Роберт "Тіггер" Свертфагер, американський військовий льотчик
Нинішні ВПС України – цілковито інші в порівнянні з тими, які я бачив до 2014 року
16.10.2018 16:27 5208

У жовтні 2018 року на військовому аеродромі у Старокостянтинові Хмельницької області відбуваються багатонаціональні навчання "Чисте небо - 2018". Це наймасштабніші й найбільш амбіційні тренування Повітряних Сил України із західними союзниками за всі роки незалежності. Серед учасників – США, Румунія, Польща, Бельгія, Данія, Велика Британія, Нідерланди, Греція та Естонія. Про важливість цієї події й рівень підготовки Повітряних Сил України ми поговорили з одним із організаторів навчань, директором програм партнерства Національної гвардії Каліфорнії, американським військовим льотчиком з 20-річним стажем, підполковником Робертом "Тіггером" Свертфагером.

ВІДСТАНЬ МІЖ КАЛІФОРНІЄЮ І УКРАЇНОЮ ЩОРОКУ МЕНШАЄ

- Ваші предки були німцями, судячи з вашого прізвища?

- Так, німцями й австрійцями.

- І вони оселилися у Каліфорнії?

- Спочатку у Нью-Йорку. Мої бабуся і дідусь зустрілися під час Другої світової війни. Вони одружилися і переїхали до Каліфорнії.

- Каліфорнію і Хмельницьку область розділяють багато тисяч кілометрів. Чому для вас важливо бути тут?

- Так, відстань велика. Проте я вже багато років відвідую Україну. Із кожним візитом ця відстань видається мені все меншою і меншою. Зараз я вже відчуваю, ніби приїжджаю до другої домівки.

- Коли ви вперше побували в Україні?

- Я вперше приїхав до України для організації заходів державних програм співробітництва у липні 2002 року. Отже, я відвідую Україну й спілкуюся з українцями вже шістнадцять років. У деякі роки я здійснював до восьми подорожей на рік. В інші – може, лише чотири. Мій візит нині для організації "Чистого Неба - 2018" – ювілейний, сімдесятий.

- Нічого собі! Та ви вже, мабуть, не менший українець ніж я. Знаєте щось українською?

Російську припинив вивчати 2014 року. Взявся за українську – з поваги до вашого народу

- Так. (Переходить з англійської на українську). Дуже дякую. Дуже смачно. Дякую. Будь-ласка. Так. (Переходить на російську) Я говорю по-русски. Я изучаю этот язык уже, может быть, десять лет. (Переходить знов на англійську). Однак я перестав вивчати російську 2014-го року, тому що з тих пір хотів замість неї вивчати українську. З поваги до українського народу. Мені дуже шкода, що відповідальність моєї роботи зросла з 2014-го року настільки, що у мене досі немає достатньо часу для опанування української. Але я планую вивчити її у майбутньому.

ЦІЛКОВИТО ІНШІ ПОВІТРЯНІ СИЛИ УКРАЇНИ

- Ваш напрям роботи багато років, ще задовго до 2014-го, стосувався саме Східної Європи, чи не так?

- Саме так.

- Могли уявити раніше, що після 2014-го року ваша робота стане такою, як зараз?

- О, ні, жодним чином. Хоча, знаєте, до певної міри, мене тішить, що я тепер більш залучений. І що ми тепер робимо більше і більше проектів, нам приділяють більше уваги і виділяють більше коштів для успішного втілення цих проектів. Я маю на увазі саме Військово-повітряні сили. Я справді вважаю, що до 2014-го року вони були абсолютно забуті, ними нехтували протягом років. Згодом, вони грали надзвичайно важливу роль в АТО, на початку війни, хоча пізніше, у силу Мінських домовленостей, польоти в АТО були припинені.

- Якщо порівняти українські повітряні сили тодішні й нинішні, які зміни ви могли би відзначити?

Відчуваю, наскільки у військових нині більше гордості за свою службу

- Це цілковито інші повітряні сили, у порівнянні з тими, які я бачив до 2014-го року. Я відчуваю, наскільки у людей нині більше гордості за свою службу. Значно підвищилася увага до дрібниць, ставлення до своєї роботи стало серйознішим. Україна нині знаходиться у стані відкритого конфлікту на Сході. Він змушує українців щодня стикатися із викликами. Я пам'ятаю, як ми відправляли Ф-16 (американський багатофункціональний легкий винищувач F-16 Fighting Falcon, – ред.) на навчання "Безпечне небо" у Миргороді 2011 року. З тих пір я бачу дуже серйозне зростання, якщо порівнювати із "Чистим небом - 2018".

ВІД БЕЗПЕЧНОГО НЕБА ДО ЧИСТОГО

- Тоді американські винищувачі вперше приземлялися в Україні, чи не так?

- "Безпечне небо" були першими навчаннями, в яких брали участь американські винищувачі, й зокрема – "Ф-16". Підрозділи повітряних сил Національної гвардії США з Каліфорнії тоді діяли у координації з підрозділами з Алабами. Літаки летіли з Алабами, а от плануванням займалися каліфорнійці. Навчання були дуже успішними. Були деякі проблеми з логістикою, із мовним бар'єром. Тим не менше, ми спромоглися створити план дій і успішно його виконати.

Нині вже можемо починати вимірювати сумісність між ВПС України та Повітряними силами НАТО, США

Різниця у складності завдань між "Безпечним небом - 2011" і "Чистим небом - 2018" – величезна. Кількість учасників нині сягає однієї тисячі. Тоді було, може, три сотні учасників зі США. Нині ми відпрацьовуємо п'ять різних основних навичок. "Повітряний суверенітет" за участі "Ф15", аеромедична евакуація за участі C-130 (американський літак С-130 "Геркулес"). Є компонент кібернетичного захисту. Ми також тренуємо парашутне рятування. До того ж RQ-9, дистанційно пілотований апарат, уперше прилетів із Польщі до України для участі в навчаннях. Ми також спільно відпрацьовуємо спеціальні операції.  "Ф16" прилетіли з Румунії, аби виконати тренування під назвою "Цілісність кордону" за участі українських винищувачів і "Ф15". У порівнянні з "Безпечним небом" 2011 року, "Чисте небо - 2018" – це крок уперед у складності й рівні здібностей на астрономічну відстань. Нині ми вже можемо починати вимірювати сумісність між Повітряними силами України і Повітряними силами НАТО, Повітряними силами США. Саме у цьому й полягає наше завдання тут.

- Якщо порівнювати рівень складності "Чистого неба - 2018" з іншими військовими навчаннями, які НАТО і США проводять із союзниками, чи можна сказати, що Україна знаходиться вже на тому рівні співпраці, який США мають із союзниками?

- Безсумнівно. Ви знаєте, я не думаю, що будь-які розгортання військ чи навчання, під час яких ви не стикаєтеся з жодними викликами, здатні справді покращити ваші навички. Під час цих навчань перед нами поставали серйозні виклики. Із пальним, із митницею, з організацією такої кількості партнерів, які беруть участь у навчаннях, у тому, щоб усі були "на одній хвилі" – це все виклики. Але! Всі ми вийдемо з цих навчань із значно вищим рівнем професіоналізму і навичок.

- Станом на зараз, чи змогли би Повітряні сили України діяти спільно з Повітряними силами США, Румунії, Польщі в умовах реального конфлікту?

Ведемо серйозне спільне тренування наших здібностей: повітряні бої, перехоплення

- Ми проводимо реальні навчання. Не лише красиві зльоти і прольоти на високій чи низькій швидкості. Ні, це не те, чим ми займаємося. Ми робимо серйозне спільне тренування наших здібностей: повітряні бої, перехоплення. Всі звичні бойові завдання Повітряних сил США. Українці виконують ці завдання разом із нами. Досконалості немає меж, звичайно. Та я й сам вважаю, що моя найвдаліша місія ще попереду. Мій найкращий виліт. Скажу вам, як ветеран Повітряних Сил США із 20-річним стажем: ми ні від кого не очікуємо досконалості. Ми лише очікуємо віддане прагнення ставати краще і постійно підвищувати, знаєте, власну планку. Поліпшувати сумісність.

Я цілковито усвідомлюю рівень викликів. І саме тут криється, на мою думку, основна відмінність між "Безпечним небом" 2011 року і нинішніми навчаннями. 2011 року ми мали перший досвід взаємодії з Повітряними силами України. Було навіть ні з чим порівняти. Ми не знали, що отримаємо на виході, крім тренування на землі й обговорень. Ми тоді літали разом із СУ-27 і МІГ-29 у Миргороді. І ми були вражені професіоналізмом і рівнем підготовки пілотів і військової бази. Хоча ми мали тоді дуже різні військові доктрини. Україна тоді досі послуговувалася радянською військовою моделлю. Яка, насправді, стандартна для всього Східного блоку. Поляки, румуни, болгари – всі були такими самими. Лише нещодавно вони почали впроваджувати зміни, переходячи до доктрин західного зразка. У 2011-у році нам вдалося досягти мети. Ми обмінялися досвідом між Національною гвардією Каліфорнії й Повітряними силами України щодо методів забезпечення суверенітету повітряного простору і безпеки великих спортивних подій. Ви тоді саме готувалися до проведення Євро-2012 разом із Польщею. Наше завдання, захисників Каліфорнії, було прибути сюди і поділитися з українцями своїми досвідом, процедурами, тактиками, техніками. Ми досягли цієї мети. Повітряні Сили України захистили кожне з чотирьох міст, у яких проходили матчі. Включно з фіналом у Києві. Мені тоді пощастило відволіктися від роботи ненадовго і відвідати-таки деякі події Євро-2012. Це було феноменально!

- О, вічна проблема й у журналістів! На подіях працюєш, не маєш часу їх справді побачити.

- О, так. Я взяв тоді десять днів відпустки і багато моїх колег з ескадрильї також приїхали, і ми, таким чином, мали змогу відпочити разом. Ми дуже пишалися тим, що українці сприйняли досвід, яким ми з ними поділилися на навчаннях, і вже за рік успішно його застосували. Це надихнуло нас у Національній гвардії США у Каліфорнії. Ми подумали: "Ну що тепер? Який наступний крок? Як ще ми можемо допомогти Повітряним силам України здобути нових навичок?"

2014 року, коли війна тільки почалася, мене відправили вже з іншим відрядженням: зробити оцінку ситуації в Україні для Повітряних сил США у Європі. Я приїхав у липні 2014 року. Повітряні сили брали участь у боях, вони діяли до кінця серпня 2014-го року. Вдруге я прибув саме наприкінці серпня, коли вони перестали брати участь в АТО.

ГЕНЕРАЛ ВАСИЛЬ НІКІФОРОВ БУВ МОЇМ ДРУГОМ

- Що найбільше запам'яталося у той час?

- Пам'ятаю нашу зустріч із генералом Василем Нікіфоровим. Я вважаю його своїм наставником. Я справді думаю, що він – український Чак Єгер (американський льотчик-випробувач, який першим подолав швидкість звуку на літаку – ред.). Легенда авіаційної спільноти. Василь якось узяв мене за лікоть, відвів убік і сказав: "Слухай, що ми маємо зробити, аби ви могли нам допомогти справитися із цим усім?" Ця співпраця, яку ми мали з генералом Нікіфоровим протягом років... він же брав дуже активну участь у плануванні "Безпечних небес". Я з ним пропрацював лише два чи три роки. Але ми вибудували стосунки, наше партнерство, на основі довіри.

- Не знаю, чи етично у вас це запитати, але, наскільки я зрозумів, ви були близькими друзями із генералом Нікіфоровим. Коли його не стало, це було для вас великою втратою?

- О, величезною. Дуже. 2014-го року я відвідував Україну в липні, серпні й утретє – у грудні. Саме тоді мені повідомили, що генерал Нікіфоров перебуває на лікуванні у шпиталі в Ізраїлі. Я був дуже занепокоєний. Його син дав мені телефон дружини, яка перебувала разом із ним у палаті, і мені вдалося йому додзвонитися. Здавалося, що він у чудовому стані, що він сповнений сил. Я якось з оптимізмом завершив розмову тоді, був впевнений, що він прорветься. На превеликий жаль, за кілька місяців мені повідомили жахливі новини: його не стало. Це був удар нижче пояса. Було дуже складно. Шкодую, що не зміг бути присутнім на його похороні. Він був моїм другом.

- Те, чим ви зараз займаєтеся, до певної міри, – присвята йому?

- О, на сто відсотків! Цілковито. Чесно кажучи, під час першого вильоту нині я думав саме про нього. "Вау, генерал Нікіфоров був би вражений до глибини душі, якби побачив, як далеко ми пройшли на нашому шляху". Ми встановили неймовірно високий, безпрецедентний рівень амбіцій на цих навчаннях. Ви знаєте, цей крок уперед у складності, який ми зробили, щоб опинитися у нинішній точці – це найкраща оцінка співробітництва України з Каліфорнією. Це показує, наскільки віддано Повітряні сили України прагнуть підвищувати свій рівень і поліпшувати свою сумісність із НАТО. Це чіткий сигнал, що вони хочуть мати змогу працювати з нами разом.

ХОРОБРІСТЬ І ЛЮБОВ ДО ВЛАСНОЇ КРАЇНИ

- Повертаючись до моменту, коли ви були в Україні влітку 2014-го року. Чи пам'ятаєте ви свої враження від рівня технічного оснащення, із яким тоді мусили працювати українські пілоти? Бо я пам'ятаю ситуацію в Іловайську, коли українські пілоти у польоті просили артилерію на землі влучити у ціль, по якій вони мають відпрацювати, бо інакше вони просто не змогли б її знайти. А якими були ваші враження?

- Супротивник, із яким Повітряні сили України боролися в АТО, був надзвичайно добре фінансований, мав сучасні технології, інтегровану повітряну систему. Та й нині це одне з найскладніших у світі середовищ для польотів. Те, що Повітряні сили України були здатні виконувати завдання, вичерпно демонструє їхню хоробрість і їхню любов до власної країни. Їхню волю захищати свій суверенітет. Ми годинами розмовляли із пілотами, які здійснювали вильоти в АТО.

- Чи вірилося тоді у те, що вони розповідали?

- Ви знаєте, спочатку я дещо скептично ставився до того, що вони розповідали. Але згодом, коли ми говорили про деталі конкретних операцій, я дізнався, що вони у той час використовували тактику наднизьких польотів. Я вас запевняю, "наднизьких" – це значно нижче, ніж ми тренуємо американських пілотів. Але це дозволяло їм виконати покладені завдання. Згодом, згідно з Мінськими домовленостями, вильоти припинилися. Чесно кажучи, я тішуся, що у Повітряних силах з тих пір немає втрат. Думаю, їхню відданість захисту своєї країни ніхто не може поставити під сумнів.

- Одна суттєва різниця між навчаннями 2011 року й нинішніми полягає у тому, що нині Україна перебуває у де-факто стані війни з Росією. Тобто політичне тло зовсім інше. Чи посилають ці навчання певний політичний сигнал?

- Ну, насамперед, сигнал того, що США вірять у міжнародне право, у непорушність кордонів, і залишаються відданими підтримці України й її розвитку до рівня, який дозволить самостійно захищати власні кордони. Я також переконаний, що ці навчання є внеском у безпеку всього регіону. Українці нині діють разом із поляками, румунами, їхні повітряні сили діють спільно.

До того ж, не думайте, що спілкування закінчується наступної п'ятниці, коли навчання завершаться. Зв'язки, які ми тут налагоджуємо, ми підтримуємо. Ну, льотчики взагалі люблять говорити про небо! У мене багато друзів-льотчиків, із якими я підтримую зв'язок – з Повітряних сил України, Румунії, Польщі. Є поляки, з якими ми познайомилися ще 2011 року, і досі спілкуємося. 2016 року нас разом відправляли на три місяці до Румунії. Нині ми знову в Україні. Мені справді подобається зводити всіх цих людей разом. Ми всі – побратими.

ЗАЗИРНУТИ У ЧАС, КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА

- Повертаючись до серйозної розмови про зміни останніх років. Ви мали змогу, наскільки мені відомо, зустрічатися з українським командуванням найвищих щаблів, зокрема, у Генеральному штабі. Яке ваше враження про них?

- Так, зважаючи на мою посаду в Національній гвардії Каліфорнії, я мав змогу спілкуватися з українським Генеральним штабом. А нині я працюю у групі стратегічного планування J5. Я також є директором державних програм співробітництва у Каліфорнії. У нас нині два партнери. Перший – Україна. Другого партнера ми отримали сім років тому, і ним стала Нігерія. Теж дуже цікаве і чудове місце для роботи. Я займаюся цими двома програмами співробітництва. Працюючи на цій посаді, я мав змогу подорожувати разом із генерал-майором Болдвіном і брати участь у переговорах на найвищому рівні із генералом Муженком. І на цих, зазвичай орієнтованих виключно на сухопутну армію, зустрічах, тепер завжди присутній представник Повітряних сил. Ну ви самі розумієте, хто такі льотчики винищувачів. Нас змусити мовчати неможливо. Я завжди захищаю точку зору Повітряних сил України. Не просто тому, що я сам з Повітряних сил. Я просто справді вважаю, що це в інтересах України – надавати достатню увагу та вкладати достатньо коштів у свої Повітряні сили. Треба дивитися вперед, поза нинішнім конфліктом і цьогочасною політикою. Більшість фінансування, яке почало виділятися з початку війни, йшло у сухопутні війська. Що цілком виправдано. На початку загострення це було пріоритетом. Тим більше, коли після підписання Мінських домовленостей авіація перестала залучатися, чи не так? Україні треба було негайно підвищити свою сухопутну міць, аби дати відсіч на землі. Я справді це цілком розумію.

Проте, якщо дивитися на довгостроковий стратегічний план, ви, певно, не хотіли би на момент закінчення війни на Сході мати Повітряні сили зразка серпня 2014-го року? Коли війна на Сході закінчиться – а вона колись закінчиться – потрібні Повітряні сили 2019-го, 2020-го року. Коли конфлікт не завершився б. І коли сторінка буде перегорнута, й у світі буде зовсім інший клімат, ви захочете, аби ваші Повітряні сили відповідали часу. Тому ці навчання ніяк не пов'язані насправді з конфліктом на Сході, ситуацією на Донбасі. Ці навчання покликані вивести Україну на один рівень із стандартами її східноєвропейських сусідів. Таким чином, вдається визначити, наскільки вони професійні, наскільки заслуговують на вкладання коштів, чи використають кошти доцільно. І ми хочемо розвивати у майбутньому цей успіх. Можу вам сказати: я очікую, що Україна отримає запрошення на навчання у Румунію і Польщу. Це буде наступним кроком. Ми поділимося своїм каліфорнійським досвідом перекидання військ (а ми у цьому – найкращі), аби Україна могла взяти свої Повітряні сили і відправити їх до Румунії наступного року. Взяти ескадрилью МіГ-29, СУ-27, СУ-25, СУ-24, АН-26, і перекинути свої повітряні сили на Південь, до Румунії, аби підтримати регіональні навчання зі своїми сусідами.

ЯК КРУТИЙ "КУРОК" ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ГЕРОЯ МУЛЬТФІЛЬМУ

- А можно спитати, чому у вас такий позивний?

- Тіггер?

- Так. Звучить як "тигр" (tiger), але дві "г", і, ясне діло, це не "тигр".

- Так, мені часто доводиться пояснювати, що "Тіггер", а не "Тигр". Ми ж усі трепетно ставимося до своїх позивних. Ну, більшість із нас. Але ми, зазвичай, не говоримо про позивні, поки не сядемо разом випити кілька бокалів. Це взагалі тема, яка починається після двох бокалів пива мінімум. Але, якщо ми вже заговорили...

- Так, розумію. Але, може, все-таки дасте нашій аудиторії скорочене пояснення? Демо-версію?

- Одного разу я застосував останню гармату на своєму Ф-16, коли не мав би. Побратими хотіли прозвати мене "сверблячий палець на курку" (від англ. "Trigger" – курок. – ред.) Такий вираз застосовується й до стрілків. Якщо у когось "сверблячий палець на курку", це значить, що він завжди стрілятиме першим, а всі питання – вже потім. І вони казали, "Курок" – класний позивний. Чудово". Я завжди позитивно і по-дружньому до всіх ставлюся. А потім хтось із ескадрильї сказав: "Слухайте, не будемо називати його "Курком". Чи хай думає, що ми його так назвали, а ми назвемо його "Тіггер" насправді. Це такий мультяшний герой (Тигр з диснеївського мультфільму "Вінні Пух", – ред.) Ну, як Гуфі. Дуже дружньо з їхнього боку, звичайно... З тих пір і приклеїлося! Ну, я спочатку здивувався, що мій позивний буде не "Курок", а "Тіггер" з мультика. Але, зрештою, моїй сім'ї сподобалося. Особливо моїй маленькій донечці.

УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ПИШАТИСЯ СВОЇМИ ПОВІТРЯНИМИ СИЛАМИ

Якщо ВПС України й надалі будуть настільки завзятими, то стануть першими у Східній Європі

- Якщо ви могли б через нас звернутися до українського суспільства, що ви хотіли би йому сказати?

- Ви маєте надзвичайно пишатися своїми Повітряними силами і тим, наскільки віддано вони захищають народ України. Вони надзвичайно компетентні й професійні, знаходяться на рівних із вашими сусідами у регіоні. Якщо вони і надалі будуть настільки завзятими, то стануть першими у Східній Європі. Я у цьому переконаний на всі сто. Я бачив зростання з 2002-го по 2011-й і аж до 2018-го. Зміни, які відбулися за ці 16 років – переконливі, і заслуговують, аби їх відзначили.

*    *    *

Коли це інтерв’ю було вже опубліковане, надійшла трагічна звістка про катастрофу під час виконання навчально-бойового польоту літака Су-27 Повітряних Сил ЗСУ, що сталася у Вінницькій області. Агентство “Укрінформ” висловлює співчуття близьким і рідним загиблих пілотів, а також їхнім бойовим побратимам. Глибока шана і вдячність людям, які ризикують власним життям задля безпеки українського неба.

Георгій Тихий, Старокостянтинів–Київ
Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-