише суто військовим напрямком, не лише суто обороною, захистом державного суверенітету, територіальної цілісності з точки зору закону про оборону, а й бере участь, наприклад, у ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Наприклад, відбулася якась техногенна аварія, виникла загроза негативного виливу якихось шкідливих речовин на здоров'я людей, до прибуття і початку розгортання сил ДСНС добровільний загін територіальної оборони може самостійно і досить оперативно оточити це місце і не допустити, щоб хтось випадково потрапив в зону дії шкідливих речовин. Або, наприклад, почалася пожежа, необхідно допомогти виїхати з зони ризику громадянам, потрібно забезпечити локалізацію цієї пожежі, почати її гасіння. І знову ж таки, враховуючи процеси децентралізації, це вже буде більше відноситися до повноважень органів місцевого самоврядування. Координація ж здійснюватиметься головами обласних і районних державних адміністрацій. Що стосується виконання суто військових завдань з оборони держави, сили територіальної оборони підпорядковуються безпосередньо військовому командуванню. Тому абсолютно логічно, що в цьому законопроєкті передбачена і військова вертикаль, тобто йде Верховний головнокомандувач, Президент України, який здійснює загальне політичне керівництво, далі головнокомандувач Збройних Сил здійснює також загальне військове керівництво в межах своїх повноважень, командувач Сил територіальної оборони, який підпорядковується безпосереднього головнокомандувачу. До речі, якраз у процесі дискусій ми домоглися щонайменше того, що війська територіальної оборони, сили територіальної оборони виведені з командування Сухопутних військ і будуть передані в безпосереднє підпорядкування головнокомандувачу Збройних Сил. 

Далі по тексту законопроєкта чітко розписана вертикаль: від керівника зони територіальної оборони і до найдрібнішого підрозділу тероборони.

- Всіх цікавить питання про зброю, про використання мисливської зброї, набоїв до неї. Розкажіть, будь ласка, більш докладно про це. 

- Це питання одне з найбільш цікавих, тому що ефективне виконання завдань територіальної оборони без зброї – в принципі не можливе. От військові, бригада, батальйон територіальної оборони, можливо – рота територіальної оборони – це будуть суто військові формування, в яких будуть проходити військову службу за контрактом або за призовом під час мобілізації особи офіцерського складу, у них буде штатна індивідуальна зброя, і вона буде зберігатися в місцях, визначених для зберігання зброї відповідно бригади територіальної оборони або батальйону територіальної оборони. 

Крім того, в цьому законопроєкті є аспект щодо використання власної мисливської зброї. Це дуже позитивний момент, і я думаю, що на рівні вже підзаконних нормативно-правових актів ми можемо визначити для військовослужбовців і для добровольців територіальної оборони, скажімо, в ризикованих територіях, наприклад, прикордонних Харківській, Сумській, Донецькій, Луганській областях, що вони можуть зберігати не лише свою мисливську зброю, а й бойові набої до неї у визначених місцях зберігання вдома. 

- Чим відрізняється підготовка громадян до спротиву від загальновійськової підготовки? 

- Думаю, це правильне питання і розмежовувати загальновійськову підготовку і підготовку до територіальної оборони можна досить умовно, тобто мають бути ази загальної військової підготовки, яка здійснюється відповідно в системі Міністерства освіти і науки, ота колишня допризовна підготовка, яка зараз у школах і залишилася. Далі ми говоримо про підготовку спеціальну, яка здійснюється вже не в системі Міністерства освіти і науки, а в системі Збройних Сил. Там уже має враховуватися специфіка тих завдань, які повинні виконувати саме члени добровольчих загонів і військовослужбовці Сил територіальної оборони.

Дивіться, коли ми говоримо про загальну військову підготовку, то людину треба навчити діяти як військовослужбовець у Збройних Силах, тобто вміти стріляти, вміти надавати медичну допомогу первинну, розуміти – як облаштувати індивідуальне місце для ведення бою тощо. А коли ми говоримо про територіальну оборону, то тут вже є протидія диверсійно-розвідувальним групам і загрозам з боку інших військових формувань, і це вже специфіка, яку не дадуть у системі загальної військової підготовки, тому що це контрдиверсійна підготовка з одного боку, з іншого боку, коли ми говоримо про територіальну оборону і про цю інформаційну компоненту територіальної оборони, то, наприклад, для військовослужбовців Збройних Сил не потрібно розумітися на інформаційній протидії, на контрпропаганді або нейтралізації негативних інформаційних якихось операцій. А ось територіальна оборона, в тому числі й люди, які не можуть, наприклад, виконувати завдання територіальної оборони зі зброєю, вони мають можливість через комп’ютерні мережі, через інформаційні канали нейтралізувати інформаційні фейкові якісь вкиди і також брати участь у здійсненні оцієї контрінформаційної діяльності. Оце все і включає в себе підготовка до територіальної оборони. Що стосується руху опору, який буде окремим складовим оборони держави, то підготовку до цієї діяльності будуть здійснювати вже Сили спеціальних операцій, оскільки це взагалі дуже така специфічна діяльність – диверсійна, розвідувальна, конспіраційна тощо, підготовку до якої точно не може бути забезпечено в рамках загальної військової підготовки.

- Щоб не було плутанини у термінології, поясніть, будь ласка, чим відрізняються військові тероборони від добровольців тероборони? 

- Дивіться, є військовослужбовці тероборони, які входять до кадрового складу Збройних Сил. Згадані 10 тисяч чоловік, на які ми збільшуємо загальну кількість військовослужбовців, – це скелет, це фактично лише кадрові військові, які будуть командирами, начальниками штабів тощо, а далі на рівні територіальної громади будуть утворюватися добровільні загони територіальної оборони. Тобто командирами обов’язково будуть військові, що мають військову підготовку, які мають в ідеалі офіцерське звання і які розуміються на військовій справі для того, щоб координувати діяльність сил територіальної оборони і професійно забезпечувати виконання її завдань. А далі це будуть звичайні громадяни, які зайняті в будь-яких сферах, які у вільний час займаються підготовкою до територіальної оборони, а коли виникає необхідність виконання завдань, вони за законом отримують статус і гарантії військовослужбовця Збройних Сил.

- Давайте пояснимо пересічним громадянам що відбуватиметься після того, як приймуть закон про національний спротив. Хто і як розгортатиме цей спротив? Чи ми очікуємо, що у нас свідомі люди і вони самі підуть записуватися в тероборону?

- Звичайно, після того як буде прийнято закон, буде створена вся організаційна структура територіальної оборони – командування, регіональні управління, бригади, батальйони, роти – про це буде доведено до відома всіх громадян. А далі відбувається координація між діяльністю військової компоненти і цивільної, тобто, спільно з сільськими, селищними головами, головами об’єднаних територіальних громад будуть узгоджуватися формування загонів територіальної оборони, символіка територіальної оборони і далі вже буде залежати від органів місцевого самоврядування – як вони будуть мотивувати своїх мешканців, членів територіальної громади вступати в ці добровольчі загони тероборони, проводити роз’яснювальну роботу. Люди повинні розуміти, що є такий підрозділ, де вони перебувають, хто у них командир, які у них функції, завдання, які соціальні гарантії вони отримають, тобто, це вже буде така спільна роз'яснювальна робота, фактично – інформаційний супровід цього закону, щоб усі розуміли – де що є, куди прийти, куди записатися і як далі діяти.

- Виглядає так, що місцева влада колосальний пласт роботи має зробити?

- Вона фактично буде займатися популяризацією цієї діяльності, але під координацією військовослужбовців. Тобто, чисельність добровольчого закону територіальної громади буде узгоджуватися з місцевою владою, але рішення буде приймати командир бригади, ця система буде вертикально інтегрована в будь-якому випадку. Тобто, наприклад, беремо мою рідну Волинську область. У Волинській області є чотири райони укрупнених, в одному районі сім, шість чи п’ять територіальних громад, от у кожній територіальній громаді утвориться добровольчий загін територіальної оборони, вони всі входять до складу роти територіальної оборони, яка входить, в свою чергу, на рівні району вже до складу батальйону територіальної оборони, а батальйон – до складу бригади. І комбриг через оцю вертикаль буде розуміти, хто конкретно керує добровольчим загоном територіальної оборони. Він призначає командира за згодою чи після консультацій з місцевою владою, але все одно командира призначає він і він буде підпорядковуватися от по цій вертикалі в чіткій військовій компоненті, а далі вже командир буде забезпечувати формування, перевірку, мотивацію, укладання контрактів, принесення присяги добровольця, якщо людина не служила в Збройних Силах тощо. Тобто це буде така достатньо чітка вертикально інтегрована військова структура.

- А де, коли, з якою періодичністю будуть проводити курси підготовки для добровольців тероборони? Це все буде йти від військових?

- Звичайно, це буде вже в підзаконних нормативно-правових актах визначено – періодичність, спрямування, підготовку яких конкретних спеціальностей, військових професій територіальної оборони має бути забезпечено й т.д. Це в законі ми не можемо прописати, це якраз та база, яка потім дозволяє все це визначити на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

- На ваш погляд, від моменту вступу в дію закону і до створення хоча б у загальних рисах всієї системи спротиву – скільки має пройти часу – півроку, рік?

Я думаю, що, враховуючи побудову системи територіальної оборони на базі нинішньої фактично існуючої, – у нас же є 25 бригад тероборони в кожній області, хоча вони й не мають необхідного правового підґрунтя, і мають дещо іншу вертикально інтегровану структуру, – то я прогнозую, що протягом року ми зможемо мати вже повноцінний кістяк територіальної оборони.

Ірина Кожухар

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-