Один день з життя резервістів «Запорізької Січі»

Один день з життя резервістів «Запорізької Січі»

Укрінформ
Бійці оперрезерву першої черги 55-ї окремої артбригади "Запорізька Січ" прибули на навчальні збори

Резервісти прибули у "Запорізьку Січ" 8 грудня. Вже наступного дня вони разом із військовослужбовцями-контрактниками почали вивчати командну роботу. Кореспонденти Укрінформу подивилися, як проходять збори і чому за цей час навчилися бійці.

УСІ НА МІСЦІ, НАСТРІЙ ГАРНИЙ — КАПЕЛАН ПРОКОНТРОЛЮВАВ

Приїжджаємо на полігон, де облаштовано спеціальне «наметове містечко», в якому є все: пункти обігріву, їдальні, кухні, овочесховища і багато інших підсобних приміщень. На вулиці – мінус 4, вітер, зривається дрібний сніг. Поки бійці у «полі», у містечку триває підготовка до обіду.

Першим зустрічаємо капелана. Щоранку він починає з так званого «обходу території».

«Ось там (каже він і показує в далечінь) пушечники, там — гаубичники та протитанкісти. Усі на місці, виконують нормативи, настрій гарний – проконтролював», – з посмішкою на обличчі каже капелан отець Андрій.

Йдемо до бійців, де нас вже чекає командир протитанкового артилерійського дивізіону 55-ї окремої артбригади «Запорізька Січ» Андрій Денисов.

Йому 32, він народився у Празі, до Запоріжжі приїхав 12 років тому. Денисов – з династії військових. Дідусь був підполковником, начальником зв'язку, батько – полковник, був командиром артбригади, начальником гарнізону у Ковелі Волинської області.

У 2002 році Андрій вступив до Сумського військового інституту ракетних військ і артилерії, після закінчення якого був направлений на службу у 55-у артбригаду. Він один з перших комбатів, який разом зі своїми бійцями пішов у зону АТО у травні 2014 року.

ДЕНИСОВЦІ-«КУЛЕМЕТНИКИ»

У середині серпня батарея Денисова потрапила у Дебальцеве і до лютого 2015 року вона дислокувалася на одному й тому самому місці. Весь цей час в його підрозділі не було жодної втрати, але 15 лютого, за 20 хвилин до оголошення перемир'я, ворожий снаряд залетів у намет "денисовців". Тоді загинули двоє – Євген Дужик і Олександр Говоруха.

«Втратив двох бійців у «дебальцевському котлі». Наступного ранку вишикував своїх хлопців, хотів щось пояснити, але не міг слів підібрати. Якоїсь миті один з командирів взводів каже: "Командире, це війна, ми все знаємо, продовжуємо працювати далі". Вони тоді цими словами дуже мене підтримали. Наші хлопці назавжди залишаться в наших серцях», – згадує офіцер.

Там, в зоні АТО, бійців бригади Денисова називали «денисовцями» і «кулеметниками». Якщо з першим прізвиськом все зрозуміло, то друге вони отримали через те, що відпрацьовували дуже багато завдань, на які йшло по 600 боєприпасів на добу. Він вимогливий, але ні в зоні АТО, ні тут, на полігоні, для нього немає нічого більш важливого за життя та здоров'я особового складу.

«Я звик розмовляти з людьми нормальним тоном, підвищую голос рідко і у разі потреби. І серед резервістів, і серед контрактників є ті, хто був у зоні АТО не у «відсидці», а в «гарячих точках». Кожен розуміє, для чого він тут», – говорить Денисов.

Тим часом бійці готують знаряддя до бою, пристрілюються, комбат записує показники, визначає кращих. Денисов каже, що тільки так можна навчити бійців працювати в команді.

«Кожен сержант і кожен командир знають, як працювати з особовим складом. Якщо резервіста поставити в розрахунок, де є кадровий військовослужбовець, то картинка складеться швидко. Для того, щоб виконувався норматив, потрібно займатися. Головне, щоб кожен солдат знав своє місце. Саме для цього і потрібні подібні збори», – запевняє командир дивізіону.

До речі, розпорядок дня резервіста виглядає так:

8.00 – сніданок, 8.30 – розвод, 9.00 – заняття (через погодні умови – півгодинна перерва на обігрів через кожну годину), 13.00–14.00 – обід, з 14.00 до 16.00 – заняття, з 16.00 до 17.00 – теорія, 17.00 – вечеря 18.00 – від'їзд в казарми.

Щодня на полігон виїжджає командир бригади підполковник Роман Качур. Каже, навчальні збори проходять нормально: є резервісти, які показують кращі результати, ніж деякі контрактники.

“Головний акцент був зроблений на забезпечення резервістів. Воно кардинально відрізняється від того, яким було у 2014-2015 роках. Усі отримали нову форму, розміщені в казармах, відпочивають на ліжках з комплектом білизни. Харчуються три рази на день. Харчуванням, до речі, всі задоволені", – говорить Качур і додає, що час від часу особисто обходить казарми: і дисципліну перевіряє, і з бійцями спілкується. Нарікань поки немає.

З ТИМИ, ХТО ПОГЛАДШАВ НА 2 КГ, ВІДРАЗУ ПІДПИСУЄМО КОНТРАКТ

Говорячи про їжу, зазначимо: у день нашого приїзду на обід давали борщ український, гречку з тушкованим м'ясом, соління, сало.

"З тими, хто погладшав на 2 кг з моменту прибуття, автоматично підписуємо контракт", – жартує Денисов.

“Триває злагодження команди. Військовий колектив повинен бути єдиним цілим. Люди, які знаходяться в оперативному резерві, освоїли свою спеціальність, на яку вони будуть покликані у разі мобілізації, згадали навички і готові стати на захист батьківщини у будь-який момент", – зазначає Роман Качур.

Сержант Ілля Пилипецький — один з тих, хто згадав навички і освоїв нові. У січні 2015 року був призваний на військову службу, звільнений в запас 4 квітня 2016 року.

“Виїжджали на всі точки, де могла проходити важка техніка. Ми були мобільні. Тепер прийшла повістка, зібрався і приїхав у рідну «55-ку». На цих знаряддях я раніше не був, тобто зараз з'явилася можливість дізнатися щось нове. Чому не скористатися цим. Забезпечення хороше. Харчування відмінне. Живемо у казармах, а не в наметах, як колись, є вода гаряча і холодна. За тиждень ми вивчили один одного, нормативи виконуємо. Хтось згадував після строкової служби, як працювати за знаряддям, а хтось - лише вчився", – каже сержант.

Боєць родом з Енергодара. Працює термістом на ТЕС. Чекає переводу на АЕС. Вдома його чекає сім'я: дружина і діти.

Вже через кілька днів призовники-резервісти вирушать додому, а в частині залишаться тільки ті, хто захоче підписати контракт.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-