"Відьмочки" і їхнє "Малятко": перший в Україні дівочий екіпаж
Зараз, на тренуванні, вони стають оцінкою, але дівчата добре розуміють, що лише за кілька місяців ці секунди, імовірно, рятуватимуть не тільки їхнє життя, але й всього підрозділу.
Без зайвих рухів чи слів дівчата знімають із машини важкі ящики із сучасною, дороговартісною розвідувальною апаратурою. Відбігають далеко вбік від автомобіля, маскують позицію та починають розгортати антени і проводити діагностику та налаштування свого «Малятка» (так вони між собою називають безпілотник). Різкий вітер і сніг, що зненацька застав їх за роботою, ніяк не вплинув на швидкість і точність всіх маніпуляцій екіпажу. Перемовляючись між собою, офіцери дивувались взаєморозумінню між цими двома членами екіпажу БПЛА. За рекордний час до штабу поступив запит на дозвіл проведення розвідки в заданому квадраті. Ще кілька секунд — і «пластиковий птах» стрімко увірвався в небо над Львівщиною.
Старші солдати Надія Цугрій і Руслана Духін одягнули військові однострої зовсім не випадково. Це був їхній свідомий вибір у важкі часи початку російської збройної агресії проти України. Життєрадісні дівчата добре розуміли, що роблячи вибір на користь БПЛА, стають ціллю № 1 для всіх російських терористичних військ, що зосереджені нині на тимчасово окупованих територіях. Та вони свідомо відкинули традиційно «жіночі» військові спеціальності радіотелеграфістів, кухарів та зв’язківців. Саме навчання у підрозділі, де вони опановували всі тонкощі польоту на БПЛА, і здружило їх.
− Руслана моя дуже добра і хороша подруга, − каже Надія. — Так сталось, що ми розуміємо і підтримуємо одна одну з пів слова та пів жесту. По-іншому в нашій професії просто не можна.
− Це просто щаслива випадковість, що ми так зустрілись, − підтримала колегу Руслана.
Армія дала дівчатам все, чого вони очікували, — відповідальність за свою справу, самостійність і виваженість, твердість у прийнятті рішень. Звичайно ж, їхні рідні не були в захваті від життєвого вибору цих тендітних дівчат. Проте з часом підтримали рішення Надії та Руслани. Завоювати авторитет у чоловічому колективі — справа складна.
− Ми не намагались комусь щось довести, − продовжила розповідь Надійка. — Просто робимо свою роботу максимально чесно й сумлінно.
До речі, дівчата всі маніпуляції зі своєю апаратурою такі, як транспортування, розгортання та збирання досить високих і важких антен — роблять самі.
− Під час бойового завдання у нас не буде помічників, − продовжила Руслана. — Будемо лише ми з Надійкою. І не треба нам покращувати життя там, де це непотрібно робити. А ще… нам дуже пощастило з колективом! Бо ті чоловіки, які служать із нами, є справжніми! Вони вміють бути і відповідальними, і тактовними.
Є в дівчат своя традиція запуску «Малятка». Кожна з них обов’язково має обійняти планер та прошепотіти над ним кілька відомих лише їм слів. Саме за це у навчальному підрозділі й провали дівчат «відьмочками». Мовляв, чаклують щоразу. Та що б там не було, кількість їхніх злетів завжди дорівнює кількості повернень «Малятка» на базу.
Нині Надія та Руслана мріють стати офіцерами. І служити в одному підрозділі. А ще мріють зробити так, щоб в армії стало якомога менше паперової роботи, яка забирає багато часу. Та найзаповітнішим їхнім бажанням є досягти перемоги в цій непроголошеній війні, встановити мир і порядок на всій території України. Ось такий він — перший в Україні, унікальний, дівочий екіпаж безпілотника. Чомусь я переконаний, що ми ще не раз почуємо про майстерно виконану роботу цих дівчат. І при всій своїй чарівності — вони стануть справжнім жахом для ворога.
Тарас Грень
Фото: АрміяInform