18 листопада. Пам’ятні дати

18 листопада 1918 року, в приміщенні Національного театру Риги, Латвійська Народна рада проголосила про створення нової держави. Але боротьба за фактичну незалежність Латвії тривала після цього ще два роки. В січні 1919 року, під натиском частин Червоної армії, тимчасовий уряд Латвійської Республіки був змушений залишити Ригу. З січня по травень 1919 року тривав період радянської влади в Латвії, потім була боротьба з армією Бермонта-Авалова і німцями, і знову з комуністами. Лише 11 серпня 1920 року Радянська Росія визнала незалежність Латвії. У січні 1921 року це зробили Англія, Франція, Італія і Японія, а у вересні нову державу прийняли в Лігу націй. Перша незалежна латвійська республіка проіснувала до червня 1940 року, коли Латвія була включена до складу СРСР – за секретними протоколами пакту Молотова-Ріббентропа країна підпадала саме під сферу впливу Радянського Союзу. З липня 1941 по жовтень 1944 року у Латвії тривала нацистська окупація, а потім знову – радянська. І лише 4 травня 1990 року Верховна Рада Латвійської РСР більшістю голосів прийняла Декларацію про відновлення Латвійської республіки. Під час розпаду Радянського Союзу, у вересні 1991 року, незалежність Латвії була відновлена.

Окрім того, цього дня відзначається Європейський день захисту дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації, який було започатковано у 2015 році. За переконанням Ради Європи, для попередження ситуацій насильства вкрай важливо відкрито обговорювати проблему, проводити відповідне навчання фахівців, здійснювати просвітницьку діяльність серед батьків та дітей. Наразі сексуальне насильство є реальністю для 47 країн-членів Ради Європи, і українське суспільство тут не є винятком. Для подолання грубих порушень прав дитини потрібно об’єднувати зусилля міжнародних організацій, представників громадського сектору та держави. Варто нагадати, що Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації у 2012 році і тим самим взяла на себе відповідальність щодо здійснення заходів із запобігання сексуальній експлуатації і насильства над дітьми.

Події дня:

18 листопада 1932 року, вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна - сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом перелік компенсаційних харчів було розширено картоплею і салом, наприкінці року - продуктами тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня Постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини». Вже через кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією. Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні крихти хліба. У грудні у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилися поставки промислових товарів. На початку 1933 року забороною виїзду із охопленої голодом України, селян було позбавлено останніх надій на порятунок. Конфіскація усіх виявлених продовольчих запасів призвела до масового голоду зими 1932-1933 років.

Ювілеї дня:

160 років від дня народження Костя Левицького (1859-1941), українського громадсько-політичного і державного діяча, адвоката і публіциста, дійсного члена НТШ і «Просвіти». З 1890 року займався приватною адвокатською практикою у Львові. Наприкінці ХІХ–поч. ХХ ст. Левицький, сприяючи піднесенню українського підприємництва в Галичині, брав активну участь у створенні цілого ряду важливих економічних організацій – «Народна Торгівля», страхова компанія «Дністер», Крайовий Союз Кредитовий (згодом – Центробанк). У 1889–1900 рр. редагував «Часопис Правничий», був багаторічним президентом Товариства Українських Правників у Львові. В 1899 виступив співзасновником, а згодом обраний і головою Української національно-демократичної партії. В 1907 році обраний депутатом австрійського парламенту, наступного року – галицького сейму, керував діяльністю Українського парламентського клубу у Відні. 9 листопада обраний головою уряду ЗУНР – Державного Секретаріату ЗУНР – ЗО УНР. Після окупації Галичини польськими військами (1919) був членом закордонного уряду Диктатора Петрушевича у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 – уповноважений закордонних справ ЗУНР. 1924 року повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. У 1920–1930-рр. очолював Союз Українських адвокатів, був членом Ради адвокатів у Варшаві, директором Центробанку. В 1939 був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув’язнення – звільнений. У липні 1941 став засновником і головою Української Національної Ради – органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою (ліквідована за наказом Гімлера в березні 1942). Помер у Львові. Є автором цінних історичних праць: «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Великий зрив» та ін.

119 років від дня народження Георгія Кістяківського (1900-1982), американського фізикохіміка українського походження, одного з творців американської атомної бомби (керівник відділу вибухових речовин атомної лабораторії в Лос-Аламос). Народився в родині Богдана Олександровича Кістяківського – відомого українського правознавця, філософа і соціолога, академіка УАН; дід Георгія Кістяківського – Олександр Федорович Кістяківський був відомим київським юристом, а молодший брат – Олександр Богданович Кістяківський (1904-1983) – відомий український зоолог-орнітолог. З 1926 року мешкав в США, з 1933 – професор Гарвардського університету. З 1941 – член Комітету з атомної енергетики при Національній академії наук; безпосередньо брав участь у роботах, що передували створенню першої атомної бомби в США. В 1959-1961 рр. був спеціальним радником президента США Ейзенхауера з науки і техніки. Після припинення активної дослідницької діяльності брав участь у антивоєнному русі. В останні роки життя був членом Ради зі створення в світі гідних умов життя для людини – організації, заснованої в 1962 році американським фізиком-ядерщиком Лео Силлардом. Опублікував понад 150 наукових праць.

Роковини смерті:

57 років із дня смерті Нільса Бора (1885-1962), данського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1922), громадського діяча. Засновник (1920) і керівник Інституту теоретичної фізики в Копенгагені (Інститут Нільса Бора), який свого часу став міжнародним центром фізиків-теоретиків і відіграв провідну роль у міжнародній співпраці вчених. Нільс Бор створив першу квантову теорію атома. Багато зробив для становлення і обґрунтування квантової механіки, розробляв теорію атомного ядра. Як учений Бор формувався в знаковий для фізики період, коли вона впритул наблизилася до вивчення світу атомних процесів і пов’язаних із ним полів. Праці Макса Планка, Альберта Ейнштейна, аналіз спектрів випромінення атомів уже показали незвичність закономірностей мікросвіту. Був накопичений величезний експериментальний матеріал, часом досить суперечливий з огляду на відомі на той час закони. Потрібен був принципово новий підхід для створення фізичної картини атомних процесів. І Бор знайшов такий підхід. Він орієнтував фізиків на дослідження суперечливих аспектів фізичної реальності мікросвіту, сформулював ідею дискретності енергетичних станів атомів, у світлі нових ідей побудував атомну модель, відкривши умови стійкості атомів, і пояснив величезне коло явищ. Чимало зробив Бор для становлення й інтерпретації квантової механіки, яка виникла в 20-х роках ХХ ст. Зусиллями Бора, його співробітників та учнів була створена стійка система фізичних ідей квантової механіки. В 1927 році він сформулював важливий для її розуміння принцип доповняльності, що стало поштовхом до його відомих дискусій з Альбертом Ейнштейном про детермінізм. Критика з боку Ейнштейна, за свідченням самого Бора, сприяла більш глибокому розумінню ним квантової механіки. «Що, передусім, дивовижним чином приваблює в Борі як ученому-мислителі, так це рідкісний сплав сміливої обережності; мало хто володів такою здатністю інтуїтивно схоплювати суть прихованих речей, поєднуючи це з загостреним критицизмом. Він, без сумніву, є одним із найбільших наукових умів нашого часу». Так характеризував колегу Альберт Ейнштейн. Декілька разів учений відвідував СРСР (був і у Харкові). Коли викладачі фізичного факультету Московського університету після завершення бесіди звернулися до Бора з проханням зробити на стіні пам’ятний напис, він взяв крейду і навпроти напису, залишеного Діраком (англійський фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки), написав: «Протилежності – не протиріччя, а доповнення».