Сергій Рудик, народний депутат України
Бойове злагодження, ураження цілі й вихід із вогневої позиції – все за 5 хвилин
28.09.2018 17:40 1700

У ЗМІ пройшла новина: «Народний обранець став командиром взводу артилерії». Як ми з'ясували – це народний депутат Сергій Рудик, перший із 371 депутата-чоловіка Верховної Ради цього скликання, який добровільно пішов на військову службу і уклав контракт із ЗСУ.

Газета "Вечірні Черкаси" поцікавилася у нардепа, як проходить служба. Кореспондент газети набрав його номер. "Ваш абонент поза зоною досяжності", – говорить автовідповідач. Набрав ще раз – те саме. Після третьої спроби надійшло повідомлення: "Ваш абонент знову на зв'язку". Після цього пролунав дзвінок.

– Алло, доброго дня! Ви мене набирали.

– Так, пане Сергію. Це кореспондент з газети. Хотів би поставити вам кілька запитань стосовно вашої служби в армії.

– Будь ласка. Але в мене не так багато часу, через 10 хвилин у нас шикування.

– То ви ще досі там, у розташуванні частини?

– Так. Сьогодні наша бригада повернулася з дивізійних стрільб. До цього були батарейні.

– Де ви служите?

– В 40 окремій артилерійській бригаді. Прямо зараз перебуваємо на полігоні "Широкий лан". Якщо зникатиме зв'язок, поставтеся до цього з розумінням.

– Пане Сергію, а як у вас виникла ідея піти на військові збори? І чому в артилерію?

– Вважаю, що служба в армії – обов'язок кожного чоловіка і кожного громадянина. Не залежно від того, є в тебе мандат чи ні, – ти зобов'язаний виконувати свій обов'язок. За своєю військовою спеціалізацією я артилерист. Цю спеціальність отримав ще у 1991 році, закінчивши військову кафедру Чернівецького державного університету. Військову присягу склав 15 березня 1992 року. 2006-го отримав звання капітана. З початком війни на Сході не раз бував «на передку», але не як офіцер ЗСУ, а як волонтер (думаю, що таких, як я, було багато в цей час). Був у Пісках, Волновасі, Щасті... Бував на всіх без винятку КПВВ (контрольних пунктах в'їзду-виїзду – ред.): "Новотроїцьке", "Гнутове", "Мар’їнка", "Станиця Луганська", "Майорськ", "Чонгар" та "Каланчак". Це, по суті, волонтерська справа. Для цього не обов'язково бути офіцером ЗСУ.

– Напевне вже й призабули те, що вчили в університеті?

– Щось, звісно пам'ятаю, але... Раптом повномасштабна війна – я маю звання офіцера. Відповідно, повинен командувати. А як командувати, коли востаннє гармату бачив у 90-х? Саме тому звернувся до військкомату за місцем прописки і написав заяву. Першу спробу зробив ще минулого року. Але тоді "завернули" на медкомісії. Друга спроба була більш вдалою: медкомісію пройшов і готовий служити, чим, очевидно, поставив у ступор працівників військкомату, оскільки до мене ніхто з депутатів такого не робив. Навіть більше: виявилося, що для депутата, як і для інших категорій високопосадовців – це майже не можливо. Пройти військову підготовку планував під час депутатських канікул. Але армія є армія. Спочатку мені обіцяли, що служба розпочнеться 3-го числа (серпня – ред.). Потім 17-го. Потім 20-го. В результаті пішов служити аж 28-го.

– А як відбувається ваша підготовка?

– Спочатку мала би бути теорія. Потім практика. От ми, приміром, вже пройшли двоє стрільб: батарейні та дивізійні. Сьогодні повернулися з дивізійних.

– А яка різниця між дивізійними та батарейними стрільбами?

– У батарейних стрільбах беруть участь тільки 6 артилерійських гармат. У дивізійних – 18, які є одним військовим злагодженням. І специфіка така, що залік відбувається за останнім. Самі розумієте, що розгорнути 18 гармат, уразити ціль, а потім відійти набагато складніше, аніж 6. Але як для першого разу, то, вважаю, впоралися непогано.

– Буде і другий раз?

– Звичайно. Адже я уклав контракт із ЗСУ.

– Так ви ж народний депутат України, хіба вам можна?

– Було би бажання.

– А в чому суть контракту, якщо не секрет?

– Оскільки я, як народний депутат, згідно з чинним законодавством не можу поєднувати дві посади одночасно, то ми знайшли формулу виходу із ситуації – це буде служба за контрактом у резерві І черги. Що це означає? Наступного разу, коли будуть чергові військові збори або, не приведи Господи, розпочнуться повномасштабні військові дії з боку країни-агресора, я маю протягом чітко визначеного часу, не залежно від мого статусу, прибути в розташування частини і приступити до виконання своїх командирських завдань. І я вважаю, що це має стати обов'язком кожного. Важко вимагати від інших служити в армії, коли ти сам захищений депутатською недоторканністю.

Я розумію, що навряд чи стану кращим артилеристом, аніж ці хлопці, як-от, приміром, наш комбат. Він також закінчив ту саму військову кафедру, що і я, але з початком війни пішов добровольцем на Схід. Пройшов пекло війни. Має унікальний бойовий досвід, як і багато хлопців, з якими мені довелося перетинатися під час служби. Тому я не бачу нічого поганого як для себе, так і для будь-яких інших депутатів й чиновників, аби вони раз на рік проходили військові збори. Згідно з чинним законодавством, за ними зберігається місце роботи та заробітна плата. Зараз я готую відповідну законодавчу ініціативу. Суть проста: зобов'язати всіх державних службовців щорічно, не менше одного місяця, проходити воєнну перепідготовку аби в час "Х" бути завжди готовими боронити нашу країну від ворога.

– Пане Сергію, не можу не поставити вам запитання про побут? У вас там особлива, депутатська казарма? Що їсте? Як відпочиваєте?

– Артилерія – це особливий рід війська. Тут не зустрінеш загальноармійського принципу: "я начальник – ти дурень", адже від злагодженості батареї в бою залежить дуже багато. На відміну від піхоти, яка має можливість сховатися в окопах, чи танкістів, які прикриті бронею, артилерія зазвичай перебуває на відкритій місцевості. І будь-які непорозуміння в колективі можуть породити багато біди. От уявімо собі, що в нас почалася активна фаза бойових дій. Командування визначило ціль. Ми маємо за 5 хвилин провести бойове злагодження, уразити ціль і вийти із зони ураження.

– А 5 хвилин – це якийсь норматив?

– Так. Норматив, який встановило життя. Як нам розповідали наші бойові побратими, які були в гарячих точках, саме через такий час прийшла "отвєтка" від російських військових після обстрілу. Дякувати Богові, тоді обійшлося без "200" і "300", але наша техніка зазнала ушкоджень. Тому такі навчання і необхідні.

– Так як там щодо умов?

– Казарма у нас спільна. На 20 осіб. Спимо всі разом – не залежно від того, хто командир, а хто простий солдат. Режим для всіх однаковий. Підйом о 6 ранку. О 6.50 – перше шикування. О 7.00 – сніданок. О 8.00 – основне шикування і роздача нарядів на день. Це й теоретичні заняття, й робота з озброєнням. І так до обіду. Початок зборів припав на аномальну спеку, доходило до +37°С, то з 12-ї до 15-ї години була перерва. Після того, як спека спала, ця перерва скоротилася. Тепер ми відпочиваємо з 13-ї до 14-ї. А далі – знову навчання. І так щодня.

– А як же сесія ВРУ?

– На ключових засіданнях я був. Приміром, на голосуванні змін до статутів ЗСУ щодо використання "Слава Україні! – Героям Слава!" в привітанні у війську голосував "за". Голосував і "за" зміни до Конституції України в частині закріплення прагнення України в ЄС та НАТО.

– А як вас відпускають із війська?

– Як і всіх решту. За два дні до події пишу рапорт на керівництво і потім після згоди командира їду на сесію. Але одразу ж після голосувань в установлений час повертаюся у розташування частини.

– Пане Сергію, читав в Інтернеті що ви ніби вже порушували питання стосовно харчування військових і їх матеріального забезпечення? Можете сказати декілька слів з цього приводу?

– По факту, ми вже визначили вектор руху до натовських стандартів, передусім, у питаннях військового адміністрування, планування та управління. Але як ми можемо говорити про натовські стандарти, коли кожен старший офіцер батареї їздить на ГАЗ-66? "Мій", приміром, – 1984 року випуску. Далеко на ньому заїдеш! Те саме можу сказати про «Урали». Та й сучасні КрАЗи вітчизняного виробництва – не набагато кращі. Але це тема окремої розмови.

Звичайно, армія за один день не формується. Але ми робимо кроки в цьому напрямку. Візьмімо для прикладу фінансове забезпечення. 15 вересня уряд вніс у парламент проект бюджету на 2019 рік. Відтак, у мене і колег є чудова можливість зробити все для того, аби фінансове забезпечення військових стало на порядок кращим. Приміром, аби рядовий першого року служби ЗСУ отримував не менше 10 000 гривень. А ще краще – всі 12 000 гривень.

Інтерв’ю опубліковано в газеті "Вечірні Черкаси"

Фото: facebook.com/serhiy.rudyk.3

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>